»Тоді гадала, що 'œ' читати слід різно в закритому та відкритому складах«
Ne mogé bouti. Pisymea ‹œ› slougity perédati *o u perégolósie, a tó bie perviesno vuiclioucyno peréd slaboma *u ta *y, ne prosto u zacruitie izcladie — na pr. u ‹mos•ti•ti› e izclad ‹mos•› zacruit, ta neyma *u ci *y, tó i o-perégolósou neyma.
Opœsylie yac slabœi *u ta *y stauchi /∅/-golósen, yn izclad peréd yima e stau „zacruit“, ta priineatuy e recein „novozacruit“, a ne prosto „zacruit“.
Izgodomy, prauda, u nasliedoc uzslœuya, ‹œ› : ‹o› unœtrie pocazni deyacuix slœu bie ròveneno (leveled) u ‹œ› : ‹œ› (por. ‹stœlça : stoleç› → ‹stœlça : stœleç›, ‹cœnça : coneç› → ‹cœnça : çœneç›), cimy ‹œ› œdtogdui e moglo bouti i u œdcruitie izcladie. Obace, to zvõc za ‹œ› u obou izcladou e isteny (identical) u tie samie govorie, na pr., coli u pd.-zx. rœznomóuvie tó e zvõc /y/ u ‹stœlça› — /stylʲˈt͡ɕa/, tó i u tvarie ‹stœleç› e tó toyge zvõc /y/ — /styˈlæt͡ɕ ~ styˈlɛt͡ɕ/. Ne mogé bouti ‹œ› odin zvõc u zacruitie izcladie a yn iniy zvõc u œdcruitie izcladie u tœmyge govorie. Aino, mojõty bouti rœznui inchozvõcui (allophones) pœd nagolósomy ci bez, abo u otoceignie rœznui yacosti sõgolósen, ale rœzna zveagymena ni.
Ocremuy louciey e ‹œ› u ‹•œi› — cœneç vuituicynuix tvarœu primeten im. mn., he u ‹vuisocœi domui›, ‹malœi dieti›, cde ‹œ› ne cinity yn ocrém izcladozvõc ale znacity oge to sõgolósen peréd ‹•œi› — = /•i/ bõdé „tverd“, sbt. bez [ʲ] peréd /•i/. Sesia pravopisy ‹•œi› poxodity œd ‹•oye ~ •oie ~ •oié› daunieychix tvarœu (nuinie i dosi zaxovanuix u deyacuix govoriex, na pr., pn. govoriex: ‹buistroié ~ buistroye coni› — /ˈbɘ̞strojɛ ~ ˈbɘ̞stroje ˈkon(ʲ)i = ‹buistrœi coni› — /ˈbɘ̞stri ˈkon(ʲ)ɪ).
«Nou, œdcoli e ‹ouc› „a lesson“. Za „a lesson“ dobrie slougity tó slovo ‹godina›. Mogé bouti i ‹cyteigne›.»
/ˈjidnenɐo̯ˈrɒu̯ɕkɐˈkŋɘ͡astβ̞ɐ/; /ˈjidnenio̯ˈrɒu̯ɕkʲiˈβ̞ɔɫʊɕci/
Еднєна Оравска Кнѧжства / Еднєнѡі Оравскѡі Волости
Eidnena Orausca Cneagystva / Eidnenœi Orauscœi Volósti
Щодо переклада ‹волость›– emirate, ‹волостель›– emir, admiral, гляд. истослівя орав. أَمِير.
Мїсть акронима гилю всїченя: Еднєнѡі Волости
»Čy prostoljud zmože riznyty ti vsi «e ,o, i ...»?
Olysilivka naj bude dlja movoznavstva , dlja prostoriččja vin heť ne hodyťcja .
A cju oś latynku biľšysty bude zrozumilo . Tym ne menš dekiľkoch znaju ,kotri vžyvajuť latynku j ne majuť žodnoji dotyčnosty do movoznavstva.«
Pisymea ‹y› e tiesno pridrougeno (associated) iz ‹ы›, na pr. u ceixscœy ta slovaçscœy pravopissiou e ‹y› usiõdui tam cde ‹ы› u slovax veatscoiõ e. Togy ‹y› za ‹и› uzcrœzy u slovax rousscoiõ cinity na vid ni bui roussca móuva boula samo „ы“-cagne, piestouiõtchi (cultivating) tuimy groubõ, debelõ móuvõ. Za T. Xèucénca tac i pisaxõ bóulgariçeiõ — use iz ‹ы› (pravopisy znana he „Yerigyca“): ‹сыдилы и говорылы›, ‹жинка хотила варыты исты›, ‹воны силы питы›, ‹ишлы в мисто по хлиб›. Otaca e i Vacha pravopisy latiniçeiõ.
