Капітулювати: сѣсти на щитѣ
Капітулянт: сѣл {сїв} / сѣлъи {сїлий} на щитѣ
Капітулянтський: за контекстом за допомогою відмінків або чепеня -ѡвн- (*-ѡв-ьн-), що передає значення відношення чи призначення: сѣдѡвнъи {сїдівний}, за зразком: ѣстѡвнъи {їстівний} "призначений для їжі, готування їжі", може бути й: сѣстѡвнъи {сїстівний}, або ще яко.

Не думаю, що тут обов'язково є бачити "лиричність"; ягельська, пранецька, їврийська та йинші мови просто таки ряснять такого "йдийоматичного" характера йменуванням тям: pen name, chef d'œuvre, החלפת ידיים "зміна власника" (*"зміна рук"), יד הגורל "шанс" (*"рука жеребу"), יד חופשית "авторизація, повноваження" (*"рука вільна/пущена"), דגם אב "прототип" (*"подоба/зраз отця"), בן קומה "багатоповерховий" (*"син висоти") – тих прикладів є писати й писати. Різниця між тими мовами й руською є, що в первих вони йдуть из давнини й, пристосовані до нинішніх реалій живуть и нині, а в руській є тяглість такого характера тягів від давньоруської перервано, але давньоруська їми ряснить. Ягельську нині, крізь испосуди з єї, сприймають як мову "технологичну", не помічаючи часто таку саму "лиричність" у її словотворі.

синкопа
Див. коментарі під "стискання, утискання"
Це власне письмо Єлисія, яке нібито одночасно передає нібито давню й усі сучасні вимови. Кажучи чужими словами, поєднання (нібито) етимологічного й (нібито) фонетичного письма. Це спосіб Єлисія змарнувати наш час, принизити, показати його вищість над нами й висловити неповагу до учасників.
Будь ласка, перейдіть на Толоку -- словотвірні питання -- українська латинка й напишіть власне ставлення до такого письма, зокрема зрозумілість

'НІБИТО передає, НІБИТО етимологічного, НІБИТО фонетичного'

Слухайте, в Вас, судячи з того що пишете, додаючи Ваші витвори, нема й натяку на якусь компетенцію чи предмітни вїдомости вмїти знати чи 'нібито' або дїйсно, не гадаючи вже що то є просто щиро цькуваннє.

"змарнувати наш час" — та помїтивем уже що вчїннє є про Вас марнуваннє часу. Де би там був час, треба ж клепати слова на кількість, егеж?

"принизити, показати його вищість над нами" — не промїтайте своє сприйняттє на мене й инших. Чи я гербаю Вами? Так. Але писаннє латиницею не є того прояв — моя відраза до Вас (а вона є) плине з Вашого невтримного клепання чудерних и безглуздих 'слів' ге на конвеєрї (не йначе гін за кількістю чи за голоси) при цїлковитї відсутности вїдомостий та й прагнення йих набувати. Уже'м писав Вам, коли не хочете читати писане мною, минайте — в мене є й так доси не було відчуття що Ви можете щось унести до рїчи, тому коли будете минали мойи змїнки та пояснення, вони від того не страдати муть. Я ся ни над ким не надношу, але не терплю бовдурів (не тих, хто чогось не вїсть у дану мить, а тих, хто не бажає вїсти). И я дуже чого не вїм, але що день ся намагаю читати щось ново, провїряти й пепепровїряти, а в нашу добу джерел у доступї є більше ніж досить. Ги кожен, и я можу хибити, та попри то якість и ровінь мойого внеску в сім заснутку таки щось та каже за ся, й гадаю Ви бисте ся могли чому повчити в мене, але Ваша є воля. Коли вже хибують Вам вїдомости, то найбар бисте могли не манипулувати проком користачів ту з Вашими "йдїте й пишїте на Толоцї Ваше незадоволеннє моєю правописсю". Але то так и буває, невїголоси перви горлають и цькують.
Ище помїтивем дивну сувзтяжність ("кореляцію"): Ваша глупість крокує разом з якоюси себепевністю, чи що: додаєте чудерни 'слововитвори' не даючи си й трохи труду змїнкувати путь чи чин словотвору чи приточити посиланнє на джерело, ге би додан Вам 'вичвір' сам о си був достатен и не потребує пояснень. Та верх издвоїння (комбінації) невїголосства з дурною себепевністю є, що видївем давї, Ваш заклик на Толоцї користачім додавати приклади свойих крайських вимов чи словотварря/словотварйа — то би, Ви'сте никда не чули во вітласїх нарїччь украйинськойи/руськойи мови чи словницїх окремих нарїччь, говорів, що граєте відкривача відкритого? Хто моє письмо хотїв розумїти давно є розумїв, и рупива сувзтяжність: то суть ти, хто й значну мїру вїдомостий у мовознавствї явить. Моя правопись є про вкрайинську/руську мову корисна, й Ви чим скорїше то про Ваше ж добро всвїдомите, або можете просто мовчки йти мимо й клепати своя 'слівця' засираючи Словотвір далїй.

<Так, нібито, бо деякі слова є чужими, наприклад, питомими втямками, які ми викидати не можемо ніяк.
Вивід деяких чужих і своїх слів, наприклад, "сом", ми не знаємо точно, а деяких, можна сказати, не знаємо зовсім. Наприклад, Вашим письмом, наскільки я розумію, у словах англійського й французького походження на місці Ш пишемо xy, де зроду Х не було, правильно?>

Елементи етимології в письмї є одна рїч а гинша рїч є т.зв. графико-фонетичний спосіб передачі фонем виведений из частоти з якою певна фонема виступає в етимологичнї контекстї. Напр,, у пранецькій мовї фонема /ɲ/ поста в чисельнах падцїх там де в латинськах словах бї */gn/, через меджищабльи */ŋn/ → */ŋɲ/ → */ɲɲ ~ ɲː/ → /ɲ/, але бувають и лучайи де /ɲ/ поста в инших умовах, та передачу /ɲ/ через ‹gn› бї взагальнено на всі лучайи /ɲ/ будь-якого походження, включно черпана слова. Отже, коли хочемо домашнити черпана слова, напр. из пранецькойи чи нїмецькойи мов у руській мовї, й писати йих на "домашньий" лад, то без огляду на етимологию, згадану Вами фонему /ʃ/ бисьмо могли писати ге ‹xy›, дарма чи в нїмецькій є то ‹sch› чи ‹s› перед ‹p, t›, або ‹ch› в пранецькій. Тож то що Ви пишете — передача /ʃ/ в словах пранецького чи нїмецького (чи з будь-яки гинши мови) через ‹xy› за аналогиєю до походжіння /ʃ/ в питомах руськах словах, є не етимологія й не псевдоетимология а графико-фонетичний спосіб НА ВСНОВЇ чи ЗА АНАЛОГИЄЮ до лучаїв де /ʃ/ таки походить из *ks+y (чи взагалї перед будь-яком переднем/'мяком' голосном).

Тобто Ви пропонуєте чужі слова передавати фонематично? То в чому ж тоді біда точнісінько так само передавати й наші слова?
Навіщо, наприклад, розрізняти Е з Е й Е з Ь, якщо для переважної більшості людей це одна й та ж звучина?
Навіщо розрізняти И з И й И з ЬІ, якщо для більшості це одна та сама звучина?
Навіщо писати якусь ху , якщо буква Ш передає не гірше?
Такий приавопис, беручи до уваги походження, ніяк не може передати "тут було О й мало би бути І, але тут, принаймні здебільшого, О", або "тут О з Ъ, тому мало би бути О, але тут І" тощо, хіба (то як це слово запишете?) тільки назвавши деякі "неправильними". Як той же корінь "вод"("вода"): походження геть не завжди однозначно визначає сучасну вимову.
"лише ‹bezvœudïe› — пояснено више."

І "дощ" запишіть, будь ласка

Не стигаю відповїдати...

<Навіщо, наприклад, розрізняти Е з Е й Е з Ь, якщо для переважної більшості людей це одна й та ж звучина?>

"Переважна більшість людей" узагалї москальською чи суржиком мовить. Ото є ми аргумент. Що письмо може впливати на тваруваннє вимови є дїйсність, и в разї нерозрізнення питомих фонем в украйинській мовї велику часть играє що первісни питоми руськи фонеми на письмї кирилицею не розрізняємо. Так, иснує й з злиттє фонем, и не лише в руській мовї, але нинї є тяжко знати, на кілько широко би було простягнуто нерозрізненнє певних фонем проти йих розрізнення коли би на письмї йих було розрізняно.
Та ту є ще гинша рїч: фонеми визначає не лише якість йих звучання, а й поводженнє. Напр., хоча в певних оточеннях /ɛ/ ( ← *e) та /ə, æ/ ( ← *y) и можуть звучати одинаково, в инших оточеннях йих поводженнє є різно. Напр., коли /ə, æ/ ( ← *y) й може звучати як [ɛ], то би рівно ги /ɛ/ ( ← *e) може звучати як [ɛ], але /ə, æ/ никда не буває /e͡i/, що питимо ("типово") є про /ɛ/ в умовах перед слабом *y. И далї, сесе /e͡i/ з /ɛ/ перед слабом *y кирилицею пишемо ‹і›, але часто й ‹е›, коли /e͡i/ є ненаголошено, при чім різниці в значеннї як правило нема — дуже часто слова, що нинї пишемо з ‹і› = /e͡i/ ← /ɛ/ перед слабом *y, в старїших словницїх є писано з ‹і›, напр.: ‹речення : речіннє› тощо. Річ є в тім, що то не ни звук [ɛ] ни звук [i], а щось між тим: [e̝͡i̯ ], инколи в вимовї ближе до [e] чи [ɛ], инколи ближе до [i] (инколи й до [ɪ]. Але в кирилиці нема вкрема письмена про таке /e͡i/. И таки ситваційи суть и з низкою гинших фонем. Отже пишучи просто ‹е› чи просто ‹і› 'смо виховани й до вимови просто [ɛ] чи просто [i] замїсть [e̝͡i̯].

<Такий приавопис, беручи до уваги походження, ніяк не може передати "тут було О й мало би бути І, але тут, принаймні здебільшого, >

Не певенем чи точно розумїю, та вимова [i] на мїстї *о-переголосу є взагалї невїрна й радше ю викоренити. Звуків що постали суть унаслїдок *о-переголосу є в руській мовї досить велика кількість, але той один из йих найближший до [і] є в дїйсности не [i] але [y], [y̼], [i͡β̞], [ʷiʷ]. Та й тут изнову таки, не маючи вкрема письмена про сю фонему, пишемо спрощено ‹і›, не відрізняючи від инших фонем. Крім того, серед звуків из *о-переголосу суть и такі, що звучать значно далеко від "[і]", але ближе до "[u]" чи ближе до "[o]", але всі вони — й ті, що суть близьки до "[i]" й ти що до "[u]" чи "[o]" становлять ту саму фонему, для якойи є потрібен один спільний спосіб запису, а в кирилиці такого нема.

Ви не зовсім точно мене зрозуміли (до речі, про огубленість І з О знаю тільки на При- й Закрапатті).
Я про те, що здебільшого в словах О в новозакритих складах перетворився на І-[y](тобто огублений І)-И-У-УО-УЕ-УИ-ЬІ. Але в деяких словах, словомінах такий перехід не відбувся, з різних причин, не завсіди відомих. Наприклад, якщо це багато разів згадуване вище "безвОддя", то тут перехід здебільшого не відбувся, через те, що вже було точнісінько таке ж І у ВІД (водити) й ВІД (од), а також "неВІД". Про те, що в багатьох місцевостях таке І злилося з І з ятя (ВІДати), особливо враховуючи те, що після губних, у т.ч. губно-зубного В, різниця між ними ледь була й там, де ці звучини розрізнялися, я вже мовчу. Отже, не можна писати якесь "(безв)ое(ддя)", де це ое читається як і, у тощо, якщо воно здебільшого збереглося таки як О. Дуже багато також слів, які в р.в. мн. зберегли О замість очікуваного І, тому, наприклад, писати однакове ое чи що там у словах, наприклад, "кіз", "ліз" і "сов", "гроз", "тривог", "сом", "морський" недоречно.
Щоб Вас не плутати, запишу в одній відповіді. Можете, будь ласка, записати "дощ", "хвощ"; "дно" й "погода" в р.в. мн. і словосполучення "вві сні", "у Львові", "Ву Львові", "кілька братств в Інтернеті", "у воді", "к лежачій колоді", "хіба", "щіПка", "огірок", "заміж", "ведмідь" і прийменник В/У?

Будь ласка, запишіть іще слово "часник"

Забувем тодї відповїсти й не тсе:
«Тобто Ви пропонуєте чужі слова передавати фонематично?»

Ни, я не простираю віддавати сторонська слова суто таким чином — декотра таким а декотра ги в мовї джерела. Напр., питома ймена є певно не розумно писати йнакше ніж у мовї джерела, а також слова, що являть бит инши крайини (напр. ‹pizza›).

<походження геть не завжди однозначно визначає сучасну вимову.
"лише ‹bezvœudïe› — пояснено више.">

Та йстослівйе й не ставить си за мету відгибати вимову.

____
<Вивід деяких чужих і своїх слів, наприклад, "сом", ми не знаємо точно, а деяких, можна сказати, не знаємо зовсім.>

Се є демагогия. За перве, елементи йстослівйа в правописи та само йстослівйе суть трохи різни рїчи. За друге, ми таки можемо вїсти йстослівйе дана слова на достатню мїру могчи писати'го звяжменослівно поправно. О тім же словї "сом" писав'ем уже на Толоцї. Можемо хиба непевни бути чи твар ‹сом› є черпан из вятськи, або є питім из говорів північно-центральнойи смуги з йих простягом *о-переголосу → {u͡o}, але ймемо й исвїдчений твар ‹сім›, а сього стане ("достатньо") писати ‹sœum› и про вимови з {y} (знак МФА, не ‹y› кирилиці чи латиниці!) й вимови {u͡o}. Хай яка буде вимова ‹sœum›, щонайменше на вид — на письмї — є питомо руська, то би, відгибає питоме звяжмя, а ‹сом› на письмї буде до безкінця мозолити сумнївом, чи не є черпано з вятськи.

_____

<Так, бо я твердо що одночасно передати і "дри́ви(е)тня", "дри́вотень" (де И під наголосом походить від Ъ), і "дрі́вітня", "дрі́вутня" (де І під наголосом так чи інакше походить од Ъ, а О став І(У)), і "дрі́вотня" (де О не змінився), і дре́витня (де Е під наголосом від Ъ), і древі́тня, і дриве́тня (де Е під наголосом походить од О, чому так, я не знаю), бо в них є 2 походження, як подає Горох, і це походження (тобто вимова колись давно) не відповідає однозначно вимові зараз, не існує такої однозначної відповідності.>

Ну, Ви не вїсте, "чому так", а я вїм.

«і це походження (тобто вимова колись давно) не відповідає однозначно вимові зараз, не існує такої однозначної відповідності» — и що се взагалї значить? ‹Druœutnya› на письмї відповідає ВСЇМ вимовам розвинутим/посталим из первісного пратвару сього слова. То й ясна рїч ‹druœutnya› не буде відповїдати "однозначно" вдинї вимовї, мета бо є крити всі вимови. Изпоміж усіх исвїдчених тварів пратвару *dru-o-tn-y-a кирилицею декотри відгибають (хоча неточно) первіснїши простяги, напр.: ‹дриві́тня›, ‹древі́тня›, ‹дриве́тня› — з ненаголошеним ‹дри-›, ‹дре-› ← *dru- (під наголосом бо *dru- дасть ‹дро́-› правильно), инши же вторинни — з уторинно перетягнутим наголосом: ‹дре́витня, дри́витня›. При сім, добрї є пояснити, що точно за голосни звуки ховають у си письмена кирилиці в сих письмотварїх. Из дат нарїчослівйа є вїдомо що питомі простязи ненаголошеного *u в сполуках шибу *dru (то би, приголосен + плинен приголосен + *u) суть тотожни простягім *ū, а то: /ɤ, ɯ/ про карпатську шмугу, /ɘ̞, ɨ/ про гинши шмуги з питомою вимовою (до йих само собою не тягнуть південно-східні говори та "літературна" вимова). То ‹е› кирилиці в ‹древі́тня› ховає вимову [ɘ̞], й певно не [ɛ] що походить од *e, також писаного кирилицею ‹е›, й не [æ, ə], що походить од сильного *y, також писаного кирилицею ‹е›. ‹И› в ‹дриві́тня›, ‹дриве́тня› ховає вимову [ɨ], хоча ‹и› кирилиці пишемо й за /ɪ/ (під наголосом питома вимова [ɪ͡ɘ]), що походить из *i. Та як и дзвук [ɘ̞] и дзвук [ɨ] суть питоми простязи ненаголошеного *u в *dru-, то спільна йих оддача на письмї латиницею є ‹dru-›; иншами словами, ‹dru-› не відгибає вдину котру вимову, а всі питоми разом, а разом з тим окремлячи йих од писань: ‹dri-›, де ‹i› є /ɪ/ з *i (під наголосом вимова [ɪ͡ɘ] чи [ɪ̞͡ɘi̯], без наголосу [ɪ̯͡ɘ] чи [ɪ͡ɘ̯]), ‹drui-›, де ‹ui› є /ɤ, ɯ, ʌ/ карпатськойи шмуги, /ɘ̞/, /ɨ/ йинде, що походить од *ū та *u + *y, ‹dry-›, де ‹y› є /ɪ/ лише в ненаголошенї позиції в сполуках приголосен + плинен + *y. Писання з ‹о›, напр. ‹дрові́тня› відгибають уторинну вимову вчивидно під упливом тварів з *dru під наголосом (‹дро́ва›); коли така вимова є, то хай буде, але єйи є радше брати за непрестижну, не відгибає бо питомойи щиро руськойи вимоаи; але й єйи латиницею можемо писати ‹dru-›. Тим самим, ‹dru-› в ‹druœutnya› дасть знати, що вибір вимов ту може бути: [drɘ̞-ˈ], [drɨ-ˈ] — питоми вимови, чи [drɔ-] — вторинна, але не [ˈdrɒ-], що на письмї було б' ‹drò-› й не [drʷɔ-], що на письмї було б' ‹dro-›. ‹е́› в ‹дриве́тня› та ‹и́› в ‹дриви́тня› є приблизна (неточна) віддача на письмї кирилицею північних простягів *о-переголосу, відповідно: *[u̯͡ɞ] чи *[ʉ̯͡ɞ] чи *[u̯͡ɶ] чи *[ʉ̯͡ɶ], де [ɞ] чи [ɶ] є ховано за ‹е› кирилиці, але не є то [ɛ], та *[ʉ̯͡ɪ] чи *[ʉ̯͡ʏ], де [ɪ] чи *[ʏ] є ховано за ‹и› кирилиці, а [u̯] чи [ʉ̯] є "заковтнуто/втоплено" в /w/, писаного ге ‹в› кирилицею; отже, ‹дриве́тня› ховає вимову [drɨˈwʉ̯͡ɞtɲa] чи [drɨˈwʉ̯͡ɶtɲa], ‹дриви́тня› ховає вимову [drɨˈwʉ̯͡ɪtɲa] чи [drɨˈwʉ̯͡ʏtɲa], ‹древи́тня› кирилиці ховає вимову [drɘ̞ˈwʉ̯͡ɪtɲa] чи [drɘ̞ˈwʉ̯͡ʏtɲa], ‹древі́тня› кирилиці ховає вимову [drɘ̞ˈwytɲa] (остання скорїше південно-західна). Отже, то само слово, різни вимови, один письмотвар латиницею ‹druœutnya› про всі згадани вимови, а кирилицею кожну вимову є писано різно та й не точно.

