ЕСУМ: по́клад – «згода»
goroh.pp.ua: поклад#21426
Ви мене потішили, що визнали малоймовірність такого розвитку. Всякі припущення мають мати межі здорового глузду, навіть якщо хочеться довести питомість в непитомому. Маю визнати, що інколи також проявляю цю слабкість, але намагаюся тверезо оцінювати й інші припущення.
Щодо часу, то в ньому якраз можна переміститися за допомогою тогочасних творів, хоч і обмежено. Етимологія не гадання з нічого по нічому, а логічне відновлення зв'язків.
Онишкевич, 350: кита́йка "китиця на зимовій шапці"
ЕССЯ (XIII, 280): *kytaja (»производное с суффиксом -aj- от *kyta)
Ну, етимологія значною мірою й є гадання, з різною мірою ймовірності, звісно, та одначе не можемо в часі переміститися. Та дарма 😃
Навів був аргументи. Так, вони умоглядні й спираються значною мірою на порівняння з литовською мовою.
(Далі буде пояснення щодо моєї логіки, але можете минут її та перейти до підсумку)
______________
В литовській мові дієслівний суфікс, що етимологічно відповідає слов'янському -ova-ти/-ова-ти виглядає як -au-ti — обидва їх зазвичай зводять до одніє праформи, тобто гадають їх спільне походження.
Але в литовській мові в основі інфінітива дієслів з цим суфіксом відсутнє тематичне -a- (тоді було б -ava-ti), котре присутнє в слов'янських формах.
До того ж, в слов'янських мовах це тематичне -a- відстутнє в формах теперішнього часу, порівняй: дарувати, дарую < *dōraujōn — це запис реконструкції прабалтослов'янської праформи, реконструйованої за допомогою "відмотування" назад правил історичної фонології (праслов'янська фонема /*u/ походить з прабалтослов'янського дифтонга /*au ~ ou/ перед складом, що починається з приголосної, через монофтонгізацію дифтонгу); що сугерує його відсутність первісно й у формах інфінітиву.
Оскільки форма дієприкметників на -н-/-т- утворюється прямо від основи інфінітива долучанням цього суфіксу, то, умоглядно, коли ще у формах інфінітиву не з'явилося тематичне -а- в праслов'янській, а основа інфінітива виглядала як **-uti (абсолютно ідентично литовському -auti зі слов'янською монофтонгізацією дифтонгу), прикметники, утворюючись від форми інфінітиву на **-u-, здобували форми **-unъ/-utъ, отже **daruti → **darunъ/darutъ на звір *kuti → *kunъ/kutъ, а вже до цих прикметників міг долучитися суфікс -ок, за моделлю: світаний (*světanъ *< světati) → світанок.
______________
Отож, так, ймовірність такого розвитку може й низька (через локалізацію саме в мовах, зазнавших потужного німецького впливу, і відповідно, засилля подібних слів, з чіткої етимологізацією походження на тлі німецької мови, та пізнє свідчення у словниках — це єдині чинники, що підважують усю гадку, хоча друге є менш значливе), та одначе й така умоглядна можливість розвитку цього суфіксу на питомому тлі має хоча б сугерувати більш обережне ставлення до гадки щодо запозичення тої морфеми з німецького -ung, або й дальші спроби етимологізації на питомому тлі, та дарма 🤓
/ɣɛrt͡sik/~/ɦe̞rt͡sʲiʷːɡ/~/ɣ̞ɛrt͡ɕi͡βːɡ/~/ɣ̞ɛrt͡suɡ/~/ɣ̞ɛrt͡sʊɡ/~/ɣ̞ɛrt͡syɡ/~/ɣ̞ɛrt͡sʏɡ/~/ɦært͡sik/~/ɦɛrt͡so̞ɡ/~/ɦɛrt͡saɡ/~/ɦɛrt͡sih/
Гєрцѡкг~Гєрцѡґ~Ꙅєрцѡґ
Руский твар спосудженого слова.
Не раніше сер 13 ст.
*hercog•(u)
Повноголосся до прекрасно.
ЕСУМ.
> Добре, коли так гадаєте, то закінчімо цю розмову, та нехай кажен придержиться при своїй гадці
Ви мене можете переконати, але у випадку, коли наведете доведення (аргументацію), а не теорію, інакше це щось на зразок бевзня Михася Туро, який "цеглину" виводив з "це глина", це ідіотизм, але в теорії це також має право на існування, хоча всі розуміють, що підстав нема.
ЕСУМ: пі́йма – зміст, вміст
ЕСУМ: вгі́дний – «відповідний»
мъıто
Словник Ігоря Керча:
мыто (пудплаток) = мзда;
Ꙗко ꙅо є съклонити? И ꙗкоꙅо є родоу?
__
Тварослівно, воно би могло склонити ся як занепалі твари з почепами ‹-ꙑни› ‹богꙑни, господꙑни, кнѧгини›, нинї, ‹богъıнıа, господинıа, кнѧгъıнıа›.
Тому, могло би бути склоніня -а- воснови: kivi(~kiva):kivui:kivie:kivõ:kivoiõ/kivoõ/kivomy:kivie:kivo.
Та сам єсми непевен 🤔