Останні події

Є таке

За Кушницького чув доста давно, і за русинство. Русини-русини… 

Еге! До того ж чудово, що суть і блогери з Закарпаття. Наприклад, Мигаль Кушницький. Я саме в його вчив закарпатської говірки. Він не тілько говорить своїм говором, а ще й яснить мовні явища своєї говірки, та говірок своїх околиць (правда він ще й прихильник “русинства”, та то не вадитиме слухати його мови):

https://youtube.com/@myhal-k?si=wEVfv5TvbKIPnglV
https://youtube.com/@myhal-k?si=wEVfv5TvbKIPnglV

Закарпаття не перестає мя дивувати. Берегти треба ті говірки. Звісно, коли вони ще живі. 

А от щодо Dativus possessivus, то його точно вживано в руській мові, та здебільшого за Карпатами — в закарпатській говірці. За це пишуть і на Wikipediї:

вираження присвійності за допомогою особових займенників у формі давального відмінка óтиц’ ми («мій батько»), мáти ти («твоя мати»), д’íдик нам, сус’íдÿў нам («нашого сусіда»).

(https://uk.wikipedia.org/wiki/Закарпатський_говір)

Те саме видно й у Керчиній словниці:

тот хлопець брат ми [Сбд] = это парень мой брат;

сидиме мы из дїдом ти,… попиваєме, ипноє вино у нёго было [Хст] = сидим мы с твоим дедом, попиваем, вино у него было что надо;

тадь Юра брат му [Сбд] = так Юра ведь брат его;

(https://jazyk.rueportal.eu/slovnyk#google_vignette)

Так само в закарпатській смузі вживано звороту Accusativus cum infinitivo. Там жеж на Wikipediї указано:

знах. в. з інфінітивом чуў го с’мійáтис’а («чув, як він сміявся»).

Теоретично: сонце, вже світаючи, ми пішли з дому. Але щось не то. 

А от щодо цього не певен. Хоча, може й суть десь такі приклади, та треба дивитися в корпусах 🤔

Якби ще туди особу втулити. 

Тож можемо вживати, скажімо, таких абсолютно зворотів:

Вже світаючи, ми пішли з дому.
Нагорожаючи нас, на площі зібралася купа людей.

Але й не видно, щоб ці причастя зв’язувались з підметом у давальному падежі, та самі звороти таки самостійні, чи пак абсолютні

З якою? Розберімо ці речення. 

Вже смеркаючії через превелику силу, мов рачки, доповзла вона до города Кв.

Невже причасне наріччя ‹смеркаючи› тут зв’язується з підметом (діячкою, що доповзла до города)? Воно зв’язано з чимось іншим, та воно не виступає як підмет у реченні.

Або взяти перше.

Даваючи нам гроші, у канцелярії була суматоха.

Тут ‹даваючи› зв’язується з суматохою (це ж підмет другого речення)? Звісно ж, що ні.

У другому я геть не знаю до з чим зв’язано 🤔

Таки збереглося. Ось Олена Курилиха подає приклади сповна самостійних зворотів. Але мені трохи наясно з чим саме зв’язано причасного наріччя:

Даваючи нам гроші, у канцелярії була суматоха.

Він (бог) об’явить твоє діло через те, на що й не думаєш, та об’явивши це, тут одкриються усі злії діла, об яких уже люде й забули розиськувати.

Вже смеркаючії через превелику силу, мов рачки, доповзла вона до города Кв.

Це я додав конструкції, які би можна (хотів бим) було повернути в мову чисто формальну. 

Се він, але в згаданім прикладі він самостійніший. Не знаю чи в такім зовсім самостійнім становищі він зберігся, та в напівсамостійнім - дуже добре.

Порівняй: Оузьрѣвъшю тѧ вьчера свѣтъ ми сѧ воротилъ = Побачивши тебе вчора, світ менші повернувся

 Абсолютний давальний чудово зберігся в руський мові.

Пак то може бути лише одна й та ж особа

Accusativus cum infinitivo, Nominativus cum infinitivo, Dativus possessivus, дієприкметникові звороти ге “нісший воду, пишучий листа”, гномічні дієслова, аорист

А ще, звісно, “стягнений” твар прикмет у ролі присудка. 

> Чому вираз “бути на чеку/начеку” подають як російський? Адже перш за все цей вираз походить від західноукраїнського дієслова чекати (ждати), а один із найстаріших російсько-українських словників 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.). Подає саме російське Насторо́жѣ́, як українське “на чеку́”!

Cto cazié? Ose yz SIRM (VI 290 ‹чек-III›): 
»<…> похідне від чека́ти; р. начеку́́ є, очевидно, запозиченням з української мови, див., напр., словничок „Неудобопонятные южнорусские слова“ („Основа“, 1861/1, 9), де воно перекладається російським „настороже“.«

 > https://slovotvir.org.ua/users/ye-kovtunenko 👍

🤝😉

Абсолютний давальний чудово зберігся в руський мові. Кортка подоба причастя перестала мінятися, і стала незмінне причасне наріччя.
Таке причасне наріччя зв’язується з іменем у давальнім одмінком, але не згоджуючи з іменем супутні прикмети — особи, числа й падежи.

