Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д
Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ
И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s
Й,й К,к Л,л М,м Н,н
О,о П,п Р,р С,с Т,т
У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч
Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,я
А, бе, ве, ге, де,
Е, є, же, зе, ґе,
И, і, ї, дже, дзе,
Йот, ка, ел, ем, ен,
О, пе, ер, ес, те,
У, у коротке, еф, ха, це, ча,
Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.
Навіщо потрібні букви є, ї, й, ў, ф, щ, ю, я?
Навіщо потрібні букви є, ї, й, ў, ф, щ, ю, я?
Є, ї, ю, я, й?
А що, краще іе, іі, іу, іа? 🧐
Ф - буква є, тому що слова є на цю букву.
Щ - так історично склалось, що є така буква. Наприклад, в латиниці є буква Х. Щось ніхто її не викинув звідти.
Ў - моя пропозиція ввести цю букву для варіятивних у/в на початку слова перед приголосною, а також для буквосполучень ау, ав в словах черпаних з давньогрецької.
Детальніше пояснення та обговорення тут:
https://www.facebook.com/groups/256111165287160/permalink/703422157222723/
Навіщо потрібні букви є, ї, й, ў, ф, щ, ю, я?
Є, ї, ю, я, й?
А що, краще іе, іі, іу, іа? 🧐
Буква “ї” позначає не гука, а сполуку двох гуків. Тож вистачить сполуки буков, що позначають гуки й + і.
Букви “є”, “ю”, “я” не мають однакового в усіх словах значіння. Це суперечить фонематичному принципові правопису. А щоб позначити йотовану вимову, ми тепер уживаємо апострофа. Тобто однаково вживаємо двох знаків, щоб позначить два гуки, тільки знаки не одповідають гукам. Це немудро.
Ф - буква є, тому що слова є на цю букву.
Ну то й що?
Щ - так історично склалось, що є така буква. Наприклад, в латиниці є буква Х. Щось ніхто її не викинув звідти.
Ви подали на розгляд одмінну од теперішньої абетку, а тепер висуваєте “довід”, що буква “щ” в абетці, “бо так склалось”. Ну то хрестика скиньте чи підштанки надягніть.
Ў - моя пропозиція ввести цю букву для варіятивних у/в на початку слова перед приголосною, а також для буквосполучень ау, ав в словах черпаних з давньогрецької.
Детальніше пояснення та обговорення тут:
https://www.facebook.com/groups/256111165287160/permalink/703422157222723/
Ви написали на фейсбуці, де́ Ви хочете вживати тієї букви. Я ж питаю, навіщо.
<Щ - так історично склалось>
Ino dlya bulgarscui móuvui, de /ʃ͡t/ poxodity wd peruésno zlitïa t+y pèrêd gòlósom, rwfno hi inxyui sõzuẽkui wd zlitïa zu y pèrêd gòlósom: z+y+gòlós = /ʒ/, s+y+gòlós = /ʃ/, n+y+gòlós = /ɲ/, l+y+gòlós = /ʎ/ — usé pisanui odinomy pismẽmy, tẽclo: ж, ш, н̑, л̑, prote t+y+gòlós pac scepé na dua zuõca, ale muislyena he odino célo, i tomou, védé, bé oum pisati tô odinomy pismẽmy, a tô: ш na т. Roussca ge t+y+gòlós ne znaie, u rousscé bo t+y+gòlós da /t͡ʃ/. U rousscé /ʃt͡ʃ/ e ino iz s+k pèrêd pèrêdniomy gòlósom abo wd s+t+y pèrêd gòlósomy, to i ouma pisati tô odinomy pismẽmy ne’ma. E use ge puitanïe, cœmou pri щ ← ш/т, ne’ma u bulgarscé pismene iz ж×д, a-t’-ge /ʒ͡d/ e iz d+y+gòlós e zfwnca tẽclwsty t+y+gòlós.
“Ino dlya bulgarscui móuvui, de /ʃ͡t/ …”
“/ʃ͡t/” це помилка?
“Ino dlya bulgarscui móuvui, de /ʃ͡t/ …”
“/ʃ͡t/” це помилка?
Ceomou bui tô?
Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д
Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ
И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s
Й,й К,к Л,л М,м Н,н
О,о П,п Р,р С,с Т,т
У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч
Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,яА, бе, ве, ге, де,
Е, є, же, зе, ґе,
И, і, ї, дже, дзе,
Йот, ка, ел, ем, ен,
О, пе, ер, ес, те,
У, у коротке, еф, ха, це, ча,
Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.
Не бачу жодної потреби щось змінювати. У й В після голосного перед приголосним/у кінці слова мають читатися однаково за правилами звуцтва; навіщо ви Ґ перетавили? І, уже за звичаєм, дзвінкі африкати передаємо двома. Як можна ввести в абетку “букву з двох буков”? Як на мене, уже не треба. Маємо усталену абетку, не бачу потреби щось міняти
Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д
Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ
И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s
Й,й К,к Л,л М,м Н,н
О,о П,п Р,р С,с Т,т
У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч
Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,яА, бе, ве, ге, де,
Е, є, же, зе, ґе,
И, і, ї, дже, дзе,
Йот, ка, ел, ем, ен,
О, пе, ер, ес, те,
У, у коротке, еф, ха, це, ча,
Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.Не бачу жодної потреби щось змінювати. У й В після голосного перед приголосним/у кінці слова мають читатися однаково за правилами звуцтва; навіщо ви Ґ перетавили? І, уже за звичаєм, дзвінкі африкати передаємо двома. Як можна ввести в абетку “букву з двох буков”? Як на мене, уже не треба. Маємо усталену абетку, не бачу потреби щось міняти
Ў — в укр. мові не таке, як в білоруській. До чого тут “в кінці слова”?
Я пропоную його писати на початку слова, де зараз варіятивні у/в:
ўчитель, ўчинок, ўкрасти.
Там, де за чинним правописом пишеться тільки У чи В, ў — не пишеться: Україна, урок тощо
Також цю букву пропоную писати в варіятивних буквосполученнях ау/ав: аўдиторія, аўтівка, паўза тощо
Для чого переставив Ґ? Щоб наша абетка не була ґерґулячою, щоб не ґеґати. Щоб вона мала милозвучний вигляд.
Для глухих африкат є букви: Ц, Ч
Якого лисого вареника у нас не може бути букв для дзвінких африкат? Невже тому, що у москалів нема й ми підсвідомо досі дивимось на них? Тим більше, що в кирилиці свого часу була буква S (дзіло), яка позначала звук “дз”.
Для Дж можна залишити або диграф, або ввести якусь букву.
Там, де за чинним правописом пишеться тільки У чи В, ў — не пишеться: Україна, урок тощо
Це питання не до вас, бо ви лише покеровуєтеся написаними правилами сталого правопису. Але. Це правило штучне, та нищівне для вкраїнської фонології. Дуже шкода, шо воно ше досі є в нашому правописі. У першу чергу говорю за слово “Україна”, бо “урок” зичене, тому сталість “у-” на його початку є ліпше розглядати через іншу зіницю. Юрій Шевелів згадував за це. “Історична фонологія української мови” розділ 19.4, сторінки 384-385:
“Однак у сучасній українській мові, зосібна після 1930 р., простежуються деякі ознаки поступової втрати продуктивності чергування u- : v-: ø. У певних випадках відбувається семантична диференціація, яка внеможливлює вільне чергування, як у словах вступ ‘переднє слово’ — уступ ‘абзац’, вправа ‘завдання’ — управа ‘адміністративний орган’, вплив ‘дія. вага’ — уплив ‘відплив’, усувати ‘скасовувати; звільняти’ — всувати ‘устромляти; класти всередину’.”
“Корені, які часто мають наголошений u-, не припускають чергування останнього з v- навіть у ненаголошеній позиції (ум — на умі; пор. на вмѣ — Вірші Кл. Зин. 1690), хоча ще й досі наявні уряд : самоврядування і навіть учить ~ вчить (наголос на початковому складі іменника уряд — пор. вряд у Радив. 1671 — і останнього дієслова є нововведенням; див. 7.9).”
“Навіть більшим є число слів, де одна з обох теоретично можливих форм застигла незалежно від дії вищеназваних чинників, — і мовці узасаднюють це свого роду “термінологізацією”, що вимагає, як відомо, незмінності форми. Це такі слова, як: вхід, угода (пор. вгоди ген. одн. — гр. 1547, Крем’янець, вгода — Полт. 1670), уламок, умова, установа, уява, утворення, враження, влада, ухвала, уклін, власний, а також усі географічні назви: Угорщина, Україна (Вкраїна подеколи вживається в поезії, наприклад, у Тичини — 1967).”
