То чому mõgyui та mõgyéx, якщо у давньоруській було мужи та мужихъ? І чому sloüax якщо в давньоруській словесьхъ? Щодо муж, то Ви таки м'який варіант рівняєте до твердого, так?
Mésten pad wd "sloüo" moge bouti i "sloüesex".
"Mõgyui" i e "мужи" — mõgy-ui, hi dõb: dõbui — dõb-ui. Orõden pad mnoginui wd mõgy moge bouti i mõgymi. Mésten pad wd mõgy moge bouti i mõgyéx i mõgix. Ai, -éx u mõgyéx e tocmo po ("за аналогією до") "tuerdwy" pritcyé ("парадигмі").
То чому mõgyui та mõgyéx, якщо у давньоруській було мужи та мужихъ? І чому sloüax якщо в давньоруській словесьхъ? Щодо муж, то Ви таки м'який варіант рівняєте до твердого, так?
"м'яке" муж як буде відмінятися? А що з словами син, гусь, слово, буття, ловля, вовк, розбишака, як їх плануєте відміняти?
mõgy : mõgyui — orõd. mn., mõgyéx — mést.mn.;
suin : suinmi — orõd. mn., suinox — mést. mn.;
gõsy : gõsymi — orõd. mn., gõsex — mést. mn.;
sloüo : sloüami — orõd. mn., sloüax — mést. mn.;
bouttie : bouttiami — orõd. mn., bouttiax — mést. mn.;
loüya : loüyami — orõd. mn., loüyax — mést. mn.;
óuc : óucui — orõd. mn., óucéx — mést. mn.;
ròzbixiaca : ròzbixiacui — orõd. mn., ròzbixiacéx — mést. mn.
Мав бесіду з одним товаришем "западенцем" щодо оцих "гуцульських" відмінків, так ось маю до Вас певний ремст. Ви раніш казали, що має бути "на коніх". Та звідки взяли, якщо давньоруською було "на конихъ"?
Чи Ви плануєте увесь м'який варіант урівняти до твердого? Тобто "м'яке" муж як буде відмінятися? А що з словами син, гусь, слово, буття, ловля, вовк, розбишака, як їх плануєте відміняти?
Маючи на увазі слова: трапити, трапляти й инші…
Знову думав над верзиєю його спосуди від німецького treffen, через лядську мову.
Міркую, чи не могла його засвоєнню, коли й будучи спосудою з нім. джерелом у treffen, сприяти підтримка з боку слів и значень питомого корене *trop-, маючи на увазі слова в статті під словом "тропа" в ЕСУМ (V, 648).
Значення "найти, попасти, натрапити на", будучи відносно абстрактни, типологично походять від значень "йти", "слід", а також "стежка"; рівни розвиток "стежити" : "стежка". Рівни й морфологично мотивований розвиток значення "йти" → "дійти до мети" в: ити : на-йти.
Для доведення можливости такої підтримки з боку питомого *trop- є необхідно уважно переглянути всі засвідчені значення від засвідчених похідних творень сього корене.