Олена Курилиха в своїх “Увагах до сучасної української літературної мови” подала багато прикладів його вжитку в письменстві:

Так мені обридло лежачи Лев. І, 492. 
А йдучи туди, доводилось йому побачить і тих навіжених людей Стор. 498. 
Глянувши у щілину, так мені й блиснуло у вічі усе пекло ib. 410. 
Не подоба ж би була мені, ведучи свою повість, раз-по-раз зупинятися Кул. VI, 5. 
Ой летіла зозуля через сад куючи, да вже ж мені надокучило, на цім світі горюючи. Ой летіла зозуля та сказала куку, да вже ж мені докучило, сюю терплячи муку Метл. 259. 
Горе мені на чужині, родини не мавши ib. 58. Як тій зозулі в саду куючи, так вашій сестриці, там горюючи Чуб. V, 751. 
А вже мені докучило, серце-дівчино, таляри носячи ib. 314. 
Ой як тому каменю, під водою лежачи, ой так мені молодцю, на чужині живучи, чужим людям годячи ib. 464. 
Тобі ж добре, по новій світлоньці ходячи, а мені тяжко, на морозеньку стоячи Кол. і щ. Гн. І, 129.
Слухаючи дівчину, чувся йому голос із його хати MB. II, 80. 
Побачивши тебе учора, світ мені повернувся Кв. Може копаючи той колодязь, бог нам поможе скарб викопати Стор. 87

Дієприслівниками цього походження можна заміняти невластиві українській народній мові звороти на означення часу, обставин, що виражені речівниками дієслівного походження на -ння з прийменниками при, по, після та ин. у фразах без граматичного підмету, де дієва особа стоїть у дативі: — При читанню йому здалося, що… треба замінити на:— читаючи, йому здалося, що…; замість: — По скінченню роботи треба їм додому їхати, — природніше: — Скінчивши роботу, треба їм додому їхати. Тут можна й ужити особових зворотів: — Як він читав, (то) йому здалося, що… Як вони скінчать роботу, (то) треба їм додому їхати. Звороти з дієприслівниками надаються до лаконічного, енергічного стилю.

 Холодно, вдягнувшися в одно Ном. 640 (Холодно тому, хто вдягся в одно). 
Наскучило, миленького ждучи Метл. 252. 
Та біда й не женившись, та біда й оженившись. Чужий лоб скубши, треба й свого наставити Ном. 11932. 
Не знавши біди, не буде добра ib. 2202. 
Мовивши слово, треба бути паном ib. 10671. 
Коло води ходивши, не можна, щоб не замочитися ib. 5990. 
Пішовши за мужика, треба покинути об собі думати Кв. 313. 
А хотівши купити копу паші, тепер треба заплатити 4 рублі Н. М. 1918, 3, 90. 
Чи не тяжко, чи не важко та за старого заміж ідучи Чуб. V, 489. 
Між чужими людьми живши, ні до кого говорити ib. 463. 
Не копавши криниченьки, водиці не пити; не сватавши дівчиноньки, із нею не жити ib. 311.
Не сіявши, не оравши, не буде й жито родити Метл. 86. 
Вандруючи, ніжки болять, а роблячи, ручки Приказка. На човничок сідаючи, веселечко гнеться Чуб. V, 570. 
Заміж пішовши — бідна головонька; дівкою бувши — людська розмовонька ib. 27910..

Tsé tout e plusquamperfect (pereidgeminõluy), ne imperfect. Imperfect e: couplax.

“Трошки” єм переплутав. 

> Та чи стосується це й компаративів, дієприкметників? Бо пан Поруш і тут використовує невизначені форми.

U carpatscuix goviriex sõty viedomui tvarui he: ›teagye›, ‹blizje›, ‹riedje›, ‹vuisje›, ‹nizje›, ‹dalye› (vuim. /ˈdalɛ/), ‹cotótje›, ‹bolye› (vuim. /ˈbolɛ/ „lieple“) — tó sõty nevuituicynœi tvarui niyacui. A tacoge xiroco viedomœi tvarui he: ‹mersciey’ (merscieye)›, ‹daliey’ (dalieye)›, ‹scoriey’ (scorieye)›, ‹xõtciey’ (xõtcieye)›, ‹dobriey’ (dobrieye)›, ‹goreatchiey’ (goreatchieye)› sõty nevuituicynœi tvarui niyacui, pri ceimy bez ‹’› bõ tó boului samozvõcui mõjscœi nevuituicenui tvarui.
Geinscui tvarui sõty samozvõcui vuituicynui i nevuituicynui u imen. eid. a tomou yz yix ne boulo bui yac znati cotruy tvar tó e.

> Се все взято тілько з Грінченкового Словаря. Коли ще поськати, то дасться найти ще.
> У рущині того чимало 🙂

https://slovotvir.org.ua/users/ye-kovtunenko 👍