поліфонічний твір це не композиція з "великою кількістю звуків". Поліфонія це переплетення 2-3 голосів, іноді 4 із (!) затримкою кожного на деяких часовий інтервал. Переплення голосів будується за чіткими правилами поліфонії (напр., другий голос звучить у домінантовій тональності та зазвичай закінчує свою фразу перед початком вступу 4 голосу). Найвидатнішими зразками поліфонічних творів є композиції Й. С. Баха.
Слово велезвучність ... (говорю як професійний музикант) не відображає сутність терміну поліфонія в академічній музиці. Це щось на кшталт канону, але з більш складною структурою.
Слово Велезвучність більше підходить до музичного терміну TUTTI (фрагмент симф. твору, де задіяні всі інструменти оркестру одночасно).
Orlando di Lasso "Osculetur me" – це хорова месса (написана із застосуванням поліфонії). Там є два окремих рівноправних хори, які "ведуть" згідно з сюжетом розмову (ніби діалог). У партитурі твору ці хори чітко відокремлені один од одного. Ну а взагалі ВОКАЛЬНА хорова месса й ІНСТРУМЕНТАЛЬНА поліфонічна фуга Баха це як, мабуть, зіставити Оперу з М'юзиклом.
У будь-якому випадку багато голосів у поліфонічному творі не забезпечує "сильне звучання акордів", бо поліфонія як стиль (!) написання творів у музиці в основному передбачає почергове звучання голосів, всі скопом головну тему вони не відтворюють ніколи (це основна риса поліфонії). Можливо голоси відтворюватимуться голосно в якийсь момент часу, але всі разом вони цього робити в класичній поліфонії не будуть.
У поліфонічних композиціях починаючи з раннього авангардизму... буває й 40 голосів.
В першому моєму відгуку під словом голос я мав на увазі інструментальний голос, а не вокальний. Я був писав про поліфонію в інструментальній музиці – токати, фуги, арії, абощо.
Шкода, що відредагувати додане слово не можна нині, я би його перейменував у "поліфонія (інструментальна)".
щодо самого слова велезвучність. Ним можна позначити багато що, воно надто "широке" для позначення поліфонії. Напр., словом велезвучність прекрасно можна описати цей неполіфонічний твір: Richard Wagner - Ride Of The Valkyries
https://youtu.be/GGU1P6lBW6Q
Полифония є перед усім не стиль, а техника, й техника широкої тями, обіймаючи йинші вужчі техники. На пр., у ділах, писаних в антифональній техниці, хоча два хори звучать один проти другого, миті ("почергово"), де кожен, скажімо, йме по чотири голоси, ми ціле діло не ймемо за чотириголосе, а таки за восьмиголосе.
можливо так, але ще раз повторю себе, словом велезвучність прекрасно можна позначити далеко не лише твори поліфонії. Чи можна вважати велезвучним твором цей, там теж умовно 8 голосів інструментів, моментами вони звучать разом? Richard Wagner - Ride Of The Valkyries
https://youtu.be/GGU1P6lBW6Q
Мої коментарі були не до самого слова <велезвучність>, тож я не намагався його влучність до тями "поліфонія" ни спростувати, ни підперти.
