Дорепресована норма. Порівняйте — я мріяв про цю роль/я мріяв про цю ролЮ.
«білоруська була окрема мова вже й тоді»
Вже й тоді – це приблизно коли?
Œd ròzpadou pozdopraslovianscoie.
Мови не розходяться "за одну ніч" чи "годину", а поступово, з часом.«
🤦 Aino, sloviane praslovianscoie dobui ne za odinõ nœcy ròzbiegõ.
»Ви мабуть не про західних українців кажете, а про русинів (або карпатських русинів). Це ще один окремий східнослов'янський нарід (не українці)«
Dourœsty. Jadnui „rousinscoie“ moúvui neyma. Tó e zasnoutoc ocreimscicœu. Usi zveagoslœunui prõgui carpatscuix govorœu (crœmy pereidneigna golósnœu /o, ɔ, ɛ, ə/ → [o̝, e] peréd /ʲ/) sõty istnui ta izpœilnui iz procomy govorœu rousscoie móuvui. I otà „oucrayinsca“ novomóuva yz miechancui rousscuix govorœu iz veatscoiõ ta leadscoiõ ne mogé bouti poyasnena bez carpatscuix.
»руський діалектний континуум з подальшим розвитком української та білоруської»; а також инші писемні мови Європи звете "мішанкою", то про що мені ще з Вами говорити?«
Dobro rano, supali’ste iz Vachimy „continuomy“.
Sõdeçsca o vidygleaiddie „izpœilnui rousscui móuvui matere trey uzxœdnoslovianscuix móuv rousscoie, bielorousscoie ta veatscoie“ bie çiela nizca móuvscicœu: Youriy Xeveleu, Max Vasmer, Stepan Smal-Sutóçscuy, Yan Baudouin de Courtenay, Eugén Timcénco, Mixaylo Crasouxscuy, Costeantin Niemcinœu, Olecsa Siniauscuy, Grygœr Pœutorac, Vasily Niemciouc, Olecsander Tcacénco.
Togy vui mogete ne govoriti zo mynoiõ ni o ceimy, mynie œd toho ne oubõdé.
»То в непрямих одмінках має випасти, бо він слабшає.«
Ale tó e yno novo i cerpano slovo, ne prasloviansco. Zveag /æ/ e pritòceno ino za uzslœuièmy do /æ/ ← *y. Samo ge /æ/ u seimy cerpanœmy slovie e zaxovano u usiex padejiex.
A yz pitomuix slœu e *u ci *y u padejiex zaxovano, na pr., u: ‹tòcyca : tòcyoc›, ‹dòcyca : dòcyoc›, ‹bòcyca : bòcyoc›, ‹lògyoc›, ‹ròt : ròta›, ‹lòb : lòba›, u çielœy pocazni slova ‹vòcha (vòchie, vòcheiõ, vòchami, vòchax)›, ‹stèblo (stèbel, stèbla, stèblax ...)› poread iz ‹stblo›.
Трохи змінена версія КФЯЙа
»слів, де вникають збігу приголосних: буквів, статтів, книжків тощо.«
Yac vuinicné yna grœzdy sõgolósnœu u tvariex ‹boucóu›, ‹statey›, ‹cnigyoc›?
Ocivisto’ste muilno ròzoumieli ceomou u iniex rousscuix govoriex sõty tvarui he ‹babœu› zamiesty ‹bab› u bœilnie geonotui. Tacœi tvarui ne ymaiõty nicy ciniti iz grœizdmi sõgolósnœu, ale sõty yna œddieya na praslovianscuy stan nagolósou. U praslovianscõ dobõ, nagolós rodova bœilnia geonotui bie na cœneç slova *-ú ( ← *-ón), ógy izteajaigne’ho u daunerousscœy moúvie e ‹•ъ› u pisymie bóugariçeiõ (otge ‹•ъ́›), por., pro nastoyõ, prasl. *babón → *babú → veat. ‹баб›, ceix. ‹bab›, pd.-zx.-rous. ‹bab›, ale: slvç. ‹báb› iz dóugotoiõ proti ‹baba›, sb.-xv. ‹bâbā› — bœilne rodœu geonotui œd ‹bȁba› u imenoualnie odinocyna geonotui, ta, nasamcœneç, rous. ‹babœu, xatœu› iz nagolósomy na ‹•œu›, he yna œddieya na cœnçœu nagolós u prasl. *babú (← *babón).
Tomouge e nagolós na ‹•oc› i u tvariex he ‹cnigyoc›, ‹riecyoc› tc.
