Пишімо всюди ‹и›, на вимові дозволивши пом’якшувати. Зокрема й у питомих словах, де ми пишемо ‹і›, а гетимологично там є ‹и›.
Я вже маю надуми далі що додати до речі першого допису, але спочатку мабуть закінчу з першим більшим зробком.
II. Подільські черти Рівнопису
Гадаю, було б дуже добре й закономірно, якби взірцева мова найближчим часом відчула потужний вплив подільського говору. Раз, що це буде рівнотяга між Галичиною й Наддніпрянщиною (а перед ними була Чернігівщина, то ще в цілому й нова чергова частина); друге — Поділля в багатьох чертах діяло за тягом всієї української мови, тому виявляє питомі ознаки, наприклад, часто виповнює до кінця те, що у взірцевій мові зараз лише часткове, або навпаки, ховає давнє; та й багато чого загалом рупного прикметного й тільки для себе, в цілому пістрічного народного. Хоча, звісно, в мене є й своє упередження — саме цей говір, а ще точніше найзахідніші його види, я чув як мову народу змалку й примітив багато такого, чого більше не помічаю.
II.1. Р усюди тверде: вівчар, трох, вечерати.
II.2. Вставні Л, Н після губних перед [й]: здоровля, мнясо.
II.3. Кінцеве Ц тверде: палец, місяц.
II.4. Приставне В перед голосними, зокрема й як не те, що в сучасній мові: ворати, воріх, вострий.
II.5. Тверде -т в дієсловах третьої особи теперішнього часу й другої особи множини наказового способу: ро́бит, носіт.
II.6. Іменники м’якої та мішаної групи відмінюються як твердої, а жіночого роду в орудному відмінку мають закінчення -ов (-оў): коньом, земльов.
II.7. Усічення закінчень прикметників та присвійних займенників жіночого роду в давальному й місцевому відмінках: на зелені траві.
II.8. Не розрізняються тверді й м’які основи прикметників: синий, давний.
II.9. Вищі й найвищі ступені прикметників з -іщ-, неправильні теж: добріщий (добріший; кращий), синіщий.
II.10. Уживаємо давньоминулий і передмайбутній час: був їв, буду робила.
II.11. Буває відокремлене -ся перед: де ти ся діла.
II.12. Ф замість ХВ: фіст.
II.13. И в родовому відмінку однини іменників ІІІ відміни: соли, смерти.
II.14. Побільше слів подільської говірки, зокрема: ая (висловлення сумніву, та ні), ади, бамкати, вонуча, все (завжди), га, гиркати, годен, ґудз, заким, зимно, їден, штири, девіть, десіть, к, кіко, коби, капку, квасний, когут, ко́пати, лапати (ловити), лигнути, навпражки, най, но (але; тільки), -ціть (числа), патик, слабий (хворий), ступитися (піти геть), тре/траба, цевочкати, шо, щикати….
Усе
postay
За п. Порушем
Ой, та добре! Пишіть вже, як хочете! А я просто сказав, як вважаю! Хочете писати латиницею (яка мені не до душі саме через її поширеність) — пишіть! Та пишіть хоч писемністю гінді! Але, чи зрозуміє вас тоді хтось? Це добре, що латиниця більш менш зрозуміла. Але, все ж, читати важко. Аж цікаво, як ви це пишете, пане Єлисею.
»Та й, Латиниця не спроста міжнародна! Вона міжнародна не тому, що вона зручна (це не правда, там багато звуків потребують або диграфи, або милиці у вигляді діакритики, або повністю нові знаки, які, якщо з'явилися пізно, то тоді мало шансів того, що в Юнікоді щось буде). Вона міжнародна, бо Британія, Іспанія, Португалія та Франція дуже затято втюхували її іншим народам, та витісняли їхні мови, писемності тощо.«
Tó Vam mrity. Ne tomou. I za pèuno ne »диграфи, або милиці у вигляді діакритики, або повністю нові знаки, які, якщо з'явилися пізно, то тоді мало шансів того, що в Юнікоді щось буде«. Na pr. ‹s› u Unicodie e take same i ocremo i u ‹sh› ci u ‹sch›.
