Останні події

 біро, дебіт, піре, фірер, міслі, костім, Міллер, Мінхен тощо.

Ближче до йоврупської вимови, та чи де засвідчено, щоби так українці передавали чужий звук /y ~ ʏ/? 

Але для цього треба за повищою порадою додати Ї після приголосних, щоб І показувало що приголосний твердий 

Не треба, бо губний приголосний і так не може буть м’який перед і, хиба помнякшений. 

Але для цього треба за повищою порадою додати Ї після приголосних, щоб І показувало що приголосний твердий 

Якщо ви про розрізнення твердого й м’якого “і” на письмі, то так, я згоден, його слід повернути. Та не думаю, що хтось на таке наважиться

Але для цього треба за повищою порадою додати Ї після приголосних, щоб І показувало що приголосний твердий 

У нинішньому правописі маємо достобіса слів, що мають м’які губні приголосні: пюре, купюра, гравюра, пюпітр (язика зламаєш), мюзикл, бюро, бюджет, Мюнхен, Мюллер тощо. А також тенденцію називати москвинські власні назви і самих москвинів на їхній лад, нехтуючи українським звуцтвом: СоВЄтський союз, Пєсков, Бєлгород (це вже вада правопису, але нехай).

Володимир Гнатюк (галичанин) свого часу закликав передавати німецьке ü й французьке u як і, а не ю, не ґвалтуючи українську мову чужою фонетикою. Прочитати про це можна в сій статті: https://zbruc.eu/node/82333. Тобто, пропонував писати біро, дебіт, піре, фірер, міслі, костім, Міллер, Мінхен тощо.

У проєкті правопису 1999 пропонували просто механічно вставляти протинку:

1. Апостроф у словах иншомовного походження та похідних від них ставимо перед літерами я, ю, є, ї, які позначають сполучення звука й і наступного голосного:
   а) після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, б’юве́т, б’юдже́т, б’юрд, б’юрокра́т, б’юст, вестиб’ю́ль, б’язь, п’єдеста́л, п’юпі́тр, куп’ю́ра, п’юре́, інтерв’ю́, прем’є́р, м’юзе́т, м’ю́зикл, м’ю́зик-хол, м’юо́н, м’юри́д, курф’ю́рст, ф’ю́черсний, г’я́ур, к’юве́т, к’юре́, к’я́нті, к’яри́з, ке́ш’ю (тропічне дерево), кар’єра; В’ю́ртемберг, П’ємо́нт, П’яче́нца, М’ю́нхен, Ак’я́б, К’я́хта, Х’я́рма, Рів’є́ра, Лонг’ї́р, Ч’я́пас; Барб’є́, Барб’ю́с, Б’юффо́н, П’єр, Женев’є́ва, Люм’є́р, М’ю́ллер, Ф’є́золе, Ґ’ю́нтер, Оґ’юсте́н, Монтеск’є́, Руж’є́, Адабаш’я́н, Фур’є́.
   Примітка. Апостроф в иншомовних словах після губних приголосних вживаємо тоді, коли перед ними є ще один приголосний, наприклад: комп’ютер, Робесп’єр (на відміну від його вживання у власне українських словах, див. § 6);
   б) після кінцевого приголосного в префіксах і частинах складного слова: ін’є́кція, ад’ю́нкт, ад’юта́нт, диз’ю́нкція, контр’я́рус, кон’юнктиві́т, кон’ю́нкція, об’є́кт, суб’є́кт; пан’європе́йський, транс’європе́йський; фельд’є́гер.
   Примітка. Апостроф ставимо також в особових назвах, що починаються з д та о: Д’Аламбе́р, О’Ге́нрі та ин. (див. 8 117, п. 1г, примітка 1).
2. Апостроф не ставимо, якщо літери я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: рюкза́к, рюш, Рю́дберґ.

Хоч таке механічне українщення слів і хибне, його найлегше просунути в маси, на відміну від ü, u - ю —> ü u - і

Думаю, було б доречно затвердити й форму “мавп’ячий” бо фактично, то є не чисте в, як у слові “свято”, а нескладотворче у.

Цікаво почути ваші думки щодо цього.