I veatsca móuva znaié nagolós na cœnçœu izclad, pro nastoyõ na ‹•о́в›, por. ‹городо́в› : ‹го́род›, ‹мешко́в› : ‹мешо́к›, ‹море́й› : ‹мо́ре›, prote ‹кни́жек› : ‹кни́жка›, ‹ре́чек› : ‹ре́чка›.
U uzgleadie do praslovianscoho nagolósou rodova bœilnia geonotui tvority roussca razomy iz slovaçscoiõ ta serbo-xorvatscoiõ¹ yn tèzoeazuic, cògyna yz six móuv le riexiuxi-y svoyemy cinomy:
slovaçsca mouva dóugeignemy yna golósna corene, por.: ‹vrana› : ‹vrán› (← *vornú ← *vornón), ‹cesta› „doróga“ : ‹ciest›² „dorœg“ (← *koystú ← *koystón), ‹žena› : ‹žien› (← *genú ← *genón), ‹kniha› : ‹kníh› (← *kunigú ← *kunigón), ‹noha› : ‹nôh› (← *nogú ← *nogón), ‹ruka› : ‹rúk› (← *rONkú ← *rONkón), ‹mucha› : ‹múch› (← *mouxú ← *mouxón), ‹motyka› „motuiga“ : ‹motýk› (← *motūkú ← *motūkón), ‹vlna› „vóuna“ : ‹vĺn› (← *ulnú ← *ulnón; ‹ĺ› znacya „l“ dóugo — /lː/), ‹vrba› „verba“ : ‹vŕb› (← *wyrbú ← *wyrbón; ‹ŕ› znacya „r“ dóugo — /rː/) „verb (verbœu)“, ‹mačka ( = mač∅ka)› : ‹mačiek› (← *makykú ← *makykón);
u serbo-xorvatscœy móuvie u rodovie bœilna e yno nenagolósiéno /•ɑː/ („a dóugo“); yac *u ta *y sõty ‹a› u serbo-xorvatscœy, to ocivisto te /•ɑː/ e prasl. *-ú ← *-ón u rodovie bœilnia geonotui;
nacœneç, roussca riexity tó nagolósomy na cœnçœu izclad, otge œdteagxi prasl. nagolós na *-ú odin izclad u lievo: *roykykón → *rēkykú → /riˈt͡ʃɔk∅/; u tvariex rodova bœilna geonotui u odin izclad (dva u prasl.) nie cde ciniti rœzniçõ u nagolósie, ta ci malou govorœu pd.-zx. (galiçscuim, voluinscuim, podœilscuim, carpatscuim) a tacoge poliesscuim pitimo e dodati ‹•œu› do tacuix tvarœu. Ono e uzeato œd tvarœu rodova bœilnia mõjscinui, ta tó ne e prosto miechaigne tvarœu padejœu meidj rodui — potréba bie uzpóuniti to nagolós u yzniclœmy izcladie u prasl. a ‹•œu› imén mõjscinui bie yno gotovo riexeigne. Iesce odino riexeigne uzpóuniti prasl. nagolós u yzniclœmy izcladie torcaié imena geonotui iz corenemy *SelS / *SolS, *SerS, *SorS, a tó perégolósomy /o/ (u usiex govoriex) ta perégolósomy /ɛ/ (u iniex govoriex) iz nagolósomy na yeimy, por.: ‹boróda : borœd›, ‹storóna : storœn› — perégolós tou ne e pro nicy ale uzpóuniti to prasl. nagolós u yzniclie izcladie, ponevagy inace perégolósou u *SelS / *SolS, *SerS, *SorS, he pràvilo, neyma, por.: ‹xolód›, ‹volós›, ‹moróc›.
¹ — ceastcovo e viedomo i u leadscie, por. ‹noga : nóg›.
² — u slovaçscie e œdteagnena dóugota u rod. bœil. i u iménax mõjsca ci niyaca rodou, por.: ‹čas› : ‹čias› (ceoho? — „tchasœu“) poread iz ‹časov›, ‹mäso› : ‹mias›, ‹zlo› : ‹ziel›, ‹Čechy, Čech› : ‹z/do Čiech›.
«У прислівника "перше" є синонім "перво"»
Правда Ваша! А ще є «перве» = перво = перше
r2u.org.ua: перве
супря́гачка «співучасниця, компаньйонка»
спра́жник «спільник у роботі»
24 р. З Луганщини.Посилую
Не закінчив ветеринарщину ,був змушений втікати з окупації .
