Викинути букву ґ, зміни в написанні чужів слів
Викинути правило девятки
Викинути апостроф
Прибрати спрощіння групи приголоснів
Поправити знак мякчіння (не писати там, де мякість є вторинна, писати його попри твердіння: господарь, володарь, дверь, червь, …)
Додасте щось, добродію?
Болого. Тут є, ачей, все ясно.
Додавшися до м’яких оснів суфік *-ovati ставав *-evati. Порівняймо у Срезнівського: розмежевати, цѣсаревати, воевати тощо.
Потім в українській мові /ɛ/ дало /ʲɔ/ в цій позиції по м’якім приголоснім перед голосним непереднего ряду /ɑ/ 🤓
Справа у тому, що у наведених мною прикладах нема м’яких приголосних, тому якщо відштовхуватися від вашої тези, тоді, ймовірно, люди за прикладом у словах з м’яким приголосним сприйняли його як цілісний наросток і перекинули на інші дієслова.
І поправка щодо «/ɛ/ дало /ʲɔ/», це навпаки якраз не відбувся перехід [о] (→ літ. [у]) в [е], тому і виникло [йу] на місці очікуваного [йе].
> > lu, ly, mu, my, nu, ny, ru, ry, vy
>
> Але вси суть зусереджени на ськанні відповіднів слів.
Cto? Ya touriau eimy ci malo pricladœu ouge:
blyscieti, blystieti, brusati, brynieti, brysti, clynõti, cryniça, cruau, çvylieti, çvyliti, dvyrima, dvyrmi, dvyriy, glutati, grybati, Grycuinya, Grygœr, grymieti, lynõti, Ilvœu, mynie, Mystislau, mystiti, pluta, plutomy (plot), quylieti, quyliti, Irliava (†Ryliava), Irpeiny (†Rupeiny), Irchava (†Ruxiava), scrygotieti, sluxati, slyza, truati, trustina, tryvoga, xrybet, Xrystina, xrystiti, zvynieti, tc.
Форма наростків у словах «язичество, язичеський» українські? Чи може форма -чество, -чеський бути питомою, чи все-таки там мало би виникнути «язицтво, язицький»? Бо у давньоруській язычьскъ (> языческ),
язычьскый (> язычский), тобто «язицький» точно питоме, а «язический» може бути питомим тільки в усіченому вигляді «язическ», як за зразком ясен (ясний)?
https://archive.org/details/Chernykh-IESRJa/Chernykh-IESRJa-2/page/468/mode/2up
Коли два різних звуки цілком злилися, який глузд писати їх по-різному?
Не розрізнить Олисіївка фонем, що зіллю ся цілком. Ино ті, що хоча би десь іще суть не злилися.
lu, ly, mu, my, nu, ny, ru, ry, vy
О, міню вам, пане Олисію. Бо якраз питав єм вас о тім инде. Щиро кажучи, творих сю нить, ждучи мінок од люду. Але вси суть зосереджени на ськанні відповіднів слів, що є закономірно. Сайт бо є “Словотвір”.
> В чому близить?