<Як, наприклад, по-своєму запишете слово "щіпка", "хіба", "погода", а також слово "дно" у кількох відмінках множини?>

Так:

‹щіпка› — ‹sceûpca›, де ‹eû› значить звяжмя [i͡ʉ] чи [i͡y] (ймовїрно з попереднього *[e̯͡ʉ]), писаного кирилицею ‹і› через хибаннє вкрема відповїдна письмена ;

‹хіба› — ‹xuiba› — вимова є [xʲɘ̞ˈbɑ], де ‹хі› кирилиці ховає північного походжіння вимову */xɘ̞/ як [xʲɘ̞] питиму про північну шмугу (зокрема волинську) "мякшеннє" /x/ у [xʲ] перед /ɘ̞/ ( ← *ū), й одповїдає вимовї [ˈxɘ̞bɑ] південно-західнойи шмуги та [ˈxɯbɑ], [ˈxɤbɑ], [ˈxʌbɑ] карпатськойи шмуги — різниця між північною вимовою з одного боку та пивденно-західною з другого дали суть різні значення, одно кирилицею пишемо ‹хи́ба›, друге ‹хіба́›, але то є то само слово, тому латиницею пишу вднаково ‹xuiba›, а різницю в значеннї та вимовї визначає контекст ;

<Се є демагогия. За перве, елементи йстослівйа в правописи та само йстослівйе суть трохи різни рїчи. За друге, ми таки можемо вїсти йстослівйе дана слова на достатню мїру могчи писати'го звяжменослівно поправно. О тім же словї "сом" писав'ем уже на Толоцї. Можемо хиба непевни бути чи твар ‹сом› є черпан из вятськи, або є питім из говорів північно-центральнойи смуги з йих простягом *о-переголосу → {u͡o}, але ймемо й исвїдчений твар ‹сім›, а сього стане ("достатньо") писати ‹sœum› и про вимови з {y} (знак МФА, не ‹y› кирилиці чи латиниці!) й вимови {u͡o}. Хай яка буде вимова ‹sœum›, щонайменше на вид — на письмї — є питомо руська, то би, відгибає питоме звяжмя, а ‹сом› на письмї буде до безкінця мозолити сумнївом, чи не є черпано з вятськи>
Се є демагогия.
Так, засвідчено "сім" і "сум", як і "вівк", "ріт", "ліб", "шкіл", "пІдкаст", "купІвля" тощо. Отже, ікавство вказує на значну ймовірність питомості, це не дедукція (точне доведення, перехід від загального до окремого), а абдукція (хід думок на основі найбільш імовірних припущень), бо деякі даноперейняті слова теж зазнали ікавства. Деякі ж питомі його, навпаки, не зазнали, як я вже казав, із різних, інколи не відомих точно причин.
До речі, запишіть іще, будь ласка, із "сова" в р.в. мн. слово "схов". Не треба розлогих пояснень, я-то Ваш час ціную.
<а ‹сом› на письмї буде до безкінця мозолити сумнївом, чи не є черпано з вятськи> тільки любителям свого ремесла з вищою мовознавчою освітою. Ви маєте величезні книжкові знання про Мову, проте чи то не усвідомлюєте, чи то не хочете усвідомити або визнати, що письмо має бути "практичним", зручним у користуванні. Наприклад, якщо в переважній більшості говірок, особливо в тих, звуцтво яких узято за основу, звучина ЬІ занепа, злившись із И, то немає жодної потреби їх розрізняти на письмі. Якщо пересічна людина каже "сом", то: буква С передає звучину С, О-- О, М -- М. Написання й прочитання взаємно однозначні в цьому слові. Ваше ж письмо, дозвольте так висловитися, "книжкове" в тому значенні, що зовсім не передає різницю, наприклад, між словами, у яких О в закритому складі перетворився на І/У тощо й такими, де ця зміна "правильно" мала би відбутися, але не відбулася.

<‹хіба› — ‹xuiba› — вимова є [xʲɘ̞ˈbɑ], де ‹хі› кирилиці ховає північного походжіння вимову */xɘ̞/ як [xʲɘ̞] питиму про північну шмугу (зокрема волинську) "мякшеннє" /x/ у [xʲ] перед /ɘ̞/ ( ← *ū), й одповїдає вимовї [ˈxɘ̞bɑ] південно-західнойи шмуги та [ˈxɯbɑ], [ˈxɤbɑ], [ˈxʌbɑ] карпатськойи шмуги — різниця між північною вимовою з одного боку та пивденно-західною з другого дали суть різні значення, одно кирилицею пишемо ‹хи́ба›, друге ‹хіба́›, але то є то само слово, тому латиницею пишу вднаково ‹xuiba›, а різницю в значеннї та вимовї визначає контекст ;>

Дозвольте не погодитися. Ці слова здебільшого, зокрема в літературній вимові, мають різні звучини І/И, та ще й різні наголоси. Це БУЛО те саме слово, одного, ясна річ, походження, але з часом вимова й значення розійшлися, тому писати їх однаково недоречно

<"погода", а також слово "дно" у кількох відмінках множини?>

‹pogoda› — а тут уже які питання можуть бути?

‹dno — dna, den, dnam, dnami, dnax› 🤷

<про огубленість І з О знаю тільки на При- й Закрапатті).>

Вона сягає де ширше, просто в давнїших нарїчознавськах баданнях, коли знаменано бї було круглену вимову в карпатській шмузї, йинде ю не бї знаменано — вїдї тому що йинде є та кругленість слабша, та є. Я чув'ем таку вимову й у мїшканців Чернівців чи Хмельницького аж Днїпропетрівщини.
Крім того є невбхідно лїчити й простязи разу {u͡o}, а так, у купї всі ті простязи становлять дуже значну часть проти вимови просто [i] твердити що [і]-каннє є "крім карпатськойи шмуги поширено всюди". Та й сама поширеність [і]-кання є радно ("завдяки") школї.

____

<Я про те, що здебільшого в словах О в новозакритих складах перетворився на І-[y](тобто огублений І)-И-У-УО-УЕ-УИ-ЬІ. Але в деяких словах, словомінах такий перехід не відбувся, з різних причин, не завсіди відомих. Наприклад, якщо це багато разів згадуване вище "безвОддя", то тут перехід здебільшого не відбувся, через те, що вже було точнісінько таке ж І у ВІД (водити) й ВІД (од), а також "неВІД". Про те, що в багатьох місцевостях таке І злилося з І з ятя (ВІДати), особливо враховуючи те, що після губних, у т.ч. губно-зубного В, різниця між ними ледь була й там, де ці звучини розрізнялися, я вже мовчу. Отже, не можна писати якесь "(безв)ое(ддя)", де це ое читається як і, у тощо, якщо воно здебільшого збереглося таки як О. Дуже багато також слів, які в р.в. мн. зберегли О замість очікуваного І, тому, наприклад, писати однакове ое чи що там у словах, наприклад, "кіз", "ліз" і "сов", "гроз", "тривог", "сом", "морський" недоречно.>

Яках словах? О ‹безводдї› буду змїнкував окремо нижше. Але дайте ще прикладів. Бо напр., у декотрах словах, де Ви можете гадати *о-переголос є зчаян та нема, а нема, в дїйсности в них и не довжен бути, напр.: ‹лось›, ‹парость›, ‹лодка›, о чім уже'м писав ранїше. А в иншах словах, де видимо нема *о-переголосу, він є, але з "північним" простягу {u͡o} з дальшим → [ʷɔ], [ʷo] [ʷɵ], про яка нема вкрема письмена в кирилиці, а тому є йих писано просто ‹о›, відси й уражіннє ге би *о-переголосу там нема, напр., у ‹сквозняк›, ‹мост›, напр. Чернигівщина — в */skwu̯ɵzˈɲak/ є /u̯/ приподоблено до /w/, й тому звучить ге просто [skwɵ-] чи [skwo-] а не [skwu̯͡o-], паче в ненаголошенім положіннї. И письмотвар ‹мост› північних нарїччь ховає вимову */mu̯͡ost/. Але казати що *о-переголосу ту нема є геть невїрно.

Письмотвар ‹безводдя›, хоча, ясна рїч, не виключена є ту й можливість новотвару за ‹о› в ‹вода› без переголосу, та просто доказати то нї яко, бо, коли би се слово походило (а нич не свїдчить о тім, що так не є) з північних нарїччь, то довжен би мї́нити первісну вимову */bɛzˈwu̯͡odʲːɜ/, то би з переголосом у видї простягу /u̯͡o/, а не /bɛzˈwɔdʲːɜ/ без переголосу. За перве, на письмї кирилицею би чи /bɛzˈwu̯͡odʲːɜ/ з переголосом чи /bɛzˈwɔdʲːɜ/ без переголосу було писано ‹безводдя ~ безводдє›, нема бо як кирилицею писати /u̯͡o/, а за друге, /u̯/ би з найбільшою ймовїрністю було приподоблено в /w/, то би */wu̯͡ɔd-/ → */wʷɔd-/ → [wɔd-], а з звяжменослівнойи точки зору переголос ту є. Й уже'м писав на Толоцї, що в разї дублетів з різними простяги *о-переголосу — /ʏ/ "південного" разу з одного боку й /u͡o/ "північного" з другого, коли між такими твари є чотка різниця в значеннях, у мене є передбачено на письмї вкремо ‹œu› про "південни" та ‹ô› про "північни"; иншами словам, коли йснує твар ‹безв/ʏ/ддє› з уповнї відмїнном значіннєм од того, що значить твар ‹безв*/u͡o/ддє›, тодї первий можемо писати ‹bezvœudïe› а другий ‹bezvôdïe›.

Отже поясненнє:
«перехід [...] не відбувся, через те, що вже було точнісінько таке ж І у ВІД (водити) й ВІД (од), а також "неВІД". Про те, що в багатьох місцевостях таке І злилося з І з ятя (ВІДати)» — є зайво. З ‹від/од› узагалї конкуренції нї відки бути, бо з ‹від/од› би було +‹без/ʏ/ддє ~ без/u͡o/ддє› — без /w/ (та й що би то могло взагалї значити??) "Невід" иснує йно з ‹не› — також жадна конкуренція. А ‹вїдати› — ще раз, читайте поясненнє вишше.

«особливо враховуючи те, що після губних, у т.ч. губно-зубного В, різниця між ними ледь була» — кругленість та некругленість є достатня різниця, а Ви явно мислите різницю за "твердістю-мякістю", про яку писав из окрема О. Синявський — але таке протиставленнє не відповїдає й не відповїда дїйсности.

«й там, де ці звучини розрізнялися, я вже мовчу» — що "вже мовчите"? Не розумїю.

<"сім" і "сум", як і "вівк", "ріт", "ліб", "шкіл", "пІдкаст", "купІвля" тощо>

Усе в купу... Чесно, перше почав трохи гадати що Ваші питання можуть бути й конструктивна, та нинї вже ня підтомлюють. "шкіл" и проча черпана слова, там є переголос очікуван ги в питомах словах и нич виняткового чи дивного в тім нема. "вівк", "ріт" є нерегуларний розвиток, и вже'м поясняв що "ріт, ліб, бліх" могло постати йно ге віддїя на вятщеннє. Годї писати, що вже було спростовано.

___

«ікавство вказує на значну ймовірність питомості, це не дедукція (точне доведення, перехід від загального до окремого), а абдукція (хід думок на основі найбільш імовірних припущень), бо деякі даноперейняті слова теж зазнали ікавства. Деякі ж питомі його, навпаки, не зазнали, як я вже казав, із різних, інколи не відомих точно причин.»

Отут и хи́ба — Ви врудуєте тямою "іканнє", яка є несправна, й вона веде Вас до несправних висновків, коли в дїйсности є треба мовити про *о-переголос.

«из інколи не відомих точно причин» — то Вам невїдомих.

<Ви маєте величезні книжкові знання про Мову, проте чи то не усвідомлюєте, чи то не хочете усвідомити або визнати, що письмо має бути "практичним", зручним у користуванні. Наприклад, якщо в переважній більшості говірок, особливо в тих, звуцтво яких узято за основу, звучина ЬІ занепа, злившись із И, то немає жодної потреби їх розрізняти на письмі. Якщо пересічна людина каже "сом", то: буква С передає звучину С, О-- О, М -- М. Написання й прочитання взаємно однозначні в цьому слові. Ваше ж письмо, дозвольте так висловитися, "книжкове" в тому значенні, що зовсім не передає різницю, наприклад, між словами, у яких О в закритому складі перетворився на І/У тощо й такими, де ця зміна "правильно" мала би відбутися, але не відбулася.>

Ок, на сій Вашій бздурї є мойому терпїнню кінець. Відтеперь далї знову буду писати латиницею.

Перепрошую, якщо я Вас якимось чином образив, зовсім не маючи цього на меті.
Можливо, я висловився недостатньо зрозуміло. Спробую-но пояснити інакше.

<Отут и хи́ба — Ви врудуєте тямою "іканнє", яка є несправна, й вона веде Вас до несправних висновків, коли в дїйсности є треба мовити про *о-переголос.>
Тут під "ікавством"-"ікавізмом" я маю на увазі саме це -- перетворення О здебільшого на І, а також на И(набл.)І, И, ЬІ,[y], У, двозвуки на Півночі.
< "вівк", "ріт" є нерегуларний розвиток, и вже'м поясняв що "ріт, ліб, бліх" могло постати йно ге віддїя на вятщеннє. Годї писати, що вже було спростовано.>
Саме так. "Нерегулярний". Саме це я від Вас і хотів. "Нерегулярні", як і "бліх", "сліз" і деякі інші приклади, не тільки з різними О. Ось чого я домагався: "нерегулярний" розвиток"!="неправильний". "Нерегулярний" означає приблизно "не такий, як у більшості місцевостей/не такий, як у місцевостях, говірки яких прийнято за "правильні", "регулярні"", тобто "не такий, який був би, якби зміни відбувалися за найпоширенішим правилом".
"Неправильний" же несе здебільшого відкидну оцінку, тобто "хибний", "помилковий", "такий, який не має бути". Пропоную це закріпити

"Не/регулярний", "не/правильний", "хибний", "помилковий", "відкидна гоцінка" (и що "це" закрїпити?) — не дуже'м ся вчитував, та ключова є там не правильність чи неправильність такого розвитка, а що постав є в середовищї ВЯТЩІННЯ — ге віддїя'му. Маємо чи мало лучаїв, де "неправильни" твари постали суть на питомім тлї, й проти таких нема намїтань, ба, йих и бажано ховати, напр.: ‹кінець› замїсть первісного ‹конець›, ‹кіпть, півть, шепт› замїсть первісних ‹копоть, полоть, шепот› тощо — то все суть питоми неправильни розвитци. А ‹бліх, ріт, дрів, брів› нї.

___

<"Нерегулярний" означає приблизно "не такий, як у більшості місцевостей/не такий, як у місцевостях, говірки яких прийнято за "правильні", "регулярні"">

Ни, 'неправилен' = irregular мїнить/значить твар слова що не відповїдає правильну розвитку з точки зору ЗВЯГОСЛІВЙА = phonology, без огляду на поширеність. Напр., ‹кінець› є поширенїший твар ніж ‹конець›, хоча звягослівно правилен є твар ‹конець›, але ‹кінець› є добрий неправильний твар, виникши на питомім тлї, в питомо руськім середовищї.

____
<Тут під "ікавством"-"ікавізмом" я маю на увазі саме це -- перетворення О здебільшого на І, а також на И(набл.)І, И, ЬІ,[y], У, двозвуки на Півночі.>

Ну й що є то за безглуздє? "Здебільшого на І" — нема 'здебільшого' на [i], то письмо кирилицею на Вас має вплив: ‹і› на письмї, й Ви: "отже звук [i]".

<"Нерегулярний" означає приблизно "не такий, як у більшості місцевостей/не такий, як у місцевостях, говірки яких прийнято за "правильні", "регулярні"">

Ни, 'неправилен' = irregular мїнить/значить твар слова що не відповїдає правильну розвитку з точки зору ЗВЯГОСЛІВЙА = phonology, без огляду на поширеність. Напр., ‹кінець› є поширенїший твар ніж ‹конець›, хоча звягослівно правилен є твар ‹конець›, але ‹кінець› є добрий неправильний твар, виникши на питомім тлї, в питомо руськім середовищї.
Я про те, що "нерегулярний" (+- "irregular", у деяких випадках близьке до "unusual" значно краще підходить до того, що ми тут обговорюємо, ніж "неправильний" (incorrect, wrong, mistaken).
Щодо "вівк", "ріт" тощо: чому не може бути питомим для місцевостей, де зникла різниця між О різного походження? Хіба тільки Поліссю властиве надвиправлення (гіперкорекція)?

"Та йстослівйе й не ставить си за мету відгибати вимову"
Вибачте, щось я геть заплутався
Поясніть, будь ласка, Ваша вимова покликана передавати вимови чи ні?

Як я вже казав, краще раз почути, ніж 1000 разів прочитати. Можете, будь ласка, поділитися видивами, наприклад, де в носія (не з Закарпаття, бо про ту місцевість герб окрема мова з їхнім ÿ) було б добре чути різницю між І з ятя й "частково огубленим І" з О?

"Та йстослівйе й не ставить си за мету відгибати вимову."
Усе-таки поясніть, будь ласка, основу й мету Вашого письма. Воно походженнєве ("етимологічне") чи звучинне ("фонематичне")? Ставить за мету передавати вимову чи ні?

