»щоб не обтяжувати обтяжений тяг«
A tacui vierno e ‹teag›. Tõ perévœznõ serédiznõ e tac zvano (phran., eag. ‹train›, niem. ‹Zug› œd ‹ziehen› „teagti“, dœn. ‹tog› [ˈtˢɔˀw, ˈtˢɔw]) ne tomou cyto „teaghné (za soboiõ)“, ale tomou cyto tó e „teag = vereniça“ izceplenuix vozœu, oge teaghnõty/volóceaty (u neperéxœdnœmy znaceignie, tbt. ≈ „idõty“) za soboiõ, odin za drougomy — ne tomou cyto miestorouxen teaghné/volócé tui vozui, he bui tó moglo mrieti.
> Ще тут є в обговоренні https://slovotvir\.org\.ua/words/chekaty\-na\-koho\-shcho
Mieniõ Vam oge’ste cyli ta za vuiznagne. Vidgyte tam i moyõ œdpoviedy na dailche Vache puitagne o ‹oceicouati›.
»Олисіє, а що думаєте про "очікувати"?«
Cyto tòcyno Vas roupity? Samuy tvar ‹oceicouati› mogé bouti i pœzdeny, ba, œn ne mœg bie postati ranieye neigy poceatoc serédnerousscoï dobui, atge „nove“ dóugeigne /ɛ/ → : /e͡i/ bie, he pitimœsty pocazney (of paradigms) riecey iz protistauleignemy za trualœstyõ ci ceastilnœstyõ-tacchilnœstyõ (frequentivity-iterativity), e postoiela ino œdtogdui. Tó ne mogé bouti prasl. ci d.-rous. tvar iz perviesnuimy *ē, ne tó, *kē bui dalo /t͡ʃɑ/. Ale ysé ne znacity oge ‹cecati› same e nerœdno. Xotcha novuy (serédnerousscuy, tocynieye, pd.-zx.-ser.-rous.), tvar ‹oceicouati› e rœuno rœden he i utorinnœi serédnerousscœi tvarui he: ‹ròzmaulati› /rɔzmɑwˈʎatɪ/, ‹domaulati›, ‹œdmaulati›, ‹primaulati› — ceastilno-tacchilnuy tvar œd ‹móuviti›, rœdnoho, xotcha iz neperviesnoiõ („novoiõ“) dóugotoiõ, ‹dorablati› /dorabˈʎatɪ/, ‹œdrablati›, ‹prirablati›, ‹zarablati› œd ‹ròbiti›, tacoge iz „novoiõ dóugotoiõ“ (bo *o u *orb- e ne he u *tok- ci *vod- ci *nos-, ale he *u, i tomou prasl. dóugota bui ne boula *ō → /ɑ/, ale *ū; na opacui, u ‹xadiati, do•, pri•, za•› œd ‹xoditi›, ci ‹pro•vadiati, pri•, na•› œd ‹voditi : vesti›, ci ‹pri•, do•, vui•... •nasiati› œd ‹nositi : nesti› e dóugota *ō → /a/ prasloviansca), ‹ròzceisouati, za•, pri•, na•› œd ‹ròzcesati, cesati, za•, pri•, na•› tc.
@Данило Ганич, cyto tam znacity [i̯]–/ɪsʲ/?
»за Ю. Шевельовим«
@Данило Ганич
•vomy.
»не вїм самї о нїй.«
Xtieste recti: »O yeiy ne viemy«, ci »Otó o yeiy ne viemy.«? Vidiõ oge xotiéte dati tou tvarou [ˈsame] za „it is that/what ..., just, exactly; gerade; právě« daunieychiy rousscuy tvar iz ‹•ie› u prislœuyax (he u ‹dobrie›). Aino, mogé bouti [ˈsame] e pœunœcynuy tvar œd *|ˈsami͡e|, → pd.-zx. [ˈsam(ʲ)i]. Ta te znaceigne mogé bouti perédano i inacye, na pr., crœmy pricladœu vuisje, tacoge: »Ysé e cyto ne viemy«, »Ysé e cyto ya ne viemy«, »Ysé e o ceimy (ya) ne viemy«.