“Відступ чергування u- : v-: ø зумовлений щонайрізноманітнішими причинами. З-поміж них найголовніші є зовнішні щодо фонологічної еволюції української мови як такої. До них може належати, зокрема, зазначена тенденція до “термінологізації” деяких шарів лексики в технологізованому суспільстві, яке радо послуговується термінами з однією фонетичною фіксованою формою. Однак це може бути й просто намагання знайти раціональне застосування наслідкам потужного впливу з боку російської мови, в основному прийманого нормалізаторами літературної мови, а відтак пропаґандованого в офіційному вжитку та освіті: російська мова не знає чергування u: v.”
——————
“…мовці узасаднюють це свого роду “термінологізацією”…”
І дарма. Українське чергування у:в розвинулося в річ фонологічну (так її пояснює Юрій Шевелів), а тому обов’язкову. Погляньте на такі кельтські мови, як вельську (валійську) та ірландську (за інші не знаю). В обох через фонологічні процеси розвинулися різні системи мутування (мутації) слів, де звуки при певному фонетичному контексті послідовно(1) міняють своє артикулювання. Я майже не знаю за ірландську систему, й украй поверхнево розумію вельську систему, але, якшо говорити про речення, то таке мутування відбувається на початку окремих слів.
На приклад, вельське слово “cariad” (любов; серденько-людина), де основна подоба має звук [k-] спереду. У ньому стаються такі мутування (джерело: https://en.wiktionary.org/wiki/cariad#Welsh ):
І такі речі не оминають терміни, чи власні назви. Навіть ім’я вельської держави — Cymru (Вельс) — підпадає під це мутування: “Gymru”, “Nghymru”, “Chymru”. І це правила мутування лише щодо одного звуку /k/, тоді як цих правил є в вельській на багато інших звуків. У словнику ви шукаєте початкову, ізольовану подому слова (“cariad”, “Cymru”), але при вимові, й на письмі (і в офіційному теж) вже початковий звук мутуєте, чи лишаєте так як є, відповідно.
Є вельська народна колискова “Dacw ’Nghariad” ( https://omniglot.com/songs/welsh/dacwnghariad.htm ) зі зміненим другим словом “Cariad” перед голоскою “-w” в “dacw”. Чи ось, на першій світлині в цій статті стоїть дороговий знак з написом “Вітаємо в Вельсі”, де слово “Cymru” перетворилося на “Gymru” перед прийменником “і”: https://news.sky.com/story/coronavirus-wales-bans-travellers-from-rest-of-uks-covid-hotspots-12104012
Це я все пишу лише до того, шо в порівнянні з вельською, чи ірландською ( https://en.wikipedia.org/wiki/Irish_initial_mutations ), наше вкраїнське чергування у:в здається геть простим, а тому гріх його цуратися в чинному правописі задля “простості”. Якшо гадати про новий правопис, то про мене, найшіпше було би зробити та як кажете ви, тобто писати одним словом, на приклад, “учора”, а вже під ним гадати, й “учора”, і “вчора”. Інше питання є як саме позначати позначати початковий звук.
(1) зазвичай послідовно; деякі слова через історичні граматично-фонетичні зміни викликають мутування, шо відрізняється від очікуваного.
https://en.wikipedia.org/wiki/Colloquial_Welsh_morphology.
https://en.wiktionary.org/wiki/Appendix:Welsh_mutations
Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д
Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ
И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s
Й,й К,к Л,л М,м Н,н
О,о П,п Р,р С,с Т,т
У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч
Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,яА, бе, ве, ге, де,
Е, є, же, зе, ґе,
И, і, ї, дже, дзе,
Йот, ка, ел, ем, ен,
О, пе, ер, ес, те,
У, у коротке, еф, ха, це, ча,
Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.Не бачу жодної потреби щось змінювати. У й В після голосного перед приголосним/у кінці слова мають читатися однаково за правилами звуцтва; навіщо ви Ґ перетавили? І, уже за звичаєм, дзвінкі африкати передаємо двома. Як можна ввести в абетку “букву з двох буков”? Як на мене, уже не треба. Маємо усталену абетку, не бачу потреби щось міняти
Ў — в укр. мові не таке, як в білоруській. До чого тут “в кінці слова”?
