»Засади письма«
Нема універсальних засад письма, і не буде ніколи, і не може бути 🤷
То що самое Ви маєте на думці?
»Аби не апостроф?«
Саме так. Нащо він потрібен, коли таких випадків, де треба розлучити м’якість та йотацію з десяток буде на весь правопис. Коли б перейшли до кириличного правопису з йором, то вживали би його в таких становищах, або паїрка й додаткових засобів вводити не треба було
Засади письма
Може бути такоже за 
файл (папка)
souliti
___
ЕСУМ
Отож, лишімо поки апостроф и в питомих, та значно обмежмо його вживання, тобто тільки там, де виникне суперечливість. Компромис між идеалом та сірою дійсністю. Бо все-таки без апострофа є миліше читати й писати.
випадків, де треба розлучити м’якість та йотацію з десяток буде на весь правопис
Тому й можемо переличити їх прямо в документі.
Отож, лишімо поки апостроф и в питомих, та значно обмежмо його вживання, тобто тільки там, де виникне суперечливість. Компромис між идеалом та сірою дійсністю. Бо все-таки без апострофа є миліше читати й писати.
»Аби не апостроф?«
Саме так. Нащо він потрібен, коли таких випадків, де треба розлучити м’якість та йотацію з десяток буде на весь правопис. Коли б перейшли до кириличного правопису з йором, то вживали би його в таких становищах, або паїрка й додаткових засобів вводити не треба було
Їм таки стрїчав се слово, воно має бути рівнобїжно до ‹ıастрѫб›. Через утір луна индоїврупского *m̥ як словїнскі *im~um (уторинно втрачений доставковий, що досить незвично): астрѧ̍б<*ıастрѧб< *jastrębъ<*ōstrimbos. Ин утір тим часом є від раннего праслов. *ōstrumbos. У ранній праслов. *-m̥bos мїни́ ся почепом, тому, є льга гадати що рус. ‹ıастєр› є луно прасловїнского новотвору з відкиненим почепом +ōstru, та йно навманя; от Викцийонар дає 'ястер' як пізний руский(украйинский) новотвір від повного слова.
»Усе ж не можу примиритися з тим, що твари отак просто збігають ся. Що геть ніяко розлучити на вимові, окрім, хиба, правила в неврічні -е вимовляти як /ε/, николи не /e/ и навпаки в текучі.«
Ну, це класика для індоєвропейських мов — форми збігаються, контекст рішає проблему. Не дарма наша фузійна — вона набагато більше залежить від контексту, ніж мови з однозначністю морфем та чіткими правилами синтаксису — така наша дійсність
»“Класика” тут – “зявище” та “з’явище”. Апостроф необхідний«
Обхідний — там можна вжити інших засобів, щоби позначати йотацію, та поза межами чинного правопису, звісно
Які? І головне – для чого? Аби не апостроф?
»“Класика” тут – “зявище” та “з’явище”. Апостроф необхідний«
Обхідний — там можна вжити інших засобів, щоби позначати йотацію, та поза межами чинного правопису, звісно
Апостроф нам геть не треба, бо й безонь не буде суперечностей.
Зябкий, з’являтися.
“Класика” тут – “зявище” та “з’явище”.
Апостроф необхідний.
Апостроф нам геть не треба, бо й безонь не буде суперечностей.
Зябкий, з’являтися.
Зі знадіб Срезнівського: ПЛЕМЕНИТЫИ — знатный, nobilis
въселѥнаꙗ– ту морфольоґия є: (передчеп)въ•(корінь)сел•(кінченя(past passive participle)ѥн•(почеп, еквивалент руському ‹-аıа›)аꙗ. Через помїшаня морфем зложеня бї перетовковано: (передчеп)въсе•(корінь)лѥн•(почеп)аꙗ.
__
Тако, як же то може вязатися до даного вище слова(?). Видна є прозора морфольоґия: усє•оуч•ил•ишчє. Мав би бути первинний корінь +сєоуч-, мало нема такого корене, то до того, в слівнику є дано написаня 'всеучилище' де -у- є довжна стояти за [u̯~ʊ̯~ʷu] що на додачу свїдчить про ясність словотвору в мовець, тоби, видженя меджи 'передчеп+корінь' та самого корене. Отож, не може.
__
А взагалї пад из церкслов. словом є же досить руплив. Пор. ранні морфольоґичні перелущеня в прасловїнській: *(передчеп)вън•(корінь)ѧ•(почеп)ти, *сън•ѧ•ти → *въ•нѧ•ти, *съ•нѧ•ти, за тим же встроєм 'передчеп+корінь+почеп'. Тепер' корінь ‹-нѧ-› почаша сприймати як частину взору(парадиґми) слів ‹(1 верства)ѧти: (3 верства)имати› тому за примїром є додано початковий голосен: ‹инѧ•›, що має встав гбаня того же ‹ѧти›.
+