I na pricladiex vuisje’my pocazau oge pro ‹ч, ж, ш› ne xuibleaty ni digraphui ni diacritica.
»незаслужено втрачений Ѧ, який замінили на Я«
Tó e xilo za muilo. Pisymea ‹Яя› e scoropisy toho samoho ‹Ѧѧ›. Ale ‹я›, na pr., u ‹яблуко› ci ‹земля› ne e te same zveagymea (phoneme) he ‹я› u ‹тягти›, ‹язик›, ‹теля›. I u govoriex pœudne-zaxodou i u govoriex pœunoci e pèuna rœzniça meidj pervximy „‹я›“ ta drouguimy, yzocrema droughe e pitimo (i na pœudni-zaxodie, i na pœunoci) riecéuleno (realized) ceasto he dvogouc (diphthong), a na pœunoci e droughe „‹я›“ u beznagolósie /e/, olni (while) pervche „‹я›“ ni.
Vui mogete cazati oge tó e „izcladnœsty“, ba „zayva izcladnœsty“. Ta tó e cyto rousscõ móuvõ cinity rousscoiõ.
___
»А ще, кирилиця взагалі-то, може передати всі звуки української мови.«
Ne mogé.
___
»в латиниці (ne „Латиниці“) нема ч, ш, ж та інших звуків.“
Puitagne e ne ci u latiniçie „e ч, ш, ж“, ale ci latiniça mogé perédati zvõcui /t͡ʃ, ʒ, ʃ/. I œdpoviedy e tac, mogé i lègco. Ba, liepche neigy cuiriliça, bo cuiriliça coristaié yz ‹ч, ж, ш, к, г, х› — xesti pisymén, olni u latiniçie stané (is enough) lixe ‹c, g, x› — tri pisymena. Za postayemy (position) u slovie, ‹c› mogé perédati i /k/ i /t͡ʃ/, ‹g› mogé perédati i /ɣ̞/ i /ʒ/, a ‹x› perédasty i /x/ i /ʃ/. Zagailnà zasada e: ‹c, g, x› peréd ‹a, o, u› ci sõgolósnui (consonants) znaceaty /k, ɣ̞, x/, a peréd ‹e, i, y› znaceaty: /t͡ʃ, ʒ, ʃ/.
Na pr.:
‹c› peréd ‹a, o, u› = /k/ (‹к›):
‹catati› /kɑˈtatɪ/ („‹катати›“), ‹rõca› /rʊˈkɑ/ („‹рука›“), ‹cotiti› /koˈtɪtɪ/ („‹котити›“), ‹luico› /ˈlɘ̞ko/ („‹лико›“), ‹cuidati› /kɘ̞ˈdatɪ/ („‹кидати›“), ‹racycui› /ˈrat͡ʃ.kɘ̞/ („‹рачки›“), ‹rac› /rɑk/ („‹рак›“), ‹crasti› /ˈkrastɪ/ („красти›“);
‹c› peréd ‹e, i, y› = /t͡ʃ/ (‹ч›):
‹cecati› /t͡ʃɛˈkatɪ/ („‹чекати“), ‹citati› /t͡ʃɪˈtatɪ/ („‹читати›“), ‹cyxati› /t͡ʃxatɪ/ („‹чхати›“);
‹g› peréd ‹a, o, u› = /ɣ̞/ (‹г›):
gadati /ɣ̞ɑˈdatɪ/ („гадати›“), ‹govoriti› /ɣ̞oβ̞oˈrɪtɪ/ („‹говорити›“), ‹guidco› /ˈɣ̞ɘ̞d.ko/ („гидко“), ‹crõg› /krʊɣ̞/ („‹круг›“), ‹grib› /ɣ̞rɪb/ („‹гриб›“);
‹g› peréd ‹e, i, y› = /ʒ/ (‹ж›):
‹geréb› /ˈʒærɛb/ („‹жереб›“), ‹giti› /ˈʒɪtɪ/ („‹жити›“), ‹gydati› /ˈʒdatɪ/ („‹ждати›“);
‹x› peréd ‹a, o, u› = /x/:
‹mouxa› /ˈmuxɑ/ („‹муха›“), ‹xoditi› /xoˈdɪtɪ/ („‹ходити›“), ‹xuiba› /ˈxɘ̞bɑ/ („‹хиба›“), ‹xmara› /ˈxmɑrɑ/ („‹хмара›“), ‹roux› /rux/ („‹рух›“);
‹x› peréd ‹e, i, y› = /ʃ/ (‹ш›):
‹xélést› /ˈʃɛlɛst/ („‹шелест›“), ‹xilo› /ˈʃɪlo/ („‹шило›“), ‹mouxyca› /ˈmuʃ.kɑ/ („‹мушка›“).
