Iz /m/ he iz ‹m›. A [t͡s] iz ‹s›, he i [s] /s/, tout bo i [t͡s] ([ᵗs]) i [s] este drougogoucui zveagymene /s/. Otge, ‹sompely› = /ˈsompəʎ ~ ˈsɔmpəʎ/ = [ˈsompɘʎ ~ ˈsɔmpɘʎ] i [ˈt͡sompɘʎ ~ ˈt͡sɔmpɘʎ ~ ˈᵗsompɘʎ ~ ˈᵗsɔmpɘʎ]. U rousscœy móuvie, /s•/ mogé bouti zastõpleno, crœmy [s•], i drougogoucomy [t͡s ~ ᵗs] po govoriex. Porœunayte i u inchix slovax: ‹snaga› /snɑɣ̞ɑ/ = [ˈt͡snɑɣ̞ɑ ~ ᵗsnɑɣ̞ɑ], ‹smouga› /ˈsmuɣ̞ɑ/ = [ˈt͡smuɣ̞ɑ ~ ˈᵗsmuɣ̞ɑ], ‹smòc› /smɔk/ = [t͡smɔk ~ ᵗsmɔk], ‹ysa› /sʲa ~ sa/ = [t͡sa ~ ᵗsa], ‹svayca› /ˈsβ̞ajkɑ/ = [ˈt͡sβ̞ajkɑ ~ ˈᵗsβ̞ajkɑ] (tacoge: [ˈʃβ̞ajkɑ]), ‹svid› /sʋɪd/ = [t͡sʋɪd ~ ᵗsʋɪd].
goroh.pp.ua: аломий
Перейняток з арабської
https://hrinchenko.com/dictionary/word/64859-cilnii – выдающійся
goroh.pp.ua: чільний
Утворене мною від слова «чоло» / «чільний», тобто для «чільних людей». Закінчення «-ня» вказує на місце, як у слів на зразок: «чекальня» / «ждальня», «пекарня», «пральня», тощо. Нагадує молодіжний „сленг“: «chill» / «чі́лити» (але від нього не походить), тому й легше запам'ятовується
На ЭССЯ вказано про кельтське походження даного слова, перейнятого слов'янами через германське посередництво. Ось уривок з обговорення *lěkа/*lěkъ II, щоб Ви не сприймали мене за голослівного:
Праслав. *1ёка/*1ёкъ большинство исследователей считает заимствованием из германских языков, где представлена целая лексическая группа: TOT.lekeis 'врач', др.-в.-нем. то же, гот./ё/стбдг 'лечить', др.-в.-нем. lachinon то же. Для германских лексем предполагается обычно заимствование из кельтских языков, ср. ирл. llaig 'вр
@Богдан Лабунський (перейменуймо Феодосію)
»Прошу ознайомитись: ліки«
Tam dàste posuilaigne na SISM (ЭССЯ), ta tam neyma nicy o tœmy ógy bui tó slovo ‹liec› „medicine, medication, drug“ boulo yno garmainsco cerpaigne. Na opacui, tam e prosterto docazui o pitomosti seoho slova u slovianscuix móuvax. Osé:
»Отвергнув гипотезу о генетическом тождестве слав. *lěkъ и герм. *lēk-, В. В. Мартынов показал уязвимость и версии о германском заимствовании: все германские формы по своей структуре производные и ни одна из них не может быть непосредственным источником для слав. *lěka/*lěkъ; германские и кельтские формы не знают семантики ‘лекарство’. ...«
@Богдан Лабунський (перейменуймо Феодосію)
Daste yno posuilaigne, sam ne citauxi cyto tam pisano e? Za Vachimyge ЭССЯ, slovo ‹liec› NE e jadno garmansco cerpaigne.
