Маю одразу кілька питань на цю тему.
-
Чи треба нам за це держатись?
Знаю, що Шевельов свого часу казав, що цю накинуту зміну 1933 року можна назвати виправданою, бо вона відповідає загальній тенденції розвитку української мови, цебто наближення слів на м’яких приголосний до слів типу земля. Та відаю, що є тут ті, які з цим не погоджуються. -
Якщо відповідь на перше питання є так, то як найліпше сформулювати правило?
У нинішнім правописі воно здається кастрованим:
Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гід́ности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́, Білору́си.
Чи ґрунтовна заборона писати “пам’яти”? Чому не можемо писати Піч-печи, як кров-крови, коли нашій ч притаманно бути твердою, приміром?
Згідно з “Найголовнішими правилами українського правопису” редакції 1925 року треба було б писати так:
-
У словах чоловічого роду, що кінчаться на -ж, -ч, -ш, -щ, у називному та знахідному відмінкові множини треба писати -і: ножі, паничі, товариші, гроші, кущі. Так само — в словах жіночого роду типу: радощі, труднощі, молодощі і т. ин. (що ніби являються множиною для слів на -ість: радість).
-
У словах жіночого роду, що кінчаться на -жа, -ча, -ша, -ща, в родовому, давальному та місцевому відмінкові однини та в називному і знахідному відмінкові множини треба писати -і: великої калюжі, чистій душі, на високій кручі, солодкі груші, лев’ячі пащі.
-
У словах жіночого роду, що кінчаться на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини -и, а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати -і; напр. род. відм. — з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти; дав. відм. та місцев. — дрібній солі, в тіні, у-ночі, в печі; множ. — прийшли вісті, про бюрократичні формальності.
Виняток — в-осени.
- IV відміна
Якщо зміни в III відміні Шевельов називав виправданими, то зміни в IV вже засуджував.
Це я запам’ятав, і був переконаний у тім, що “іменІ” в родовім відмінку точно є наслідок знущання над мовою. А потім сів читати Дмитра Донцова, й увидів те саме імені в родовому. Не знаю, чи справді він так писав, чи то видавництво його вирішили “виправити”, але як є. Завважу, що його галицьке ґекання, -ія в середині чужих слів та гинше -и в родовому вони зберегли.
Що думаєте?