Теж спала випадкова думка, що можна від ятрити. Хоча звісно тригер не ятрить, а запускає
Aura ← αὔρα ← ἀήρ ← *h₂ewsér → *auštrā́ˀ → *ùtro
Язикатик
»Тепер уявімо територію злочинного угруповання. Наприклад, як було у «Памфірі»: «Це територія Морди». Якщо тут сказати «земля», то може виникнути плутанина з володінням землею, земельною ділянкою. Як тут перекласти «територія»?«
Як каже добродій Русин, що був подав це слово, »значіння слова ясне в околиці«. Коли мова не за майнові чи правницькі аспекти, то плутанини з кадастровою ділянкою не буде.
zemceynœi, zemciynœi vodui
земець - територ; земеччя - територія
А, ще є "наконец" у Желехівського 
r2u.org.ua: Наконец*, я теж чув ("конец(ь)", до речі, давніший і за чергуванням, сказати б, "правильніший", це потім в називному вирівнялося за іншими)
r2u.org.ua: Вкінці
r2u.org.ua: Укінці
Тут уже схоже додали, але якось покручено. Буває окремо, але гадаю краще так, якщо за сучасними правилами
Але ще звучить як наприкінці
Чомусь тут r2u.org.ua: Накінець тільки один раз у правописному словнику, але є багато інших перекладів
Традиційно в нас жіночі прізвища не збігалися з чоловічими (їх творили од чоловічих за допомогою деяких чепенів).
Узагалі в руській-українській мовній традиції, хай там що кажуть тепер, фемінітиви доконечні в ужитку.
Згадаймо хоча б Марусю Кайдашиху або Мотрю Довбишівну (звісно, це одгомін патріархату, та новожитні зміни суспільного ладу не мають чіпати давнього мовного звичая)
Цей звичай і досі зберігся, наприклад, на Закарпатті (з іншими чепенями) — там як жінчин чоловік пишется Новак або Коваль, то саму жінку звуть Новачка чи Ковалька.
Тому, гадаю, як до державних списків цих форм не додають (дорого, незручно, й не на злобу дня, так би мовити), то чому б їх не вживати в живій мові?
У руських-українських говірках так само є (довільно).
Ось витяг з Курилишиних "Уваг":
Займенники-прикметники (о)той, (о)та, (о)те українська мова знає не тільки у виразно вказівному значінні. Вона їх уживає й на те, щоб сильніше відтінити певного речівника у фразі, конкретніше виразити його, як щось знане. Займенник тут почасти й зберігає свій вказівний характер1: — Де теє у бога літо, а він вже косу клепа Ном. 2614. Пішлись тоді Катрі оті ранкі довгії і ті вечори ще довшії MB. Найбільше цей займенник буває в порівняннях, де їх мова вживає на те, щоб конкретизувати, унаочнити певне поняття: — Усе розвіялось, як та роса Стор. 210. На річах такий був гострий, як та бритва ib. 222. Так людей жене, як тих волів MB. Сивенька вже була, а хороша та чепурна, як тая лебедя MB. Так жалібно, як тая сопілочка заграла Кв. Вихиляється, мов той молодий ясенок Кв.
Крім вказаної препозитивної позиції цей займенник може мати й менше звичну позицію постпозитивну. Така менше звична позиція ще підсилює відповіднього речівника: — Аби то чарку ту випить Етн. 44. Прилітає той син, сонце те, і говорить Рудч. І, 83.
Невже хтось вимовляє ці скорочення? Ніхто не каже "В н.д. йдемо до церкви, а в п. н. -- на роботу". Відповідно, нічого страшного, що Вв. можна вимовити лише "ве-ве". Його і так ніхто не вимовляє -- це суто писемне скорочення.