Ceasto nepreamo. Na pr.:
— znaceignemy [j] na pisymie ceréz ‹’›
— znaceignemy [ʲ] na pisymie ceréz ‹ь› po ‹ц›
— coristagnemy ino yz ‹и› ta ‹і› oge, xotcha ne teacné istoslœuno veatscuim ‹и› ta ‹ы›, ta tacoiõge dvoyeisttiõ ‹и-і› he ‹и-ы› u veat. tvority xuibno uzslœuïe (analogy) meidj yima u unimie (perception) móuvçœu (por. i veatscõ œddatchõ rousscuix prœzviscy he ‹Свитлык›, ‹Билык›), otge stauleatchi usiõdnõ rœunœsty meidj rous. ‹и› ta veat. ‹ы› i xireatchi tuimy bridcõ nuinie groubõ debelõ oucrayinscõ vuimóuvõ ‹и› he [ɨ];
— pravopissiõ iz ‹е› u /l, m, n, r, w/ + * u, * y u beznagolósie, he u: ‹мені́›, ‹двери́ма, двере́й›, ‹дзвені́ти›, ‹брести́› tc. (cyto prauda, pràvilno e pone (at least): ‹гримі́ти›, ‹брині́ти›). Sé ne e znacylivo ino prosto istoslœuïa radi — sia, ni bui “mala”, rœzniça meidj rousscoiõ ta veatscoiõ e riecy iesce izpœlnoslovianscoï dobui, i e odina yz tuix cyto dielity obie móuvie. Crœmy toho, pravopisy latiniçeiõ ‹lu, ly, mu, my, nu, ny, ru, ry, vy› œddaié ne odinõ ino vuimóuvõ, he cinity pravopisy bóulgariçeiõ u razie ‹ли, ми, ни, ри, ви›, na pr.: ‹grymieti› e ne ino [ɣ̞rɪˈmi͡etɪ], ale i [ɣ̞ɘrˈmi͡etɪ];
— rœznui œdguibui ‹я› u beznagolósie u ‹п’яти́, дев’яти́, десяти́, ляка́ти, тякти́›, ‹м’яки́й› proti ‹п’янки́й›, ‹сяки́й›, ci proti ‹голі́в’я›, yzocrema u pœunœcynœy rœznomóuvie (ta i u pœudennozaxœdnœy), i mnogo iesce.
Переличив єм тут изміни в правописі, яких бисмо цілком могли досягти, ще не заходячи надто вглиб.
Викинути букву ґ, зміни в написанні чужів слів
Викинути правило девятки
Викинути апостроф
Прибрати спрощіння групи приголоснів
Поправити знак мякчіння (не писати там, де мякість є вторинна, писати його попри твердіння: господарь, володарь, дверь, червь, …)
Поправити хиби з ль, мь, нь, рь, вь, лъ, мъ, нъ, ръ, въ в безнаголосі (блиха, слиза, звиніти, мині, бристи)
Писати ц < с, ш < с як с (свидкість)
Писати дз < з як з
Писати дж < ж як ж
Писати ж < дж як ж
Поправити гіперкорекцію (блох, сльоз, деготь) Поправити церковнословянщину (Дажбіг, вовх, вскресати, повк, Бовгарщина)
Поправити фонеми там, де бі несправно чуто складачами слівників (міжливо, бабачіння)
Там, де ‹і› є насправді ‹и›, писати и (синий, йих, украйина, мужности, соли, крови)
В н. в. та зн. в. с. р. писати я < іє як ‹є› (бажаннє, навчаннє, теля < телѧ, племя < племѧ)
? Викинути чергування у/в, о/в на писмі
? Не передати на писмі епентетичнів (ін, она, оно, оріх, уха́, ухо, угіллє)
> Ну оце again це ж про давньоруську (ну й пізнішу) хіба, отже, про кирилицю. А запис праслов’янської латинкою це умовність.
Pravopisy rousscoï móuvui u dauniõ (drous.) dobõ nicda ne bie pitimo roussca, ale starobóulgarsca. Ni u serédniorousscõ, popri pèunui novotui u pisymie, he ‹дж›, ‹ьо, іо›, ‹o› po ‹ч, ж, ш› tc.. Xuibie i yno sõsliedno pisymea za |ʉ͡ɶ|, pisauchi tó ‹во›, tó ‹оу, ꙋ, у›, tó ‹ѡ›, tó ‹ѫ›, tó ‹и›, tó ‹ѣ› — use za |ʉ͡ɶ|.
A iesce raz, moya pravopisy ne e “prasloviansca”.