З ЕСУМ (V, 648: тропа):
тропа́ "стежка; шлях; напрямок, слід" (Гринченко, Недільський, Пискунів);
троп "тс." (Недільський);
тріп "вузька гірська стежка" (Онишкевич), "правильна думка про щось" (Корз —?);
тро́пка "стежка";
тропови́к "тс.";
тропо́к "стежечка";
тро́пи́ти "протоптувати дорогу, стежку; насліджувати звіра, йти по сліду" (СУМ, Недільський);
стропи́тися "збитися з шляху, з пантелику";
утропі́ "слідом";
и далі:
д.-рус. тропа "шлях, дорога", за Срезнівським: "протоптанная дорожка, дорога, путь";
ляд. trop "слід, колія", за PWN: «odbicie stopy zwierzęcia na ziemi lub na śniegu»; tropić "висліджувати", за PWN:
Из инших словінських мов відповідники в ЕСУМ хиблять, але виджь:
Slovar slovenskega jezika (Fran Ramovš):
tropa (https://fran.si/iskanje?View=1&Query=tropa), у словінцькій мові з иншим розвитком значення йменника: "купа, стадо, зграя, товпа, глота, рій, стая (псів, коний, кіз, люду тощо)":
"pastir žene tropo na pašo / živali so se družile v trope / tropa fantov / cela tropa jih je prišla". Рамовш те словінське слово товмачить яко спосуду старойтальського troppo "череда". Проте значення "товпа, юрба, череда, глота, стая, стадо" є засвідчено й лотиськім trapa "товпа, купа", що точно тякне руському тропа (балт. а = слов. о), а типология розвитку значення "бити, товкти" → "купа" йме паралели: товкти : то́вча, товчія́ "штовханина", стовко́вище "місце гуляння (дітей)", глота "товпа, юрба, купа; тіснота, тиснява", глотити "тіснити, товкти, товпити" ← и.-є. *gele- "тиснути, товкти, давити", та й саме товпа, товпити є, віді, повязано з товкти через різні форманти *-p- та *-k- одного корене *tul-, первісне значення якого, віді, є "давити, тиснути, бити", толока : товкти, слвц. dаv "товпа, юрба, глота" : daviť "давити, тиснути, душити", ягел. throng "юрба, рій, глота" ← прагерм. *þrangwaz "давка, тиснява", ← п.-й.-є. *trenkʷ- "бити, товкти, давити", сюди ж и дієслово thring "товпити, юрбити; давити, глотити, тиснути", пран. presse "товпа, юрба, глота; давка, тиснява" : presser "давити, тиснути" (← "бити, топтати, товкти"), нзм. drukte "товпа, юрба, глота" : drukken "тиснути, товкти, давити; терти" (рівни й рус. терло, тирло "місце нересту риби", "місце збору худоби") тощо.
Далі словінцьке tropina "жом, жмих, грудки від щавленого грозна, сімене соняха тощо" (https://fran.si/iskanje?View=1&Query=tropina); там же вже товмачено яко питоме від того самого корене *trop- : *trep- у руських: тропа, тріп, тропити, тропина, трепати.
Словінцькі слова, йих значення та пояснення походження прямо до питання про трапити відношення не мають, але дають оцінити широту розгалуження значень прасл. *trop-.
З голосним "а" корене в руській мові до trop ("а" є за походженням ступінь довготи *ō, ← *o) певно тягнуть:
– трапаш; http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/59135-trapash.html#show_point ; ЕСУМ V, 621: трапа́ш; ЕСУМ непевно припускає звязок з тропа; для мене є звязок той очевиден;
– траптова́ти "топтати; знищувати"; ЕСУМ V, 622; Недільський, Шейківський); я його ясню формально яко від основи *trap-ut-, з интенсивним *-ut- (-ът-), від *trap- ← *trōp-, ← *trop- : *trep- "бити ( ; давити, тиснути; терти)", тобто передбачаючи збереження/відбиття давнішої семантики дієслівного корене *trep- у його йменниковім виді з *o → *ō (→ "a"), а не "контаминацією" слів трапити (ЕСУМ V, 622: тра́пити²) з тратува́ти (ЕСУМ V, 624), яко пише ЕСУМ. И про сі останні слова буде мова нижче.