> Під [ймавий](https://slovotvir\.org\.ua/words/tsikavyi\)\. Відповіддю на моє непоправне ‹robliõ›.
Mieniõ Vam za Vache tsciegne gleadati, ta tó e ne ono. O tœmy pisax ocremo na Tolóçie. Pricro tou na Slovotvorie, crœmy dieyie gleadati slova na peréclad, neyma dieyie gleadati izmiencui za slovami.
Obace, xay cyto pisax tocdie, pèunui postorógui caziõty oge tacui, mrity, ne mogemo coristati yz ‹sch›, iz ‹s› istoslœunuimy, za /ʃ/, cde ysé /ʃ/ e u izpreagybotvariex riecey iz corenemy na ‹•s› (pisati, viesieti tc.). He mogoste vidieti davie biex pisau porœunailna primeitna ci prislœuya iz ‹y› ci ‹j› peréd ‹ch›, he otó: ‹blizjche›, ‹corótjche›, ‹dóugyche› tc., incoli ‹i› za /ʲ/ peréd ynomy sõgolósnomy pne: ‹bœilche›, ‹mèinche / menyche› — use œd tvarœu he ‹blizje›, ‹corótje› tc., dieystvno viedomuix u rousscœy móuvie. Obace, popri tvarui ‹nizje›, ‹blizje›, ‹corótje›, ‹vuisje› tc., mrity he tvarui ‹blizjche›, ‹corótjche›, ‹dóugyche› tc. ne naxodeaty miesto u dieystvnosti u rousscœy móuvie, darma sõty istoslœuno pràvilnui. Natómiesty, dieystvnœi tvarui sõty: /ˈdow.ʃɛ/ (viedie, * /ˈdowɣ̞̻.ʃɛ/), /kɔ.ˈrot.ʃɛ/.
U zvõcotvarie [mænʲᵗʃɛ], u dieystvnosti, e ne izberégeigne perviesnoho /nʲ ~ ɲ/, ale tacui /n/ iz perénosomy neibnoho tcholóncovagna /ʃ/ — znameinno, tacuy zvõcotvar znaiõty ino govorui iz dieystvo neibnuimy tcholóncovagnemy /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/ (zamiesty [ʂ, ʐ, t͡ʂ, d͡ʐ]). Otge mrity he tvar |inɑk.ʃɛ| iz /k/, zamiesty oceicouanoho pràvilnoho |iˈnat͡ʃ.ʃɛ| tacui ne e vuineatoc. Ocivisto, u rousscœy móuvie u tacuix tvariex bie pisymeinscotvoreno /ʃ/ he znac porœunailnosti a tomou neibneigne sõgolósnœu corene e stalo zayvo. Ic rieci, te same vidimo i u slovaçscœy móuvie.
Tacuimy cinomy, poprauno e pisati, na pr., ‹blizche› /ˈblɪz.ʃɛ/, a tó e ouge riecy tcholóncovagna oge móuvimo [ˈblɪʐ(ᵗ)ʂɛ], a ne zveagoslœunoho stanou.
Simy, zastereugxi pravopisy ‹s+ch› pro /•s.ʃ•/ (u vuimóuvie tacui [•ʃᵗʃɛ], he, na pr., u /ˈʋɘ̞s.ʃɛ/ [ˈʋɘ̞ʃᵗʃɛ] — otge ‹vuische› (‹vuis•che›), a samo ‹sch› ne mogé slougiti za /ʃ/.