Щодо Вашої тези, що слово <велезвучність> може значити не лише поліфонію (не вім, чому пишете "твори поліфонії" – "поліфонія" не є "твір", а спосіб організації звуків у вертикалі та горизонталі), то й саме слово "поліфонія" в истоті первісного його значення ("много звуків") може значити багато чого. Коли так глядіти на слово "поліфонія", то воно – широко – може значити й гетерофонію, й гомофонію, атьже й там, и там є "много звуків". Треба розуміти, що ті значення, які ми за словами розуміємо, суть умовни – ледве яке слово значить точно те саме, що його первісний корінь ("рука" є первісно не сама рука, а *"те, що гребе" – литовське renksti "гребсти" : ranka "рука", а гребсти може будь що; "стіл" є первісно не просто стіл, а *"те, що стоїть", а стояти може будь що; "дім" є первісно не дім, а *"діте=ставлене/кладене", а діте може бути будь що; людина є первісно *"вільна ← відділена" від *leu- "ділити", "поліно" є первісно не кус дерева, а кус паленого дерева, чи кус дерева, що йде палити, й так далі. Люди дають річем и тямам имена вільно волячи лише деяку з їх власностей, инакше сягти всі аспекти будь якої річи/тями в однім слові є просто неможливо. Те, як люди в різних мовах в истоті зовуть річи/тями є, ги, коли би слона одні звали за його лапатими вухами, їнші за його грубими ногами, їнші за його хоботом, инші за тим, що він їсть, инші за його користю для людини, їнші за подібністю, часто субйективною, до їншої тварини тощо). У корене <вел-> суть різні, хоча й суміжні, значення: кількісної конотації – "много, багато, рясно", конотації розміру – "великий", якісної – "дуже, сильно; добре". На пр., из словника Желехівського: у <веледушний> <веле-> йме конотацію розміру (авже, метафорично), а в <велелюдний> уже конотацію кількости, а в <велеславний> уже якости. Авже, між усіми тими конотаціями є звязок, и все ж. Тож вибір відповідного питомого засобу на позначення "полі-" (будь то корінь з самостійною семантикою, або й чепінь який – суто теоретично), є великою мірою вмовність, яка все ж може бути коригована порівнянням найчастішого вжитку "веле-" з иншими синонимичними коріньми, на пр. "богат-", "мног-", "рясн-", "дуж-" ("дуже" в руській мові має й кількісну конотацію). Так само й зо словом "звук". В сполученні з "веле-" слово <велезвучність> може мати й якісно-розмірну конотацію – "о великім, сильнім, дужім звуці", але й кількісну – "о мнозі голосів, звуків". И питання є, чи легітимно є надати слову <звук> конкретно в контексті тями "поліфонія" значення "голос", атьже сучасне трактування тями "поліфонія" є "більш одного голосу", не "звуків". Стане мітити, в д.-рус. памятках у Матеріалах Срезнівського за словом <звукъ> значення "голос" нема. При тім, д.-грецьке φωνη хоча й має ті самі значення "звук" і под., але крім того й значення "крик (тварини)" – такий є засвідчено й д.-рус., "голос (людини)", ба й такі: "артикуляція, вимова", "мова", "дискурс".
Из усього того, у мене влучність слова <велезвучність> для тями "поліфонія" викликає щонайменше сумнів.
поліфонічний твір це не композиція з "великою кількістю звуків". Поліфонія це переплетення 2-3 голосів, іноді 4 із (!) затримкою кожного на деяких часовий інтервал. Переплення голосів будується за чіткими правилами поліфонії (напр., другий голос звучить у домінантовій тональності та зазвичай закінчує свою фразу перед початком вступу 4 голосу). Найвидатнішими зразками поліфонічних творів є композиції Й. С. Баха.
Слово велезвучність ... (говорю як професійний музикант) не відображає сутність терміну поліфонія в академічній музиці. Це щось на кшталт канону, але з більш складною структурою.
Слово Велезвучність більше підходить до музичного терміну TUTTI (фрагмент симф. твору, де задіяні всі інструменти оркестру одночасно).
Sõty i déla z bwlxœiõ cwlkwsttiõ goloswf. Na pr., ou Josquina DesPrèza xesti-golosœ chansons, ou Rolanda diLassa "missa osculetur me" e osmi-golosa.
Orlando di Lasso "Osculetur me" – це хорова месса (написана із застосуванням поліфонії). Там є два окремих рівноправних хори, які "ведуть" згідно з сюжетом розмову (ніби діалог). У партитурі твору ці хори чітко відокремлені один од одного. Ну а взагалі ВОКАЛЬНА хорова месса й ІНСТРУМЕНТАЛЬНА поліфонічна фуга Баха це як, мабуть, зіставити Оперу з М'юзиклом.
У будь-якому випадку багато голосів у поліфонічному творі не забезпечує "сильне звучання акордів", бо поліфонія як стиль (!) написання творів у музиці в основному передбачає почергове звучання голосів, всі скопом головну тему вони не відтворюють ніколи (це основна риса поліфонії). Можливо голоси відтворюватимуться голосно в якийсь момент часу, але всі разом вони цього робити в класичній поліфонії не будуть.
У поліфонічних композиціях починаючи з раннього авангардизму... буває й 40 голосів.
В першому моєму відгуку під словом голос я мав на увазі інструментальний голос, а не вокальний. Я був писав про поліфонію в інструментальній музиці – токати, фуги, арії, абощо.
Шкода, що відредагувати додане слово не можна нині, я би його перейменував у "поліфонія (інструментальна)".