> Онов. — сучасні м’який знак і апостроф не пишеться; перше то ясно, а от друге не впевнений, звідки взялося й чи має якийсь слід у його правописі. Здається ми НЕ пишемо апостроф не часто
U cinnœy pravopisi bóulgariçeiõ ne e ‹’› za [j] inacye neigy pro veatscomóuvnui, nagadati yim oge, na pr., ‹vea, mea, pea› e móuviti ne [vʲa, mʲa, pʲa], ale [wja, mja, pja]. Ta ‹vea, mea, pea› he [wja, mja, pja] e çielœstna ceasty rousscui vuimóuvui, i dodatcovo oucazati na [j] na pisymie e scira zayvœsty. Nou, i crœmy toho ‹mea› mogé bouti i [mɲ], a seoho za pravopissiõ ‹м’я› neyma.
Cyto do “сучаснuy м’який знак не пишеться”, to tacui pisiémo: ‹cœny›, ‹sœly›, ‹tieny› tc. Ale prauda, ne pisiémo ‹y›, na pr., po ‹•ç› |t͡ɕ| u ‹•eç›, yac vuimóuva ‹ç› he |t͡ɕ| e çielœstna ceasty rousscui vuimóuvui (crœmy peréd |ɛ|, |ə|). Opeatyge, cinna pravopisy bóulgariçeiõ ‹•ць› iz ‹•ь› e ni bui nagadati veatscomóuvnœm Oucrayinçœm oge ‹ц› e “meacco” — |t͡ɕ|, a ne “tverdo” [t͡s], coli na dielie e vuimóuva |t͡ɕ| za ouxuibomy u rousscie. U d.-rous. ‹ь› u ‹•ць› bie ne tomou cyto, ni bui, ‹ц› bez ‹ь› bui moglo bouti citano “tverdo” — he [t͡s], ale pro pràvilo œdcruitoho izcladou; u istotie ‹•ць› e * ‹•цъ›, iz * ‹ъ›, iz vuimóuvoiõ ‹ц› he |t͡ɕ| za ouxuibomy, a ‹ь› zamiesty ‹ъ› bie pisano za pràvilomy ròzpodielou “meaccui” sõgolósnui + “meaccuix” golosnui, a “tverdui” sõgolósnui + “tverdui” golósnui, ta ‹ц› e “meacco” za ouxuibomy golósovo (phonetically), ale “tverdo” golósmeinno/golósoslœuno (phonemically, phonologically). Moya ge pravopisy e golósmeinna, a tomou ne pisiémo ‹•y› po ‹•eç›: ‹giveç› a ne ‹giveçy›, ‹stœleç› a ne ‹stœleçy› tc.
> То бі липень 2025
Aha, inose. 🙂
> вернути ... ‹з› → из, съ›
>
Ni sese ne e u izgodie iz viedomœstymi ròzvitcou siyou perédcepou, atge, pervçui, peréddieu |i•| peréd *su-, otge |i+z| → /ɪz/, ne ino postau e dougye dauno, ale i tvoriu e ‘novõ’ (proti izpœlnoslovianscoï) pocazny (paradigm) u zvõcoreadnie (phonotactics) rousscoï móuvui, iz [ɪz] meidj sõgolósnoma, ta [(j)z] po ynie golósnie. Za drougoe, i ‹yz›, izteagiaiõtchi * yz, tb., u istotie * ‹ьз› bóulgariçeiõ, e * ‘[j+ьz] ~ [ьz]’ iz dvoyistuimy riexeignemy: [jьz] => |iz| peréd dailchemy *u ci *y (por., p. n., * yz pyxeniçui => |izpʃɛˈnit͡ɕɘ̞|), ta [ьz] inde (por., p. n., *yz travui = |ztrɑˈβ̞ɘ̞|). U istotie, ‹и› u pravopisi ‹из› ← * yz e tóge ‹ь› he i u ‹пьсъ›, iz rœzniçeiõ peréddievou * [j] peréd * y na poceatcou slova, ta postõpouié rœuno he *y inde — staié /i/ ( <= /j+ь/ ) coli e drouguy po *u ci *y lieceatchi izcladui œd cœnça ic poceatcou (yz prava na lievo, otge: pervuy, drouguy, pervuy, drouguy), a staié /∅/ coli * ‹ь› u * ‹ьз› e izcladomy pervuy yz * u ci * y, lieceatchi izcladui yz prava na lievo. Inchami slovami, u rous. m., na dielie, e /z/ bez /i•/ ne ceréz “cerédouagne /i•/ : [j•, ∅•]”, ale ceréz cerédouagne slaboho * y iz silnuimy, he u ‹pes ← pysu› : ‹psa ← pysa›, iz rœzniçeiõ * [j]+y = /i/.