Я пропоную його писати на початку слова, де зараз варіятивні у/в:
ўчитель, ўчинок, ўкрасти.
Там, де за чинним правописом пишеться тільки У чи В, ў — не пишеться: Україна, урок тощо
Також цю букву пропоную писати в варіятивних буквосполученнях ау/ав: аўдиторія, аўтівка, паўза тощоДля чого переставив Ґ? Щоб наша абетка не була ґерґулячою, щоб не ґеґати. Щоб вона мала милозвучний вигляд.
Для глухих африкат є букви: Ц, Ч
Якого лисого вареника у нас не може бути букв для дзвінких африкат? Невже тому, що у москалів нема й ми підсвідомо досі дивимось на них? Тим більше, що в кирилиці свого часу була буква S (дзіло), яка позначала звук “дз”.
Для Дж можна залишити або диграф, або ввести якусь букву.
Є “дивовижний” вихід: якщо слово стоїть на початку речення або після приголосного, писати У, а якщо після голосного, писати В.
Слово “Україна” можна й дозволити писати з В, як це давно було.
За правилами нашого звуцтва, незалежно від того, У там чи В, слова “павза” і под. мають читатися однаково, через у нескладотворче. А взагалі там має бути тільки В.
Ееее… “Ґерґулячою”? Це взагалі як?!
А як це “милозвучний ВИГЛЯД”?!
Африкат [д^з] передавався непослідовно: що скажете, наприклад, про «Синонїма славеноросскаѧ» як джерело? Причому не виключено, що там S передавала якраз [c].
Звісно, вигадати можна все, але навіщо? Пишемо ДЖ, ДЗ і писатимемо. І все зрозуміло
Коли така пиятика, то я хотів би взнати більше про чергування о/в, як-от отець/втець, огень/вгень, окремо/вкремо, обзирати/вбзирати тощо. Можливо, сюди ж і вона/вна, воно/вно, вони/вни. Чи всюди таке чергування є? Не знаю, як і де глядати відомості про то, тож спитаю тут.
Якшо гадати про новий правопис, то про мене, найшіпше було би зробити та як кажете ви, тобто писати одним словом, на приклад, “учора”, а вже під ним гадати, й “учора”, і “вчора”. Інше питання є як саме позначати позначати початковий звук.
Latiniçeiõ legco, ino pisiõtyi: ‹u-› za [u̯ ~ w (ʍ, ɸ̞, h, ɦ), ∅] ta [u], ta ‹ou-› za [u] ta [u̯ ~ w (ʍ, ɸ̞, h, ɦ)], ‹o-› za [o ~ ɦo, wo] ta za [o̯ ~ u̯ ~ w (ʍ, ɸ̞, h, ɦ)], se bui za istoslovomy ta tuaroslovomy.
Uinicaieity samozuõcïe, iz gleadou ròzouménïa nebagiano, ta taca e pitoma roussca uimóuva:
‹ona oubiraieity (yalinõ)› [woˌnɑo̯nɑ/u̯nɑ/ɦnɑu̯bɪˈrɑje(tʲ)]o̯nɑ/u̯nɑ/ɦnɑu̯bɪˈrɑje(tʲ)]
‹ona ubiraieity (rédinõ)› [woˌnɑ
‹ona obiraieity (yabluca)› [woˌnɑ~o̯nɑ/u̯nɑ/ɦnɑu̯bɪˈrɑje(tʲ)],
ale:
‹œun oubiraieity› [wyn~(w/ʷ)ʉnʷonwœnwʏn ͡͡͡͡͡͡͡͡ubɪˈrɑje(tʲ)](w/ʷ)ʉn
‹œun ubiraieity› [wynʷonwœnwʏn ͡͡͡͡͡͡͡͡ubɪˈrɑje(tʲ)](w/ʷ)ʉn
‹œun obiraieity› [wynʷonwœn~wʏn ͡͡͡͡͡͡͡͡obɪˈrɑje(tʲ)].
Cuiriliçeiõ tóucouanïe “gòlôsen : polougòlôsen” mogeity déyati lixe pri ‹у-› i ‹o-›, ta ne pri ‹в-›. Ta e noudya rœuzniti *ou- ôd *u(n)-, de cògen imeity mogti bouti tóucouano i yaco gòlôsen i yaco polougòlôsen, a seoho ouge cuirilica ne dasty. Ni inxyi põti latiniçeiõ ne dadõty.