"Письмотвар ‹безводдя›, хоча, ясна рїч, не виключена є ту й можливість новотвару за ‹о› в ‹вода› без переголосу, та просто доказати то нї яко, бо, коли би се слово походило (а нич не свїдчить о тім, що так не є) з північних нарїччь, то довжен би мї́нити первісну вимову */bɛzˈwu̯͡odʲːɜ/, то би з переголосом у видї простягу /u̯͡o/, а не /bɛzˈwɔdʲːɜ/ без переголосу. За перве, на письмї кирилицею би чи /bɛzˈwu̯͡odʲːɜ/ з переголосом чи /bɛzˈwɔdʲːɜ/ без переголосу було писано ‹безводдя ~ безводдє›, нема бо як кирилицею писати /u̯͡o/, а за друге, /u̯/ би з найбільшою ймовїрністю було приподоблено в /w/, то би */wu̯͡ɔd-/ → */wʷɔd-/ → [wɔd-], а з звяжменослівнойи точки зору переголос ту є. Й уже'м писав на Толоцї, що в разї дублетів з різними простяги *о-переголосу — /ʏ/ "південного" разу з одного боку й /u͡o/ "північного" з другого, коли між такими твари є чотка різниця в значеннях, у мене є передбачено на письмї вкремо ‹œu› про "південни" та ‹ô› про "північни"; иншами словам, коли йснує твар ‹безв/ʏ/ддє› з уповнї відмїнном значіннєм од того, що значить твар ‹безв*/u͡o/ддє›, тодї первий можемо писати ‹bezvœudïe› а другий ‹bezvôdïe›." -- пишете Ви.
"...та просто доказати то нї яко..."
"...в разї дублетів з різними простяги *о-переголосу — /ʏ/ "південного" разу з одного боку й /u͡o/ "північного" з другого, коли між такими твари є чотка різниця в значеннях, у мене є передбачено на письмї вкремо ‹œu› про "південни" та ‹ô› про "північни"..."
У звучинному (фонематичному) письмі не треба нічого доводити. І не треба постійно дивитися в словник походжень. Якщо там звучина О, то й пишеться О. І якщо походження невідоме, то не треба думати, північне воно чи південне. І не треба бігати з фоноскопом і камерою за носіями, щоб дослідити, є там огублення/наближення до /u͡o/ чи нема. І не треба думати, первинне воно чи вторинне за подібністю.

<У звучинному (фонематичному) письмі не треба нічого доводити. І не треба постійно дивитися в словник походжень. Якщо там звучина О, то й пишеться О. І якщо походження невідоме, то не треба думати, північне воно чи південне. І не треба бігати з фоноскопом і камерою за носіями, щоб дослідити, є там огублення/наближення до /u͡o/ чи нема. І не треба думати, первинне воно чи вторинне за подібністю.>

Ви явно не тямите во чім мовите, поченши вже й різницею між звуком та звячмям (фонемою). Ото звячмя є то, що не звинить дїйсно, а є мним звук. Напр., у словї ‹шістнадцять› є /t/ звячмя, хоча в дїйсности 'го не чути — в дїйсности є там звук [∅]. Але пишемо же з ‹т›.

«Якщо там звучина О, то й пишеться О.»

Є /ɔ ~ ɒ/ — т.зв. "широке о", а є /ʷɔ ~ o/ — т.зв. "вузьке о", але кирилиця йих не дасть розрізнити. И не тому що різниці нема, а тому що в кирилицї нема вкремих письмен. А пак приходять Карли з Франци й пишуть бздуру, мов, ‹точка› "point" є нерусько слово бо ‹точка› значить "землерийку", коли в дїйсности в словї ‹точка - землерийка› є ‹о› /ʷɔ ~ u̯͡o/, й то є слово з північноруського нарїччя, тому є там *о-переголос /ʷɔ ~ u̯͡o/, оли (while, тоді як) в ‹точка - point› є ‹о› /ɒ/. Ви можете не чути різниці між йима, єсте бо первісно вятськомовний громадянин, а вкрайинській мовї'сте викли в школї або поздїше в Вашім життї від тих у Вашім оточеннї, хто ту мову знає з школи, чи, чень, из даливиджіння. Та є чи мало тих, хто ті різниці чує, й йих умїннє розрізнити є питомо, а Ваше нї — є бо наслїдок вятських упливів.

А можна більше про нібито різні О? Де воно засвідчене, у чому різниця? І на чому засноване твердження "чи мало"?
Якщо, наприклад, У з різних празвуків не розрізняються у вимові, навіщо їх розрізняти на письмі?
Жодного разу не чув про якісно різні О. Чи не тому. що воно мало поширене, на Поліссі, а деінде і з фоноскопом навряд почуєш? Ви про (нібито) розрізнення О з й О з Ъ?
100 відгук. Вітаю з першою сотнею відгуків тут, що мали би бути на Толоці!
Ось. Ви пишете кирилицею -- і я відразу добре розумію написане. Як і всі

"‹druœutnya› "

Це œu -- і "дровІтня", і "дровОтня", і "дривЕтня", так?

"Що моє письмо (чи, точнїше, моя правопись) латиницею може бути дивина про Вас, се я розумїю, та насторожує що Ви кажете 'алфавіт' («що це за алфавіт такий дивний?»): даруйте, та 'алфавіт' є латиниця, найпоширенїше письмо серед мов Європи, и казати на латиницю 'дивний алфавіт' є вкрай дивно. "
Якщо вважати кожну букву з дурницею (розрізником=діакритикою) опрічною буквою, то це буде абетка, причому так, дивна.
"Новак може тяжше розуїти мою правопись, треба бо є знати правила читання, й та правила суть дещо складна, але складність та тому що я в тій правописи часто відгибаю ("reflect, відбиваю") то чого не відгибає чинна правопись кирилицею, але що довжно є бути відгибано. "
Так, Ваше письмо показує те, чого не показує цілком достатнє для розуміння кириличне.
"Доси'м никде не прилюднив всїх правил читання та писання моєйи правописи разом в одинї мїстї...", хоча Вас і просили, зокрема я.
"Ище раз, я моєю правописсю латиницею пишу не 'дратувати' никого й не 'марнувати чий час'..."
Кирилицю, як і будь-яку знайому, рідну, з дитинства абетку, ми читаємо здебільшого завдяки знайомості, сприймаючи слова як ціле, про що я вже писав. Якщо ж це менш уживана людьми абетка (латинка), особливо якщо письмо нею не має засади однозначної відповідності (англійська, французька, Ваше письмо), тим більше, якщо це чиясь вигадка, правил якої ніде повністю немає і читати нею тяжко (останнє, здається, Ви усвідомили) і Ви знаєте, що людина на прочитання написаного так витратить значно більше часу й зусиль, ніж якби це було записано кирилицею, але все одно пишете по-своєму, знаючи незручності для читачів, це і є спрямоване марнування часу й неповага.
Ви нехтуєте деякі мої прохання, наприклад, надати щось про розрізнення "4 звуків і", "різних Е", записати слово "щІпка", "хІба", "погода" у Р. В. мн.(підказую: "має бути" І, але здебільшого О), "заміж" і "огірок"(=огурок=гурок).
"Инде'м уже писав то, та повторю й Вам окремо: всупереч некритичному приняттю на вїру що "кирилиця є споконвічно наша" чи що "кирилиця найбільше підходить під українську фонетику", кирилицю є в дїйсности никда не було строєно первісно писати руську/вкрайинську мову вже від давньоруськойи доби — від початку бї ю ("її було") перенесено з давньобовгарськойи мови, для якойи ю й мислено бї ("для якої її й було задумано/розроблено/плановано"). Тож латиницею моєйи правописи ся намагаю відгибати питома відношення між звяжменама (фонемами) та звучною (фонетикою) чого не може кирилиця."
Скажіть, будь ласка, навіщо писати t͡ʃ, якщо буква Ч чудово передає і t͡ʃ, і t͡ɕ (східні говірки, зокрема під впливом кацапської), і ʈ͡ʂ у північних? Іще раз спитаю, чим Ш гірша за якусь ху?
Кирилиця наша споконвіку? Ні. Кирилиця наша здавна? Так.
Кирилиця була розроблена для давньоболгарської, так, яка була усе-таки слов'янською мовою, тому була значно ближче до руської, ніж латинка, маючи чимало спільного, зокрема шиплячі, носові, надкороткі, ЬІ, ять.
"Кирилицю є в дїйсности никда не було строєно первісно писати руську/вкрайинську мову вже від давньоруськойи доби" -- це, безперечно, правда, але за сотні років абетка була пристосована, тією чи іншою мірою, до нашого звуцтва. Точніше, для звуцтва літературної мови. Більше ж і не треба.
Як очевидно, літературна мова, зокрема її звуцтво, заснована здебільшого на говірках Середини й Сходу. Але й на Заході в мовленні більшості людей И двох різних походжень -- одна звучина, отже, немає жодної потреби для всієї України вводити ЬІ.
У переважній більшості говірок надкороткі занепали років так 700 тому, отже, знову-таки, жодної потреби.
Опріч говірок За- й Прикарпаття (про які інша мова), не чув, щоб у чиїйсь вимові ЙИ відрізнялося від ЙІ (до речі, ЙИ -- біла пляма в сучасному кривописі). Отже, вони є однією звучиною. Правопис звучинний, і засада однозначної відповідності діє в обох напрямках, на щастя.
До речі, запишіть, будь ласка, слово "дно" в р.в. мн. і словосполучення "вві сні", "у Львові", "Ву Львові", "кілька братств в Інтернеті", "у воді", "к лежачій колоді".

А, ще "хвощ", якщо Ваша ласка

goroh.pp.ua: є#6133
-ем
-есь
-єм
-єсь
-м (скорочені допоміжні форми 1 ос. одн.)

А, тобто це т.с. що "був". Зроз, дяк.

Прошу
До речі, "дякую" чуже, я намагаюся не вживати
Дуже співчуваю, якщо у Вас теж платні букви)

1 - в мене подекуди обмежені ресурси
2 - скорочень не уникнути в будь-якій живій мові, тож ліпше вже мати свої питомі скорочення (укр. "хо" < "ходімо" замість англ. "го" < "go"), до того ж це розвиток мовної свідомости; якщо "дяк" не вподобали, то хай буде "спс"

Та я так, жартома
Про скорочення, утім, згоден

"Ресурси" -- це час? Якщо так, то співчуваю, розумію

Не тільки час. Даруйте, якщо це Вас дратує.

« [t͡ɕ] (східні говірки, зокрема під впливом кацапської), і ʈ͡ʂ у північних » — могли бисте в подробицях?

Не могли Ви не чути, як на Сході ЧЄкають, наприклад, +- "чєсний", "чяй" на москальський лад

"У моїй правописи латиницею вмисно нема вкрема письмена за [ʃ ~ ʂ] чи [t͡ʃ ~ t͡ʂ]; ‹x+y› хоча й служить оддати [ʃ ~ ʂ], та то є в истотї *‹х+ь›, що разом значить [ʃ ~ ʂ]. Та коли [ʃ ~ ʂ] є гиншозвяк звяжмене /t͡ʃ/ (передусїм перед иншем приголосном, коли /t͡ʃ/ є з *k+y), такий [ʃ ~ ʂ] вже є слїд писати ге ‹cy› ( = ‹c+y› = *‹к+ь›), а не ‹xy›. А коли [ʃ ~ ʂ] є гиншозвяк звяжмене /s/ (передусїм на початку слова перед приголосном), то такий [ʃ ~ ʂ] є слїд писати ‹s›. Тяжко чи ни, та так має бути." --- так вирішили Ви (я про останнє).
Наприклад, слово "наш". Там на кінці вже кілька сотень років немає ні Х, ні ХЬ, ні ШЬ, ні Ь, тобто жодної видозміни Х, м'якого Ш й жодного голосного. Навіщо там писати ХУ? Жодної засади однозначності.
До речі
Як Ви пропонуєте записувати власні назви, наприклад, прізвища? І читати?
Щодо літмови: можете навести приклад літмови мови з 10+ тем (мільйонів) носіїв в одній країні, що була би бездоганною, враховувала все?

Хай як хочете, а звуцтво літмови має бути одне. Проведімо порівняння зі слівством.
"Картопля" -- наше слово, українське (в розумінні вжитку, а не походження)? Так. І "бульба". І "ріпа". І "магдибурка" з "мандибуркою". І "крумплі". І "бараболя". І "груля". А тепер спустіться-но з небес людини з величезними знаннями з Мови (переконаний, Ви -- один із найкращих мовознавців в Україні) на грішну землю пересічної людини з вищою освітою, далекою від мовознавчої. І це одне слово. Саме тому виникли низки з більш-менш загальгопоширених здебільшого слів, які й утворили літмову для загального взаєморозуміння. І звуцтво так само.
Не має бути в офіційному (новини ТБ) мовленні "бɤв збɤр коштɤв на вɤдновленє шкɤл" і "Муй кут не змуг виліезти на вукно"(умовно, знаю, що дурне пишу).
Ви сказали, що О й посталі з нього звуки І/И/ЬІ/УЬ тощо -- одна звучина.
І тут Ви, у деякому розумінні, допустили неточність. Кому, як не Вам, добре знати, що таке "фонемний слух". Наприклад, я: для мене, як і для більш ніж половини носіїв, "кіт", "кит" і "кут" --- 3 різні слові з 3 різними звуками, розумієте? Як і "бій"/"бий"/"буй". Як і "Біг"/"Бог"/"Буг". Як і "сім"/*"сим"/"сум"/"сом". І "дім"/"дим"/"дум". Особливо, як у цих випадках, якщо вони мають розрізнювальне значення. "Водний"/"відний"/"видний" тощо. Ось що я мав на увазі: "у теорії" це одна звучина може бути, але носіями сприймаються як різні

<"фонемний слух". Наприклад, я: для мене, як і для більш ніж половини носіїв, "кіт", "кит" і "кут" --- 3 різні слові з 3 різними звуками, розумієте? Як і "бій"/"бий"/"буй". Як і "Біг"/"Бог"/"Буг". Як і "сім"/*"сим"/"сум"/"сом". І "дім"/"дим"/"дум".
"Водний"/"відний"/"видний" тощо. Ось що я мав на увазі: "у теорії" це одна звучина може бути, але носіями сприймаються як різні >

Ясно, перше за все дякую за йнтересно питаннє.

Хоча'сте й застерегли («умовно, знаю, що дурне пишу») сам що писані Вами кирилицею приклади лише віддалено відгибають звуки, та все таки на тлї тойи приблизности чините виводи там де точність є ключова ; радше є вже допустити неточність у вказаннї зімньи (території) ширення дана звука ніж неточно йменувати сами звуки звяжмене загалом и на тлї того чинити виводи.
Гляньмо ближе:

Ваше ‹бий› од ‹бити› "to strike" мїстить у коренї звяжмя /ɪ/, що під наголосом з окрема в мїрнї скорости мовлення є йищено (реалізовано) ге [ɪ͡ɘ] аж [ɪ͡ɘɪ̯] (з різновиди: [ɪ̯͡ɘ, ɪ̯͡ɘɪ̯, ɪ̯͡ɘʲ, ɪ͡ɘ̯, ɪ͡ɘ̯ʲ], з ключовим елементом [ɪ], без наголосу: [ɪ̯͡ɘ, ɪ͡ɘ̯, ɪ] ; в деяках нарїччях [i] без мякшіння приголосна передонь, у деяках з мякшіннєм, а в деяках и з мякшіннєм перед [ɪ] — та тсі крайньи не творять узірець вимови (не з точки зору 'суч. літ' а з точки зору "руськости" par excellence — узірець є вимова [ɪ͡ɘ] з різнами можливами коливаннями в складотвірности першого чи другого єлемента).

Ваше ж ‹бий› у тямї "бій" — имя підстати (nomen substantivum) ховає дзвук [ʏ] чи [ʏ̼] (другий значить менше/слабше круглений звук), то би круглений еквивалент звукови [ɪ], а як у кирилиці нема письмен окремо про некруглений [ɪ] та круглені [ʏ, ʏ̼] (лише про круглений [ɪ], то [ʏ, ʏ̼] пишуть кирилицею так само ги [ɪ]. Тсий круглений звук [ʏ] чи [ʏ̼] становить звяжмя /ʏ ~ y/ з великойи низки простягів *о-переголосу, й никда не перетинає дзвука [ɪ, ɪ͡ɘ] звяжмене /ɪ/. Инши можливи різновиди сього відгибу суть [ʷɪ, ʷɪʷ, ɪʷ, ɪᵝ]. Ключовий елемент усейи низки є кругленість, од чітко вираженойи по слабу. Може бути відсутність круглости? Ясна рїч, може, та таку є слїд брати за небажану (нинї в низозімській мовї є серед мовців часто тяжіннє плутати /i/ — на письмї ‹ie› чи ‹e›, з /eː/ — на письмї ‹ee, e›, в ягельській часто [f] за [θ], [v] за [ð], та то не є взірець).
Отже, що Ви пишете ге ‹бий› з ‹и› від "бити, to hit, strike", є /bɪj/ з вимовою [bɪ͡ɘj, bɪj], а що пишете ге ‹бий› = "бій" є /bʏ̼j/. Тому тут нема "однакової вимови з різними значеннями".
Разом з тим, письмотвар ‹бій› (також чинний, тзв. 'літ.', твар) ховає дзвук [y] чи [y̼], а також усі гинші йих різновиди: [iᵝ, iʷ, ʷi, ɥ̯͡i, ɥ̯͡iʷ, ɥ̯͡iʷ, ʷiʷ, i̯͡y, i̯͡y̼, i͡y̯ ...], ключові єлементи яких суть кругленість (чотка аж слаба) РАЗОМ з кардинальним звуком [i]. И тут, поневаж у кирилиці є письмя лише про [i], та не про, [y, y̼ ... (різні різновиди з різном ступенем круглости)], то й другий є писано просто ге ‹і›. Тсі йменовані дзвуки становлять ширшу низку простягів о-переголосу разом з више йменованими [ʏ, ʏ̼, ɪᵝ, ɪʷ, ʷɪ...], й усі вони не перетинають одгибів звяжмена /ɪ/ чи звяжмене /i͡e/ (ище раз, так, можуть перетинати, але то не має бути взірець).
Що Ви пишете ге ‹буй› = "бій", за письмям ‹у› кирилиці ховає дзвук [ʉ] чи [ʊ], що також становлять простяги о-переголосу в деяках нарїччях. При тім, олни више гадані дзвуки можуть виступати разом у тї самї нарїччї, зависло від оточення чи скорости мовлення, тсі два дзвука є заступлено кожен в окремах нарїччях (дуже перепрошу, з памяти не можу казати, котрий де, а тепер шукати не хочу — сам сий виклад є ми вже доста виснажлив, але гадаю що [ʊ] є в лемківськім). Значнїше є що як раз [ʊ] в деяках нарїччях де він є як простяг *о-переголосу він же є й простягом звяжмене *ON (то би ‹ѫ› друс. кирилиці). Про стий звук також нема в сучасній кирилиці вкрема письмене, тому є 'го писано просто ‹у› кирилиці. Але в таких нарїччях є звяжмя /u/ (з прасл. *ou) заступлено звуком [u] та різновиди'го під наголосом: [u̯͡ʊ, ʷʊ, ʷu, u̯͡o̝] — навпаки, можливи різновиди [ʊ] суть: [ʊʷ, ʊ͡u̯, o̝, o̝ʷ]; ключовий елемент [ʊ] є [ʊ] (поясненнє вимови: губи в положеннї ближе, хоча не вповнї, до [o] з намїром вимовити [u], губи ледь одвертїши ніж при "чистім" [u] й одчутнїший є тиск верхньойи губи на верхньи зуби, чого при [u] нема), а ключовий елемент [u] є [u]. Отже, хоча в таких нарїччях є мїшаннє *о-переголосу з *ON в один дзвук (примїтка: суть и нарїччя, де *ON є [ʊ] але *о-переголос є заступлено више гаданими звуки [y, iᵝ, ʷi...]), нема в них мїшання з /u/ — се за перве. За друге, *ON є в засадї неможливо перед не приголосном, а також перед /m, n, r/, а /j/ (к Вашому ‹буй›) є полуприголосен чи апроксимант чи полуголосен, щоправда, Ваше питаннє бї коло *о-переголосу а не *ON, та се є про довїдку. А в разї ‹буй›, неточного письмотвару кирилицею з ‹у› за [ʊ] з *о-переголосу, за «бій» з одного боку, та ‹буй› у яцїсь иншї значіннї, де ‹у› кирилиці є [u], між йима є різниця в вимовї: [ʊ] проти [u].
О дзвуцї [ʉ] стисло можу казати лише що ни про його нема в кирилиці вкрема письмене, тому'го просто писано ге ‹у›, але ‹буй› з [ʉ] = "бій" є мовлено відмїнно від ‹буй› з якомси гиншем значіннєм з /u/. За трейтє, проти више гаданих простягів *о-переголосу шибу [y ...] тсі послїдньи суть поширени де менше — йих є значно гадати доповнення цїлого вобразу простягів о-переголосу й указати що *о-переголос є в загалї ("в сумї") всїх простягів далеко не [і]-каннє, але про виробліннє "стандарту" вимови чи загальни/середньи вимови він не є потрібен. Натомїсть, про загальну/середню вимову *о-переголосу вповнї стане (вистачить) дзвук [y] з різном ступенем чи мїнливістю круглости, від чоткойи по слабу, та з допустимо різним мїсцем круглости (на початку тирвання, на кінцї чи в серединї або на всїй довжинї) — ключово є ту розрізненнє від вимови звяжмене /i͡e/ про яке вимови суть: [i, ʲi, i͡e, i͡e̝, i̯͡e, i̯͡e̝, ʲe̝ʲ, i̯͡ɪ, i̯͡ɪʲ] — без елемента круглости.

