Останні події

»Ni sese ne e u izgodie iz viedomœstymi ròzvitcou siyou perédcepou«

U tœmy ne’maty provlimate, coli pravopisy e istoslœuna

»Ou Sriezneuscoho ne usiaco slovo e pitomo d.-rous. u teamie yz móuvui govorœu Daunioï Cuyeuscoï Rousi (ba, ne usiaco e i yz pitomo d.-rous. dobui). Sé za pervoe. 
Za drougoe, coli cde i pitomo roussco yno slovo, to pravopisy bie pitimo ci ceasto zaxœuna/zaxovanna starobóulgarsca — a tó cepaié yzocrema ‹чє, жє, шє› za dieystvnoï vuimóuvui /t͡ʃo, ʒo, ʃo, jo/ peréd neperédnimy golósnomy u medjax yna slova. Za Xeveliovomy, sesy ròzvitoc teaghné iesce prarousscoï dobui (prauda, ne u usiex rousscuix govoriex). Otge pravopisy ‹межевати› nicy ne znacity pro pitomo rousscõ móuvõ, pone za pèuno ne oge, bõdy simy, “ranieye bie u rous. /mɛʒɛˈβ̞atɪ/ a pac stalo e /mɛʒuˈwɑtɪ/«

В будь якім разі там первісно було *e, дарма що давно розвинулося в /o/, а інде й не розвинулося взагалі 

Геть граблята од букви Ґ!

Низащо

 Yac tó mogé bouti “nadtó u gluib” coli ‹iz› e pœzdnieye za ‹su›?

Ni, otacœi yzmienui: 

Викинути букву ґ, зміни в написанні чужів слів
Викинути правило девятки
Викинути апостроф
Прибрати спрощіння групи приголоснів
Поправити знак мякчіння (не писати там, де мякість є вторинна, писати його попри твердіння: господарь, володарь, дверь, червь, …)

Геть граблята од букви Ґ!

Спасибі за відповідь і розмисли.

Neyma “очікуваного [йе]” tout u rousscœy móuvie.

Так чи існує *-jovati? Або чому там пом’якшення сталося?

Єлисію, будь ласка, ще тут питання вище, два повідомлення перед Богданом.

> Переличив єм тут изміни в правописі, яких бисмо цілком могли досягти, ще не заходячи надто вглиб. 

Yac tó mogé bouti “nadtó u gluib” coli ‹iz› e pœzdnieye za ‹su›?

>  може форма -чество, -чеський бути питомa

Niyac, ta i nie ceomou. Rodove pràvilo e oge silno e ino drougoe * u ci *y sliedomy za * u ci *y lieceatchi izcladui yz prava na lievo, he na pr., u ‹pysu› e ‹y› drougoe, tomou → ‹pes›, a u ‹pysa› e ‹y› pervche, tomou → ‹p∅sa = psa›, u ‹gynyçu› e, yz prava na lievo, ‹u› pervche, tomou → /∅/, ‹y› u ‹ny› drougoe, tomou → ‹ne›, a ‹y› u ‹gy› opeaty pervche, i tomou → /∅/ — otge → ‹gyneç›, a u ‹gynyça›, e ‹y› u ‹ny› pervche, tomou → /∅/, olni ‹y› u ‹gy› drougo, i tomou → ‹ge› — otge: ‹gença›. I toho, u ‹eazuicystvo› ci ‹eazuicyscuy› e ‹y› u ‹cy› pervche yz * u ci * y, a tomou dasty ino /∅/: |•t͡ʃᵊstwo| → /•t͡ʃstwo/ → *[•t͡ɕsʲtwo] => [•t͡stwo]. 

> Бо у давньоруській язычьскъ ( → языческ), → язычьскый ( → язычский), тобто «язицький» точно питоме, а «язический» може бути питомим тільки в усіченому вигляді «язическ», як за зразком ясен (ясний)?
>