Планую піти на перекваліфікацію на робототехніку , ціль- інженер. В короткостроковому майбутньму напрямок в бригадири виробничої лінії .
Активно вчу чеську та англійську .Помірі сил, ще німецьку ,італьську та китайську на рівень базового розуміння .
Коч-Кýщ, так древні Трипільці сватали своїх братів кущем папороті.Якщо молодята одружувалися, брати які сватали брата легенько бʼють його кущем зі словами: « Коч, брате! Коч!»
Добре слово
Бо це особлива латиниця, яка об'єднує різні можливі вимови слова під одним написанням. Це з того, що я начитався на 
Зміни до мови про неї.
Наша ж кирилиця просто плює на всі інші міжні вимови крім літературної або щонайбільш молодого південно-східного діялехту (чого мині, щоправда, вистача), нехтуючи північ, південний захід. Там геть не всюди, наприклад, одбулося злиття різних і (у літературній мові чергується з о, е або само з собою), їх там часто вимовляють неоднаково.
> руський діалектний континуум з подальшим розвитком української та білоруської
Не спішіть називати столову воду "монооксид дигідрогену"! То таки була хаотична мішанка, а не континуум.
> В'ятщина/Московщина так само як і Україна й Білорусь має право називати себе нащадком Русі.
Ні, вони колонія середньовічної Русі, а не нащадок. Їх мова йде прямо з праслов'янської.
> Україна = край, країна, земля на межі осілих та кочових народів. Нічого злого не виджу в цьому назвищі!
А хто вам сказав, що не можно казати Вкраїна?
> Вже й тоді – це приблизно коли? Мови не розходяться "за одну ніч" чи "годину", а поступово, з часом
Розходитися почали після праслов'янської доби. Не забувайте ще про значний мовний контакт, надто в одній державі. Бо наприклад, спілні чо́рти не доводять того, що піє. колись була ма́ла одного пращура з прауралською мовою.
І вкінці завершую тритвір надумок для Рівнопису. Може, колись зроблю цілий спрощений зразок, готовіший до користання, докінченіший і ймовірно легший. Хоча щоб цілком обдумати й доробити треба ще багато думок, знань і часу. І насилу я вільний скоріше дописувати про нові кращі гадки, це ще давній задум. Але Рівнопис це таке, спиток, що в мене раніше могло б вийти.
І тут зовсім різні правила, залишок усього, подаю їх окремо, не прописуючи в прикладах вплив інших звідси ж.
III. Інші правила Рівнопису: ще трохи правопису й слововжитку
III.1. Простираю впровадити новий знак •, щоб краще розмежувати різні зв’язки між частинами слів; а ще на додаток дочислюємо минулину їхнього написання. Без цього знака, звісно, можете гадати, що я уявляю як відміну сусіднє доступне написання замість теперішнього. З ним пишемо:
III.1.а. -ся, -сь у дієсловах: умиваєть•ся, молити•ся;
III.1.б. залишки дієслова йняти в складному майбутньому часі: робити•му, ходити•меш;
III.1.в. складні займенники з аби-, ані-, де-, -сь, складні прислівники, прийменники, сполучники: а•би•хто, що•сь; обі•руч, ма•буть, як•раз, у•літку, бай•дуже; за•мість, по•над, на•при•кінці; за•те, а•дже, як•що.
III.1.г. Сполуки сполучників з частками б, би, ж, же: бо•ж, коли•б.
III.1.ґ. А також під•час, що•ж•до, тому•що, навряд•чи, ти•ж•день, ма•буть.
III.1.д. Дієслова, префікси яких збігаються з прийменниками: на•писати, про•читати, до•їхати.
III.1.0. Складні іменники, переробивши їх в окремі слова: природи•знавство, правий•пис. Це надто й для мене. Хоча можна кудись всунути як виверт.
III.2. Пишемо Ь між двома пом’якшеними: сьвято, соньця, дьня.
III.3. Замість жц, шц пишемо зьц, сьц: книзьці, перемозьці.
III.4. Замість усіх тварів прийменника у (у, в, ув, уві, вві, ві, во) пишемо уву (ўв꙼ў), вимовляємо як треба у звуковому середовищі: уву.
III.5. Не пропускаємо дієслово є, користаємо з його особових тварів: єсмь, єси, є, єсмо, єсте, суть.
III.6. Замість усіх тварів прийменника з (з, із, зі, зо, ізо, ізі, из, с) пишемо ізі, вимовляємо відповідно до звукового середовища: ізі.