Mrity ni bui i ‹tch› ne moglo znaciti /t͡ʃ/. Obace, ‹ch› za /ʃ/ e samo oumóuvleno ‹tch› za /t͡ʃ/. Nagadaiõ, ‹tch› za /t͡ʃ/ e yz * kty (inacche, * ktj) → /t͡ʃ/, st.-bóug. /ʃtʲ/, cde ‹ch› ← * ‹k› e za /ʃ/, a ‹t› za / ͡t, t/, a tomou postoiegne ‹tch› za /t͡ʃ/ e sõdno pro ysõ pravopisy pravotvoriti ‹ch› za /ʃ/ (pro mene e znacylivo pœdstœyniti moyõ pravopisy). Ysé teaghné zàmeut perédati /kɔ.ˈrot.ʃɛ/, coli, na pr., /ˈblɪz.ʃɛ/ [ˈblɪ͡ɘʒ̻ᵗʃɛ] ci /ˈʋɘ̞s.ʃɛ/ [ˈʋɘ̞ʃᵗʃɛ] e pravopisno ‹blizche›, ‹vuische›, uzgleadno, olni ‹corótche› bõdé /kɔ.ˈro.t͡ʃɛ/, zamiesty /kɔ.ˈrot.ʃɛ/, he xuibity. Ta yac ysey zàmeut bui tou boü ino iz primeitnami iz •t•› u coreni ci pnie — inde tacoho zàmetou neyma — ya prostiraiõ riexiti ysé dodauxi ‹h› meidj ‹t› ta ‹ch›: ‹coróthche›, ‹bogathche› (mrity he sima slovama e pricladui vuicerpano).
Cyto do riecey, ponevagy u izpreagybie e œdreceniti ci œdcroviti yn pervinosõgolósen lègco, lègco e i viesti cde pisati /ʃ/ iz ‹s› abo iz ‹x›, ci cde pisati /t͡ʃ/ iz ‹t› a cde iz ‹c›, ci /ʒ/ iz ‹g› abo iz ‹z›. He pràvilo, i znaceigne slova dasty znati.
Berõtchi use recene vuisje u cmeut, tóuc sloveisno e pisati tacui: ‹pisiõ› za /pɪˈʃʊ/, za ‹pisati›, ‹veaziõ› za /wjaˈʒʊ, wjeˈʒʊ/, za ‹veazati›, otge i ‹letiõ› za /lɛˈt͡ʃʊ/ œd ‹letieti›, ‹sidiõ› za /sɪˈd͡ʒʊ, ˈsɪd͡ʒʊ/ œd ‹sidieti›. I tó ne ino ceréz postoiegne (pœzdnix) uzxœdnuix zvõcotvarœu he [ˈsɪdʲʊ], [ˈnosʲʊ], [ˈβ̞ozʲʊ] — prosto, iesce raz, preamuy i ocivistuy zveazoc iz tvarui ‹veazati, xoditi, nositi, prositi, visieti, viesiti› tc. dasty lègco œdcroviti pervogolósen u ‹prosiõ, pisiõ, crõtiõ, letiõ, veaziõ, brexiõ, lixiõ, tõgiõ, mõciõ, mõtiõ, lieciõ, letiõ› tc.
Ale * /j/ → /ʎ/ po /b, p, m, w/ tacui pisiémo ‹l›, a tó i u riecex i u iménax: ‹grebla› /ˈɣ̞rɛbʎa/, ‹vablõ› /ˈβ̞abʎʊ/, ‹crapla› /ˈkrapla/, ‹quaplõ› /ˈkβ̞apʎʊ/, ‹zemla› /zɛmˈʎa/, ‹duimlõ› /dɘ̞mˈʎʊ/, ‹cróula› /ˈkrowʎa/, ‹criulõ› /krɪwˈʎʊ/ — ne ‹criuliõ› i ne ‹criuyõ›, ne ‹greblia› ci ‹greblya› i ne ‹grebya› ci ‹grebia› tc.
Cyto do puitagna ci ‹poperédjati› abo ‹poperédiati›, ya ne viemy pocui. Cyto gadaiéte Vui?
> ysõ
> *jьsǫ? Це є що?
Tó e [sʲʊ], s-zaiméno, i ‹y› tou dieié he i ‹i› u pricladiex vuisje.
