...але тут така форма, ніби зі ст.-сл. з початковим /a/ без йотації 😃
__
Так, справди, сумнїв посилює ще то що й нема певен ин приклад відпаданя доставкого.
Рупить, чи можуть бути котрі говірні земи де се стає правильно...
До речі, ЕССЯ гадає, що 'ястер' то таки первісний нерозширений твар проти суфігованих 'ястряб/яструб' 🤔
__
Оце так, не читав 😲 Значить, може исно бути первїсним.
> Учіть засади письма
»Засади письма«
Нема універсальних засад письма, і не буде ніколи, і не може бути 🤷
То що самое Ви маєте на думці?
»Аби не апостроф?«
Саме так. Нащо він потрібен, коли таких випадків, де треба розлучити м’якість та йотацію з десяток буде на весь правопис. Коли б перейшли до кириличного правопису з йором, то вживали би його в таких становищах, або паїрка й додаткових засобів вводити не треба було
Засади письма
Може бути такоже за 
файл (папка)
souliti
___
ЕСУМ
Отож, лишімо поки апостроф и в питомих, та значно обмежмо його вживання, тобто тільки там, де виникне суперечливість. Компромис між идеалом та сірою дійсністю. Бо все-таки без апострофа є миліше читати й писати.
випадків, де треба розлучити м’якість та йотацію з десяток буде на весь правопис
Тому й можемо переличити їх прямо в документі.
»Аби не апостроф?«
Саме так. Нащо він потрібен, коли таких випадків, де треба розлучити м’якість та йотацію з десяток буде на весь правопис. Коли б перейшли до кириличного правопису з йором, то вживали би його в таких становищах, або паїрка й додаткових засобів вводити не треба було
Їм таки стрїчав се слово, воно має бути рівнобїжно до ‹ıастрѫб›. Через утір луна индоїврупского *m̥ як словїнскі *im~um (уторинно втрачений доставковий, що досить незвично): астрѧ̍б<*ıастрѧб< *jastrębъ<*ōstrimbos. Ин утір тим часом є від раннего праслов. *ōstrumbos. У ранній праслов. *-m̥bos мїни́ ся почепом, тому, є льга гадати що рус. ‹ıастєр› є луно прасловїнского новотвору з відкиненим почепом +ōstru, та йно навманя; от Викцийонар дає 'ястер' як пізний руский(украйинский) новотвір від повного слова.
»Усе ж не можу примиритися з тим, що твари отак просто збігають ся. Що геть ніяко розлучити на вимові, окрім, хиба, правила в неврічні -е вимовляти як /ε/, николи не /e/ и навпаки в текучі.«
Ну, це класика для індоєвропейських мов — форми збігаються, контекст рішає проблему. Не дарма наша фузійна — вона набагато більше залежить від контексту, ніж мови з однозначністю морфем та чіткими правилами синтаксису — така наша дійсність
»“Класика” тут – “зявище” та “з’явище”. Апостроф необхідний«
Обхідний — там можна вжити інших засобів, щоби позначати йотацію, та поза межами чинного правопису, звісно
Які? І головне – для чого? Аби не апостроф?
»“Класика” тут – “зявище” та “з’явище”. Апостроф необхідний«
Обхідний — там можна вжити інших засобів, щоби позначати йотацію, та поза межами чинного правопису, звісно
Апостроф нам геть не треба, бо й безонь не буде суперечностей.
Зябкий, з’являтися.
“Класика” тут – “зявище” та “з’явище”.
Апостроф необхідний.
Апостроф нам геть не треба, бо й безонь не буде суперечностей.
Зябкий, з’являтися.
Зі знадіб Срезнівського: ПЛЕМЕНИТЫИ — знатный, nobilis
въселѥнаꙗ– ту морфольоґия є: (передчеп)въ•(корінь)сел•(кінченя(past passive participle)ѥн•(почеп, еквивалент руському ‹-аıа›)аꙗ. Через помїшаня морфем зложеня бї перетовковано: (передчеп)въсе•(корінь)лѥн•(почеп)аꙗ.
__
Тако, як же то може вязатися до даного вище слова(?). Видна є прозора морфольоґия: усє•оуч•ил•ишчє. Мав би бути первинний корінь +сєоуч-, мало нема такого корене, то до того, в слівнику є дано написаня 'всеучилище' де -у- є довжна стояти за [u̯~ʊ̯~ʷu] що на додачу свїдчить про ясність словотвору в мовець, тоби, видженя меджи 'передчеп+корінь' та самого корене. Отож, не може.
__
А взагалї пад из церкслов. словом є же досить руплив. Пор. ранні морфольоґичні перелущеня в прасловїнській: *(передчеп)вън•(корінь)ѧ•(почеп)ти, *сън•ѧ•ти → *въ•нѧ•ти, *съ•нѧ•ти, за тим же встроєм 'передчеп+корінь+почеп'. Тепер' корінь ‹-нѧ-› почаша сприймати як частину взору(парадиґми) слів ‹(1 верства)ѧти: (3 верства)имати› тому за примїром є додано початковий голосен: ‹инѧ•›, що має встав гбаня того же ‹ѧти›.
Користати/Користувати/Користуватися з чого — мати вигоду.
Як сутямок хай буде