To xotiéte recti oge ‹e› e tam za tvarui bez ‹•uy›? Ci vierno ròzoumieiõ. Roupliva muisly. Prote, teagyco e cazati nuinie, atge pitimui tvarui na ‹•yscu› (ne na ‹•yscuy›) e dauno goubleno. Tvarui na ‹•sc› u iménax miest, he otó ‹Lõçsc›, ‹Lõgansc›, ‹Pinsc›, ‹Miensc› tc., ne prauleaty za docaz pro zaxovagne -yscu he /•sk/, ponevagy sõty utorinnui œd tvarœu miestna padeja, ceastoho pri iménax miest. Isce he docaz oge /sk/ u six iménax ne e preamo yz ‹-yscu› e oge inacye bui zamiesty Lõçsc boulo †Lõcesc. A prote, pèunui oucazœucui teacnõty oge i †Lõcesc bui ne boulo. 
Xotcha i tvarui iz ‹•ескъ› u iménax miest tacui sõty viedomui yz pameatoc, pœd puitagnemy e yix poxodgeige, darma pœd “crilnuimy” imeamy “d.-rous.”. Gœdno znamenati oge inde, mimo -yscu primét, ‹-scu› ta ‹-zgu› e u rous. m. dalo ‹-soc› ta ‹-zoc›, por. i ‹mozgu› → ‹mozoc, mœzoc›, ‹ròzgu› → ‹rœzoc›. Tuix pricladœu e gymenya i mogé cto vidieti tó he vuipadcovœsty, ta uzslœunuy ròzvitoc mogemo vidieti i u -isku → ‹•isek› u rod. mn. u ceix. m., por.: * glendiskun → ‹hledisek› (ne †‹hledisk›) pri * glendisko → ‹hledisko›, i tacoge he u rous.: * mozgu → ‹mozek›. Pro mene, za docaz -yscu → /s+golósen+k/ (a ne → /e+sk/) pravity i niemeçsoe pritòceigne slovianscoho Lipyscu u ‹Leipzig›. Tacuy tvar bui boulo legche ròzoumieti pripoustiuchi promeidjnuy tvar * Lipsec ← Lipyscu na tlie ynui slovianscui móuvui.

> тому і виникло [йу] на місці очікуваного [йе].

Neyma “очікуваного [йе]” tout u rousscœy móuvie.

> Додавшися до м’яких оснів суфік \*-ovati ставав \*-evati. Порівняймо у Срезнівського: розмежевати, цѣсаревати, воевати тощо. 
>
> Потім в українській мові /ɛ/ дало /ʲɔ/ в цій позиції по м’якім приголоснім перед голосним непереднего ряду /ɑ/ 🤓

Ou Sriezneuscoho ne usiaco slovo e pitomo d.-rous. u teamie yz móuvui govorœu Daunioï Cuyeuscoï Rousi (ba, ne usiaco e i yz pitomo d.-rous. dobui). Sé za pervoe. 
Za drougoe, coli cde i pitomo roussco yno slovo, to pravopisy bie pitimo ci ceasto zaxœuna/zaxovanna starobóulgarsca — a tó cepaié yzocrema ‹чє, жє, шє› za dieystvnoï vuimóuvui /t͡ʃo, ʒo, ʃo, jo/ peréd neperédnimy golósnomy u medjax yna slova. Za Xeveliovomy, sesy ròzvitoc teaghné iesce prarousscoï dobui (prauda, ne u usiex rousscuix govoriex). Otge pravopisy ‹межевати› nicy ne znacity pro pitomo rousscõ móuvõ, pone za pèuno ne oge, bõdy simy, “ranieye bie u rous. /mɛʒɛˈβ̞atɪ/ a pac stalo e /mɛʒuˈwɑtɪ/”. 

Викинути букву ґ, зміни в написанні чужів слів
Викинути правило девятки
Викинути апостроф
Прибрати спрощіння групи приголоснів
Поправити знак мякчіння (не писати там, де мякість є вторинна, писати його попри твердіння: господарь, володарь, дверь, червь, …)

Додасте щось, добродію? 

Болого. Тут є, ачей, все ясно. 

Додавшися до м’яких оснів суфік *-ovati ставав *-evati. Порівняймо у Срезнівського: розмежевати, цѣсаревати, воевати тощо. 

Потім в українській мові /ɛ/ дало /ʲɔ/ в цій позиції по м’якім приголоснім перед голосним непереднего ряду /ɑ/ 🤓

Справа у тому, що у наведених мною прикладах нема м’яких приголосних, тому якщо відштовхуватися від вашої тези, тоді, ймовірно, люди за прикладом у словах з м’яким приголосним сприйняли його як цілісний наросток і перекинули на інші дієслова.

І поправка щодо «/ɛ/ дало /ʲɔ/», це навпаки якраз не відбувся перехід [о] (→ літ. [у]) в [е], тому і виникло [йу] на місці очікуваного [йе].