Отже, загальна/середня (якси "стандарт" чи "взірець") вимова має бути, але то не має бути в ускорб ("коштом/за рахунок") нерозрізнення /y/ проти /i͡e/.
Недорозумїння при вимовї /y/ просто не може бути, поневаж сий дзвук заступає лише *о-переголос. Навпаки, як раз нерозрізненнє /y/ проти /i͡e/ грозить недорозумїннєм, коли вже Ви сам мовите во недорозумїннях.

Роля ж письма латиницею є ту в тім що, взявши за загальну/середню вимову *о-переголосу дзвук /y/, відмїнне'го відгибаннє на письмї через ‹œu› чи ‹œ› включає й вимови [ʊ] з иншодзвуки (з алофонами), [ʉ] з иншодзвуки, [ʏ] з иншодзвуки та "північно-центрального" {u͡o} з иншодзвуки, не будь они й стандартни, олни ‹і› кирилиці не лише не включає всі ті вимови, а ще й не розрізняє від /i͡e/.

Чи мало є мога ясункувати "злиттє" /y/ : /i͡e/ → [i] поширеністю, "прийнятим/усталеним літературним стандартом", "мова розвивається" (ще люблять казати "спрощується"), "ніхто не буде перевчатися", "майже всюди ікавізм, крім Закарпаття" тощо, та
1) ге показано, [i]-каннє є далеко не всюди "крім Закарпаття",
2) не заперечуючи й плутання/мїшання /y/ : /i͡e/, значна вина ширення вимови [i] замїсть [y] є як раз чинне письмо, в якім нема вркема мїста про звяжмя *о-переголосу ; ясна рїч, дзвукови [y] відповїдає кардинальний голосен [i], тому за хибання вкрема письмене про [y] є взято письмя за [i], а відти вже школа та письмо й виховує вимову без розрізнення. Коли в кого є сумнїв оглядом того що письмо може тварувати (в тсім разї негативно) вимову, яскрав доказ тому є поширена вимова [v], [f] на мїстї ‹в› *l-дїєпримет завершених часів, замїсть вїрнойи вимови [w], тож и неясно, що за "розвиток" є ту (си рїч, вимова [y] є "недорозвинена"?? Чень глузуєте?);
3) "не будуть перевчатися" є така сама лїнь та легкодумство к мовї ги "дакакаяразніца" — коли й Ви сам имете ту часть шукаючи питомих слів за сторонська слова, то чому є тяжко розумїти й значність питоми вимови?;
4) крім того що /y/ є дїдизна (legacy, спадщина) руського звуцтва, є то й щиро руський звук, ба, "знак" руськости, що вирізняє руську мову на слух изпоміж усіх инших словянських мов (вийма мертву полабську та деяка нарїччя словїнськойи мови, хоча в них є [y ~ ʉ] гиншого походжіння); одна рїч є "практичний" бік (чесно кажучи, то є радше гарно слово за лїнь), але є ще й естетичний бік: хай як субйективно се може звучати, та вимова з /y/ : /i/, а також /ɪ/ (*‹и›) : /ɘ̞/ (*‹ъі›), /u/ (*‹у›) : /ʊ/ (*‹ѫ›), /ʷɔ, o/ (*о без переголосу) : /ɔ ~ ɒ/ (*‹ъ́›), /ɛ/ (*‹е› без переголосу) : /ə, æ/ (*‹ь́›), /i͡ʉ/ ( ← *e-переголосу перед *u = *‹ъ›), /i, e͡i/ без мякшення) чи [ʲɪ] (з *е-переголосу перед *y = *‹ь›) є де пластичнїша/тварнїша за дебелі "ікання : ыкання" — не з болога, не дарма сучасну вкрайинську мову часто пятнують ге грубу та селюцьку.

___
Хоча ся змїнка є вже надмїрно (та само питаннє є дуже складно) довго, хотїв бим ище вкремо змїнкувати на виклади Шевельова коло "злиття" /y/ з /i/ (то разом з тим буде й про "злиття" напр. *‹и› й *‹ъі› та *‹у› й *‹ѫ›), поневаж Шевелїв є значна, ба, доси найзначнїша стать у баданнї розвитку руського звягослівйа та в такім обсязї, й доси може слити за найбільше рамено ("авторитет") в питаннях розвитку руського звягослівйа. Особисто я ледве чи минаю будь яки свойи змїнки без провїрки за його Йсторичною Фонологиєю (тому можу проголосити що перечитав'ем ю скрізь безлїч раз). А втім, деяки виклади'го є нинї довжно визнати за невїрни (з памяти, найбар, його йстослівний виклад слова ‹човпти›, будь сим од литовського ‹čiaupti›, хоча в ЭССЯ є доказано словянську питомість корене сього дїєслова).
Що до "злиття", його розбір, будучи в приклад многім иншім бадателім, дуже вниклив, прониклив та розлучлив (критичний чи щось таке) — він умї, напр., вгледїти первки/елементи руського в памятках ис сторонськи первки, а не падати в загальнення, просто гоко сокола в уздрїшіннї стрік (аналізуванні текстів) памяток. И само "злиттє" *‹и› й *‹ъі› він добрї знамена ("noticed") бути не просто "злиттєм", але вкремо розвитком вимови *‹и› в бік твердости приголосен передонь та нижшойи вимови, то би [i] → [ɪ], з одного боку, та перед усїм мякойи чи середньонебіннойи вимови /k, ɣ, x/ → [kʲ, ɣʲ, xʲ] перед *‹ъі›, из другого, що внаслїдок дало вимову *‹ъі› ближшу до [i, ɪ]. Але він таки мильно виснував що, плутаннє ‹у, оу› з ‹ѫ› в друс. та срус. памятках є свїдченнє "злиття" *‹у› й *‹ѫ›, ‹ѣ, і, и› на мїстї *о-переголосу будь сим доказ "утрати" круглости вимови /y/ → [i]. "Злиттє" *‹ѫ› з *‹у› він хибно виснува з заснови втрати носовости, але поздїша нарїчослівна дата (яких він на ту мить не знав бї) свїдчать що найбар у тих руських нарїччях що нинї є було пробадано різницю між *‹у› й *‹ѫ› є заховано протиставліннєм звуків /u/ (*‹у›) проти /ʊ/ (*‹ѫ›), хоча носовости ту й нема (в кільцї (від слова ‹кілько› "кілька") сїл є таки свїдчено й носовість при /ʊ/ — [ʊ͜w̃]); він хибно стави знак "=" між "нема носовости" → "є злиттє *‹у› й *‹ѫ›. Ясна рїч, писці руських памяток, писавше бовгарською кирилицею й вїдавши, будучи всвїчени, що в давньобовгарській мовї ‹ѫ› служи значити носовий голосен [õ], плутаху ‹у› й ‹ѫ› на письмї, в руській мовї бо *‹ѫ› бї мовлено без носовости, але се не значить що не бї різниця в вимовї *‹у› : *‹ѫ› гинши якости, просто письці не вїдя як ту різницю відгибати на письмї — йих бї вчено за бовгарським узіицем що ‹ѫ› є голосен з носовою вимовою.
Що до висновку во "злиттї" [y] з [i] на тлї ‹ѣ, і, и› в памятках, то й тут, ті письмена значать найбільше лише що вимова простягу "південного" шибу/разу *о-переголосу ста на певнї щаблї вищою та просунутїшою (more protruded), то би [ʉ] → [ʏ] → [y]. Воно вже від щабля [ʉ] (чи й ранїше) не бї вкрема письмене в кирилицї про такий звук, тому на його відгибаннє писці браху "перво лїпше": ‹у, ѡ, ю, во› а також просто ‹о›, а відколи вимова простягу *о-переголосу ста геть просунута в вимову [y], то сягу по письмях ‹ѣ, і, и›, тих що знача дзвук [і] — не тому що /y/ дїйсно ста [i], а тому що нич лїпше не бї, бо крім круглености [y] стойить найближе к [i].

Ого... Нічого собі... Спасибі!
Отже, почну з того, що знаю.
У з О є й на Закарпатті, і на протилежній Сіверщині. Там у словах "кунь", "вуз" я не почув жодної різниці між У й У з О. Може, там не u, а ʊ або ʉ? Хоча в мене є суттєві сумніви, усе можливо, але я не про те. Питання в іншому: згідно з моїми спостереженнями, переважна більшість людей слухає співрозмивників, а також телеводів, радіомовців тощо без постійно ввімкненої камери й фоноскопа. Наприклад, я навряд чи почую різницю між гортанним і глотковим Г(ɦ і ʕ, як переконують деякі). Ба більше, м'якопіднебінний ɣ через цей-таки фонемний слух я теж почую як звучину Г.
Дивився я видива Мигаля Кушницького. Його УЬ я чув або як І (рідко), або як ЬУ (тобто як Ю після приголосних). Так само й ЬІ насилу відрізняв од И.
Ви наприклад, кажете, що И з І в "бити" є "[ɪ̯͡ɘ, ɪ̯͡ɘɪ̯, ɪ̯͡ɘʲ, ɪ͡ɘ̯, ɪ͡ɘ̯ʲ]". А чому не може бути просто [ɪ] як це чую я? Можливо, я глухуватий, не заперечую, та все ж.
Також Ви кажете, що И з О є " [ʷɪ, ʷɪʷ, ɪʷ, ɪᵝ]" з різною мірою огубленості. Але питання якраз-таки не в тому, де ця огубленість і яка вона, а в тому, чи почує її слухач, особливо з іншої місцевості, не з тієї, у якій О став +-И? Якщо ні, то цілком байдуже, ʷɪʷ там чи ɪᵝ. Наведу приклад із найпаскуднішого, на жаль, відомого мені язика: там Е з Е й Е з ятя подекуди досі зберегли різницю, тією чи іншою мірою. І зрідка її можна почути, якщо прислУхатися старанно. Але носії будь-якої мови й розносники язика при розмові слухають, а не прислухаються, тому для них це одна звучина, розумієте?
Я -- носій близької до літературної мови в цьому розумінні, оскільки народився й живу в місцевості, де різниця між усіма І давно зникла. Тому там, де хтось скаже [ɪ̯͡ɘ, ɪ̯͡ɘɪ̯, ɪ̯͡ɘʲ, ɪ͡ɘ̯, ɪ͡ɘ̯ʲ]/[ʷɪ, ʷɪʷ, ɪʷ, ɪᵝ]/[ʏ, ʏ̼, ɪᵝ, ɪʷ, ʷɪ], я почую просто И. Як я вже просив, чи не могли б Ви поділитися звукозаписами, видивами, де було б чути різницю різних И, різних І, У? Ну, дані про ці [ɪ̯͡ɘ, ɪ̯͡ɘɪ̯, ɪ̯͡ɘʲ, ɪ͡ɘ̯, ɪ͡ɘ̯ʲ]/[ʷɪ, ʷɪʷ, ɪʷ, ɪᵝ]/[ʏ, ʏ̼, ɪᵝ, ɪʷ, ʷɪ] звідкись же беруться, невже немає жодних звукозаписів таких досліджень у загальному доступі?(Наступний абзац можете пропустити)
Окрім того, Ви кажете: <‹буй› з [ʉ] = "бій" є мовлено відмїнно від ‹буй› з якомси гиншем значіннєм з /u/>. Але я -- не тільки початківець-любитель-дослідник Мови, я ще й її користувач. Тому якщо новинар скаже "буй" у значенні "бій", або "бий", або "бьів" у значенні "був", мені, дозвольте так висловитися, цілковито начхати, який там звук із точки зору МФА, якщо я це через звучинний слух почую це як звичайні "буй", "бий", "бив". Як якийсь звук мовлено, можна досліджувати 2 способами: тим, як звук вимволяється, і тим, що внаслідок цього вимовляється. Тобто можна досліджувати сам мовленнєвий апарат: знімати на видиво огубленість і положення язика, спеціальними пристроями записувати вібрації звязок і коливання, тощо, тощо. І можна оцінювати сам звук, що утворився. Якщо записати його на гарний звукозаписувач, а потім занести його в програму, що розіб'є його на частоти, то можна почути всі особливості й різниці. Отже, досліджуючи мовлення 2 способом, можна пересвідчитися, що звуки різні, отже, мовлено по-різному. І дані про різні звуки И, І одержані з досліджень саме такими способами. Але мовлення ми сприймаємо на слух. І чуємо ті-таки звучини, а не звуки. І те, що мовлено по-різному в сприйнятті спеціальних приладів/людини з досконалим навченим мовознавчим слухом, з точки слуху носія звучить однаково, отже, і мовлено приблизно однаково, у деяких межах. Наприклад, я голосний у [тобі-тубі-тибі-тебі] сприймаю як одну звучину, бо чуємо ми не тільки звучини опрічно, але й слова цілком. Не знаю точно, звідки це походить, може, И там утворилося за подібністю до /мИні/, або з У, до якого наближеється О перед наголошеним І, а Е вже з И, але байдуже. До речі, як запишете це слово ("тобі")?
Ви мені все ж кажете про різницю різних У, И, і -- частково -- І(у разі слабкої огубленості) на слух чутливих приладів. Я ж -- про те, що якщо там різниця і є, то людині, що не народилася в такій місцевості, не має такого звучинного слуху, дуже важко почути її, сливе неможливо буває без навчання. Ви можете сказати, що я здогадаюся з контексту, як це роблять носії різних І, чуючи носіїв одного. Я ж відповім, що одне діло -- здогадатися, що сказаний "ніс" -- це "н'іс" (носа) від "ньіс"(несла), коли сказане І досить близьке до [і(приогубл)]/[у], чуючи таку однакову "літературну" вимову щодня, і зовсім інше -- зрозуміти, що "буй" -- це "бій" (погодьтеся, У помітно далі від І, ніж І різної міри огубленості). Як я вже порівнював зі слівством, якщо кожен буде, наприклад, на ТБ, радіо, "інтерв'ю", газетах широкого охоплення вживати діалектизми своєї місцевості, це буде казна-що, а не спілкування.
Написав я дуже, занадто багато, але, сподіваюся, більш-менш доніс думку: те, що з погляду, точніше, зі слуху мовознавства, звуківництва, є різними звуками,
на звучинний слух людини, що його не має (особливо, наприклад, про "екзотичні" мосцевості, як-от У з О), буде однією звучиною. Чи розумієте Ви, що я намагаюся сказати?

Укотре перечитую -- і чимраз більше дивуюся, наскільки дивно це читати від Вас-то.
Ніхто й ніколи не чув [ʷɪ, ʷɪʷ, ɪʷ, ɪᵝ]. Ті, хто народився в місцевості з такою звучиною, чують Иʷ, інші ж просто И. Чуємо-бо звучини, не звуки.
. Окрім того, О й похідні можна вважати однією звучиною тільки умовно, бо И, У, І й О сплутати нелегко, якщо вони не вживаються в тому самому положенні взаємозамінно мінливо в якійсь місцевості.
Але є й вищий щабель. Нагадаю, слова ми читаємо не по буквах, якщо це не зовсім нове для людини слово, а впізнаємо, сприймаючи цілком на вигляд. Власне, тому я й обурююся, коли Ви пишете латинкою: якщо написано й найкращою, найпростішою, найпоширенішою латинкою з однозначним "лінійним" прочитанням, у значно звикліших до кирилиці мовців читання сповільниться, у рази. Про незвичну, складнішу латинку й казати не треба.
Так само й сприйняття на слух. Ми рідко чуємо слова по звуку, точніше, по звучині. Ми сприймаємо знайомі слова цілком. Саме завдяки цьому ми можемо розуміти один одного в умовах поганого зв'язку, шуму, відстані в деяких межах.
<Отже, загальна/середня (якси "стандарт" чи "взірець") вимова має бути...> дуже радий це бачити. Саме так. Якщо мішати на ТБ, скажімо, І, И, ЬУ, У й усі поліські двозвуки, вийде повна дурня. Закріпімо це: єдина загальнозрозуміла загальнодоступна (яку можна вивчити) вимова має бути. Оскільки І чи щось подібне є у звуцтві переважної більшості носіїв, залишаємо, ясна річ.
А чи є якісь дослідження, які показують:
1) У яких місцевостях, у якої приблизної частки носіїв І з О відрізняєтся від іншого;
2) відрізняються якісно, тобто є іншим звуком, а не просто пом'якшенням/непом'якшенням;
3) є саме окремою звучиною?

