слово "ізгой" є творенням із давньоруської мови, але коли це когось не задовільняє, то можна використати застаріле слово "баніт", яке, між іншим, представлене у СУМ-11.
Від "геть".
Жінка – "гетьниця".
Вимова: {ˈwɒ͡ɐ̯roɣ̞}, {ˈwɒ͡ɐ̯roɣ̞-, ˈwɒ͡ɐ̯roʑ-, wɔroˈɣ̞-}.
Первісний знак сього слова, знак "fiend, enemy" є поздій; прасл. *uor-g-o-s → прарус. *wɵrogu д.-рус. uorogu/ворогъ (*въ́рогъ); вязано з feregti/fergati "веречи, вергати" (годи ягел. outcast).
Від "(о)пріч" — геть (
r2u.org.ua: пріч).
Прикметникові іменники властивій українській мові: коханий, блаженний, нужденний тощо.
Можна також: вопрічнений, спрічнений.
Перше так і хотів, Віталіє, але "опрічнитцво", гадаю, гарно віддати для "сепаратизм" (
сепаратизм), тоді "опрічник" – "сепаратист" (принаймні для нейтральної конотації).
Але "зопрічненець" виглядає цікаво, дякую, додам.
Від "(о)пріч" — геть (r2u.org.ua: пріч), тобто "зопрічнений" – "такий, якого зробили, що він тримається осторонь від людей".
<У Чистилище!>
Ceomou?
Бо питоме слово
Принаймні для частини південно-західних говірок треба чекати подобу "згій" (из- —> з-; -гой —> -гій), чи "изгій/ізгій". Для говірок, де наголошене *o злагоджується інакше, можна чекати, щонайменше, "згой" (де «о» позначає низку рефлексів). Не знайшов у словниках Желехівського, Грінченка, чи Уманця. ЕСУМ (2, 291) не дає посилання на "ізгой", лише помічає його як "іст[оричне]". Мабуть, слово кимось узяте з книжної мови, чи вичитане з давноруських пам’яток, тому й не позначене чужим. Та в сучасній мові, судячи з 1) незасвідченості словниками, й 2) фонетичної кривості слова можна гадати, шо слово, чи всунуте з книжної мови, чи введене наново до мови з московської. Мої думки.
Вигнанець це російською ізгнаннік, буває, що можна сказати у значенні ізгой, а буває не скажеш.