Приклади є у Грінченка до слів "випадати" і "припадати". З люлькою певне так: "Мені випадало курити люльку"

"Мені траплялося курити люльку": Pade/Pa mi couriti/paliti/smaliti leulkõ.

Pade (← прасл. *padet – асигматичний аорист або *padest – сигматичний аорист зо сполучним голосним *е), pa (← прасл. *pad-st – сигматичний аорист без сполучного голосного) є претерит (аорист) чи простий минулий час третьої особи однини від pasti/pad-. Твар pa (за д.-рус. письмом було би: <па>) серед прикладів у Срезнівського нема, але він логічно виводиться за аналогією до засвідчених форм третьої особи простого минулого часу атематичних дієслів типу gi (д.-рус.: жи; ← прасл. *gi(u)-s-t) "he/she/it lived" від giti "жити" (приклад: л҇ лѣтъ жи тоу = "he lived here 30 years"), da (д.-рус.: да; ← прасл. *da(d)-s-t) "he/she/it gave" від dati "дати; дозволити" (приклад: и нє да имъ съіна "and he didn't give him a son", нє да имъ вънити "did not let them enter"; да плєчє "he escaped" ← дати плєчє "втекти"), bi (д.-рус.: би; ← прасл. *bi-s-t) від biti "бити" (приклад из пам'ятки: на осень би морозъ обильє "in autumn, frost nipped the crop") тощо.

Ялисію, Ви точно вкраїнську мову розвиваєте? Не праслов'янську?

Що праві з моєї змінки веде Вас на таке питання? Те, що я наводжу реконструкцію праформ? Та то є для того аби показати первісну морфологічну структуру тих форм. Так само праслов'янські праформи можна навести й для будь якого питомого слова й сучасного стандарта української мови – то що йме з того плинути "намагання розвивати праслов'янську мову"?

Ни, я не намагаюся "розвивати" праслов'янську замість руської. Але, так, намагаюся (точніше, пробую) відновити/оживити (вибірково) деякі граматичні категорії, форми, синтаксичні конструкції, звороти, при чім геть не праслов'янської доби, а давньоруської. Зокрема категорії граматичних часів, оскільки, яко'м уже не раз яснив, вони дають ліпше виразити різні відтінки часових відношень між подіями та повідомленнями про події, ніж те дає сучасний стандарт. У стандарті сучаснім нема й конструкцій первісного перфекта, але такі конструкції й доси живи суть по говірках – й у тім руська явить ближчий зв'язок з граматикою д.-рус. доби. У відповідех до КФЯЙ'м уже казав оже сучасні говіркові твари дієслів ге <пита́, зна, ку́пля ("вони куплять"), хва́ля ("вони хвалять")> тощо в истоті суть тотожни тварім т.зв. аориста (тобто аналогічного претериту чи простому часу минулому в зх.-європейських мовах), хоча твари ті нині того часу й не значать, проте їх зовнішня тотожність може сприяти їх відновленню в їх значенні простого минулого часу. Привабливість тих тварів є зокрема в їх точности разом з лаконичністю.

"Зокрема категорії граматичних часів, оскільки, яко'м уже не раз яснив, вони дають ліпше виразити різні відтінки часових відношень між подіями та повідомленнями про події, ніж те дає сучасний стандарт."

Поясніть, будь ласка, яким саме чином?

А що вісте про ті часи вже Ви сам? Те бо саме, що про їх читав ім я, можете читати й Ви сам у доступних джерелах.

И там написано чим корисні ті відтінки?

Не написано з ясної причини: дескриптивний (а не полемічний) характер джерел, присвячених тим часам.

Могти вести дискусію далі, вторю своє питання: "що вісте про ті часи вже Ви сам?"

Та ні вім нічого. Я по суті перший раз про них чую. Тому й прошу про невеличкий екскурс узагалі в ці "хащі".

Дружите з ягельською?

Більш-менш.