Літературне письмо покликане передавати звучини літературної вимови. Це необхідно? Необхідно. І достатньо. Звуки передавати ні до чого, бо чуємо звучини, а не звуки. А всі вимови врахувати неможливо. А чи потрібно?
Як я вже писав, "видгибати звуки", тобто передавати, я й не намилювався. Бо тут головне -- не звук, а його сприйняття.
Чесно кажучи, або я не дуже зрозумів, або не помітив за розбором звуків відповідь: що ж робити з фонемним слухом? Якщо слова притулити більш-менш можна, то як 15+ тьмам "нав'язати" звук?

Як кажуть японці, спитаєш -- ганьба на 5 хвилин, не спитаєш -- на все життя, отже, не побоюся спитати дурне, якщо Ваша ласка.
1) Чи є такі місцевості, де в мовленні носії І з О відрізняють від іншого І, так би мовити, несвідомо? Зараз поясню, що маю на увазі. Так, ми розмовляємо загалом несвідомо, не замислюючись над кожним звуком. Але я вже наводив найгірший приклад найгіршого язика, де Е з ятя, якщо прислухатися, відрізняються від звичайного, ця різниця може передаватися поколіннями. Так, вплив письма очевидний, та все ж.
То чи є такі місцевості, де різниця між різними І є, якщо прислУхатися, виміряти, але її носії її не чують, вважаючи ці І одним звуком?
2) Найкраще, наскільки я знаю, звук ЬУ зберігся на Закарпатті з низки особливих для цієї особливої місцевості причин. У багатьох інших він наблизився до І з ятя, більш-менш "чистого і" тією чи іншою мірою. Так, через вплив сусідніх мов і недоязика. Так, через письмо, так чи інакше. Але чи тільки?
Одна з різниць (не єдина, але суттєва) між різними І полягала в тому, що перед посталим із О було протиставлення твердості/м'якості, що, як писав і Шевельов, була явною тільки з Д, Т, Л, Н, і, менше, З, С, а з іншими, особливо Б, В, М, П, була меншою, інколи відсутньою, занепадаючи. Отже, різниця між різними І, дозвольте їх так назвати, зменшувалася. То чи не є часом перехід ЬУ в І у тому числі й природною, закономірною зміною?

Ось, дивлюся видива Мигаля ще раз. Так він із тієї місцевості, де огублення найсильніше. І все одно чую це ЬУ як "дивнуватий І"(дивнУВАТий, бо звучить незвично, та не аж настільки, щоб заважати сприйняттю), а як не прислухатися, то просто як І. Що вже казати про говірки, де огублення менше?

!!!

Мене ж поки найбільше непокоїть одне питання: як учителям, які коли-не-коли вже використовують цю спільноту на уроках, але не мають ні часу, ні сил, ні бажання розбирати тайнописи, прочитати й записати Ваші найкращі переклади (якщо їм пощастило попасти в переклади до обмеження знаків) або зрозуміти, що найкращий переклад -- не серед перекладів, а в обговоренні, і, знову-таки, прочитати його?

І чи не втрачає тоді все це діло глузд, якщо найкращий переклад не зможуть прочитати й використати?

Найбільше, звісно, кортить дізнатися, як бути з учителями, про що я питав тут-таки вище.

Але ще просто собі думаю. По-перше, чомусь мені видається, ніби призвук [e] в І з ятя менший зазвичай, ніж пишете Ви. По-друге, чи не взяли Ви грозинцевий (електронний) дрібногляд (мікроскоп) там, де було б доречнішим, наприклад, збільшувальне скло?
Ви кажете, що І з О й інші І -- якісно різні звуки, щонайменше були, в багатьох місцевостях. Так. Але звуки близькі, ближчі, ніж звучини І й И (~[i] й [ɪ], якщо хочете). Отже, як на мене, те, що вони були різними звуками, не обов'язково означає, що їх не могли плутати при мовленні, на слух, отже, не обов'язково означає, що мовці не мали підстав намагатися уникнути плутанини, тобто слів/складниць(морфем), що відрізнялися б тільки "якістю І", дозвольте так висловитися, тобто тільки тим, є голосний І з ятя чи переголосом О. Сподіваюся, зрозуміло? Бо мені самому здається плутаним)
Спробую про всяк випадок пояснити інакше, що мені здається: ~І з О й І з ятя були, безперечно, різними звуками, але досить близькими, тому при мовленні, слуханні виникала плутанина (складність розрізнення), тому її прагнули уникнути, утворюючи слова з О замість очікуваного. Сподіваюся, я зрозуміло висловився

<Твар ‹хрін : хрону› є дуже поздень и виник (піздно) в тих (наймолодших) говорїх, де не чули різниці між /i, ʲɪ, e͡i/ : /ʲi, i͡e/ : /y/, все звївши в [i] й хибно тотожнивши таке [i] з /y/ від переголосу *o. >
— писали Ви на Толоці, де, як я вже казав, "правильно" мала би бути ця розмова. Але, як показує АУМ, міна "хрон" засвідчена не тільки на Наддніпрянщині, а й на Поліссі, зокрема на Західному. Узагалі цікаво було би знайти дослідження про "хрону", "хрон".
Вище я вже написав, що мені здається: для того, щоб утвлрились відміни надвиправлення (гіперкорекції), дійсно, потрібне сплутання різних І. Сплутання. Мені здається, що, оскільки ні вимова, ні слух не є бездоганно точними, для такого сплутання не обов'язкове повне злиття звуків із цілковитою втратою огубленості, достатньо, щоб межа між цими звуками розмилася, стала менш чіткою.

<Але, як показує АУМ, міна "хрон" засвідчена не тільки на Наддніпрянщині, а й на Поліссі, зокрема на Західному. >

Tõdui bo ocividno bé toy tuar zaneseno.

____

<Узагалі цікаво було би знайти дослідження про "хрону", "хрон".>

"Doslédyeinïe" ceoho tòcyno, tuarœu ‹xrén : xrénou› → ‹xrœun : xronou› abo istoslœuïa samoho slova "xrén"?

<Не певен'ем чи вїрно'м розумїв Вас. >
Не зовсім правильно. Я мав на увазі ось що: чи не могли "гречка", "гречаний", "грекиня" утворитися зі слова "грек", тобто коли надкороткі вже занепали?
Ну, не "гречка", "грекиня" з "грьк", а з "грьк" спершу "грек", коли занепали надкороткі, а вже потім з "грек" "гречаний", "грекиня"

"У Желехівського є дано ‹возівня́› (I, 116 "Wagenschoppen"), а ‹возовня› може бути черпано з словацького ‹vozovňa›;>
Чомусь виглядає сумнівно.
инша можливість, и се є питомо слово, але коли наголос є ‹возовня́›, то ‹о› без наголосу в другім искладї може свїдчити про північний різновид сього слова з испрощіннєм вимови первісного [u͡o] → [ʷo] в ненаголошенї положіннї, отже не доказує що тут нема *о-переголосу чи якоси "повернення" до *О" (взагалї дурниця).
Наскільки я читав, ОВ стало ІВ за подібністю, бо не було жодних звуківничих передумов.
Той же Шевельов засвідчив слова, у яких був І (зокрема в р.в.мн.), але повернувся до О.
Цілком можливо й те, що через новоутвореність слова "возовня" міна "возівня" виникла за подібністю, але не набула поширення.

Повторю в не вїм котрий раз: *о-переголос ≠ [і]-каннє, а Ви все судите з точки зору писання з ‹і› кирилиці."
Я розумію цю різницю, але якщо пишу за звичкою, Ви розумієте, що я маю на увазі саме переголос в усіх проявах

<Дійсно, якби "гречаний", "грекиня" утворювалися за правилом із "грьк", то, мабуть, були б із И. Але чому виключено те, що вони могли виникнути внаслідок знепоходження ("деетимологізації") з нового "грек"?>

Та певно й є з нового. Та то йно потверджає відрив "сучукрліту" від руського коріння й постаннє'го з пізднього слобожанського суржику.
Деетимологізація є ту сумнївна, атже тут нема втрати звязку з первісном значіннєм — чи "grèc" чи "grycuinya", то все тягне до грецького люду. А в словї "гречка - grècyca›, коли б'и була деетимологізація, ту є *y в *gryk- наголошено, тому так чи так правильно є /æ/.

____

<Щодо "кровожерливий". По-перше, на перший склад падає побічний наголос.>

Побічен чи вторинен наголос ту є слушно постережіннє, також'ем'го гадав ту. Та він є ту хиба́ любовілен — може бути й ни, тож и паче є товк писати так що дало би читати й [ ˌkrowoˈʒær(-)] и [ krɘ̞woˈʒær(-), krɤwoˈʒær(-), krɯwoˈʒær(-)] и [ kɤrwoˈʒær(-), kɨrwoˈʒær(-), kɯrwoˈʒær(-)].

<подивіться на слово "кривожерливий" іншими очима : хіба ж можна виключати можливість бажання уникнути співзвучності з "кривий"?>

Вічма кирилиці ге Ви? "Співзвучності" з кирилицею ту не може бути, атже від "крив" би то було [krɪwoˈʒær ~ ˌkrɪ͡ɘwoˈʒær], а від "кров" є [krɘ̞woˈʒær].

____

<Будь ласка, не треба розлогих пояснень. Думаю, усе, що треба, я зрозумію із запису>

Щось доси невидко.

____

<Тобто тому, хто народився не в такій місцевості, де О став И, треба:
1) Почути цю огубленість, якщо вона є, а вона ж може бути різною, від повної до найменшої, Ви самі сказали;
2) Усвідомити, утовкмачити своєму незвиклому мозку, що огублене або приогублене И -- це не звичайне И, тобто, наприклад, "киʷнь" -- це не "кинь", а те, що звик чути як "кінь".
Що ще я маю на увазі: у моїй місцевості І з і (кінь, плід), і з Е (піч, осінь), І з ятя (ліс, тінь), і з У (заміж, діброва), І з Ь (сліз), і з Ъ(бліх), і з Е (ЇЇ), і з И (хіба, щіпка), І з ЬІ ( синІй) -- та сама звучина, щойнайменше в тому значенні, що на слух не відрізняються.>

1) Годї в розмовї з имною про розвиток звягослівйа писати во звуцїх ге "О став И" — се несеть ино недорозумїння, й не лише в мене, а перед усїм у Вас.

2) "а вона ж може бути різною, від повної до найменшої" — То що? Головне є: а) вона є чутна, б) хай яка мїра круглености, той звук не буде ни [i] ни [ɪ] ни [u], тож нї з чим плутати.

3) <Усвідомити, утовкмачити своєму незвиклому мозку, що огублене або приогублене И -- це не звичайне И, тобто, наприклад, "киʷнь" -- це не "кинь", а те, що звик чути як "кінь".>

То звикайте. 🤷 Мови ради. Хиба є то не достатня мотивація??

4) "у моїй місцевості" — и в иншах мовах суть крайи з нарїччями де чогось не розрізняють. Ба, напр., у словацькій мовї взагалї ледве чи де є хто розрізняє в вимовї ‹e› : ‹ä›, а на письмї розрізняють — порівнато з сим, у руській мовї зімня, де доси є різниця [i] : [y], значна.

Украйинці не розрізняють [i] : [y] нинї тому що такого розрізнення не підпирає письмо. Між иншим, студия во гиншах мовах кажуть оже, дїти в мовах, де дзвук [y] є, за статистикою, набувають'го де поздїше за гинши дзвуки, то би, так, набуттє сього дзвука є дещо тяже порівнато гинши дзвуки, та то статистика каже й за [l] чи [r]. Та й "Ваша місцевість" — нинї я з усюду скрізь чую аканнє.

___

<Я розумію цю різницю, але якщо пишу за звичкою, Ви розумієте, що я маю на увазі саме переголос в усіх проявах>

Я тщаю розумїти, та більший заміт є що, з того що Ви далї й далї пишете, Ви сам не розумїєте різницю.

___

<Наскільки я читав, ОВ стало ІВ за подібністю, бо не було жодних звуківничих передумов.>

Читали де?
Мїните за аналогією? За перве, то що, коли так? То й добрї коли й так. За друге, то є взагалї тяжко доказати, чи за аналогією або ни.

<Той же Шевельов засвідчив слова, у яких був І (зокрема в р.в.мн.), але повернувся до О.>

Наприклад? Шевелів є верх учінця, та можеть и хибити.

<Цілком можливо й те, що через новоутвореність слова "возовня" міна "возівня" виникла за подібністю, але не набула поширення.>

Ту "новотвореність" ‹возовня› та аналогійність ‹возівня› є треба доказати. Ище раз, ‹возовня́› може бути північний твар. Та бай дуже, оба твара є радше писати ‹vozœunya› латиницею. У нїмецькій правописи пишуть латинська та грецька слова з ‹qu› (ба, деяка й питома слова з ‹qu›, напр., ‹Quelle›) чи з ‹th› (напр. ‹Thema››, ‹Theorie›), хоча вимова є там просто /kv/, /t/ — де менше товку так писати ніж писати ‹œu› у ‹vozœunya› латиницею в руській.

____

<До речі, Ви -- мовознавець, і не можете не знати, що дещо подібну й значно простішу максимовичівку й сам Максимович називав "трудною".>

Читайте во нїмецькій чи словацькій мовї више. "Трудна"? Мабуть. Та така є наша мова. Чи не на часї би подумати що проти гиншам мовам, де правописи суть де складнїши за сучасну вкрайинську, де часто розрізненнє на письмї взагалї не відгибає різницї в вимовї, проти руськойи, де різниця є найбар по нарїччях, ти мови кивтять (процвітають) а вкрайинська йно що далї чевядїє, з єйи "простотою письма для людей"? Ище раз, може в "сучукрліт." и нема нинї різницї між *‹и› : *‹ъі›, *‹е› без переголосу : *‹ь́›, *‹ъ› : *о без переголосу, *‹у› : *‹ѫ›, *‹ѣ› після *k, *g, *x : *‹ѧ› після *k, *g, *x, *‹ѣ› : *о з переголосом : *‹е› з переголосом перед ́*‹ъ› чи *‹ь›, а по нарїччях такі розрізнення й доси суть у живій мови, то, напр., у чеській мовї взагалї нема никде різниці в вимовї між ‹ú› : ‹ů›, є різниця в вимовї між ‹í› : ‹ý› по нарїччях та в нелітературнім мовленнї але не в літературнім стандартї, не в книжній мовї, нема різниці в вимовї між ‹mě› : ‹mně›, а все ж на письмї є різницю відгибано, в словацькій ледве чи де є різниця в вимовї ‹e› : ‹ä›, а пишуть, в ишпанській нема різниці в вимовї між ‹b› : ‹v›, але пишуть, у нїмецькій узагалї никда не бї різниці в вимовї ‹t› : ‹th› чи ‹kw› : ‹qu›, а різницї в вимовї між ‹e› : ‹ä› давно'м не чув, а все таки пишуть, у португальській лише в крайнях говорїх є в вимовї різниця між ‹ch› : ‹x› — серед більшости носїїв різницї нема, але пишуть, у лядській крім мало де нема різниці в вимовї між ‹rz› : ‹ż›, між ‹u› : ‹ó›, а пишуть, у вятській літературній вимовї нема різниці між ненаголошеними ‹о› : ‹а›, ‹е› : ‹и›, а пишуть, в дінській мовї часто нема різниці в вимовї між ‹g› : ‹v›, ‹g› : ‹j›, а пишуть, у швідській мовї нема різниці в вимовї між ‹j› : ‹lj› : ‹g› перед передньи голосни, в угорській мовї нема різниці в вимовї між ‹j› : ‹ly›, ‹gy› : ‹dj›, а пишуть, в їврїйській мовї нинї нема різниці в вимовї між "тет" : "тав", "алеф" : "айн", "син" : "самех", а пишуть. Прикладів можу наводити ще. То мимоволі виникає питаннє, чи частьми не через оту "простоту" й таку вже политику "для простого народу" є сучасна вкрайинська мова така непопуларна? На диво, й у супереч вислову "будь прощє і к тібє патянуца люді", люд тягне не простота, а навпаки, складність, бо коли тебе прийме в своє коло складність, відчуваєш ся винятковїшим та гідним бути в колї винятковости. Яко'м више знаменав о словацькій правописи, де на письмї розрізняють ‹e› : ‹ä›, чого в вимовї різниці не чути, чеська й письмом и граматикою де складнїша, то можу Вам речи що дуже много словаків видить чеську мову значно лїпшою й крвщою за свою словацьку, словак, переїхавши до Чіх, уже на другий день пічне на Faceboocé писати чіською й мовити чіською, а чех и 25 років мішкаючи на Словаччинї, все чіською буде мовив.

"Утрата форм із і була масовою в ґен. мн., де більшість трискладових іменників не мають чергування о (е): і (зато́ка : зато́к) – особливо, якщо в їх складі є суфікси -оb-, -ot-, -et- (хворо́ба : хворо́б, чесно́та : чесно́т, тене́та : тене́т, але робо́
та : робіт́ ;пор. êðañwòú – Бер. Hank. XIV ст.); і те саме спостерігається в багатьох двоскладовихіменниках (оса́ : ос, сова́ : сов тощо), особливо з наголосом на передостанньому складі (пло́ща : площ, ро́жа : рож тощо). Частіше вживані слова краще зберігають і (наприклад, шко́ла : шкіл; пор. також нога : ніг проти трино́га : трино́г)." (с. 924)

У наростку -овл- етимологічний [о] змінився в [і] нефонетично, бо в наступому складі ніколи не було зредукованого [ь] чи [ъ]: будовля → будівля, зимовля → зимівля. Зміну [о] в [і] тут викликано аналогією до інших слів із секундарним [і] в новому закритому складі. Можливо, такий перехід викликав гіперизм на стику з говірками, у яких під упливом дієслівних форм купую, торгую з'явилися купувля, торгувля, сприйняті аналогічно до кунь, вул. Проте власні назви [о] зберігають: Боромля, Теребовля, а також слово ловля, де [о] входить до кореня, а не наростка.
Так, на Вікі багато дурні, та ніби правдоподібне, це щодо -овл-

<У наростку -овл- етимологічний [о] змінився в [і] нефонетично, бо в наступому складі ніколи не було зредукованого [ь] чи [ъ]: будовля → будівля, зимовля → зимівля. ...>

Ну, то є правда. Та такий звягослівно неправильний чи недвижений (немотивований) розвиток не відхиляє від руськости — то є все то же *о що, хай не тут, та загалом може підлягати *о-переголосу.