щодо самого слова велезвучність. Ним можна позначити багато що, воно надто "широке" для позначення поліфонії. Напр., словом велезвучність прекрасно можна описати цей неполіфонічний твір: Richard Wagner - Ride Of The Valkyries
https://youtu.be/GGU1P6lBW6Q
Полифония є перед усім не стиль, а техника, й техника широкої тями, обіймаючи йинші вужчі техники. На пр., у ділах, писаних в антифональній техниці, хоча два хори звучать один проти другого, миті ("почергово"), де кожен, скажімо, йме по чотири голоси, ми ціле діло не ймемо за чотириголосе, а таки за восьмиголосе.
можливо так, але ще раз повторю себе, словом велезвучність прекрасно можна позначити далеко не лише твори поліфонії. Чи можна вважати велезвучним твором цей, там теж умовно 8 голосів інструментів, моментами вони звучать разом? Richard Wagner - Ride Of The Valkyries
https://youtu.be/GGU1P6lBW6Q
Мої коментарі були не до самого слова <велезвучність>, тож я не намагався його влучність до тями "поліфонія" ни спростувати, ни підперти.
Щодо Вашої тези, що слово <велезвучність> може значити не лише поліфонію (не вім, чому пишете "твори поліфонії" – "поліфонія" не є "твір", а спосіб організації звуків у вертикалі та горизонталі), то й саме слово "поліфонія" в истоті первісного його значення ("много звуків") може значити багато чого. Коли так глядіти на слово "поліфонія", то воно – широко – може значити й гетерофонію, й гомофонію, атьже й там, и там є "много звуків". Треба розуміти, що ті значення, які ми за словами розуміємо, суть умовни – ледве яке слово значить точно те саме, що його первісний корінь ("рука" є первісно не сама рука, а *"те, що гребе" – литовське renksti "гребсти" : ranka "рука", а гребсти може будь що; "стіл" є первісно не просто стіл, а *"те, що стоїть", а стояти може будь що; "дім" є первісно не дім, а *"діте=ставлене/кладене", а діте може бути будь що; людина є первісно *"вільна ← відділена" від *leu- "ділити", "поліно" є первісно не кус дерева, а кус паленого дерева, чи кус дерева, що йде палити, й так далі. Люди дають річем и тямам имена вільно волячи лише деяку з їх власностей, инакше сягти всі аспекти будь якої річи/тями в однім слові є просто неможливо. Те, як люди в різних мовах в истоті зовуть річи/тями є, ги, коли би слона одні звали за його лапатими вухами, їнші за його грубими ногами, їнші за його хоботом, инші за тим, що він їсть, инші за його користю для людини, їнші за подібністю, часто субйективною, до їншої тварини тощо). У корене <вел-> суть різні, хоча й суміжні, значення: кількісної конотації – "много, багато, рясно", конотації розміру – "великий", якісної – "дуже, сильно; добре". На пр., из словника Желехівського: у <веледушний> <веле-> йме конотацію розміру (авже, метафорично), а в <велелюдний> уже конотацію кількости, а в <велеславний> уже якости. Авже, між усіми тими конотаціями є звязок, и все ж. Тож вибір відповідного питомого засобу на позначення "полі-" (будь то корінь з самостійною семантикою, або й чепінь який – суто теоретично), є великою мірою вмовність, яка все ж може бути коригована порівнянням найчастішого вжитку "веле-" з иншими синонимичними коріньми, на пр. "богат-", "мног-", "рясн-", "дуж-" ("дуже" в руській мові має й кількісну конотацію). Так само й зо словом "звук". В сполученні з "веле-" слово <велезвучність> може мати й якісно-розмірну конотацію – "о великім, сильнім, дужім звуці", але й кількісну – "о мнозі голосів, звуків". И питання є, чи легітимно є надати слову <звук> конкретно в контексті тями "поліфонія" значення "голос", атьже сучасне трактування тями "поліфонія" є "більш одного голосу", не "звуків". Стане мітити, в д.-рус. памятках у Матеріалах Срезнівського за словом <звукъ> значення "голос" нема. При тім, д.-грецьке φωνη хоча й має ті самі значення "звук" і под., але крім того й значення "крик (тварини)" – такий є засвідчено й д.-рус., "голос (людини)", ба й такі: "артикуляція, вимова", "мова", "дискурс".
Из усього того, у мене влучність слова <велезвучність> для тями "поліфонія" викликає щонайменше сумнів.