> > lu, ly, mu, my, nu, ny, ru, ry, vy
>
> Але вси суть зусереджени на ськанні відповіднів слів.

Cto? Ya touriau eimy ci malo pricladœu ouge: 

blyscieti, blystieti, brusati, brynieti, brysti, clynõti, cryniça, cruau, çvylieti, çvyliti, dvyrima, dvyrmi, dvyriy, glutati, grybati, Grycuinya, Grygœr, grymieti, lynõti, Ilvœu, mynie, Mystislau, mystiti, pluta, plutomy (plot), quylieti, quyliti, Irliava (†Ryliava), Irpeiny (†Rupeiny), Irchava (†Ruxiava), scrygotieti, sluxati, slyza, truati, trustina, tryvoga, xrybet, Xrystina, xrystiti, zvynieti, tc.

Форма наростків у словах «язичество, язичеський» українські? Чи може форма -чество, -чеський бути питомою, чи все-таки там мало би виникнути «язицтво, язицький»? Бо у давньоруській язычьскъ (> языческ),
язычьскый (> язычский), тобто «язицький» точно питоме, а «язический» може бути питомим тільки в усіченому вигляді «язическ», як за зразком ясен (ясний)?

https://archive.org/details/Chernykh-IESRJa/Chernykh-IESRJa-2/page/468/mode/2up

Коли два різних звуки цілком злилися, який глузд писати їх по-різному?

Не розрізнить Олисіївка фонем, що зіллю ся цілком. Ино ті, що хоча би десь іще суть не злилися. 

lu, ly, mu, my, nu, ny, ru, ry, vy

О, міню вам, пане Олисію. Бо якраз питав єм вас о тім инде. Щиро кажучи, творих сю нить, ждучи мінок од люду. Але вси суть зосереджени на ськанні відповіднів слів, що є закономірно. Сайт бо є “Словотвір”. 

> В чому близить?

Ceasto nepreamo. Na pr.: 
— znaceignemy [j] na pisymie ceréz ‹’›
— znaceignemy [ʲ] na pisymie ceréz ‹ь› po ‹ц›
— coristagnemy ino yz ‹и› ta ‹і› oge, xotcha ne teacné istoslœuno veatscuim ‹и› ta ‹ы›, ta tacoiõge dvoyeisttiõ ‹и-і› he ‹и-ы› u veat. tvority xuibno uzslœuïe (analogy) meidj yima u unimie (perception) móuvçœu (por. i veatscõ œddatchõ rousscuix prœzviscy he ‹Свитлык›, ‹Билык›), otge stauleatchi usiõdnõ rœunœsty meidj rous. ‹и› ta veat. ‹ы› i xireatchi tuimy bridcõ nuinie groubõ debelõ oucrayinscõ vuimóuvõ ‹и› he [ɨ]; 
— pravopissiõ iz ‹е› u /l, m, n, r, w/ + * u, * y u beznagolósie, he u: ‹мені́›, ‹двери́ма, двере́й›, ‹дзвені́ти›, ‹брести́› tc. (cyto prauda, pràvilno e pone (at least): ‹гримі́ти›, ‹брині́ти›). Sé ne e znacylivo ino prosto istoslœuïa radi — sia, ni bui “mala”, rœzniça meidj rousscoiõ ta veatscoiõ e riecy iesce izpœlnoslovianscoï dobui, i e odina yz tuix cyto dielity obie móuvie. Crœmy toho, pravopisy latiniçeiõ ‹lu, ly, mu, my, nu, ny, ru, ry, vy› œddaié ne odinõ ino vuimóuvõ, he cinity pravopisy bóulgariçeiõ u razie ‹ли, ми, ни, ри, ви›, na pr.: ‹grymieti› e ne ino [ɣ̞rɪˈmi͡etɪ], ale i [ɣ̞ɘrˈmi͡etɪ]; 
— rœznui œdguibui ‹я› u beznagolósie u ‹п’яти́, дев’яти́, десяти́, ляка́ти, тякти́›, ‹м’яки́й› proti ‹п’янки́й›, ‹сяки́й›, ci proti ‹голі́в’я›, yzocrema u pœunœcynœy rœznomóuvie (ta i u pœudennozaxœdnœy), i mnogo iesce.

Переличив єм тут изміни в правописі, яких бисмо цілком могли досягти, ще не заходячи надто вглиб. 

