Я б таки погодився з паном Лабунським – слово "переживати" первісно не значило "перейматися, журитися". Давніші слівники та джерела його не знають. Ба, в москалів таке значення постало досить недавно, десь у середині минулого століття. Мовні порадники тих часів ганили сякий ужиток слова. Ось що писав, наприклад, К. Чуковський у роботі "Живой как жизнь" 1963 року:
В то же самое время молодежью стал по-новому ощущаться глагол переживать. Мы говорили: «я переживаю горе» или «я переживаю радость», а теперь говорят: «я так переживаю» (без дополнения), и это слово означает теперь: «я волнуюсь», а еще чаще: «я страдаю», «я мучаюсь».
Такой формы не знали ни Толстой, ни Тургенев, ни Чехов. Для них переживать всегда было переходным глаголом. А теперь я слышал своими ушами следующий пересказ одного модного фильма о какой-то старинной эпохе:
— Я так переживаю! — сказала графиня.
— Брось переживать! — сказал маркиз.
Хоч сам творець і зазначив, що:
Да и форма я переживаю, может быть, совсем не такой криминал. Ведь во всяком живом разговоре мы часто опускаем слова, которые легко угадываются и говорящим и слушающим
...
Эллипсис ли это, не знаю. Но переживать, уж конечно, не эллипсис: дополнение здесь не подразумевается, а просто отсутствует.
Тот, кто произнес эту фразу, даже удивился бы, если бы его спросили, что именно он переживает: горе или радость. О радости не может быть и речи; переживать нынче означает: волноваться, тревожиться.
Как бы ни коробило нас это новое значение старого слова, оно так прочно утвердилось в языке, что реставрация былого значения едва ли возможна.
Куди ж осудніше за те значення написала Нора Галь в "Слове живом и мёртвом" 1972 року:
Примерно так «вошло в язык» безграмотное «переживать» в значении волноваться, огорчаться. Сначала словечко это было одной из примет пошлой, мещанской речи, оно могло прозвучать в едкой пародии Аркадия Райкина, вложенное в уста какой-нибудь обывательницы: «Ах, я так переживаю!». А потом началась цепная реакция. Спортивный комментатор восклицает: «Мы переживаем за наших ребят!» – и слышат его миллионы болельщиков.
С этим «переживать» скрепя сердце примирился даже К.И.Чуковский. Но с десятками, сотнями таких непрошеных гостей мириться нельзя – иначе нас затопит поток обыкновенной безграмотности.
Або тогочасно <Київщина>
Одповідник до <нервувати> (кого, що)
Витяги з писемних пам'яток Слівниці *давньоруської мови Срізнівського:
начьртати = начьрьтати = начрьтати, начьртаю – чертить, рисовать, изображать <...>
____
https://oldrusdict.ru/dict.html#
Значення: Валик, на який намотується гнучкий матеріал — кіноплівка, магнітна стрічка, мотузка, дріт тощо.
Приклад вживання: Я пам'ятаю магнітофони на бобінах.
Згідно з етимологічним словником, "ствол" - це праслов'янська мова.
Джерело: Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України,
Том 5, сторінка 404.
1) "дуло" - це трубка для дуття; частина ствола зброї. Походить з тієї самої праслов'янської.
У словнику зі слововживання позначене, як розмовне, бо правильніше казати "вихідний отвір" або "дуловий зріз".
2) "цівка" або "ціва" - це також праслов'янська, означає буквально деталь, в якій вирізали дірку.
У словнику зі слововживання позначене, як розмовне.
3) "жерло" - глибокий отвір; ствол гармати. Очевидно, що це не стосується рушниць. Так само праслов'янська.
Якщо "ствол" - це калька, тоді усі ці вище перелічені слова - також, бо: а) усі походять з однієї мови (умовно), б) вони також усі присутні в російській, і в) також вживаються для позначення частин зброї, що в російській, що в українській.
Очевидно, що в українській "ствол" та "стовбур" розрізняються, тому це не тотожні поняття, на відміну від російської.
citau
/ˈt͡ʃɪtɑw, t͡ʃɪˈtɑw/ [ˈt͡ʃɪ͡ɘtɑ̝w, t͡ʃɪ̞ˈtɑ̝w]
geonota: citava /ˈt͡ʃɪtɑβ̞ɑ, t͡ʃɪˈtɑβ̞ɑ/
____
Pro bœilche vidgyte: SIRM VI 328 ‹чи́та́вий›; SISM IV 123-124 *čitavъ, tamge *čitъ (stor. 124-125).
Ital. ‹bravo› he yn vuiraz vuiznaigna e yno primeitno mõgyscinui — ne yno prislœuye na puitagne »yaco?«; italscoiõ, ynie geonie e receno »brava«. Tomou rousscoiõ, »Citau!«› e ynou mõjeovi, ale geonie bõdé: »Citava!«.
Друга Путь, ви б краще нік змінили: “путь” як раз і є сміття в українській мові 🤣
Не в образу написано, але се не сміття. <Путь> – споконвічне, вкраїнське.
*іє. *pеnt-~pont- > псл. pǫtь > *др. путь > укр. путь
Гадаю, одмовлятись од свого слова через те, що воно перегукується з московським – прояв нижчості. Московці таксамо мають його з *давньоруської.
“путь” як раз і є сміття в українській мові
А от “Є” (з речіння) – се вже московсько-польське сміття, невдала *калька пол. jest і моск. является. Краще казати: <“путь” – як раз сміття в українській мові>
Що ж тоді? Як захист, треба самому набрати XXX голосів , щоби з’явилася мога ставити 👎
Або як тоді боротись із дурними перекладами?
> Що скажете про міжність ставити 👎 за переклади як реякція проти 👍, [Лукоме](https://slovotvir\.org\.ua/users/lukom\)? Наприклад, набрав переклад купу лайків, а воно не годиться. І що ж нам, активним користувачам робить, коли під словом у десять разів білше голосів, ніж нас тут?
Bõdé zlocoristano.
Значення: Се давнє чоловіче ім'я слов'янського походження.
Приклад вживання: Я знаю Влада ще з дитинства, він мій найкращий друг.
Його легко почуть у прикмітниках множини, оте тверде і.
Ось вам ор’єнтир.
Послухайте записи на Ютубі.
Я хіба ди, ти, зи, си, ри, ли й ни так вимовлю
То буде не те. Тут і лишається, а приголосний твердий.
Отож. Тому й кажу, що не розумію
Я хіба ди, ти, зи, си, ри, ли й ни так вимовлю
То буде не те. Тут і лишається, а приголосний твердий.
відсебʼятина
🏹