Ок. Ознайомитися з аористом та суміжними тямами Ви сам можете й из доступних джерел у мережі. Дам Вам на йих посилання:
en.m.wikipedia.org: Aorist ;
en.m.wikipedia.org: Preterite ;
en.m.wikipedia.org: Passé simple ;
en.m.wikipedia.org: Imperfect ;
en.m.wikipedia.org: Grammatical tense ;
en.m.wikipedia.org: Grammatical aspect ;
en.m.wikipedia.org: Past tense ;
en.m.wikipedia.org: Tense–aspect–mood ;
стаття сербською (дорефоремною правописсю):
https://www.poreklo.rs/2018/06/04/aorist-kao-psovka/ ;
Стаття про часи граматичні в сербській (ягельською):
https://nevgen.org/Past_Tenses_in_Serbian_Language.html .

Раджу прочитати все.
___
Те, на що слід звернути увагу, читаючи все те між рядками:

1) назви термінів "аорист", "претерит", "імперфект", "перфект", "простий минулий", "далекий минулий", "историчний минулий" тощо.

Вжиток тих термінів є часто прив'язаний до контекстів конкретних мов. Так, термін "аорист" традиційно фігурує в описах граматик зокрема давньогрецької, санскриту, давніх слов'янських, сучасних болгарської, македонської, ново-сербсько-хорватської, лужицьких мов.
Відкинувши дрібниці, в истоті "аорист" є тотожен з тим, що в німецькій граматиці зовуть "претеритом", в ягельській "простим минулим" або "простим неозначеним/невизначеним", у пранецькій "простим минулим", у латини "перфектом", у новогрецькій "простим минулим". Різні назви суть зумовлени зокрема традицією, а також тим, що кожна та назва є мотивована різними кутами погляду на в истоті те саме – часто широке – поняття. Термін тяжіє до короткости, а саме поняття є широке, тому для терміна беруть якусь примітну його частину. Напр., слово "аорист", грецького походження, дослівно значить "неозначений", "невизначений", "необмежений", експліцитно вказуючи на "неозначеність", "немаркованість" минулого часу, але поняття минулости є в нім импликовано. Він відповідає слову "indefinite" у назві відповідного часу "past indefinite" у ягельській граматиці. Слово "претерит", латинського походження, дослівно значить "який иде перед [чим]", натякаючи на час/подію "перед" теперішнім часом. Тобто то є як у притчі про слона, на якого кожен мудрець дивився з різних сторін – суть же є в головних рисах та сама. Слово "простий" у виразі "простий минулий" у контексті граматик инших мов (див. ↑) є в истоті синоним до слова "невизначений, неозначений", тобто "простий = невскладнений додатковими маркерами".
Більший конфуз викликає термін "перфект" у контексті граматики латинської мови, оскільки, тоді як за обсягом та вжитком він – у загальних рисах – відповідає часу, званому термінами "аорист", "претерит", "простий минулий", "простий неозначений", термін "перфект" у граматиках инших мов значить як раз маркований час, ба, більше, часто потребує вточнення, який саме "перфект" – "теперішній" або "минулий", або "майбутній" (або ще який). Річ є знову в тім же називанні понять йих "уламками". Тут – у контексті граматики латини – слово "перфект" акцентує увагу на "завершености" минулої дії проти діям теперішнім, тобто "завершено ≈ вже/тепер/нині не діє". Але в граматиках инших мов те слово значить "завершено (є) ≈ є РЕЗУЛЬТАТОМ дії, що його зумовила, ТЕПЕР" у сполученні "present perfect", та "завершено (було) ≈ було РЕЗУЛЬТАТОМ дії, що його зумовила, ТОДІ" в сполученні "past perfect", та "завершено (буде) ≈ буде РЕЗУЛЬТАТОМ дії, що його зумовила, ПОТІМ" в сполученні "future perfect". Слово "перфект" у тих сполученнях скоріше вказує на вид граматичний (aspect), грубо кажучи, відповідно: час теперішній з видом доконаним, час минулий з видом доконаним, час майбутній з видом доконаним.