III.7. Пам’ятаємо, що прийменники мають ще такі значення:
III.7.а. про — “для чого”; “через що, з причини чого” (“про голод здихають”); “як на кого”.
III.7.б. за — при дієсловах говорити, дбати, думати, знати, писати, питати, просити, розповідати, чути та безлічі схожих; також “через що, з причини чого” (“за лихими ворогами дівчини не маю”).
III.7.в. на — вказує на місце не тільки дослівно “зверху” (“закувала зозуленька на гаю”, “служити на кухні”, “на місті купити”, “став на дверях”, “піти на кухню”); “для”.
III.7.г. у — “у порозі, у дверях”.
III.7.ґ. проти, напроти, супроти — “назустріч”; “порівнюючи, як рівняти”; “до, щодо” (“менш було пихи проти слуг”); “перед (днем), під, на” (“проти п’ятниці”, “проти ночі”); “у відповідь, відповідаючи” (“що проти цього сказати”).
III.8. Частіше вживаємо присвійні прикметники, дожні напр. “Маркове купцеве щастя”, “кицьчин хвіст”.
III.9. Іноді вживаємо такі числа:
III.9.а. Півтретя, півчетверта, півп’ята…; півтораста, півтретяста, півчетвртаста…
III.9.б. Двадцять без двох, тридцять без одного…
III.9.в. Одинадцятьсот, дванадцятьсот…
III.9.г. “Лічба на копи”: копа — 50, відповідно пів копи, півтори копи, дві копи…; копа кіп, сто кіп, двісот кіп… (Тут багато чого з нього, але саме тут мабуть буде доречно лишити посилання на “Нариси…” Смеречинського, XI.7).
III.9.ґ. Самодруг, самотріть, самошість (сам з п’ятьма)…; самодруга, самочетвертий…
III.9.д. Двадцять і п’ять, тридцять і шість…
Кілька правил коротко, які насправді треба глибоко пояснювати й укладати словнички (як і деякі повищі), а поки як загальні настанови:
III.10. Уникати іменників на -ння (багато вже про це списано)
III.11. Широкі функції інфінітиву (теж багато, зокрема Смеречинський)
III.12. Правильні прислівники за Смеречинським (без упину, а не безупинно; над міру, не надмірно; щодня, не щоденно; сум було дивитися; згрізна, згорда)
III.13. З однакових форм обирати коротші: цілком досить: цілунок, дарунок, просити (запросити), падок (випадок; чи й пад!), надто (занадто, ще й чуже), поміч (допомога), глядіти (доглядати).
III.14. Ширше вживати “конструкції з віддієслівними іменниками” замість дієслів (Смеречинський): така моя думка, коли твоя охота, віри не йме, журба обіймає, взяти шлюб
III.15. Використовувати багатозначність слів, переносність: “рука” що в Срезневського, що в Грінченка має значення й “влада”, саме такі цікаві вирази це багатство, на яке можна спиратися чистомовцям
III.16. Ширше дотримуватися чергувань: воріг, слівник, конец
III.17. Ну й ще раз, чистомовство
А точніше я втомився вигадувати правила просто теоретично, для спитку — хотілося поекспериментувати, але це марна трата сил трохи. Далі постараюся розробити такі, які сам захочу й зможу вживати, й менше аби було. І поступово впроваджувати їх для себе, добре дослідивши, розписувати все тут — тепер ця гілка буде така, може ще іноді з окремими короткими випадковими задумами. Може якраз наступний допис буде кілька коротких надумів
Тут є невеликий ризик, що в суперечках люди почнуть оцінювати не суть написаного, а хто написав і чи має він право таке писати. По-моєму, як зараз, досить непогано.
Коли Ви кажете: «miechanca yz rousscoie ta bielorousscoie» (суміш із руської та білоруської) ЗАМІСТЬ: «руський діалектний континуум з подальшим розвитком української та білоруської»; а також инші писемні мови Європи звете "мішанкою", то про що мені ще з Вами говорити?
«sobie gabaié Veatscina»
Не "забирає", а наслідує від спільного східнослов'янського (давньоруського) пращура. В'ятщина/Московщина так само як і Україна й Білорусь має право називати себе нащадком Русі.
Не обов'язково звати себе й усе наше навколо від Русі. Вистачить того, що ми пов'язані з нею за походженням та мовою.
Україна = край, країна, земля на межі осілих та кочових народів. Нічого злого не виджу в цьому назвищі!
Розумію, болого вам.