Crœmy toho, usœi otœi ‹č, ź, ž, ť, ľ ...› cto iesce cde tac pisié po Euroupie latiniçeiõ crœmy Slovian ci Baltiyçœu? Nic. I prosto cioutiyscui (aesthetically) e tó prosto negarno. I dosi, u dobõ coli, neynacye, tœilco e rœznuix litœu (fonts), onui ne pœdpiraiõty pisymena he ‹č, š, ľ, ń, ň, ť, ď ...›, i tacuimy cinomy odino slovo miesteatchi dva rœzna lita. Ta i zayva e taca cœilcœsty dodatcovuix pisymén — usœi slovianscœi zvõcui mogé perédati latiniça bez yix.
То що скажете?
Клавдии
Claudiy
Жінська: Клавдьꙗ
»мовлення (mъlvjenьje) -> мовленнєвий, але мовлен(е/и)йний, мовлен(е/и)йський«
»Як рости → ріс?«
Tó ne e pravuy priclad. Otó œd ‹ròssti› tacui perviesno bie ‹ròs› ← d.-rous. ‹ròslu›, a xotcha nuinie e ‹rœs›, iz perégolósomy, perégolós e tou pozdiey.
A u *bor-ystu-o bõdé o-perégolós bo, za pervche, tout e *bor-, a ‹ròs•› e *ort-, a za droughe, *bor- e peréd ynomy golósnomy — *-y- (*-‹ь›), tomou o-perégolós tou bõdé. O-perégolós bui ne boü peréd ynomy sõgolósnomy, na pr.: *bor-l-u → ‹boróu›, ne ⁺‹borœu›, abo iesce: *bor-t-y-ye → ‹boróttye›, ne ⁺‹borœttye›.
Aino, sõty i ciselnui nastoyi iz utorinnuimy o-perégolósomy u *SolS, *SorS, he otó u: ‹pœdborœddye, borœdca›, zamiesty perviesnuix ‹pœdboróddye, boródca›, ta onui sõty utorinnui. Ta iesce raz, u razie *bor-ystuo, ci *bor-yk-a (→ ‹bœrça›) neyma oumóuv ne bouti o-perégolósou.
Підставте в приклад — матимете
❌❌❌❌НЕ ГОЛОСУВАТИ ❌❌❌❌
Як правочин, але правочин може бути одностороннім, а двочин -- двосторонній. Наголос, мабуть, може бути і як "правочин", і як "злочин".
Се той сам суфікс, що й у словах на '-я' (< -ьj-є), саме '-ьj-', як ото: дрюччя, сміття і подібні.
Господар Поруш утворив сі приліжні імена 'zémciyscuy' та 'zémciynuy од слова з сим таки суфіксом — ‹земеччя› (як кальку, бо в латинськім слові вжито суфікса '-ium' того ж індоюрупського походження).
І коли в слові ‹земеччя› їр у суфіксі '-ьj-', занепадаючи довжить передній приголосний, то в сильній позиції (перед складом із" слабим"/занепалим йором або єрем), як у сих приліжниках перед суфіксами '-ьск-' та '-ьн-' (із "слабим" єрем) коло сонорних приголосних та глайдів, наприклад /j/, як у сім разі, їр проясняється.
У західних українських говорах даючи /ɪ/.
Так само, наприклад, як у формах 'люди́й, звіри́й, тіни́й'
Господар Поруш дає перед саме їм, тож у своїх письмах одбиває їх питомі рефлекси, пишучи як '-iy-'.
У східних говірках, часто, в сім жеж становищі виступає рефлекс, спільний з рефлексом простого "сильного" єря. Порівняй: люде́й, звіре́й, тіне́й.
@Carolina Shevtsova
peréddieu, ..., NEstõpenevoiõ zvõcynœsttiõ, ..., ilgœtno, na poceatcou yna douma