Термін "імперфект" значить дослівно "недоконаний, недовершений, незавершений", означаючи, як правило виключно минулий час (тобто, за замовченням, не теперішній ни майбутній), але на відміну від "аориста/претерита/простого~невизначеного минулого", має на увазі тривалість, повторюваність, частість, звичаєвість дії (в минулости).

Як я розумію, часи "аорист/претерит/простий~невизначений минулий", з одного боку, та "імперфект" з другого слід розглядати поруч, у взаємнім порівнянні. Тоді як обидва суть часи "прості минулі", перший значить одноразову (але се слово не слід брати дуже дослівно; дія може тривати й довше, але є брана як одна ціла дія) подію в минулости, а другий акцентує на повторюваности, частоті, звичаї тощо минулої дії.
ПРИМІТКА: слово "простий" у виразі "простий минулий" значить не тільки "простість = немаркованість" часу, але разом з тим, як правило, вказує й на "простоту" його лексичного вираження: як правило такий час є в мовах виражено флективно (з закінченнями, суфіксами – флексіями), тобто одним (тому "простий") словом, на противагу аналітичному чи синтетичному вираженню йинших часів (кількома словами, тобто з помічними дієсловами).

Розібравши терміни, зазначу деякі особливости вжитку тих часів – у практиці – в різних мовах:

2) Хоча "простий минулий" (також "аорист", "претерит" й инші аналогичні назви в граматиках різних мов; далі про короткість писатиму йно: "претерит") фигурує "таксономично" в офіційних граматиках різних мов, на практиці його вжиток буває в конкретних мовах різен. Так, напр., у пранецькій мові його в живій мові нема взагалі, проте в офіційній граматиці сучасної пранецької мови його регіструють поруч з иншими граматичними часами. Хоча в вузькім змислі є його суто граматично-семантична роль незамінима йиншими часами, в свідомости сучасного француза він має певні соціолингвистичні конотації, а то: відтінок книжности, вчености, його вживають у литературі, подекуди його вживають у розмовній мові з метою йроничної передачі відтінка снобизму чи под. Тобто крім описаної вище його граматичної роли, бачимо тут и його роль стилистичну – вторинну. При тім, наголошу ще раз: попри відсутність (чи не повну) його в буденнім ужитку, офиційна граматика сучасної пранецької мови сей граматичний час фиксує. И в німецькім мовнім ареалі є стан з сим часом (званим у німецькій граматиці "претерит") рупив. У самій Німеччині він є загалом жив у живій мові, проте є деяка тенденція до меншого його вжитку аж до повної заміни в південних говірках (напр. баварських), й навпаки послідовного й регулярного розрізнення в північних. В австрийськім же та швейцярськім варіантах німецької мови в живій, буденній мові претерита просто кажучи нема, втім у школі всі вчать загальну офиційну граматику німецької мови, тобто кожен австриєць иишвейцарин у теориї претерит знає. В офиційнім же вжитку, тобто в публицистиці, офиційнім, високім стилі, книжно, претерит є вживано й в Австриї та Швейцяриї.

Серед слов'янських мов, що знають аналогічні часи (в них традиційно під именами: "аорист" – у болгарській також: "минало свършено време", "имперфект" – у болгарській також: "минало несвършено време"), у болгарській та македонській суть ті часи поруч з иншими минулими часами як в офиційних граматиках сих мов, так вони суть и невід'ємною частиною живої мови, тому увагу на йих ужитку в сих мовах я зосереджуватися не буду. Рупиво же – для перспективи потенційного відновлення такої системи часів у руській – є глянути на стан з такими часами в сербсько-хорватськім мовнім ареалі. Граматика сучасної (примітно: сучасної = від моменту приходу до влади комунистичної сторони!) сербської мови аорист "забороняє", тобто засвідчує як явище, але постановляє його вжиток як небажаний та нелитературний, як знак сільськости, неосвічености, неписемностм, говірковости тощо. Рупиво, що така стилистична його маркованість є прямо противна стилистичній його маркованости аналогичному часу в пранецькій та в говірних різновидах німецької. Натомість у хорватськім різновиді, "аорист" й "имперфект", загально кажучи, не є представлено так активно в усіх сферах мовлення як у болгарській та македонській, граматика хорватської мови сі часи також реїструє, проте на відміну від сербської, їх стилистичне обмеження є скоріше аналогично практиці пранецької мови та австрийському, швейцярському та південним говіркам німецької мови, а то: є знаком книжности, високого стиля. Така пряма противність стилистична в ужитку тих самих часів є, на мій погляд, дуже гідна уваги.

