Останні події

“Tó Vui sobie ’rçiete. Plõtaiéte grouxycui iz yablucami”

Так, спитаю спершу про письмо

1. Чому саме “grouxycUI”?
2. Чому після “grouxycui” “iz”?
3. “yablucami” Добродію Єлисію, скажіть, будь ласка, чи можна це слова прочитати як “яблИками”/“яблЬІками”? Якщо так, то з чого це видно? Якщо ні, то як це запишете? І якщо це різні слова, чи не порушує це початкової думки Вашого …пису – всі одміни одним записом?

Аж тепер про діло. 
 Що я нібито “плутаю”? Де? 
Ви згодні з тим, що поезія/безладне письмо – достатня причина ставитися до таких прикладів ще обережніше? 
Якщо так – про що мова? 
Якщо ні – доведіть, поясніть. Ваші слова без доказів і пояснень позбавлені будь-якого глузду.

> https://slovotvir\.org\.ua/words/fortuna\#t107118 під “удача, вдача”
> Цитую свою відповідь звідти частково.
> “По-перше, схоже, це єдиний засвідчений приклад на всі ті “старі” словники. Якби Ви читали Шевельова, і читали як треба, то знали б, що на єдиний приклад покладатися не слід. По-друге, те когнітивне спотворення підтвердження, про яке я сказав: Ви хапаєтеся за [єдине] підтвердження Вашого погляду, геть нехтуючи (не бажаючи та/чи не вміючи помічати) усі [численніші] докази, які цей Ваш погляд спростовують. По-третє, я точно знаю, що Ви й не думали досліджувати джерело, приклад із якого вміщено в словнику. Безліч разів усім пояснював, як правильно обходитися зі словниками, зокрема звертати увагу на джерела, та, звісно, марно. А тут на джерело звернути увагу таки слід. Я почав його читати із самого початку. Серед прикладів (яких, я б сказав, безліч):
> с. 13: “служив [...] на майдані майданЧ(=Щ?)иком”
> “на ві-що” і “на віщо”
> с. 14: “з соломи зроблЕННий, смолою засмолИННий” — і, нижче, “з соломи зроблЕНий, смолою засмолИНий”
> “до-дому” і “до дому” (в одному реченні).
> “з темнОго лісу” і “з темнАго”
> “ВовтузАЕцця”
> С. 15: “Зайчик” і “зайчикЪ”, с. 16: “зайчІк”
> “Не ріж” і “неріж” “тіэйі”
> “Гаскав” (ласкав), “на толо” (на того) -- ?
> С. 23: “оддав” і “отдасть”
> с. 16: на одній сторінці є “дозімував” і “до зімував”
> “БлаговІщення” і “БлаговИщення”
> “ЛугЪ” (с. 16) і “луг” (с. 17)
> С. 18: “бІжить” і “бИжить”
> С. 36: “не хочу” і “нехочу”
> с. 41 “одчИнила” й “одчЕнила”
> ! С. 32: “...гнИздечко, а в гнІздечку...” Через 2 слова!
> До чого це я? 1) Вам і так слід би знати, що з кінця 18 ст. було чимало (кількадесят) різних право- і кривописів. В одних переважали одні засади, в в інших — інші. Не всяке написання тими правописами одповідає засадам сучасного. Простіше кажучи, якщо хтось колись писав, наприклад, “хочецця”, це ще не значить, що ми можемо писати так сьогодні, бо це буде порушення сучасних засад: тоді переважала одна, а тепер — інша. 2) Які ж були засади письма в цій книзі? А лихо його знає! Тільки наведених мною прикладів досить, щоб легко зробити висновок, що книгу набирали без явних засад письма, украй непослідовно. Якщо буть одвертим — просто безладно. Я нізащо не знецінюю роботи впорядників, але безладність написаного суттєво знижує вагу книги як джерела для дослідження звуцьких і звучинних явищ.
> Отже, поки маємо один засвідчений приклад, і той — у книзі з украй безладним письмом.
> “Цей приклад, до речі, ще й викриває Ваш блуд про “писак радянської й порадянської доби”.” Знову логічна помилка од Вас, аякже. Хіба ж я сказав, що ТІЛЬКИ “писарі” радянської й порадянської доби “механічно” по-мертвому тулили “правила” до живої Мови? Хіба тільки вони могли запоширювати чергування, переносити його на слова, яким воно загалом не притаманне? Ні ж, ясне діло! Але саме в 2 (грубо) половині совка й після його розпаду кількість таких прикладів, зокрема в письменстві, значно зростає. Звісно, я не лічив, та, як мені здається, в десятки, а то й у спині разів (коли йдеться про частку, ясна річ).
> На додачу, в мене ще є невеликі сумніви в значенні слова “вдача” тут, та поки лишу їх при собі. Головне, знову ж: Ви не знаєте засад правопису. Учіть їх. І не знаєте живої Мови. Я вже раніше писав докладно про те, що Ви розтягуєте “правила” на всі слова безладно, без чуття й сорому, нехтуючи її “винятки”. Учіть живу Мову, читайте класиків, учіть засади письма. “
>
> Висновок.
> 1) Треба досліджувати джерело, якщо таке є. Не просто слово, наприклад, висмикувати з нього, а й прочитати хоча б сторіночку-другу, щоб зрозуміти, що воно і з чим його їдять, які засади письма (і чи є вони взагалі), які, може, особливості. Якщо засади письма в джерелі одрізняються од сучасних, якщо письмо в джерелі непослідовне, до таких прикладів треба ставитися ще обережніше.
> 2) Знову ж: це, наскільки бачу, єдиний засвідчений приклад. Один засвідчений приклад, і той -- у джерелі з безладним записом. Хіба ж на нього слід покладатися? 
>
> Прикро те, що ті, кому те, що я тут пишу, не треба, і так розуміють, а ті, кого я маю на увазі, і так не зрозуміють, так все ж: до всього, треба все осмислювати. Якщо знаєш Мову (а ті, кому я хотів би пояснити, як обходитися з джерелами, її загалом, знають, якщо знають, не дуже, точніше, дуже не. Та годі мені), треба порівнювати знайдені відомості, приклади тощо з уже відомим. Звісно, не міряти все своїми нинішніми знаннями, але якщо нові відомості явно суперечать тому, що знаєш, вчасно зупинятися, замислюватися, ставити питання, незважаючи на те, що на це тут мают право не всі. Якщо є сумніви, запитувати себе, а якщо треба, то й не тільки: як слово з таким коренем може мати таке значення? Як воно могло розвинутися? Чи одповідає складництво (морфеміка) слова значенню? Чи одповідає подане значення добі й мовному середовищу (див. про “пружити” й гірлянду вище).
>
> Уважними треба бути до джерел. 

Tó Vui sobie ’rçiete. Plõtaiéte grouxycui iz yablucami.