Якшо гадати про новий правопис, то про мене, найшіпше було би зробити та як кажете ви, тобто писати одним словом, на приклад, “учора”, а вже під ним гадати, й “учора”, і “вчора”. Інше питання є як саме позначати позначати початковий звук.
Latiniçeiõ legco, ino pisiõtyi: ‹u-› za [u̯ ~ w (ʍ, ɸ̞, h, ɦ), ∅] ta [u], ta ‹ou-› za [u] ta [u̯ ~ w (ʍ, ɸ̞, h, ɦ)], ‹o-› za [o ~ ɦo, wo] ta za [o̯ ~ u̯ ~ w (ʍ, ɸ̞, h, ɦ)], se bui za istoslovomy ta tuaroslovomy.
Uinicaieity samozuõcïe, iz gleadou ròzouménïa nebagiano, ta taca e pitoma roussca uimóuva:‹ona oubiraieity (yalinõ)› [woˌnɑ
o̯nɑ/u̯nɑ/ɦnɑu̯bɪˈrɑje(tʲ)]o̯nɑ/u̯nɑ/ɦnɑu̯bɪˈrɑje(tʲ)]
‹ona ubiraieity (rédinõ)› [woˌnɑ
‹ona obiraieity (yabluca)› [woˌnɑ~o̯nɑ/u̯nɑ/ɦnɑu̯bɪˈrɑje(tʲ)],
ale:‹œun oubiraieity› [wyn~(w/ʷ)ʉn
ʷonwœnwʏn ͡͡͡͡͡͡͡͡ubɪˈrɑje(tʲ)](w/ʷ)ʉn
‹œun ubiraieity› [wynʷonwœnwʏn ͡͡͡͡͡͡͡͡ubɪˈrɑje(tʲ)](w/ʷ)ʉn
‹œun obiraieity› [wynʷonwœn~wʏn ͡͡͡͡͡͡͡͡obɪˈrɑje(tʲ)].Cuiriliçeiõ tóucouanïe “gòlôsen : polougòlôsen” mogeity déyati lixe pri ‹у-› i ‹o-›, ta ne pri ‹в-›. Ta e noudya rœuzniti *ou- ôd *u(n)-, de cògen imeity mogti bouti tóucouano i yaco gòlôsen i yaco polougòlôsen, a seoho ouge cuirilica ne dasty. Ni inxyi põti latiniçeiõ ne dadõty.
Якби ви знали, як тяжко читати це письмо.
@“Roman Roman”
Якби ви знали, як тяжко читати це письмо.
Скористайтеся будь-яким сервісом і перетворіть на кирилицю:
Уиницаиеитy самозуõцïе, из глеадоу рòзоумéнïа небагиано, та таца е питома роуссца уимóува:
‹она оубираиеитy (yалинõ)› [wоˌнɑо̯нɑ/у̯нɑ/ɦнɑу̯бɪˈрɑје(тʲ)]о̯нɑ/у̯нɑ/ɦнɑу̯бɪˈрɑје(тʲ)]
‹она убираиеитy (рéдинõ)› [wоˌнɑ
‹она обираиеитy (yаблуца)› [wоˌнɑ~о̯нɑ/у̯нɑ/ɦнɑу̯бɪˈрɑје(тʲ)],
але:
‹œун оубираиеитy› [wyн~(w/ʷ)ʉнʷонwœнwʏн ͡͡͡͡͡͡͡͡убɪˈрɑје(тʲ)](w/ʷ)ʉн
‹œун убираиеитy› [wyнʷонwœнwʏн ͡͡͡͡͡͡͡͡убɪˈрɑје(тʲ)](w/ʷ)ʉн
‹œун обираиеитy› [wyнʷонwœн~wʏн ͡͡͡͡͡͡͡͡обɪˈрɑје(тʲ)].
Цуирилиçеиõ тóуцоуанïе “гòлôсен : полоугòлôсен” могеитy дéyати лиxе при ‹у-› и ‹о-›, та не при ‹в-›. Та е ноудyа рœузнити *оу- ôд *у(н)-, де цòген имеитy могти боути тóуцоуано и yацо гòлôсен и yацо полоугòлôсен, а сеохо оуге цуирилица не дастy. Ни инxyи пõти латиниçеиõ не дадõтy.