Тут я розглянув деякі загальні тенденції СТИЛИСТИЧНОГО боку вжитку тих часів, а не семантично-граматичного. Для перспективи потенційного відновлення сих часів у системі граматичних часів руської мови сей аспект також може бути користен.

3) Про семантично-граматичний бік, и відповідно важливість сих часів, та порівняння йих зо станом граматичних часів у чинній граматиці сучасної української (термін "українська" я завжди вживаю на підкреслення офиційного стандарта, а також фактичний стан сьогоднішньої мови в Україні, й завжди при тім импликую своє зневажливе ставлення до сього стандарта; натомість термін "руська" я вживаю як абстрактний, маючи на увазі бажаний стандарт або прагнення до такого бажаного стандарта; тому далі для короткости писатиму, в разі потреби, тільки: "українська" та "руська", відповідно) мови:

Те, що в граматиці української мовм нині зовуть *минулим" часом, старого кажучи минулим часом у правім змислі НЕ Є. Форми типу "знав", "їла" суть не дієслова минулого часу, але дієприкметники з *l-овим суфиксом. Оскільки дієприкметник є різновид прикметника, такі форми відповідають співвідносним з ними формам т.зв. членних прикметників типу: "зналий", "палий", "цвілий", "мерлий" тощо. В истоті, формально, форми типу "знав, знала", "їв, їла", "цвів, цвіла", "звик, звикла" тощо суть нечленні форми їх членних відповідників, які відповідають на питання "який?, яка?". Тобто сі твари граматично не суть дієслова в минулім часі, и взагалі самого часу не значать. Будучи прикметниками в своїй истоті, вони описують именники, й відповідно СТАН, а не ЧАС дії. Під станом тут мається на увазі точніше результат. Саму же дію, тобто час, мусить передавати
дієслово, в правім його змислі. Дієслово в руській мові характеризує відмінювання за особами та числами – не за родом; відмінювання за родом є риса йменних граматичних категорий: именника, прикметника (в т.ч. дієприкметника), займенників та числівників. Те, що а українській мові зовуть "минулим" часом, походить від часу, знаного як "перфект". При тім, означення "перфект" є неповне, доки не вточнимо, який саме: теперішній, минулий або майбутній. У синтаксі такому вточненню служить помічне ДІЄСЛОВО, й таким дієсловом є дієслово "бути", відмінюване, як належить, за часом, особами та числами. Форми відмінювання сього дієслова (для [ново] руської мови) можете бачити подані мною тут на "Словотворі" на відповідній сторінці до слова "бути".
Тобто правильна відповідна конструкція в руській мові є не: підмет + форма *l-ового дієприкметника типу "писав/писала", але підмет + помічне дієслово "бути" + форма *l-ового дієприкметника.
Як я вже не раз тут у різних коментарях згадував, такі конструкції суть и нині живи в руських говірках, и вони являть тяглість від д.-рус., а відповідно прасл., та індоєвропейської (й відповідно, загальноєвропейської) спадщини.
Тобто, правильно є ставити речення не: "Я писав листа", але: "Писав ім листа.", де <ім> є, не вдаючись тут у питання передачі на письмі, форма ТЕПЕРІШНЬОГО часу першої особи однини дієслова "бути".
Отже, з синтаксичною правильністю конструкцій з формами типу "писав, писала" визначились. Тепер треба пояснити, що насправді така конструкція ("Писав ім.") з погляду часу значить.