A cyto do pravopisi, ne teamlõ yac bui use tó œddati pisymomy, ròzlõciuchi /i/ u ‹iz› ← su ta /i/ u /iz/ ← yz, a pri tœmy tac a bui dvie rœznœi pravopisi iz /i/ moglie znaciti i [∅, j] bóulgariçeiõ. atge ‹и, і› ne znaceaty inche neigy yn póuen golósen — u moyei pravopsi latiniçeiõ ‹i› ne znacity ino yn póuen golósen a ‹y› ne znacity ino “silnuy” ‹ь›, tomou i pravopisy ‹iz› ta ‹yz› daié rœznui vuimóuvui za zvõcoreadneiõ.
То бі липень 2025
> Наприклад, “і” розділити на а̂ (прикм. мн.), о̂, у̂, е̂, и та ѣ
Se bui ne boulo u izgodie iz ròzvitcomy ‹•œi› ou vuituicynuix tvarœu imenœunui ta vinœunui mnoginui primét u usiex trex rodiex — ‹•oyi / •oye› → /•oj•ɪ (im.p.), •oj•ɘ (vin.p.) × •oj•ɛ/ → /•ojɪ ~ •oji, •ojɛ/ → |•ʉ͡ɶjɪ, •ʉ͡ɶjɛ|→ /•ʉ̯͡ɪjɪ/ → [•ʷi]. Sé i ne e jadno zerçalno œdzporõdgeigne — pravopisnœi tvarui ‹•oѣ›, ‹•оѥ› bóulgariçeiõ ta ‹•oge, •oie› ( ‹g› = [j] ) latiniçeiõ sõty dobrie viedomui u serédniorousscuix pameatcax yz Pœunoci i Pœudne. Vierõtnœsty |•ʉ͡ɶ•| u [•ʉ̯͡ɪjɪ] e potverdgeno govorui Poliessia. Pro bœilche vidjte Phonologiõ Xeveliova, § 53.5.
Добродію Боегдане, чергування, наприклад, У з В не поширюється на геть усі слова тільки тому, що Вам так хочеться, тільки тому, що Ви так написали тут.
"Стисло, правило є..." -- знову "правило", те, про що я вже писав. У живій Мові "правил" немає й не може бути, я про це писав уже, здається, на Толоці. А саме це правило вигадане, роблене, вибрехане. І в мене значні сумніви, що Ви знаєте Мову од рідномовців: якби знали, то знали б і те, що не в усіх словах У чергується з В, почували б різницю значень У- та В- у деяких. Таке "правило" геть нехтує й деякі інші риси живої Мови (для Вас, схоже, чергування -- теж тільки букви), про що, знову ж, колись напишу на Толоці.
" Не може бути такого, щоби вибірково десь було чергування, а десь ни." Джерело -- Вам так припекло.
не устигають в плідности
Ви наумисно провокуєте добродія Романа?)
А в тім, чи не могли б Ви відповісти на питання — чому Ви гадаєте, що обмін відомощами є єдине чи головне завдання правопису? Хто призначив це завдання?
Добродій Роман плутається в тямах “письмо”, “засади письма”, “правопис” і вживає їх не до речі. Ба він із піною ту доводив своє нерозуміння тями “теорема”, тобто вже з цього ясно є, що такі добродії, як Роман чи Мудров, не щуть правди, вони передусім намагаються виправдати себе в будь-який спосіб.