Коли така пиятика
Né Vam sòrôm? 😔
Якби ви знали, як тяжко читати це письмо.
Crœuzy pèrêdsõd teagyco, vériõ Vam.
Якби ви знали, як тяжко читати це письмо.
Crœuzy pèrêdsõd teagyco, vériõ Vam.
А можна дізнатися, як це житати? Є список правил?
До речі, Ви ж усвідомлюєте, що ви тут, здається, знаходите відповідники для життя, а не для мови з правописом, який ніколи не буде широко використовуватися?
Crœuzy pèrêdsõd teagyco, vériõ Vam.
Пане Олисію, я поважаю, й двома руками підтримую ваші бажання, й намір мати нове, ліпше письмо для нашої мови. Але його таки складно читати тому, хто не звик до нього, й справа тут не в передсудженні, чи його відсутності. Часто складність у тямленні голосок, але частіше приголосок (як приклад, < c > , залежно від місця й слова, позначає /k/, /t͡s/, та /t͡ʃ/). То не в догану письму, лише кажу за те, шо ваше письмо таки треба вивчати окремо, і знання інших мов, шо користають латиницю, не завжди допомагає.
@“Roman Roman”
А можна дізнатися, як це житати?
Црœузy пèрêдсõд теагyцо, вéриõ Вам.
Né Vam sòrôm? 😔
Соромно, бо ж без панібратства тут треба слікуватися. Пробачте…
Crœuzy pèrêdsõd teagyco, vériõ Vam.
Пане Олисію, я поважаю, й двома руками підтримую ваші бажання, й намір мати нове, ліпше письмо для нашої мови. Але його таки складно читати тому, хто не звик до нього, й справа тут не в передсудженні, чи його відсутності. Часто складність у тямленні голосок, але частіше приголосок (як приклад, < c > , залежно від місця й слова, позначає /k/, /t͡s/, та /t͡ʃ/). То не в догану письму, лише кажу за те, шо ваше письмо таки треба вивчати окремо, і знання інших мов, шо користають латиницю, не завжди допомагає.
Саме так. Досить нелегко його збагнути без якихось посібників, указівок. Та й не розумію я, нащо так писати. Такий правопис надто складний, аби бути загальноприйнятим.
Та й часу, зізнаюся, на прочитання йде немало. Тому часто змушений пропускати ваші думки
Né Vam sòrôm? 😔
Соромно, бо ж без панібратства тут треба слікуватися. Пробачте…
😀
Ta myné ne “pan-i-bratstuo” vadi tou, a “коль такая пьянка (пошла)” → “коли така пиятика”.
ліпше письмо
:
складно читати
Dilemma :)
тому, хто не звик до нього … ваше письмо таки треба вивчати окремо
Vériõ.
Ta, uicnéte. Cyto ya mojõ recti? U inxyax móuvax ne imete pisymou uicti ocremo?
треба вивчати
Ui’ste, gadaiõ, ouge ouméiete’ho citati.
і знання інших мов, шо користають латиницю, не завжди допомагає.
Ou cògynui móuvui zu pisymomy latiniçeiõ sõty suoya pravila pisyma i citanïa. Pisymo latiniçeiõ u eaghelscé ne lévity Vam citati phranscoiõ ci némecyscoiõ ci portougalscoiõ, docui ne znaiete pravil citanïa tuix móuv.
2) A troxui tacui léveaty. Na pr., “tuerdœusty” : “meagcœusty” ‹c, g› znaieity ci malo móuv.
U inxyax móuvax ne imete pisymou uicti ocremo?
Ou cògynui móuvui zu pisymomy latiniçeiõ sõty suoya pravila pisyma i citanïa.
То є ясно, звісно. Та ті всі правила з поясненнями можна де знайти. Я ж то навчився (хоча деколи досі хиблю) прочитавши десяток різних коментарів, і ниток на осідку, складаючи прочитане до купи, й бо’-зна де їх усіх знайти. А коли хтось уперше читає ваше письмо, не знаючи навіть де знайти пояснення, то людина спиратиметься на знання латинкового письма в інших мовах. Але воно, те знання, не завжди домопоже.