Викинути букву ґ, зміни в написанні чужів слів
Викинути правило девятки
Викинути апостроф
Прибрати спрощіння групи приголоснів
Поправити знак мякчіння (не писати там, де мякість є вторинна, писати його попри твердіння: господарь, володарь, дверь, червь, …) 
Поправити хиби з ль, мь, нь, рь, вь, лъ, мъ, нъ, ръ, въ в безнаголосі (блиха, слиза, звиніти, мині, бристи) 
Писати ц < с, ш < с як с (свидкість)
Писати дз < з як з
Писати дж < ж як ж
Писати ж < дж як ж
Поправити гіперкорекцію (блох, сльоз, деготь) Поправити церковнословянщину (Дажбіг, вовх, вскресати, повк, Бовгарщина)
Поправити фонеми там, де бі несправно чуто складачами слівників (міжливо, бабачіння)
Там, де ‹і› є насправді ‹и›, писати и (синий, йих, украйина, мужности, соли, крови)
В н. в. та зн. в. с. р. писати я < іє як ‹є› (бажаннє, навчаннє, теля < телѧ, племя < племѧ)

? Викинути чергування у/в, о/в на писмі
? Не передати на писмі епентетичнів (ін, она, оно, оріх, уха́, ухо, угіллє)

> Ну оце again це ж про давньоруську (ну й пізнішу) хіба, отже, про кирилицю. А запис праслов’янської латинкою це умовність. 

Pravopisy rousscoï móuvui u dauniõ (drous.) dobõ nicda ne bie pitimo roussca, ale starobóulgarsca. Ni u serédniorousscõ, popri pèunui novotui u pisymie, he ‹дж›, ‹ьо, іо›, ‹o› po ‹ч, ж, ш› tc.. Xuibie i yno sõsliedno pisymea za |ʉ͡ɶ|, pisauchi tó ‹во›, tó ‹оу, ꙋ, у›, tó ‹ѡ›, tó ‹ѫ›, tó ‹и›, tó ‹ѣ› — use za |ʉ͡ɶ|. 
A iesce raz, moya pravopisy ne e “prasloviansca”. 

> Онов. — сучасні м’який знак і апостроф не пишеться; перше то ясно, а от друге не впевнений, звідки взялося й чи має якийсь слід у його правописі. Здається ми НЕ пишемо апостроф не часто

U cinnœy pravopisi bóulgariçeiõ ne e ‹’› za [j] inacye neigy pro veatscomóuvnui, nagadati yim oge, na pr., ‹vea, mea, pea› e móuviti ne [vʲa, mʲa, pʲa], ale [wja, mja, pja]. Ta ‹vea, mea, pea› he [wja, mja, pja] e çielœstna ceasty rousscui vuimóuvui, i dodatcovo oucazati na [j] na pisymie e scira zayvœsty. Nou, i crœmy toho ‹mea› mogé bouti i [mɲ], a seoho za pravopissiõ ‹м’я› neyma. 

Cyto do “сучаснuy м’який знак не пишеться”, to tacui pisiémo: ‹cœny›, ‹sœly›, ‹tieny› tc. Ale prauda, ne pisiémo ‹y›, na pr., po ‹•ç› |t͡ɕ| u ‹•eç›, yac vuimóuva ‹ç› he |t͡ɕ| e çielœstna ceasty rousscui vuimóuvui (crœmy peréd |ɛ|, |ə|). Opeatyge, cinna pravopisy bóulgariçeiõ ‹•ць› iz ‹•ь› e ni bui nagadati veatscomóuvnœm Oucrayinçœm oge ‹ц› e “meacco” — |t͡ɕ|, a ne “tverdo” [t͡s], coli na dielie e vuimóuva |t͡ɕ| za ouxuibomy u rousscie. U d.-rous. ‹ь› u ‹•ць› bie ne tomou cyto, ni bui, ‹ц› bez ‹ь› bui moglo bouti citano “tverdo” — he [t͡s], ale pro pràvilo œdcruitoho izcladou; u istotie ‹•ць› e * ‹•цъ›, iz * ‹ъ›, iz vuimóuvoiõ ‹ц› he |t͡ɕ| za ouxuibomy, a ‹ь› zamiesty ‹ъ› bie pisano za pràvilomy ròzpodielou “meaccui” sõgolósnui +  “meaccuix” golosnui, a “tverdui” sõgolósnui + “tverdui” golósnui, ta ‹ц› e “meacco” za ouxuibomy golósovo (phonetically), ale “tverdo” golósmeinno/golósoslœuno (phonemically, phonologically). Moya ge pravopisy e golósmeinna, a tomou ne pisiémo ‹•y› po ‹•eç›: ‹giveç› a ne ‹giveçy›, ‹stœleç› a ne ‹stœleçy› tc. 