Ceomou ne ‹syõ› ci ‹siõ›? Œd dauneoï dobui agy po nuinie e u rousscœy móuvie xuitagne [sʲ ~ s] (a tacoge [ ~ ɕ]) u slovax œd ysoho corene, a tacoge u nizçie inchix slœu, he otó, na pr. ‹camein› — iz [nʲ] ta [n], ‹deny› — te same, ‹uesy, usia, use› — iz [sʲ] ta [s], ‹cœin› — i [kynʲ] i [kyn], ‹gœist› — i [ɣ̞ystʲ] i [ɣ̞yst] tc. Pro bœilche vidgyte Xeveleva Phonologiõ §11.3, yzocrema stor. 239 (ale i vuisje). Tout ‹y› ne e istoslœuno, ale e pravopisna xuitrœsty uzeata ci poxirena yz slœu iz istoslœunuimy ‹y-› cde œn daunxi /∅/ ale [ʲ] po sõgolósnie za yimy, he otó ‹yscati› /ˈsʲkatɪ/, a tacoge yz toho yac ‹y› meacci dauniœi * g, * k, * x, stoieuxi peréd yimi, he otó u ‹trœyça› ( * troy-yk-a), st.-sl. ‹польза› ( * po-lyg-a), ‹uesy› ( * wyxu).
Prauda, u slovax he [u̯æs[ʲ] ~ uwæs[ʲ] nie yaco utieliti tacõ xuitrœsty, atge tout e sõdno pisati iz ‹u-› pro [u̯-] : [uw-], a tacoge u ‹deny› — ne tó, ‹dein› bui znacilo [dinʲ, dʲɪnʲ] (xay iz ci bez [ʲ]), a ‹dèin› bui znacilo izberegeigne /ə/ u inchix padejiex.
»А що ж давньогрецька?«
Бігме, не вїм самї о нїй.
О займенах:
котро̀н < *кѡтръ + нъ(«той», син. до давнрус. и < jus; пор. ляд. ten) < *ko•tr•us + n•us;
всє̀н < *вьсь(суч. рус. вєсь) + нъ < *vix•us + n•us,
Оба суть рівнобїжні звичнїшим зложенням з займеном ‹и›,– ⟨котрꙑи, всии, всє̀и(полїс.)⟩, найдені в долівських/надсянських говорах(гляд. І. Верхратський: «Про говор долівський» : "всьо́н, котро́н").
’но̀н(:’но̀на:’но̀но)< оно̀н < ѡнъ + нъ < an•us + n•us( за ЕСУМ)/ ’нѡн(: ’нона:’ноно) < он(ъ) + ѡнъ (за Ю. Шевельовим( J. Shevelov: Historical Phonology of the Ukrainian Language)).
"Убивцї Великого Князя Яндрїя" 12 ст.
” Начальникъ же оубиицѧмъ Петръ Кучковъ зѧть, Амбалъ ꙗсинъ ключни[к], Ꙗкꙑмъ Кучковичь, а всѣхъ невѣрнꙑ[х] оубииць числом 20 “
https://inslav.ru/sites/default/files/gippius_mikheev_2020_ubijcy.pdf
Ст. 79.
Тільки от, памятка ся є в Переяславлї-Залїськім, тобто на земли сучасних володимиропововзьких говорів, що походять від Ростово-Суздальської прарїчи. Тому, сам надпис є не давнеруський, а, загально, давневятський.
Серед класиків я тутечки вглядів Нечуя-Левіцького та Квітку-Основ'яненка. Коли таки справді такої словосполуки ("ждати на кого") випало зочить у їх, то прошу подать витягів із джерелами. Що вже Грінченків витяг, то це не диво - він збірав відомостів з усіх земель України. Там дуже прикметні джерела подано, тож гадаю нетрудно постерегти звідкіль вітер.
Од давньоруського "ясинъ" (одн.), "ясы" (множ.).
-ar
З Грінченкового "Словаря" (https://hrinchenko.com/dictionary/word/13491-doroga):
бо́жа доро́га (Ном. № 8229), чума́цька дорога. Млечный путь.
-
Tó e xuiba drainage basin.