< "Утрата форм із і була масовою в ґен. мн., де більшість трискладових іменників не мають чергування о (е): і (зато́ка : зато́к) – особливо, якщо в їх складі є суфікси -оb-, -ot-, -et- (хворо́ба : хворо́б, чесно́та : чесно́т, тене́та : тене́т, але робо́
та : робіт́ ;пор. êðañwòú – Бер. Hank. XIV ст.); і те саме спостерігається в багатьох двоскладовихіменниках (оса́ : ос, сова́ : сов тощо), особливо з наголосом на передостанньому складі (пло́ща : площ, ро́жа : рож тощо). Частіше вживані слова краще зберігають і (наприклад, шко́ла : шкіл; пор. також нога : ніг проти трино́га : трино́г)." (с. 924) >

О, радно що Ви вже й турите/туряєте (цитуєте) з читавих (солідних) джерел.

Та й отсе мїсто з Шевельова є треба читати судецьки (критично) та між рядки. За перве, замїтьте Шевелів не стави си за мету вести ту свою цїлопись (монографію) в русло спору — він не ратує (полемізує), а просто встановлює чи виявляє рїчи як суть.

Утім, читаючи той витяг пильнїше й між рядки, виджьте там, напр., "УТРАТА", що само вказує що переголос у мїнених там словах таки БЇ, хоча й ниче пак. Инша ключова слова суть там "ЧАСТІШЕ ВЖИВАНІ СЛОВА" — слабїннє йнакшіння *о без переголосу з переголосом у мнїй частах словах проти збережіння'го в частах є прямо сутяжно ("прямо/безпосередньо корелює/співвідноситься") з одступом (рецесією) руськойи мови, що не може бути непомїчено. А вже, чого б'ище зчаяти (expect, сподіватися) в умовах де далїй дужшого наступу вятськойи мови яка *о-переголосу не знає — вухо вкрайинця є ставало де далї звиклїше до вятських тварів а первісно питоми твари з переголосом стаючи де далїй "дивнїши". Не диво що ранимїши стали суть твари мнїй части в користаннї: не чувши дан твар у первіснї тварї, що йно виникнувши знову потреба користати з його, на мїсто'го бї туж підставлено вже звичнїший вятський твар — без переголосу. Осе, гляньте сам там: рік 1798 у Котляревського ще ‹готі́в›, хоча дуже вятщінне вже мїти й його добу, а що далї в часї з вятшіннєм — 1904 Кобилянська, 1928 Винниченко — вже ‹гото́в› — то є просто замїщеннє вятським тваром ‹ґато́ф› питомого ‹готі́в›, а не доказ "утрати" *о-переголосу. Коли й приняти нечинність *о-переголосу ге жива звягослівна явмене (феномену), агалогійність би'го підпирала й так, а тут отуж аналогійність пини чинїй зо внї ("зовнішній чинник/фактор").

Не кожен из мїнених у тій головицї тварів є слїд товкувати яко "хибаннє" чи "втрату" *о-переголосу.

Напр., твар ‹овчи́на› там геть не конечно свїдчить що його там нема: ‹о› є в сім словї ненаголошено, а тому, впять таки, то дуже певно може бути первісно північний твар з */u͡owˈt͡ʃɪnɑ/ → [ʷowˈt͡ʃɪnɑ], на письмї кирилицею відгибаний просто з ‹о›, а тому переголос там є — північного шибу.

У тварї ‹вродли́вий ~ уродли́вий› тверджіннє що там нема *о-переголосу є непевно ще й про два вмання ("з двох міркувань, причин, reasons"): за перве, й тут таки є ‹о› ненаголошено, тому також може бути слабїннє первїсного */u͡o/ — *о-переголосу північного шибу, а не "відсутність" чи "втрата"'го, а за друге, корінь того слова є йстослівно ймовїрно *ord-, а ге так *o там переголосу правильно й не підлежить.

Рік 1948 при прикладї ‹роздо́лля› (з Кравцева) взагалї може бути частю вкрайинщене вятське ‹раздо́лье›.

Хоча не може бути виключено можливости поздїшого черпання слова ‹год› из вятськи, а йинде, можливо, й рівнання за непрями пади (‹го́ду/го́да, го́дом, го́дї/годї́› ...), Полтавщина, ге край користання з твара ‹год› ся цїло вписує в шмугу північно-центрального простягу *о-переголосу */u͡o/, що впять таки міг и тут знати слабїння в [ʷo], отже на письмї кирилицею просто ‹о›, а відтак и тут не було б' одсутности *о-переголосу, але слабїннє'го.

А чи ‹затока› взагалї не є черпано з лядськи (порівнайте й там: ‹zatoka›).

‹Тене́та : тене́т› — о *е-переголосї перед *u сам же Шевелів писа, що він у непівденно-західних говорїх залежа від того чи бї первісно наголос на *u — відсутність наголосу на *u пини *е-переголос, а в сім словї слїдів наголосу на *u вїдї нема — твар провїрити се є ‹тене́та›, не ‹тенета́›, а відтак твар ‹тене́т› є довжен бути правилен, и я не дуже тямлю чому взагалї'го там Шевелів лїчить у приклади ни би "втрати" переголосу.

У родовї падї множини твари ‹сів›, ‹віс› таки можемо досити й у Мережї.

‹Ро́жа› є явно дуже поздо черпано слово з вятськи, тому там и чекати переголосу є годї.

Из усїх мїнених там Шевельовом тварів один ино приклад ‹пло́ща› мене переконує що відсутність переголосу (коли взагалї передачу кирилицею можемо брати за надїйну, атже, впять же, й тут невїдомо чи ‹площ› кирилицею не ховає */plu͡oʃt͡ʃ/ → *[plʷɵʃt͡ʃ ~ plʷoʃt͡ʃ ~ plʷɶʃt͡ʃ], чого кирилицею би просто не було як одзеркалити) ту може бути й на питомї тлї, та то би було з чересла ("характеру") значіння самого слова: досить тяжко є мислити си ("уявити") більше ніж одину площу в в природї. А взагалї, ймена підстати всїх трий родів ис пнем на мягок приголосен на кінцї в родовї падї множини дуже часто йму чи ймуть твар ис ‹-ей ~ -ий› на кінцї, порівнайте: ‹поле : полий~полей›, вят. ‹лучь : лучей›, ‹плече́ : плече́й~плечи́й›, из окрема в конкуренції з именами на *-y: ‹піч : печий›, ‹ніч : ночий›; гідно зазначити що немало ймен нинї на *-а жінського роду чи музького на *-os виникли суть поздїшем чи ранїшем переводом из имен на *-y — порівнайте й яскравий приклад *‹вош› → ‹воша›, з частю збереженим слїдом основи на *-y (*‹въшь›) у родовї падї множини: ‹воший ~ вошей›; само слово "площа" в давнях памятках виступає в тварї ‹площь› — имя на *-y, ге ‹нѡчь, печь, пѫть, въшь, плѣшь› тощо, а відтак первісний твар родова множини від ‹площь› (*‹плѡщь›) може ("міг") бути йно ‹площий ~ площей›, де *о-переголосу й не довжно бї бути. Отже й приклад ‹площа› таки не переконує.

____
PS:

«трискладових іменників не мають чергування»

"Трискладовість" узагалї є якийсь 'аргумент' ad hoc.

Щодо "сів", "віс", то жодного разу не зустрічав. І, знову-таки, може бути й надвиправленням (гіперкорекцією).
Щодо занепалого переголосу з прибл. УО: це ймовірне, але все-таки припущення. На переважній більшості земель там таки О, а не І/У/щось іще.
Якщо я правильно зрозумів Вас, то це помилка "індукції": <Напр., твар ‹овчи́на› там геть не конечно свїдчить що його там нема: ‹о› є в сім словї ненаголошено, а тому, впять таки, то дуже певно може бути первісно північний твар з */u͡owˈt͡ʃɪnɑ/ → [ʷowˈt͡ʃɪnɑ], на письмї кирилицею відгибаний просто з ‹о›, а тому переголос там є — північного шибу.>
Спершу Ви робите припущення: "може бути", а потім, на основі припущення, кажете, що "тому переголос там є" -- як доконана дійснина

*/u͡o/ ге простяг *о-переголосу "північного" шибу з поздїшим → [ʷo] в ненаголошенї складї є доказана рїч а не припущіннє. Припущіннє є хиба́ то, в котрї точно словї такий простяг є, атже сама лише кирилиця того не дає знати.
Я сам чув'ем ‹віс›. И чого би то було "надпоправліннє"?

Не знаю, з чого й почати. Спробую-но, наприклад, із цього:
хоча й кажуть про звуцьку засаду (фонетичний принцип) письма Мови, не треба забувати, що насправді він таки звучинний (фонематичний). Ви кажате, що кирилиця, на відміну від латинки, не передає звуки. У цьому й полягає її перевага. Зараз поясню, чому так.
Як Вам, безперечно, добре відомо, будь-яка звучина може включати чимало звуків. До речі, чому Ви пишете у вимові м'якопіднебінний, а не гортанний Г?
Отже, письмо має передавати саме звучини (фонеми), а не точні звуки. Сподіваюся, я поки зрозуміло висловлююся, не думаю, що тут будуть заперечення (якщо все ж будуть -- радий буду прочитати).
Як відомо, в Українській Мові кількість звучин у різних місцевостях різна -- від 5 (крайній північний схід) до 8 (Закарпаття). Найчастіше -- 6, інколи 7. Тепер дещо інше (я перепрошую, тут буде все дуже плутано).
"2) "а вона ж може бути різною, від повної до найменшої" — То що? Головне є: а) вона є чутна, б) хай яка мїра круглености, той звук не буде ни [i] ни [ɪ] ни [u], тож нї з чим плутати."
Якби не величезна різниця мого й Вашого досвіду й знань, я б назвав це твердження помилковим. Так же скажу, що воно, на мою думку, виглядає дуже дивно потребує уточнення.
По-перше, і Ви й самі це сказали, такого огублення може й не бути.
По-друге, що значить "чутна"? Досить "суб'єктивно". "Чутна" чим? Точним приладом чи людським вухом? Вухом досвідченого мовознавця чи пересічного носія? Вухом носія "літературної" викривленої мови чи тієї, де ця огубленість є? Чутна у тихій хатині з противідлунневим покриттям чи в живій розмові? І ще одне.
Останнє Ваше твердження я б точно назвав помилкою, якби в мене була мовознавча освіта. Не думаю, що відкрию Вам якусь таємницю, якщо скажу, що українці, особливо спершу, плутають англійський [ð] із нашим зубним З, Д або кацапським губно-зубним щілинним В; θ -- із С, Ф або Т; ŋ -- із Н; æ -- з Е або А, ʌ -- з А, ; ɒ -- з О; та що там казати -- шва з А або з Е. Це не просто відміни одного (з погляду МІжнародної звуцької абетки -- МЗА) звука, як прибл. И з І, карп. ЬІ й О. Це -- цілком різні звуки. У випадку, наприклад, шва й А -- різного повноцінного підняття й ряду голосні. Н й НҐ -- теж геть різного місця творення. Як і V/W.
То невже зможете заперечити те, що, наприклад, И-подібні переголоси О значно ближчі до И, ніж шва до А, а НҐ -- до Н? Якщо настільки "далекі", зокрема за місцем творення, звуки звучинний слух сприймає як одне, то чому Ви вирішили, що не можна сплутати ближчі?

Алілуя. Пан Ялисій знову написав щось кирилицею. І корона 👑 не впала 🤔🤷‍♂️

"tobé"

То як зрозуміти, що це слово може читатися і як "тибі", і "тобе", здється, і "тоб'ї", і "тоб'є", і "тоби"?

Вїтаю Вас из Вашою себепевністю, та Ви не 'рїжете' жадну 'правду матку' а просто судите лише в меджах Ваших вїдомостий о вкрайинській/руській мовї.

Ви хочете тут и зараз 'перевести що найбільше та чим швибше люду на вкрайинську мову' й бай дуже Вам що від того терпить якість.

Изпоміж торону заметів ("багатьох/великої кількості проблем") из чинною правописсю кирилицею зокрема дошкуляє настолена та никим послїдовано не додержувана мїна [u ; ʊ] : [u̯ ~ w], [w ~ u̯] : [u ; ʊ], [ɪ] : [i̯ ~ j ~ ∅], [i̯ ~ j ~ ∅] : [ɪ], [o] : [o̯ ~ u̯ ~ w] у ненаголошенї положеннї, чи [u] : [wu ~ ɦu ~ ju], [ʊ] : [wʊ ~ ɦʊ ~ jʊ], [o] : [wo ~ ɦo], [ɪ] : [jɪ ~ ɦɪ] в наголошенї положеннї, хоча сі мїни становлять ключовий пруг руськойи/вкрайинськойи фонотактики, без яких украйинська мова не звучить як украйинська десь так, ги взірна вятська не звучить без акання/икання. Та в вятській мовї нема замету з письмом/правописсю: там, бай дуже, чи аканнє чи нарїчне оканнє, пишуть звяжмінно/фонематично та твармінно/морфематично — в чинній же вкрайинській правописи є суцїльний безлад: тут мїну є відбито на письмї ( ‹вчити : учити›, ‹уже : вже›), там нема ( тільки ‹уникати/уникнути›, хоча голосен на кінцї слова зпереду вимагає: /u/ → [w] — [wnɪˈkɑtɪ, u̯ˈnɪknʊtɪ], то би, коли пишемо ‹учити : вчити›, то й ‹уникати : вникати›, чого нема), або мїну в данї словї є передписано, але люд на письмї на то з висока сере, пишучи ‹віН ВЖе› замїсть ‹віН УЖе›, ‹так чИ Інакше / Инакше› замїсть ‹так чИ Йнакше/ГИнакше/ЙИнакше›, як вимагає руська фонотактика, ‹віН ЙШов› (ти, хто так пишуть, требували взагалї вимовити то вголос??), ‹тА Усіх [цих дискусій]› замїсть ‹тА Всіх [цих дискусій]› (так, напр., у Вас) ипр. А потім ото все й у мовленнї є відбито. Та що Вам 'як перекладачу' до того, що мовленнє, виховане на такім письмї, звучить ге лайно — Ви, ясна рїч, того лайна не видите, атже Вам є треба швидкоруч, хап-лап. Пишемо ‹навпаки› а не ‹наопаки›, хоча ‹навпаки› є *‹на опаки›, правильно відгибаючи мїну /o/ → [w] після голосна, як вимагає руська фонотактика, але тільки ‹нЕОбмежено, нАОдинці, нЕОбхідно, зАОкруглити› замїсть, як слїд, ‹нЕВбме(д)жено, нАВдинцї, нЕВбхідно, зАВкруглити› тощо. Ясовок/ясунок/ясівно/аргумент що, будь сим, "чіргавання в деякіх славах нима тамущя разрізниння значень и блабла" (напр., тільки ‹Урядовий, Урядовець›) є пусто, бо никому не мулить "разрізниння значень" ‹сходити› "to ascend" и ‹сходити› "to descend", наприклад. Нинї декотрі 'upgradouali' свою українську (правильно було би: ‹своЮ ВкраЙИнську› — та кого то рупить), ставши писати всюди ‹Инш-, Инакш-›, ‹Индик›, и мнять си: "О, так є правыльна, бо так казала мая баба" / "я чюф дзвін/чітаф, щьа так маі буты", й бїгають из тим ‹И-› ги дурень з двирима (так, правильно було би ‹двири́ма›, не ‹двери́ма›, бо *‹двьри́ма›). И то є лише верх льодовика — то'м ище ту не писав о 'застарілих' (Ваше) звяжменах/фонемах, у дїйсности доси живих на чи не пів крайини, правда, там, де ще не повністю є стигла сягти/сягчи/сячи "освїтня рука 'літературнага украінськага (с̶у̶р̶ж̶и̶к̶а̶) стандарту' ".

Ви досі не відповіли на моє запитання: як бути з учителями, наприклад, які вже іноді використовують це середовище на уроках, але часто не мають ні багато часу, ні сил, ні бажання "колупатися", ні таких знань, як у Вас? А пересічні люди? Ось хоче людина використовувати питомі слова. Навіщо створювати для неї додаткову перешкоду, тобто незрозуміле письмо?

<учителями, наприклад, які вже іноді використовують це середовище на уроках>

Не розумїв'ем, що за 'це середовище'.

____
<але часто не мають ні багато часу, ні сил, ні бажання "колупатися", ні таких знань, як у Вас? А пересічні люди?>

И? То, що Ви ту вописуєте, є, кажучи просто, лїнь та льгостійність до мови.

____
<Ось хоче людина використовувати питомі слова>

Ось на ПИТОМІСТЬ СЛІВ є Вам не бай дуже, хоча чи мало би з украйинців казало, що то є марна рїч, мов, "ник не буде з тих Ваших умерлих/вигаданих слів користати", а на Вас будуть казати "чудак", "у хмарах ширяє", й Вам би чи мало хто закинув, дї, "не морочте голову", "хай говорять як умїють" ипр. А тут я також мовлю за ПИТОМІСТЬ, ино ФОНЕТИКИ та ФОНОЛОГИЙИ. Не видите ту передсуду з Вашого боку?
Уже писав'ем, та нагадаю ще раз, и в тих же словянських мовах, що на відмїну від германських та романських, письмо йих є де більше "фонетично", розрізняють на письмї то чого в живї вустнї мовї є годї шукати, напр., у словацькій мовї ‹e› проти ‹ä›, ‹i, í› проти ‹y, ý›, ‹ou› проти ‹ov›, ‹s› проти ‹z›, в чіській мовї ‹ú› проти ‹ů›, ‹mě› проти ‹mně›, також ‹s› проти ‹z›, в лядській мовї ‹ó› проти ‹u›, ‹rz› проти ‹ż, sz›, у словїнській мовї ‹голосен + l› проти ‹голосен+v›, а в руській мовї дїйсна розрізненнє звяжмен, що згадував'ем, є значно більше поширено. То коли там можуть розрізнити на письмї то, чого взагалї дуже мало де аж узагалї ледве де є найти, то чому ми не можемо писати то, що в мовї таки дїйсно є, хай и не в чиннім 'літературнім' стандартї?