> То бі липень 2025

Aha, inose. 🙂

>  вернути ... ‹з› → из, съ›
>

Ni sese ne e u izgodie iz viedomœstymi ròzvitcou siyou perédcepou, atge, pervçui, peréddieu |i•| peréd *su-, otge |i+z| → /ɪz/, ne ino postau e dougye dauno, ale i tvoriu e ‘novõ’ (proti izpœlnoslovianscoï) pocazny (paradigm) u zvõcoreadnie (phonotactics) rousscoï móuvui, iz [ɪz] meidj sõgolósnoma, ta [(j)z] po ynie golósnie. Za drougoe, i ‹yz›, izteagiaiõtchi * yz, tb., u istotie * ‹ьз› bóulgariçeiõ, e * ‘[j+ьz] ~ [ьz]’ iz dvoyistuimy riexeignemy: [jьz] => |iz| peréd dailchemy *u ci *y (por., p. n., * yz pyxeniçui => |izpʃɛˈnit͡ɕɘ̞|), ta [ьz] inde (por., p. n., *yz travui = |ztrɑˈβ̞ɘ̞|). U istotie, ‹и› u pravopisi ‹из› ← * yz e tóge ‹ь› he i u ‹пьсъ›, iz rœzniçeiõ peréddievou * [j] peréd * y na poceatcou slova, ta postõpouié rœuno he *y inde — staié /i/ ( <= /j+ь/ ) coli e drouguy po *u ci *y lieceatchi izcladui œd cœnça ic poceatcou (yz prava na lievo, otge: pervuy, drouguy, pervuy, drouguy), a staié /∅/ coli * ‹ь› u * ‹ьз› e izcladomy pervuy yz * u ci * y, lieceatchi izcladui yz prava na lievo. Inchami slovami, u rous. m., na dielie, e /z/ bez /i•/ ne ceréz “cerédouagne /i•/ : [j•, ∅•]”, ale ceréz cerédouagne slaboho * y iz silnuimy, he u ‹pes ← pysu› : ‹psa ← pysa›, iz rœzniçeiõ * [j]+y = /i/.

A cyto do pravopisi, ne teamlõ yac bui use tó œddati pisymomy, ròzlõciuchi /i/ u ‹iz› ← su ta /i/ u /iz/ ← yz, a pri tœmy tac a bui dvie rœznœi pravopisi iz /i/ moglie znaciti i [∅, j] bóulgariçeiõ. atge ‹и, і› ne znaceaty inche neigy yn póuen golósen — u moyei pravopsi latiniçeiõ ‹i› ne znacity ino yn póuen golósen a ‹y› ne znacity ino “silnuy” ‹ь›, tomou i pravopisy ‹iz› ta ‹yz› daié rœznui vuimóuvui za zvõcoreadneiõ. 

То бі липень 2025

> Наприклад, “і” розділити на а̂ (прикм. мн.), о̂, у̂, е̂, и та ѣ

Se bui ne boulo u izgodie iz ròzvitcomy ‹•œi› ou vuituicynuix tvarœu imenœunui ta vinœunui mnoginui primét u usiex trex rodiex — ‹•oyi / •oye› → /•oj•ɪ (im.p.), •oj•ɘ (vin.p.) × •oj•ɛ/ → /•ojɪ ~ •oji, •ojɛ/ → |•ʉ͡ɶjɪ, •ʉ͡ɶjɛ|→ /•ʉ̯͡ɪjɪ/ → [•ʷi]. Sé i ne e jadno zerçalno œdzporõdgeigne — pravopisnœi tvarui ‹•oѣ›, ‹•оѥ› bóulgariçeiõ ta ‹•oge, •oie› ( ‹g› = [j] ) latiniçeiõ sõty dobrie viedomui u serédniorousscuix pameatcax yz Pœunoci i Pœudne. Vierõtnœsty |•ʉ͡ɶ•| u [•ʉ̯͡ɪjɪ] e potverdgeno govorui Poliessia. Pro bœilche vidjte Phonologiõ Xeveliova, § 53.5.