Оскільки, як згадано вище, час виражає дієслово, дієсловом у тім прикладі є слово <ім> – форма першої особи однини теперішнього часу дієслова "бути". Форма "писав" не є дієсловом – то є нечленна форма прикметника, твореного від дієслова. Оскільки <ім> є форма теперішнього часу, то логичний висновок є, що граматичний час того речення є ТЕПЕРІШНІЙ. Різниця його від звичайного теперішнього часу в реченні "(я) пишу" є в тім, що то є "теперішній доконаний/завершений час", або, йнакше кажучи, час, який виражає теперішній результат дії, початої в минулости. Тобто <писав ім> значить, що я не просто писав, але що, повідомляючи про те тепер, я сучасно констатую й результат. У ягельській мові речення <писав ім> відповідає не реченню <I wrote>, а в німецькій не реченню <Ich schrieb>,, але реченню <I have written>, у німецькій: <Ich habe geschrieben>. В українськім стандарті відповідника ягельського речення <I wrote> нема. Таким відповідником до ягельського <I wrote>, німецького <Ich schrieb> є т.зв. "аорист" за терминологією граматики д.-рус. мови (у перспективі потенційного відновлення сього часу в руській, та для легкости його співставлення з иншими сучасними європейськими мовами, можемо звати "претеритом"), й відповідно, речення: "Писах." Така форма є правим минулим часом, яка просто повідомляє про дію в минулости, без якої додаткової відсилки до теперішнього часу. Час, виражений конструкцію з "писав ім" ще зовуть "теперішньо-минулий час", оскільки він поєднує дію в минулости з результатом у теперішньости. Напр., из питання "Ти їв?" сучасної української мови не є ясно, чи питають узагалі про дію в минулости, не цікавлячись станом ситости адресата, або питають адресата, чи він їв и є сит. Правильно же ставлена конструкція: <Їв ись?> (написання тут даю спрощене) лаконично й точно питає не тільки про те, чи адресат їв – у минулости, тобто жо моменту самого питання, але й про те, чи в момент питання адресат є сит, тобто в момент самого питання. У ягельській йому відповідає питання: "Have you eaten?", у німецькій: "Hast du gegessen?", у пранецькій: "As-tu mangé?". Натомість, безвідносно до результата в момент висловлення питання, в простім минулім часі таке питання буде: "Ї?" (спрощене написання форми простого минулого часу дієслова "йсти" в другій особі однини), й відповідає в ягельській питанню: "Did you eat?" (Не: Have you eaten?), у німецькій: "Aß du?", в пранецькій: "Mangeais tu?" (в живій пранецькій дещо йнакше, але тут є дано так для більшої наочности).
Я зустрічав висловлення, що "претерит" є в руській мові непотрібен, оскільки його, будь сим, "успішно" заступає розрізнення за видом – доконаним та недоконаним. Проте, для розрізнення в питанні даного вище приклала відтінків між "чи просто їв узагалі" та "чи їв и є сит" форми недоконаного виду "їв?" та доконаного "поїв?" нияко не поможуть. Ба, в болгарській та македонській граматиках є категория й виду й часу.
Тобто, байдуже чи "поїв" або "їв", сі твари, будучи дієприкметниками, в реченні будуть супроводжени помічним дієсловом "бути", й у теперішнім часі сього дієслова, ті твари дієприкметників + дієслово "бути" в відповідній формі вказувати ме на ТЕПЕРІШНІЙ час, ВІДСИЛАЮЧИ на час минулий, але НЕ вказують на минулий час. Різниця між питаннями "Їв ісь?" та "Поїв ісь?" є йно в тім, що дієприкметник "їв" може описувати ширший, загальніший, триваліший стан "їдіння" в відношенні до підмета, а дієприкметник "поїв" описує стан суто миттєвий, разовий – обидва ж вони в поєднанні з помічним дієсловом <ісь> (друга особа однини теперішнього часу дієслова "бути") з погляду часу однаково акцентують увагу на результаті в момент висловлення тих питань. Можемо так само творити від "їсти" й "поїсти" твари правого минулого часу, т.зв. "претерита" чи "простого минулого", відповідно: "Ї?", та: "Пої?". В сих випадках обі питання кажуть ино на минулу дію, без якого відсилання до результата в часі теперішнім, тобто в момент висловлення тих питань.