»[kɔtrɪi̯sʲ] → [kɔtrɪsʲ]«
Aha, ròzoumieiõ. Ta /koˈtrɘi̯sʲ/ → [koˈtrɘsʲ].
___
‹perépisïõ› — ceomou ‹ï›?
‹esmy› — tó e daunerousscuy tvar, dobiexynerousscuy e ‹esmi›.
‹pœl› — ya pisiõ ‹pœu›, ponevagy yeoho zvõcotvar preamo ne izteajaié oceicouanuy pràvilnuy œdguib /l/ (mogé bouti, to tvar iz /w/ bie poxireno yz govorœu Lémcovinui, por. tam i ‹bieu› „lebeid“ ← ‹biel›); a iz slovomy ‹golósen› iz ‹-›: ‹pœu-golósen›.
‹bõti› — tacui ‹bouti›; tverdgeigne o „upluivie“ tvarœu ‹bõd•› na ‹у› u ‹бути, був, бул•› e ino oumogleadno i nepotverdgeno narieceoslœunuimi datami govorœu iz protistauleignemy ‹ou› ta ‹õ›, cde ‹bouti› e [ˈbu̯͡ʊtɪ], a ‹bõd•› e [bʊ͡u̯d•].
‹og’› — ya ne lioublõ tout ‹’›. Leipche e ‹oge›, ci ouge ‹ógy›. I ‹yac’› e ‹yac›; tó e scorieye rœunobiegynuy tvar do ‹yaco› (‹taco› : ‹tac›), pace, prosto na /•k/ e i inde po slovianscuix móuvax. Mogemo recti ‹•c› e ouge stalo yno tvarno prislœuyeu œd zaimén he otó: inac, onac, ovac, tac, yac, ysac. Tege mogemo vidieti i iz prislœuyami u ceix. ci slvç. na ‹•m› œd zaimén, proti daunïx na ‹•mo›: ‹kam›, ‹inam (slvç.), jinam (ceix.)›, ‹tam›, ‹onam›, a iesce ceix.: ‹odsud›, ‹dokud›, ‹odjinud›, proti rous. ‹cõdui, tõdui›.
lesvo, lesov
ος відповідає давньоруському ъ
Вживається у значенні жолудя
אלישע פרוש в обговоренні
Значення: . М'яз сечового міхура, який при скороченні виштовхує сечу.
Приклад вживання: Функція детрузора є ключовою для нормального сечовипускання.
@Євген Ковтуненко
goroh.pp.ua: жолудь
І я стою проти латиниці, та не через те, що вона не вдатна (латиниця добродія Поруша вдатна з погляду одбиття фонем, хоча й тяжка до вчіння через силу правил писання), або поширена в світі, а через те, що в нас традиційно вживали кирилиці.
Латиниці вживали здебільша під польською намогою, або ж самі ляхи й уживали. І вживали саме польської латиниці, а не якоїсь своєї.
Та й кирилиця сама має досить способів, щоб одбити весь говірковий ряд фонем.