Пропоную віддати перевагу слову легкочитність для зодноріднення термінології, позаяк це слово добре пасує до низки споріднених і співзвучних понять: легкомовний, важкомовний, легкописний тощо.
Чепінь -к- в українській мові в прикметах від дієслів творить значіння здатности, легкости до дії, вираженої в основі дієслова: гнучкий, хідкий, стрімкий, хиткий, видкий, хуткий, сипкий, прудкий, чіткий то що.
Відповідне слово вже давно існує. 
sum.in.ua: chytabeljnistj
Це недолуга калька англійського read-able, яка живцем переность до української мови чужинський наросток (суфікс) -абельн- від (англ. able — здатний). Тим паче, це навіть не напряму з англійської запозичено, а з російської за часів панування теорії та практики «злиття мов».
Будь ласка, не кидайте нам в очу словники, написані комуністами. Автор словника – українофоб Іван Костянтинович Білодід. З Вікіпедії-
Іван Білодід, бувши міністром освіти УРСР, став упроваджувачем закону про народну освіту 1959 року, де було зафіксоване положення про факультативність вивчення української мови в школах УРСР.
Іван Білодід у своїх працях розкривав тему так званої «гармонійної» національно-російської двомовності, що стала однією з головних наукових тем мовознавчих інституцій та закладів Академій наук республік СРСР. З участю І.Білодіда посилено розробіток наукової програми «Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування», в Києві виходять його праці: «Ленинская теория национально-языкового строительства» (К., 1972), «Мова і ідеологічна боротьба» (К.: Наукова думка, 1974, 84 с.), «Всяк сущий в ней язык…» (К., 1981), «Русский язык — язык межнационального общения народов СССР» (К., 1976), «Русский язык — источник обогащения языков народов СССР» (К., 1978), «Функционирование русского языка в близкородственном окружении» (К., 1981), «Культура русской речи в национальных республиках» (К., 1984) тощо.
Білодід доводив, що російська мова може й повинна мати домінантне становище в СРСР. Вважав, що «двомовність на Україні — це той вид білінгвізму, при якому обидві мови, що знаходяться на високому рівні розвитку всіх своїх функціональних стилів, з однаковою широтою і рівною мірою використовуються народом».
У відповідному розділі курсу «Сучасна українська літературна мова (Лексика і фразеологія)» за редакцією І. Білодіда (К., 1973) наголошувалося, що «найголовнішим джерелом збагачення словникового складу української літературної мови в соціалістичну епоху, як і всіх інших мов нашої країни, стала мова великого російського народу — одна з найрозвиненіших і найбагатших мов світу», що «процес лексичного збагачення української літературної мови за допомогою російської відбувається і шляхом прямого засвоєння російських слів і словосполучень, чому сприяє близька спорідненість обох мов, і способом калькування», що «спосіб калькування, як своєрідний вид запозичень, практично не має меж у процесі збагачення словника української літературної мови».
Знайомий має праслов'янську форму пасивного теперішнього дієприкметника *znajemъ. Якщо брати цю форму від читати, то там виходить *čitajemъ. Отже, читабельний — читайомий, а читабельність — читайомість.
https://en.m.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/čitati
r2u.org.ua: читкий
прикметник — читомий
+
Я волю сесе слово перед словом легкочитність, уже бо /легко-/ є там гето зайво, атьже коли що може бути прочитано, то й без того є ясно же "легко" ― коли що є тяжко читати, то воно й є unreadable.
Найліпше.
Такий спосіб творити прикметники й споріднені з їми слова в новожитній українській мові неплідний.
Коли спиратися в усім на "новожитню" мову, вийде, що всі пропоновані тут слова є твір "учорашній" – дуже сприятлива нагода для критиків "української мови", як "штучної", "вигаданої деким позавчора".
Людині без комплексу меншвартості однаково до присікальників. Бо присікаться можна й до стовпа за те, що він стоїть. А як намагаться одродить мовні прикмети, зо оджили своє, то можна дійти й давньоруського аориста та шістьох іменникових одмін, а то й вісьмох праиндо-європейських одмінків. Тільки ж пак хто захоче марнувать час, щоб завчить оті старожитнощі?
Не перегинайте палицю – до чого суть ту "п.-и.-є. відмінки"??
"Хто захоче" – аргумент ни про що; те саме йде казати й про всі ту дані слова.