Наведу перелік усіх засвідчених тварів и йих значень з трап-, перше ті, що йих ЕСУМ (V, 622, під: тра́пити¹) веде вз німецьке treffen:
тра́пити "потрапити; спіткати; влучити"; тра́питися, трапля́ти, трапля́тися;
тра́фити "попасти, влучити, потрапити"; тра́фитися, трафля́ти, трафля́тися, траф'я́тися "трапля́тися" (Онишкевич);
тра́хвити "влучити", тра́хвитися "трапитися";
трап "випадок; спосіб" (Недільський), тра́па (Недільський, Пискунів), трапля (Недільський, Пискунів, Шейківський), трапо́к (Недільський) "тс.";
трапу́нок "випадок", траф "тс.; випадкова зустріч; (виг.) влучено" (Недільський), трафу́нок "випадок; нещасливий випадок" (Недільський);
тра́пкий "кмітливий" (Гриц АВ);
на трапку́ "де трапиться";
при́трапка "випадок"; притрапу́нок, притрафу́нок "тс." (Чопей);
трафити (1579), трапити (XVII ст.);
и далі, там же, в инших словінських мовах:
вят.: тра́пить "потрапити; трапитись"; тра́фить "влучити; догодити";
блр.: тра́піць "влучити; опинитися; знайти; встигнути";
ляд.: trafić "влучити", trefić (https://sjp.pwn.pl/sjp/trafic;2530245.html ; https://sjp.pwn.pl/szukaj/trefi%C4%87.html);
чес. trefiti (суч. trefit) "попасти, влучити; найти дорогу; вгадати; натрапити";
слвц. trafiť (https://slovnik.aktuality.sk/pravopis/?q=trafit);
с.-хв. трефити / trefiti "тс." (https://hjp.znanje.hr/index.php?show=search).
Окремо хочу розглянути статтю на слово тра́пити² в ЕСУМ (V, 622):
тра́пити "переслідувати, пригнічувати, мучити, дошкулювати" (Недільський, Верхратський "Про говір галицьких лемків", Шейківський, Онишкевич);
тра́пи́тися "мучитися, журитися" (Онишкевич), "лаятися, сваритися" (Недільський, Верхратський, Шейківський);
трапениця "замучена жінка" (Верхратський);
траплі́ння "сум, печаль, клопоти" (Недільський).
ЕСУМ сі слова ведеть уз лядську мову; виджь там ляд. trapić "мучити, докучати, непокоїти, переслідувати", ст.-ляд. tropić "мучити"; далі: чес. trápiti (суч. trápit) "мучити, терзати", в.-луж. trapić "мучити, утискувати, лякати", болг. трапен "який не прийшов до тями (після переляку)", истръ́пна "ціпеніє", слн. trap "дурень", trapiti "мучити"; ст.-сл. трапити, від прасл. корене *torp-, якого правильний рефлекс у руській мові є тороп- (виджь ЕСУМ V, 607: торо́пи́ти; 606: торо́пати"). Ни сі згадані слова прямо не тягнуть до питання про трап- "влучити, опинитися, попасти, …". Але мою увагу вони привернули сими моментами:
Правильний лядський рефлекс прасл. *torp- є trop-, таки засвідчений у ст.-ляд. tropić. Тому сучасне trapić — з "a" викликає питання. Його можна яснити: а) итеративно-дуративною формою з відношенням а : о (wyrabiać : wyrobić, chadzać : chodzić), проте се припущення би передбачало форму +trapiać : tropić — невідомої, або b) то є спосуда з иншої зх.-слов. моаи, на пр. чеської, заступивши первісне питоме ст.-ляд. tropić.
Испосудженість у руську сього тра́пити² (ЕСУМ V, 622) я тут не йду заперечити, ни, нагадаю, не йму на меті заперечити ту спосудженість трапити¹ — моя мета є простежити можливости впливу й сприяння йих засвоєнню в руській мові з боку фонетично, семантично, а подекуди й етимологично близьких питомих руських слів.
