бо ЗВІРЯТИСЯ
Чи *dīvъ – «Божество; небесна вищість», що виводиться від *іє. *deywós питоме – *непевне, проте, гадаю – найімовірніше. До того ж, не слід дурно одмовлятись од *реконструцій в порівняльному мовознавстві.
У ранній праслов'янщині (або ба й пізній прабалтослов'янщині) ще до скіфосарматських впливів сей корінь означав "небесний Бог" або й "(будь-який) Бог". Се не дурня, що її доводиться наново вигадувати. Про це й Мартинов писав у "Балто-славяно-иранские языковые отношения и глоттогенез славян" <–> https://inslav.ru/images/stories/books/BSI1980%281981%29.pdf#page=13 (ст. 13; писана ст. 22)
Та й взагалі, більшість *етимологічних джерел схильна до первинного прасл. *dīvъ з тямою «Бог, диво» ніж «демон, чорт» (з яких друге набуло не самочинно) <–> https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/divъ
А от чому слово – праіндоєвропейська *калька, я досі не втямлю. Ми самі себе *калькували, чи як?
А от зі скіфської та сарматської мов *калькували досхочу! "Бог" – рупний тому приклад.
Хотів би також од Вас, Євгене, проглянути *посилання на джерела, які б могли заперечити моє припущення про походження
В обговорінні
@Друга Путь
Так, «отримати вразу» можна замінити багатьма відповідниками, але тут питання в тому, як бути зі словом «уражений», бо як мені здається, «поранений» це вужча тяма, що безпосередньо пов'язана із «завдаванням шкоди».
Наприклад, "Його поранила здібність" означає, що ціль зазнала шкоди, проте можуть бути здібності на взір відштовхування, що уражають ціль, але необов'язково ранять її