"Не розумїв'ем, що за 'це середовище'."

Сайт "Словотвір"

"<але часто не мають ні багато часу, ні сил, ні бажання "колупатися", ні таких знань, як у Вас? А пересічні люди?>

И? То, що Ви ту вописуєте, є, кажучи просто, лїнь та льгостійність до мови."

По-друге, не треба-таки своє незвичне й тяжкозрозуміле письмо прирівнювати до всієї Мови. По-третє, учителям, наприклад, часто ніколи й угору глянути за горами роботи. По-четверте, час -- велика біда не тільки для вчителів. По-п'яте, для цього треба мати відповідну непросту освіту. По-шосте, щоб знати Мову так, як Ви, треба неабиякий дар.
По-перше, "усе або нічого" -- дуже поганий підхід. Тут "хоча б щось" значно краще, ніж "зовсім нічого". Наприклад, краще нехай людина вживає питомі відповідники до чужих слів, не знаючи нічого про минувшину звуцтва (історію фонетики), ніж користується чужими словами в усьому. Якщо людина загорілася невеликим вогником бажання вживати питомі слова, навіщо гасити його, кидаючи на нього величезну купу дров, забиваючи цей вогник і перекриваючи доступ повітря? Якщо людина хоче вживати питомі слова, навіщо створювати для неї штучну перешкоду?
Людина: приходить сюди, щоб знайти й уживати слова з питомих складниць.
Ви: ТИ ПОВИНЕН ВИВЧИТИ УСЮ ІСТОРИЧНУ ФОНОЛОГІЮ НАПАМ'ЯТЬ, ФОНЕТИКУ ДІАЛЕКТІВ І МІЙ ПРАВОПИС, ЛЕДАРЮ НЕОТЕСАНИЙ!!!
Знову питаю: навіщо створювати штучну перешкоду?
Знову питаю: як учитель, який міг би привести дітей у світ питомих відповідників, має зрозуміти, що найкращий переклад -- в обговоренні слова, і прочитати його?

"Изпоміж торону заметів ("багатьох/великої кількості проблем") из чинною правописсю кирилицею зокрема дошкуляє настолена та никим послїдовано не додержувана мїна [u ; ʊ] : [u̯ ~ w], [w ~ u̯] : [u ; ʊ], [ɪ] : [i̯ ~ j ~ ∅], [i̯ ~ j ~ ∅] : [ɪ], [o] : [o̯ ~ u̯ ~ w] у ненаголошенї положеннї, чи [u] : [wu ~ ɦu ~ ju], [ʊ] : [wʊ ~ ɦʊ ~ jʊ], [o] : [wo ~ ɦo], [ɪ] : [jɪ ~ ɦɪ]"

"Не додержувана мїна [u ; ʊ] : [u̯ ~ w]" тому, що вона ніколи не була "додержувана" у вимові. Як Ви самі могли бачити, читати, досить часто при вимові є "зсув" чергування в бік В, хоча зустрічається не перше століття й навпаки. Чергування У(складотв.)/В(нескладотв.) є загальною закономірністю, але не правилом ніяк.

"[ɪ] : [i̯ ~ j ~ ∅], [i̯ ~ j ~ ∅] : [ɪ], [o] : [o̯ ~ u̯ ~ w] " Про ці можете, будь ласка, з прикладами уточнити, що саме маєте на увазі?
[u] : [wu ~ ɦu ~ ju]: передставка (протеза) -- річ узагалі неточна, зокрема "закріплена". Подекуди вони можуть відрізнятися в одній місцевості в різних словах або бути взаємозамінними. Саме тому пишеться буква У на позначення звучини У, основним алофоном якої є приблизно [u], яку хтось ПРИ ВИМОВІ на початку, наприклад, прочитає як [u], хтось -- як wu, а інший -- як ɦu або ju, а хтось -- ?u (з гортанним змиком). Та це буде та сама фонема (звучина), розумієте? І що тут У не передає?
АУМ, Т1: с. 240-242. Т2: с. 233-237. До речі, саме це я назвиваю джерелом, посиланням: не тільки книга, документ, а й розділ/сторінка.
До речі, із Й на АУМ не пригадую, може, і нема, бо зустрічається досить рідко.

Є 2 основні випадки (і не тільки щодо передставки): коли літературне написання є найпоширенішим, і коли воно таким не є. Щодо першого, знову-таки, 2: коли без передставки (осінь, овес, Україна), і коли з нею (горіх, гострий). Щодо 2: прийнятою може бути не найпоширеніша відміна, яку взяли за основу (зокрема Полтавщина--Харківщина, говірки яких лежать в основі сучасної літмови, а також Київщина -- Черкащина).

До речі, як запишете "ріжок", "пиріжок", "вікон" ("вікно" у р.в.мн.)?

Інколи за основу могли взяти менш поширену відміну, якщо, наприклад, її вживав письменник, творчість якого теж узяли за основу.
Як видно на с. 233, 235-236 2 тОму, як я сказав вище, у межах тієї самої говірки (с. 233: на захід від Рівного, на пд зх від Ковеля, пн зх від Тернополя; с. 235: на пн від Рівного на довісці (меридіані), на Зх від Луцька, на пд зх від Дубно 2 на поясні (паралелі)), може бути 2, а то й 3 можливих передставки, сталих (тобто слово без неї не вживається, як "вугілля") або ні (прИ _Озері), взаємозамінних (як У/В) або ні. Саме тому кирилиця передає звучини літературної мови.

<"Не додержувана мїна [u ; ʊ] : [u̯ ~ w]" тому, що вона ніколи не була "додержувана" у вимові. >

Ba, bé boula — do veatscyeinïa.

<Як Ви самі могли бачити, читати, досить часто при вимові є "зсув" чергування в бік В, хоча зустрічається не перше століття й навпаки. Чергування У(складотв.)/В(нескладотв.)>

Nicy eimy neròzouméu.

<є загальною закономірністю, але не правилом ніяк.>

Ta sama yayça ino bocomy. Bay dougye, yac tô imenouiete, sõty e ta sama: ta ména e pitimœusty rousscoyui móuvui a rouxiti yõ sõty stali pœusylé veatscyeinïa.

____
<Є 2 основні випадки (і не тільки щодо передставки): коли літературне написання є найпоширенішим, і коли воно таким не є. Щодо першого, знову-таки, 2: коли без передставки (осінь, овес, Україна), і коли з нею (горіх, гострий). Щодо 2: прийнятою може бути не найпоширеніша відміна, яку взяли за основу (зокрема Полтавщина--Харківщина, говірки яких лежать в основі сучасної літмови, а також Київщина -- Черкащина).>

Nou, tac, tuari is [ɦ] isce stigli sõty popasti u móuvõ do veatscyeinïa, a pœuslé veatscyeinïa ouge ino bez [ɦ, w].

»найпоширеніша відміна, яку взяли за основу (зокрема Полтавщина--Харківщина, говірки яких лежать в основі сучасної літмови, а також Київщина -- Черкащина)«

Tac, yac raz na móuvé tuix zemely, cyto naipervxye i naibœulxye znali sõty veatscyeinïa.

____
<До речі, як запишете "ріжок", "пиріжок", "вікон" ("вікно" у р.в.мн.)?>

rœugyoc
pirœugyoc
œucon

____

<Як видно на с. 233, 235-236>

A tô e cde?? 🤦

<приходить сюди, щоб знайти й уживати слова з питомих складниць.>

Ne vémy cyto pitomui 'iscladniçui' sõty, ta bez œdguibanïa na pisymé pitomoho zueacoslœuïa, nicy ne e pitomo.

Roussca móuva e bœulxeosti leudnosti Oucrayinui stòrônsca/tioudya nuiné. Tomou tac, cto xotieity móuviti ' a bui yaco', e tô yix pravo, ta cto xotieity móuviti pravoiõ rousscoiõ móuvoiõ a dosi ne móuviu e, imeity poceati œd samoho poceatcou.

<Як видно на с. 233, 235-236>

A tô e cde?? 🤦

Перепрошую, забув указати. АУМ, т.2

"<До речі, як запишете "ріжок", "пиріжок", "вікон" ("вікно" у р.в.мн.)?>

rœugyoc
pirœugyoc
œucon"

Жах! Жахіття! Це неможливо прочитати як "пирОжок", оскільки є, як Ви самі казали, розрізнення переголосів (або ж відсутності яких). Кінець світу

"<приходить сюди, щоб знайти й уживати слова з питомих складниць.>

Ne vémy cyto pitomui 'iscladniçui' sõty, ta bez œdguibanïa na pisymé pitomoho zueacoslœuïa, nicy ne e pitomo.

Roussca móuva e bœulxeosti leudnosti Oucrayinui stòrônsca/tioudya nuiné. Tomou tac, cto xotieity móuviti ' a bui yaco', e tô yix pravo, ta cto xotieity móuviti pravoiõ rousscoiõ móuvoiõ a dosi ne móuviu e, imeity poceati œd samoho poceatcou."

Навіщо "все або нічого". Ясна річ, що якщо вибирати між "нічого" й "величезне все, для якого треба кілька років освіти, безліч часу, зусиль, можливо, коштів", то більшість вибере "нічого" через брак засобів. Навіщо заважати людям опановувати хоч частину, відлякувати їх?

"<приходить сюди, щоб знайти й уживати слова з питомих складниць.>

Ne vémy cyto pitomui 'iscladniçui' sõty, ta bez œdguibanïa na pisymé pitomoho zueacoslœuïa, nicy ne e pitomo.

Roussca móuva e bœulxeosti leudnosti Oucrayinui stòrônsca/tioudya nuiné. Tomou tac, cto xotieity móuviti ' a bui yaco', e tô yix pravo, ta cto xotieity móuviti pravoiõ rousscoiõ móuvoiõ a dosi ne móuviu e, imeity poceati œd samoho poceatcou."

Навіщо відбивати в людини охоту вивчати? І навіщо обов'язково знати все це?
Як я вже казав, навіть у того, хто має близькі до Ваших знання, прочитання Вашого письма займе значно більше часу й зусиль, ніж кирилиці.

"Питомі складниці" -- тобто питомі (незапозичені) морфеми. Тобто не тільки корені, а й префікси, суфікси тощо.

"ta bez œdguibanïa na pisymé pitomoho zueacoslœuïa, nicy ne e pitomo."

Кирилиця передає звучини літературної мови, чого й достатньо для літературної мови

Сягши по ягельськім словї, або достоту не тямите, що cringe значить, або можу казати Вам, що cringe точно є на сій сторінцї: ‹просторовія› за "геометрію", ‹небожитель, тамбілець, прилетень› за "інопланетянина", ‹мрієроб, вигадник, вигадувальник, гарнодій(ка), красодій(ка), виглядо-майстер, наймитець, замріяр, замрійник, зображак, зобразиця, ліпар› за "дизайнера", ‹бундючність› за "амбіцію", ‹візер, перило, скрижаль› за "екран", ‹залежництво› за "статистику", ‹о́бідниця, кільниця, кільчасниця, кільчень, живічник, бріж, брозу́ля, ри́зниця› за "кольчугу", ‹блага́ч, благар, запитувач грошей, жебру́н, насти́ра, писар для шукачів благодійності› за "грантрайтера", ‹дрочар, злопихач, невподобайчик, сволота, злюка-бобер› за "хейтра", ‹правилюбощі› за "стрейта", ‹напрутник, напрут, нацюцюрник, надзюзюрник, гондончик, насувʼя, шапка-непобачка, стрим, ярник, ярниця, сімʼєболонь, га́збень› за "презерватив", ‹сракосвіт, соромі́тник, цицькожоп, голіст, голопу́зець› за "нудиста", ‹невхопислівце, ма(й)згад, слововислиз› за "прескевю", ‹мислепек, думожар, думопал, думопек, мислепал, мислежар› за "пірокінез", ‹товканка, взби́тець, мамалиґа, меливо, замішайка, калатайка, джвяки› за "смузі", ‹вітість, витість, війність, віїсть› за "грацію", ‹судзвін, судзвінок, установчі дані, дані, особа, зʼєдник› за "телефонний контакт", ‹заяння, злягальне уречевлення, зіхтивлення, схтивлення, остатевлення, зохочення, спохочення› за "сексуалізацію", ‹вихвала, ректилівка, замана, впарювалово, впарювалівка, дрочилівка, втиралівка, ококрад, луди́ло, докучалівка, заманувка, нади́ло, пляму́ха, хваломан, хваломаниця, заманливо, принадно, замана, принада, хвальмана, хвалмана› за "рекламу", ‹цабескіс› за "слеш (знак)", ‹цупкущість› за "герметичність", ‹серцезнекров› за "інфаркт", ‹морськокапуснець› за "йод", ‹здаляправ, здалеправ, всюдиліт, керунок, повід, далеповід, привиди́ще, робоплан, блукач, привид, аерожук, літачка, кероліт, духохід, самодій, літу́нчик, цвіркон, бори́вітер, бори́хвиля, бори́вода, роболіт, верхогляд› за "дрон", ‹сонцесхідщина, сяєсонщина, зійдисонщина, сходисонщина› за "Японію" тощо. Та кирилицею же, тому не cringe, егеж?

Не похвалиш — не продаси, не погудиш — не купиш.
Тут "похвалиш" цілком відповідає "розрекламуєш"

Тут є й мої переклади. Серед моїх перекладів є дурні, я цілком це визнаю. Але їх хоча б можна прочитати, зрозуміти й відразу перейти до суті -- підходить чи ні. Ваші ж треба спершу прочитати, на що може піти чимало часу й зусиль.
До речі, ще забув. Наприклад, на Західній Україні, зокрема на Закарпатті, виникло, закріпилося й досі подекуди використовується розрізнення І/Ї. Чому? Чи не тому, що позначувані ними звуки розрізнялися? Щонайменше тим, що перед І Д, Т, Л, Н, а також іноді З, С не пом'якшувалися, а перед Ї пом'якшувалися? Чи було на мить виникнення там огублення? Можливо. Чи чули ті, хто вигадали розрізнення, це огублення? Можливо, чули. Можливо, ні, розрізняючи тільки походження та твердість/м'якість попереднього приголосного. Але ясно одне: І з О й І з Е/ятя розрізняли, тому таке письмо виникло й прижилося.
Але також було, наприклад, У з О. Безперечно, землі, де з О стало +-У, значно менше, ніж +-І з О, та все ж. Знову-таки, звучинний слух: й u, й ʉ, й ʊ̈, й ʉ, й ʊ для мене -- та сама звучина У. Чи не тому для У з О не виникло окремої букви, що їх чули як одне?
Чи не тому Е з Е й Е з Ь пишуть однаково, що вони давно злилися у вимові?
Чи не тому "краЇна", що И після Й "пом'якшився", ставши І?
Я згоден із добродієм Віталієм, багато разів уже писав: таке письмо надто складне, його неможливо поширити.

До речі, не можу знайти, чому "ліг" і "запрІг"?

<До речі, не можу знайти, чому "ліг" і "запрІг"?>

У ‹ліг› є ‹і› хабо писано */i͡ʉ/ — */li͡ʉɣ̞/. У ‹запріг› є ‹і› хабо писано */i͡e ~ i͡e̝/ — південно-західний одгиб */e͡a/ ← *EN, ги, напр., /ˈtʲaɣ̞a/ проти південно-західного /ˈtʲi͡eɣ̞ɐ/.

<Чи не тому ...... пишуть однаково, що вони давно злилися у вимові?>

Ни, не тому, а тому що нї чим було йих писати.

І де досі збереглося розрізнення цих Е? І скільки це у %, хоча б приблизно?

<Замість того, щоб відповісти по суті, Ви далі за своє - вхопилися за слово. >

То Ви'сте хопили за слово, не читавши пильно того, що я писав'ем. Минї не дуже вадить ягельське слово, Суть того, що я писав'ем, є що Ви кажете криндж на мою латиницю, оли (while) в дїйсности криндж суть оті мною турані (cited) писані кирилице 'переклади' від инших користачів.

Я думав, шо я один так мислю. Недавно, на парі с підготовки до НМТ по «суч-літ-мові», я сказав шо раніше буква «ь» мала під собою звук, короткий, но таки звук. «Отвєт убіл»: вчитель сказала шо «ніколи такого не було, й буть не може», а після цього ще 2-3 минути росказувала про те, шо є «традиційники» й «НЕтрадиційники», і шо другі (вторі)(подобі мене 😆) за «вольну мову» і шо «НЕтрадиційники» подобні людям з нетрадиційною орієнтацієй. Приводить паралелі аля «брати - беру», «день - дню» я не став.
А вів я до того, шо люду, який не може пойнять, шо «суч-літ-мова», не побою сь такого опису - скуйовжена та нароком бита, хоч одбавляй.

Добродію Єлисію, Ви знову витратили чимало часу на написання відповіді, але знехтували суть питання: спустіться з дійсно височенних небес своїх неймовірних знань на грішну землю пересічної людини, яка їх не має й чує (звучину) И, а не звуки eû, [i͡ʉ], [i͡y], [e̯͡ʉ], ui, ʲɘ̞ тощо. Скільки людей іще мають написати Вам, щоб Ви зрозуміли, що такі задуми просто недосяжні для пересічної людини, а нам тут просто тяжко читати таке письмо? Читати, не кажучи вже про розуміти

Але ж якщо И з ЬІ здебільшого давно злилися?

<Але ж якщо И з ЬІ здебільшого давно злилися?>

Не 'злилися', й не 'здебільшого'. Що приголосни перед *‹и› в руськї не суть мягки ѡ, ге в вятськї, а що *‹ъі› не дзвинить ги в вятськї, ще не значить що *‹и› з *‹ъі› суть стали в один дзвук у руській мовї. Уже'м писав ранїше, за датами дослїджень нарїчь, розрізненнє між *‹и› й *‹ъі› є знано на де ширшї зімнї й поза Карпаттєм. Напр., мимо Карпаття, в південно-західних нарїччях є *‹и› /ɘ̞/ a *‹ъі› є /ɪ͡ɘ/, в північнім нарїччї є *‹и› /i/ (без мякчіння приголосен) а *‹ъі› є /ɪ/.
То не значить що стертя різниці між *‹и› та *‹ъі› нема никде, та невїрно є тверджіннє "здебільшого". Твк чи так, нерозрізненнє *‹и› : *‹ъі› на письмї чинить из руськойи мови шкарїдну грубу мову селюків, бо в наслїдку виховує лише всюди вятську вимову ‹ы›.

Можете кілько хочете ми ту розводити свою пролетарську философию з "ширяннєм у хмарах" та "стояннєм на землї", радше подумайте, чому втою "простою" мовою "простого" люду, який "стойить на землї", сам той люд не бажає мовити.