або значина
Як видно з прикладу (а також зі СУМу-11, наприклад), часто так, але тут не про це, тому не буду окремо всі. От давніша семасіологія точно тільки наука, за її взірцем можна слово глядіти. З другого боку, часто є якісь такі переходи значення, наприклад на сторінці біологічний (не про науку) щось таке обговорювали
Ще з Грічненкового "Словаря" (https://hrinchenko.com/ru/dictionary/word/403-baba):
Ба́ба, -би, ж. 4) Повивальная бабка, акушерка; чаще съ эпитетомъ: ба́ба-сповиту́ха, ба́ба-пупорі́зка.
(https://hrinchenko.com/ru/dictionary/word/426-babiti):
Ба́бити, -блю, -биш, гл. Быть повивальной бабкой, принимать дѣтей. Свекруха моя в його сина бабила. Рудч. Ск. І. 77.
(https://hrinchenko.com/ru/dictionary/word/459-babuvati):
Бабувати, -бу́ю, -єш, гл. = бабити. Бабувала у його жінки. Рудч. Ск. II. 92.
Відповідно до генеративний — породжувальний
«Але таки не виджу смислу писати 'хв' замість 'ф', як і писати 'штш' замість 'щ'.
'ф' слід читати ге [ɸ̞], [xw], [kw] (чи [x] перед приголосним та [u]),...»
Що ж, то є говір письмовий, але можу викласти своє мислення о тім. Кирилиця, через особливости мацїдінських говорів на півночи Греччини, дає нам як віддати чужї словїнам звяги. Та читання тих буков з их грецькими звягами, є найперве питиме тим от говорам, але не руським. У руських, як и в иних східнословїнських рїчах, ті письмена читали ся звяжменами рідними–тако, ‹Стефанъ›, читано /stɛpɑn/. Таке передання жило аж через давнеруську добу, й протягом більшости середнеруської. Але вже десь у 14 ст., через наплив західноїврупського словаря, [f], став віддавати ся йним звуком, що був инозвягом /х/. Тому, приладжуючи кирилицю до руської мови, не було би змисла держати букву ‹ф›, про те ж звяжмено що є значене як ‹п›, пріч передання(традицї). А в добу нового ширеня того звука, руське письмо родило двопис ‹хв›, котрий каже на чужїсть руській [f], и їнкорпорує такі спосуди в руську. Через пізність того віддання, и паче пізність нового [ɸ̞] у рус., я мислю ож передавати той звук на письмї є ріднїше їй через двопис ‹хв›.
О [kw]: суть котрі слова де [ɸ̞] походить из ‹кв›, тому й є нам показати йстослівя. На пр.(из ЕСУМ) ‹раква› ← ракꙑ.
Подібно мислю о писанні ‹шч›, мїсть ‹щ›. У церкслов.(у широкім розумїннї) ‹щ› була за окрему, певну, одиницю небїсної(палятальної) системи, и була певним альтернантом там: мѫтити:мѫщѫ. У руській же, ‹щ› стояла за пук небїсних, але не за одиницю сустава небїсних; у нас, [ɕt͡ɕ], ледве чи виступала як альтернант у богатьох розрядах, бо в прарус. *tj, stj, skj, не злили ся втрьох. Пріч, у лїтописах, писцї рїдко замїняли ‹щ› буквами ‹шч›, а того є минї досить би то писання було "леґитимним".
«...вже пишемо 'п' чи 'т',...»
Даруйте, не цїло розумїю той висказ.
«...для гражданки мінливість письма про вдне й те саме слово.»
Про гражданку–звїсно, але кирилиця не винна мати'го.
«Ще біда в тім, що те 'хв' чомусь часто чую як ~[x.w] чи щось таке,...»
Хм, зовїм нич не вїм о такій вимовї, або ще й з надкоротким [xᵊw]. Щодо рідних ‹хв›, єм також дуже руплен, бо николи не чув'ем би передання [f], й луна слов. *xv, ся різнили. Чи не маєте джерело?
»непоправною«
Cyto e tou „nepoprauno“?
I ceomou ‹nepopraunOIÕ›? Xuiba tó e cyto ciesno?