Що до згаданого више прасл. коренем *torp- (виджь ↑, ЕСУМ V, 607: торо́пи́ти; 606: торо́пати"; сюди ж: ЕСУМ V, 607: торопі́ти), ЕСУМ, з застереженням («загальноприйнятої етимології не має»), на тлі словінськім товмачить його первісне значення: "торопіти" (V, 607: торо́пи́ти), "лякатися" та "квапити" (V, 607: торопі́ти), й вяже з прасл. tyrp- "терпіти" (там же, V, 607: торопі́ти). Проте всі сі значення сами суть абстрактни, отже похідни, й не дають установити йисте етимологичне значення прасл. корене *torp-. Правда, на тлі й.-є. ЕСУМ товмачить його значення "вертати, крутити", наводячи приклади з різних и.-є. мов. Проте етимология наведених там слів из инших и.-є. мов є в инших джерелах етимологичних або непевна, або різна від товмачення в ЕСУМ. Не ясно є ми, відки бере ЕСУМ лат. trepit "повертає" — я'сми ю ниде не найшов. Менше з тим, коли для грецьких τρέπω, τρόπος и є вірне вихідне значення "вертати, вертіти", його пратвар и.-є. є *trep-, що прасл. *torp- (→ рус. torop-) дати не міг. Латинське же trepidus "збуджений, неспокійний, тривожний" Wiktionary (https://en.m.wiktionary.org/wiki/trepidus#) вяже з прасл. *trep- "тріпати, бити", яке достовірно тягне до *trop- у словах тропа, тропити, …; трапаш, траптовати (виджь ↑). Значення даного лат. слова можуть походити ріано від значення "вертіти" ("вертливий → неспокійний"), и від "бити, тріпати; тиснути, давити" ("бити" → "тривога", "тріпати → трепотіти", "тиснути → гнести → мучити ≈ завдавати непокою"). Проте подане на Wiktionary (https://en.m.wiktionary.org/wiki/trepidus# → https://en.m.wiktionary.org/wiki/%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%8C#Russian ) ширше коло відповідників в инших и.-є. мовах, для яких реконструйовано є там значення "to stiff" ("бити, тиснути, давити, пхати") робить — з погляду методологиї етимологиї — се вихідне значення перспективнішим. Такі на поверхні далекі від "бити, давити, тиснути (й под.) значення в балтських мовах яко "процвітання, зростання, процвітати", "сила, здатність", "дужий", а також у д.-йинд. "ситіти, нігувати", гр. "сичу, радую" (виджь ЕСУМ V, 607: торо́пи́ти) — всі абстрактні, коли не ймуть геть иншу етимологию, можуть бути пояснені розвитком тих самих значень "бити, давити, тиснути" — рівни в руській розвиток прасл. *gnob- "гнобити, давити, тиснути" : "економити, копити, щадити богатство, статок; статок, богатство" в гоноба, гонобити — з уторинним "о". Окремо чи додатково деякі значення може бути яснено розвитком "бити, давити, пхати" → "битий-пханий" → "напханий = щільний" → "твердий → стійкий; сильний, дужий" — через позитивні конотації. Рівни й розвиток руського слова клечання "зелень" : клякнути "тверднути". Навпаки, через негативні конотації такий же розвиток отримало прасл. *torpēti, *torpiti, та й *tyrp- у руських торопіти "ціпеніти (← тверднути)", відки й "лякати", "терпіти ← бути давленим, тисненим; бути в стані тісноти; тверднути, клякнути".
Можливо значення "вертати, вертання" в гр. τρέπω, τρόπος є не первісне, а є розвиток через проміжні значення руху ("ити", "гнати") від тих же значень "давити, тиснути; бити". Рівни значення руського торопити "квапити" (ЕСУМ V, 607: торопити), а також руського крятати "рухатися туди-сюди" (ба, й з дальшим розвитком в абстрактне значення: "бути зайнятим, пильно працювати") : крутити. Се (моє) припущення посилює й изолованість реконструйованого значення "вертати, вертіти" для грецьких слів. Між иншим, и для прасл. *kront-, *krent- є в словінських мовах засвідчено звязок значень кругових рухів : прямих рухів : твердого стану (жорсткости тощо), виджь ЭССЯ XIII, статті на *krõt-.