А до того, що праиндо-європейський аблатив оджив своє, як і суфікс "-м-" пасивних дієприкметників, що згодом попереходили в прикметники. Ви через комплекс меншовартості оживляєте трупа замість уживать засобів новожитньої української мови.
Сказать "хто захоче" можна про які слова більше, ніж про инші. Людина - ледаче створіння, тож і запам'ятовувати буде передусім нові слова, створені плідними в новожитній мові способами од слів новожитньої ж таки мови.
А в мене є друзі, фанатично ділячі бажання відродити втрачений індоєвропейський відмінок в українській мові :)
Cyto za "індоєвропейський відмінок"?
Функція чепене *-m- була ширша ніж вираження пасивного стану. Я гадаю, що генетично він спільного походження з закінченням орудного відмінка -m, -mi, -iõ у руській мові, та чепіньми -mẽ, -man (plemẽ, znamẽ, imẽ, uimẽ, cõsman, dourman). Пасивність є скоріше конкретизація загального значення "інструменталісу" того чепене. І в руській є повно слів, де без його не обійтись.
Відкладний відмінок. Аблатів.
Даруйте, але це дійсно покруч.
Українська мова має дійсне щире народне "читкість", "читність" (р. видкість, зримість, слушність тощо). Слово "читкість" занехаяне лишень через те, що схоже до нього москальське слово "чьоткость" має йнакшу тяму.
Roussca znaie ci malo slwf z -m-:
cruiwm (Gelexwfscuy I, 379: крийомий)
fédomuy
lẽgwm (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/27241-ljaghoma.html#show_point)
fidim (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/5074-vydymyj.html#show_point)
znaiwm (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/20667-znajomyj.html#show_point)
znacwm (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/20674-znakomyj.html#show_point, http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/20672-znakimec.html#show_point, Gelexwfscuy I, 308)
pitim (Gelexwfscuy II, 634: питимий)
pitwm (Gelexwfscuy II, 634: питомий, питомець, питомість)
délim (Gelexwfscuy I, 185: дїлимий, дїлимок)
féstim (Gelexwfscuy I, 108: вїстимий)
rodim (Gelexwfscuy II, 810: родимий, родимець, родимість, родимка)
leubim (Gelexwfscuy I, 418: любимий, любимець)
mnim (Gelexwfscuy I, 446: мнимий)
lacwm (Sl-k Boucofinui: лакомість, лакомо; http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/25764-lakomyj.html#show_point; Onixykeficy 402: лакомець, лакомий)
rouxwm (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/53006-rukhomyj.html#show_point, http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/53007-rukhomist.html#show_point; Gelexwfscuy II, 844: рухомий, рухомість)
zrim (Gelexwfscuy I, 315: зримо)
golwm (ЕСУМ І, 463: гальомий)
...
Ви ж самі бачите, що добрий шмат цих слів є тільки в словниці галичанина Желехівського. Це довід на користь того, що в українському мовному загалі вже не утворюють слів таким способом.
І де Ви, цікаво, у руській (українській) мові слово "любимий" надибали? Навіть радянські словники цього слова не мають:
r2u.org.ua: любимий
Єлисію, рупо довідатись. А чому в деяких словах "омий" а в инших "имий"?
Тому що одні форми є творено від оснів інфінітивів з темою -i- (правописне <и>), або з темою -é- (правописне <і>), а їнші від оснів атематичних. Так, від leubiti, є основа leubi-, з темою -i-, → leub-i-m- = leubim. Аналогічно, від rod-i-ti → rod-i-m, від mn-i-ti → mn-i-m, dél-i-ti → dél-i-m тощо.
Деякі форми з -m, де нема очікуваного -і-, хоча в темі інфінітивів є -і- чи -é-, але натомість у них перед -m стоїть голосний /о, ѡ/, то є тому що постали вони суть від ище давніших атематичних форм інфінітивів, нині незахованих. Так, напр., попри тему -é- в вид-ѣ-ти, в словацькій є форма nevid-o-mý "сліпець", з -о-, бо та форма постала не прямо з vidieť (*uid-ē-t-y-), а з давнішої форми *uid-ti → *wisti/*uide (подібної до *ued-ti → uesti/uede, *rost-ti → rosti/roste, *met-ti → mesti/mete). Так само форма <вес-о-м-ый> у рос. постала не прямо з <весить> (← вѣсить), а від давнішої, незахованої форми інфінітива *uesti, без тематичного голосного між коренем та суфіксом інфінітива.
Бездоганно