“Не щуть” …
Це якраз Ви-таки показали повне нерозуміння суті втямка “теорема” та його визначальних ознак, що я добре пояснив там, та Ви не можете того зрозуміти.
Добродію Є. Ковтуненко.
“розумію вашій аргументації” ??
“устигають в плідности” Справді, до чого це?
До речі, а чи можна до Вас якось інакше звертатися, простіше, коротше? Наприклад, “добродію Євгене” (якщо Ви Євген)?
“А в тім, чи не могли б Ви відповісти на питання — чому Ви гадаєте, що обмін відомощами є єдине чи головне завдання правопису? Хто призначив це завдання? “
Словотвір має своє завдання, головне завдання, призначення: знаходження питомих одповідників до чужих слів. Так? Так.
Різні кривописи заважають цьому спільному й потрібному ділу, сповільнюючи, ускладнюючи, а то й унеможливлюючи розуміння та пошук, одриваючи людей, увагу. Так? Так.
Отже, вжиток таких кривописів, що заважають (основному призначенню), просто недоречний.
Мова – це засіб обміну відомостями. Писемна мова – це теж мова, її прояв тбм. Засоби повинні сприяти, або хоча б не заважати призначенню, чи не логічно?
"<"Упередження" правильно, а "Впередження" -- неправильно>
Чого б це? Може й пристану на Вашу думку, що чергувать О з В не годиться, та в чім це таки біда з У/В? Ви вже пишете уперед/вперед (а може й ні, хто зна), то який привід цього не робить у слові "упередження"?"
Коротко: не відповідає вжитку.
Добродію Денисе, а Ви не почуваєте неприродності В тут?
Добродію Денисе, спасибі за питання. Деякі подробиці я навів у відповідній нитці: 
Боротьба з приписництвом, і ще наведу колись.
Почну, мабуть, із самого чергування. Дійсно, чергування, наприклад, У/В ЗАГАЛОМ притаманне Українській Мові. Головне слово тут -- ЗАГАЛОМ. Мова -- не математика, та пані Кароліна цього не розуміє (про це напишу нижче), "звичне" роззагальнення(екстраполяція)/визагальнення(індукція) тут просто не діє так. Якщо, наприклад, у 1000 слів У чергується з В, сповна природно ждати, що так буде і в 1001, так. Та саме ждати, а не писати В замість У в 1001 слові тільки через те, що У чергується з В у тій 1000 слів. "Механічно", бездумно поширювати це чергування (і не тільки), притаманне БІЛЬШОСТІ слів, на УСІ слова -- знущатися з Мови. Такі мертві кривослова навсібіч тхнуть робленістю, здохятиною. "Ви вже пишете уперед/вперед (а може й ні, хто зна), то який привід цього не робить у слові "упередження"?" -- ось де помилка. Те, що в слові "уперед" У чергується з В, ніяк не може доводити, що воно може чергуватися в слові "упередження".
Відповідь на Ваше питання. Який привід? Мова! Ужиток! Докладніше, як я вже сказав, буде на Толоці, та головне: саме вжиток ясно доводить, що чергування У/В у приростку ніяк не однорідне та всеохопне. Досі існує більше чи менше розрізнення значень приростків У і В у низці слів (і мовці почувають цю різницю), яке, природно, спричиняє й різницю в ужитку. Існування винятків притаманне живій мові (а заперечення ж права Мови на виняток -- це перетворення її на мертве опудало). Простіше кажучи, в Мові в деякому слові У не чергуєтся з В, не чергується -- і все. Не всі слова з У в природному вжитку засвідчені, а тим більше поширені з В. Мова не повинна виправдовуватися. Вона така, яка є.
Звісно, ці винятки не випадкові, і ці винятки мають свої винятки, та докладніше, кажу ж, колись буде на Толоці.