Знаєте, що таке найкринджовіший криндж?
Писати своїм тяжкозрозумілим правописом після того, як багато людей багато разів сказали, що його читати, а тим більше розуміти, довго й тяжко, у спільноті, ціль якої — залучення якнайширшого загалу, а не відлякування його

Можна трохи посилань т на дослідження, будь ласка? Бо АУМ подає геть мало.
Знову-таки, наскільки це розрізнення свідоме?
І чим чутне, фоноскопом чи вухом?
"Здебільшого" означає >50%

<багато людей багато разів сказали>

Bœulxeûsty leudou uzagalé móuvity veatscoiõ. I postõp, védomo, ne stoyity na bœulxyosti, a na nedélegéx (on individuals).

<тяжкозрозумілим>

Za ueshy toy kés buiste ouge mogli i ouméti citati'ho.

<ціль якої — залучення якнайширшого загалу>

A ya'smi gadau cyto meta e vertati tou pitoma slova, a pitomœusty slœu ne mogeity bouti bez pitomosti zueacymenoslœuïa.

<"Здебільшого" означає >50%>

Ne tac. Coli e i 40% ci i 30%, tô ouge e znacyna ceasty. Coli uicèsti uimóuvõ oucyenõ u scholé, to rozrœuznyeinïe zuõcœu *o-pèregòlôsou ta *ē/*oy e zagalomy pitimo useiy Cuyêusco-Polésscœy smougé, Carpatïou, useomou pœuldennozaxœudnomou narécïou — tô e ledue ci malo.

<посилань т на дослідження>

Davau eimy tou ouge ne raz posuilanïa. To ci e mi stœyno gayiti suœy kés na Vas?

Ми тут зібралися:
по-перше, не просто щоб було, а щоб повернути й поширити питомі відповідники. Якщо ж це так, то навіщо заважати поширенню складним і незрозумілим правописом?
По-друге, для співпраці. То навіщо ускладнювати цю співпрацю тяжкочитанним письмом?
Є пропозиція: створити Словотвір 2.0 імені Єлисія себе коханого (я можу допомогти створити), де ви будете писати й переписувати своїм письмом "для обраних" усе, що тут. Без сміху.
"Більшість мовить вятською" — гарний спосіб сказати, що Вам начхати на наші думки, наш час, нашу незручність.
Ви мені, чесно кажучи, нагадуєте Івана Сірка: той теж був геніальним воїном, але... м'яко кажучи, не дуже обдарованим політиком. Він знав, ЯК перемогти, але КОГО й КОЛИ — ні. Коли Виговський із татарами билися з москалями, він напав на Крим, позбавивши козаків підтримки хана. І це замість того, щоб спрямувати сили з Січі на допомогу Виговському! Наслідки й досі відчуваємо.
До речі, Ви, здається, про Геґеля не відповіли.
Так і Ви. Ви чудово знаєте Мову, але нехтуєте нами. Ви вже кілька разів ясно сказали, що впоралися б чудово й без нас, і Вам начхати на наші думки. То чому б Вам не писати тут по-людськи, а на новоствореному сайті — по-своєму?

Коли я надаю джерело, то здебільшого вказую не тільки назву, наприклад, історична фонологія... , а й сторінку
Знову-таки, оті "різні О" де поширені? Це є в тому джерелі? Вони є окремими звучинами?

Ви так і не відповіли на питання про сторонніх користувачів, зокрема вчителів.
І про скапу/шкапу.
І як у Вашому записі зрозуміти, що О в слові "тобі" може бути з призвуком И?

Подивився видива на Ютюбі, а також кілька своїх відеозаписів, що якимось дивом збереглися. Отже. Або мені вже ввижається, або у деяких мовців і в мене є незначне огублення в І з О. Щонайменше чую й відчуваю, ніби вимовляю ці І якось інакше. Знову-таки, якщо не мариться. Отже, прошу не забувати, що це мені могло просто примаритися.
Ось про що я: те, про що казав раніше: фоноскоп. Тобто якщо не сповільнювати відео до 0.25 і не прислухатися, це непомітно. На відміну від, наприклад, І/И. Отже, те, що, як Ви стверджуєте, І з О в багатьох місцевостях зберіг тією чи іншою мірою огублення, засвідчене фоноскопом, зовсім не означає, що вони відрізняються на слух мовцями як різні звучини (наприклад, неогублена й "приогублена" відміна цілком можуть сприйматися в межах тієї самої звучини, що часто й спостерігаємо). Я достатньо зрозуміло висловлююся? Якщо це різні звуки, ще треба довести, що вони сприймаються мовцями як різні звучини.
Наприклад, якщо мені дитина скаже "ризати"(замість "рІзати") або "віхід" зам. "вихід" (умовно), я виправлю, бо І й И -- різні не тільки звуки, а й звучини. Чому Ви виключаєте можливість того, що в ході "спрощення" (два голосних одного місця творення зливаються) діти змалку можуть сприймати й навіть передавати "огублену" вимову, можливо, з послабленням огубленості, перестаючи при цьому розрізняти їх як звучини?

<Коли я надаю джерело, то здебільшого вказую не тільки назву, наприклад, історична фонологія... , а й сторінку>

Ya'my isce ne vidéu Vas dati cde gédno gèrêlo. A ya cyto deny vidiõ œd Vas novõ coupõ môtloxou — ushiacuix 'звипропонапоказовівничників'.

<Знову-таки, оті "різні О" де поширені?>

Œdpovédy ↑

<Вони є окремими звучинами?>

Ha?? Ne ròzouméiõ cyto muislite.

<Ви так і не відповіли на питання про сторонніх користувачів, зокрема вчителів.>

'Stòrônni coristacyi idõty stòronoiõ, a oucitelyi ouceaty.

<І про скапу/шкапу.>

Slovo mogeity bouti i perueisno ispœulno pro ushya narécïa, a mogeity poxoditi iz odina pèuna narécïa i pac poxiryeno na inxya narécïa. Slovo ‹scapa› is zuõcomy /ʃ/ e, védé, poxiryeno iz narécy cde pèrêd prigolosnui pitima e uimóuva ‹s› he /ʃ/. Tô bui tô e uimóuva pèrenesena iz odnuix narécy na inxya.

<І як у Вашому записі зрозуміти, що О в слові "тобі" може бути з призвуком И?>

A cto cde tac móuvity?

<Або, наприклад, (кому?) Їм. Який? Синій. Якщо И після Й/м'якого приголосного став І в переважній більшості говірок, то чому б не Ї?>

Rozrœuznyeinïe /j+ɪ/ ta /j+i/ e u rousscœy móuvé isvédcyeno. Crapca.

<До речі, де можна прочитати про нібито різницю У з У й У з О?>

Ne ròzouméiõ cyto za ‹У›, ‹О›. Tomou ne mogiõ œdpovésti.

<Якщо У з ǫ й У з У (лучник--влучний) давно збіглися (щонайменше майже) всюди, навіщо їх розрізняти? Глузд?>

Ne usiõdui. Rœuzniçõ *ou : *on e isvédcyeno, napr., u narécïax Carpatïa, Boucovinui ta Pocõtïa. I toho staneity œdguibati tõ rœuzniçõ na pisymé. Tô e nasya dédizna i isvédcyenïe glubinui coreinïa móuvui.

<І де все-таки можна прочитати/побачити розрізнення І з ятя й Е, особливо коли останній пройшов через "новий ять", який був подібний до старого.>

E nizca statiy O. Nicolayeva Вокализм Карпатоукраинских говоров.

<І де все-таки це розрізнення И? Шукаю -- і не знаходжу. Судячи з Шевельова, це Північ і Захід, окремі говірки й смуги.>

Na Pœulnoci ta Zaxodé stoyity use pitomoe rousscoe zueacoslœuïe. A pœd 'Pœulnœucïõ' e sléd muisliti i Cuyêuscinõ i Pôltauscinõ.

<До речі, як запишете "колодязь"?>

Còlodeazhy.

____

<Наприклад, на с. 105-106 (1т) і 111-112(2) очевидно, що Полісся через значну різноманітність на порівняно незначній площі ніяк не може бути взірцем для звуцтва літмови, розумієте? І там, де И з І й И з ЬІ розрізняються, вони якісно помітно відрізняються від відповідних звучин на Закарпатті й Галичині.>

Tac, rœuzni zuõci = rœuzni prosteagi (continuants) ci œdguibi (reflexes) TUIX GE zueacymên. A tomou is metoiõ odiniti yix e sléd pisati yix u to sam cin, a tô mogeity ino latiniça, a cuiriliça ni.

___

<Не виключено, наприклад, тепер замислився, що, можливо, у людей моєї місцевості, у мене може іноді спостерігатися незначне розрізнення І з ятя й І з О. Так-так, можливо. Візьмуся-но за це питання.
Питання в іншому. Чи чутне це розрізнення? Точно ні. Чи є це окремими звучинами? Ні.
На відміну від основних алофонів загальноприйнятих звучин, І й УЬ (і з О), як і И/И з О, мають однакове місце творення, різниця тільки в огубленості. То чому, скажіть, будь ласка, Ви переконані, що вони не могли сплутуватися у вимові?>

Cde menxye, cde bœulxye, cde i ne'ma — gòlôuna récy e cyto rozrœuznyeinïe e. U inxyax móuvax bouaiõty i de menxya rozrœuznyeinïa, a tacui rozrœuzniaiõty. Napr., u slovacscœy móuvé rozrœuzniaiõty na pisymé ‹r› ta ‹ŕ› ; puitau eimy leud, cyto e meidyu yima rœuzniça na sloux / u uimóuvé, a œdpovéli mi, cyto tô mi mogiõty cazati lixye cde u gymenyé seliscy na Sèrêdnyé Slovacscuiné, i tôbe use — ueshy prœuc crayinui pisieity po pameati. Tô ge i is ‹e› : ‹ä›.

Ne pèuen eimy cyto muislite za 'zuõcinami' (Ui: »Чи є це окремими звучинами? Ні.«), ta coli muislite zueacymena, to œdpovédy e: tac, tô sõty ocrema zueacymena.

»То чому, скажіть, будь ласка, Ви переконані, що вони не могли сплутуватися у вимові?«

Mésyeinïe mogeity bouti i e, i ya'smi nicde ne cazau cyto ne'ma'ho. Ta gòlôuna récy e cyto e rozrœuznyeinïe, a ono e pitomo, i na yeimy imeity bouti stauleno pravopisy, a ne na nerozrœuznyeinïé.

»Чи чутне це розрізнення?« — Ono e scoréixye neceutno cèrêz tô cyto ne ouceaty'ho u scholé i cèrêz tô cyto ne'ma'ho na pisymé, a na pisymé'ho ne'ma cèrêz tô cyto u cuiriliçé ne'ma œdpovédnuix pisymên. Dauno ouge e docazano cyto leudina ceasto sluixity tô cyto vidity.

____
<Наприклад, якщо мені дитина скаже "ризати"(замість "рІзати") або "віхід" зам. "вихід" (умовно), я виправлю, бо І й И -- різні не тільки звуки, а й звучини.>

Haha! Tô ge mogiõ cazati i ya Vam:
coli Ui uimóuvite [nʲit͡ʃ], ya Vas uiprauiõ na [ny̼t͡ʃ], /i͡e/ ([ʲi]) ta /ʏ/ ([y̼]) bo sõty rœuzna zueacymena. Otac. 🤷

"Ya'my isce ne vidéu Vas dati cde gédno gèrêlo."
"< "Утрата форм із і була масовою в ґен. мн., де більшість трискладових іменників не мають чергування о (е): і (зато‌ка : зато‌к) – особливо, якщо в їх складі є суфікси -оb-, -ot-, -et- (хворо‌ба : хворо‌б, чесно‌та : чесно‌т, тене‌та : тене‌т, але робо‌
та : робіт‌ ;пор. êðañwòú – Бер. Hank. XIV ст.); і те саме спостерігається в багатьох двоскладовихіменниках (оса‌ : ос, сова‌ : сов тощо), особливо з наголосом на передостанньому складі (пло‌ща : площ, ро‌жа : рож тощо). Частіше вживані слова краще зберігають і (наприклад, шко‌ла : шкіл; пор. також нога : ніг проти трино‌га : трино‌г)." (с. 924) >

О, радно що Ви вже й турите/туряєте (цитуєте) з читавих (солідних) джерел."
Ви бачили

"«Якщо там звучина О, то й пишеться О.»

"Є /ɔ ~ ɒ/ — т.зв. "широке о", а є /ʷɔ ~ o/ — т.зв. "вузьке о", але кирилиця йих не дасть розрізнити. И не тому що різниці нема, а тому що в кирилицї нема вкремих письмен. А пак приходять Карли з Франци й пишуть бздуру, мов, ‹точка› "point" є нерусько слово бо ‹точка› значить "землерийку", коли в дїйсности в словї ‹точка - землерийка› є ‹о› /ʷɔ ~ u‌o/, й то є слово з північноруського нарїччя, тому є там *о-переголос /ʷɔ ~ u‌o/, оли (while, тоді як) в ‹точка - point› є ‹о› /ɒ/. Ви можете не чути різниці між йима, єсте бо первісно вятськомовний громадянин, а вкрайинській мовї'сте викли в школї або поздїше в Вашім життї від тих у Вашім оточеннї, хто ту мову знає з школи, чи, чень, из даливиджіння. Та є чи мало тих, хто ті різниці чує, й йих умїннє розрізнити є питомо, а Ваше нї — є бо наслїдок вятських упливів."
"Œdpovédy ↑"
Чесно кажучи, не бачив. Точно на це питання відповіді?

"<Вони є окремими звучинами?>

Ha?? Ne ròzouméiõ cyto muislite."
Я маю на увазі те, чи є ці різні звуки різними фонемами. Дозвольте пояснити на прикладах.
Там, де на Наддніпрянщині прибл. ɦ, на Поліссі часто ɣ. Але це та сама звучина, хоча звуки відрізняються значно.

В інших місцевостях І й І з О є різними звуками й звучинами, як, наприклад, І/И для мене. У деяких же місцевостях вони можуть незначно відрізняєтьсят на слух фоноскопа, але бути однією звучиною, бо їх не розрізняють на слух, сприймаючи як одне.
Для носіїв, наприклад, деяких місцевостей півночі Сіверщини И й І — одна звучина, бо там їх усього 5 через перехід усіх І в И.
То чи є ці різні О для носіїв однозначно невзаємозамінними звуками, різними фонемами, що можуть мати смислорозрізнювальне значення? Чи зрозуміло я кажу?

"<І як у Вашому записі зрозуміти, що О в слові "тобі" може бути з призвуком И?>

A cto cde tac móuvity?"
Радий знайомству)
АУМ, т.1, с. 279
Здебільшого невеликі розкидані осередки.
Причому в моєму, наприклад, це може бути аж більше "тИбі", ніж "тОбі" або "тУбі".

"<І про скапу/шкапу.>

Slovo mogeity bouti i perueisno ispœulno pro ushya narécïa, a mogeity poxoditi iz odina pèuna narécïa i pac poxiryeno na inxya narécïa. Slovo ‹scapa› is zuõcomy /ʃ/ e, védé, poxiryeno iz narécy cde pèrêd prigolosnui pitima e uimóuva ‹s› he /ʃ/. Tô bui tô e uimóuva pèrenesena iz odnuix narécy na inxya.
Може. Може все бути. Але чи не байдуже, яке "може" там, якщо ж лише Ш і давно немає С? Це що, зберіжня (музей)?#МоваНеЗберіжня
Я про такий правопис. "Дивіться, люди, тут пишеться якийсь ʃ, наприклад, бо кількасот років тому тут було й С, із якого потім усюди постало Ш, але ми досі пишемо так, щоб пам'ятати, що колись тут був Ш".
Навіщо?

"<Наприклад, якщо мені дитина скаже "ризати"(замість "рІзати") або "віхід" зам. "вихід" (умовно), я виправлю, бо І й И -- різні не тільки звуки, а й звучини.>

Haha! Tô ge mogiõ cazati i ya Vam:
coli Ui uimóuvite [nʲit͡ʃ], ya Vas uiprauiõ na [ny̼t͡ʃ], /i͡e/ ([ʲi]) ta /ʏ/ ([y̼]) bo sõty rœuzna zueacymena. Otac. 🤷"

Саме так. Але чи то я незрозуміло висловлююся, чи то Ви не намагаєтеся зрозуміти суть питання. Спробую інакше (йтиметься про основні алофони).
Нехай ∃А | Г(говірка)∈А | [f([*o])] ≠ [f([*ѣ]∨[*ɛ])]. Нехай ∃Б | Г∈ Б | /f([*o])/ ≠ /f([*ѣ]∨[*ɛ])/. Очевидно, що ∀Б∈А⇒А>Б. Нас цікавить саме А-Б, розумієте?
Тобто Г | [f([*o])] ≠ [f([*ѣ]∨[*ɛ])]∧/f([*o])/ = /f([*ѣ]∨[*ɛ])/, розумієте?

Добродію Єлисію, не для Вас
Для тих же, кому не все ясно й із кого при використанні кирилиці вінець не падає: є говірки, у яких звуки (прибл. І), що постали з ятя/Е й О, розрізняються.
У деяких із них ці звуки є окремими звучинами (фонемами), тобто сприймаються як різні. Є ж такі, у яких огубленість І з О збереглася, передалася через покоління, але їх уже не розрізняють, сприймаючи як один.
(Неточний, але наочний приклад: ɦ і ɣ(Полісся) -- різні звуки, але одна звучина, тому розрізняти їх на письмі було б дурістю.)
Тому якщо І з О та ятя/Е є різними звуками, ще треба довести, що вони є різними звучинами, тобто не тільки вимовляються мовцями по-різному СВІДОМО, а й сприймаються на слух по-різному

<Але чи не здається Вам, що таке "поплутання" (И з ЬІ, ятя з І тощо), свідчить про зникання, зникнення саме ЗвучинноЇ різниці між ними?>

Za tô cyto cèrêz Vas e ou mene propalo moye cropœutcoe doslédyeinïe o slové ‹xabar› na Tòlôcé, ya bœulxie ne bõdõ œdpovédau Vam na gédnõ Vasyõ izméncõ. IDÉTE U PIZDÕ MATERINÕ!

Tout e leud cto moge cèsti i teamity cyto ya pisiõ i coho tô mogeity roupiti i cto mogeity céniti moyui védomosti i cyto ya pisiõ i is cuimy mogiõ vesti cerstuõ besédõ u puitanïax móuvui, i CÈRÊZ VAS oni ne bõdõty mogli cèsti moyoho doslédyeinïa na Tòlôcé. Vasya cénnœsty e tou VELICUY 0.