Тепер трохи вбік. Пані Кароліна, якій Мова явно чужа, не має ні достатнього мовного досвіду, ні, одповідно, її чуття, а також, найголовніше, спроможності розуміти й бажання вчитися (засад нашого правопису досі не вивчила, не зрозуміла). Та [тут мала бути народна приказка про бочку й гучність, та її не буде]: вона, бажаючи повикаблучуватися знанням Мови (а цього знання немає), пише абияк, аби не по-людськи, поєднуючи, наприклад, явно говіркові, малопоширені риси щонайнеприроднішим чином, і нерідко через це ганьбиться, наприклад, уживаючи -ТИ замість -ТІ в тих одмінках, у яких воно геть не до речі (див. тут-таки вище: ""не відповідає дійсности" Те, про що я весь час кажу, та Ви неспроможні зрозуміти. "Упередження [...] не відповідає (кому? чому?) дійсності". Слово "дійсність" тут -- у давальному відмінку, а не в родовому.""). Більше прикладів я писав тут (індіанці, під "індіянці") і, наприклад, тут кайтинґ).
У кривезному розумінні пані Кароліни, чергування -- це писати букву В замість У (й О) після а,о,у,е,и,і,я,ю,є,ї. Саме букву, поза буквами нічого немає. Незалежно од того, що це за слово, незалежно ні од чого. Механічно й бездумно, за вигаданим за совковим часів "правилом", яке тільки розгіршили сучасніші нововчені мовці (здається, в текстах після розпаду совка такі потвори, які пише ось пані Кароліна, повиникали чи не вперше). Як я вже писав, причина цього така ж, як і схильність до страшного бездумного калькування, до якого пані Кароліна, учасниця ККК, нерідко вдається: так прошшє. Я б назвав це лінійним мисленням, та про мислення, на жаль, тут не йдеться. Знайшов походження -- переклав (бажано якоюсь говірковою мертвичиною) -- готово. Так і тут: очевидне бажання обрубати Мову під, повторюю, вигадані й добрехані "правила".
Були часи, коли пані Кароліна писала розумні речі ("Щиро, я більше зосереджуюсь на перекладі слів, а за правильність чи кривильність вжитку певних українських слів і сполук відаю дуже мало. Мене мало цікавить, правильно казати "добрий день" чи "доброго дня". Якщо хтось робить зауваження мені чи ще комусь, то я через своє невігластво та безпам'ятство можу щось криво запам'ятати й криво тлумачити.", популярне). Та згодом почала наслідувати мовознавця в законі, авторитета добродія Єлисія, підмазуватися під нього, наприклад, уживаючи та змішуючи явно чужі їй говіркові явища, зокрема слова й звуцькі ознаки, пнучись здатися знавцем говірок. Пишучи ж В замість У там, де це геть ні до чого, пані Кароліна хоче всидіти на двох стільцях: здатися знавцем Мови, звуцтва , зокрема говіркового, та при цьому діяти бездумно, "лінійно", без знання й розуміння. Навіщо досліджувати дійсність, коли можна в уяві створити нову, спотворену, жахливо спрощену "дійсність"? Навіщо вчити Мову, якщо для себе, під свої роблені "правила" обітнути Мову під просту "формулу"?
О, не встиг дописати це, аж уже новий приклад(люфт "фороб". Навіщо вчити Мову, засади правопису, якщо можна просто викаблучуватися, писати #абинеполюдськи?
А чом би ні , подібне до ружжо, але з
Значення: Хімічний елемент IV групи, атомний номер 114, атомна маса — 289, позначається Fl.
Приклад вживання: Вперше Флеровій був отриманий в грудні 1998 року злиттям ядер кальцію-48 з ядрами плутонію-244.
Значення: Хімічний елемент з атомним номером 3, який належить до 1-ї групи (за старою класифікацією — головної підгрупи I групи), 2-го періоду…
Приклад вживання: Також, лі́тій — проста речовина, яку утворює хімічний елемент літій — (за нормальних умов) дуже легкий (найлегший), м'який…
podoumau