За різного вокализму прасл. коренів torp-, *tyrp- з одного боку та *trop-, *trōp- (→ trap-, руських слів, повязаних зо значенням "дорога": трапаш), *trep-, из другого є справедливе питання: для чого є ту розбір коренів *torp-, *tyrp-? Наведене вище порівняння значень одних и других у руській, инших словінських та йинших и.-є. мовах дає виснувати йих рідність на рівні й.-є., а саме через міну нульового ступене *tr- для *tr-e-p-, *tr-o-p-, *tyr-p- зо ступенем *е/о для tor-p-, де *-p- є "формант" (або й.-є. "суфикс", чи "розширитель"). Тоді, в се коло слід віднести, як розширені йиншими "формантами" ("суфиксами") прасл.: *tor-k- у рус. торока, торочити, *(s)tyr-k- "торчати, (с)тирчати", *tyr-m- у рус. термати, термосити, *tyr-z- у рус. терзати, и може *tur-g- та *tru-g- у рус. торгати, трогати, *tr-om-p- у труп, *tr-ont- у трут, трутити, и на кінець, у безсуфиксальних (на й.-є. тлі) *tr-/ter- у терти, та *tor- у торувати.
Вертаючи до головного питання сеї статті, нас тут цікавлять саме ті значення слів від питомих коренів — передусім trop- та його подовженої міни *trōp- → *trap-, и далі всіх инших, розглянутих тут, у відношенні до трап- ← ← нім. treffen, а саме значення не "статичне" — "тропа, дорога, путь, стежка", а значення дієслівні та похідні від йих: "стежити, вистежувати, слідити, висліджувати", й частково (в аспекті йих звязку з семантикою руху) "переслідувати, гнати", а також значення, повязані з семантикою мети, напрямку та пошуку. Як показують усі наведені вище приклади, такі значення доволі тісно меджують и переплітаються з подібними, а подекуди й тотожними в тих словах, походження яких є товмачено як німецьке, від нім. treffen.
Фонетика (приголосний "f" та голосний "е") зх.-слов. та с.-хв. форм (ляд. trefić, чес. trefit) робить йих ближчими до нім. treffen, ніж руські форми (ино з голосним "а", хоча й з різними приголосними: "п, ф, хв"; голосний "а" є й у формах инших слов. мов), посилюючи версию німецького походження сих слів у словінські мови (мета спростувати се в сій статті й не стоїть). Мета є тут — принаймні на руськім тлі — виявити можливости сприяння (розглянутих тут) питомих слів з йих значеннями засвоєнню того німецького слова.
У звязку з приголосним "f, ф", який у руській мові (та йинших словінських) звичайно насторожує про чудже походження слова, необхідно нагадати про його наявність у достовірно питомих словах: рус. форми дрофа~драфа, дуфати. Друге є спосуджене в руську з зх.-слов., але є, кінець кінцем, словінське, де "f" (ймовірно, з *[ɸ̞ ~ ʍ]) постало внаслідок асимилації *A×B→C, а саме: *[p+w]→[ɸ̞ ~ ʍ] так само як и в рус. фонетичній формі дрофа~драфа ← *[dropwa] (← *dropu-). Випадків *[ɸ̞ ~ ʍ] на питомім тлі руської мови є де більше, та сі важать саме звязком сього звука з вихідним *[p] ("п"), конкретно в сполученні з *[w].
Розбиране ту питання може становити йнтерес у де ширшім плані — оцінки того, наскільки різні чинники — головно, фонетична й семантична близькість (між чуджим и питомим словом) — на тлі питомім у мові грають зустрічну роль у засвоєнні спосуд, припускаючи, що в окремих випадках меджі тої близькости можуть бути настільки тонки, що мовці мови приймача можуть прийняти чудже слово без стадиї сприймання чуджого слова чуджим.
Підперти сю теорию можуть и приклади таких, етимологизованих яко спосуди, слів:
– варувати — се слово є спосуда д.-в.-нім. warōn "берегти", ще з доби спільнословінської, але на словінськім тлі було й питомословінське слово, представлене в д.-рус. памятках дієсловом варити зо значеннями "попередити, запобігти, берегти (проти/від чого)", нині в словінських мовах питоме слово є представлене вятським "предварять, предварительный", а також засвідчено зокрема в бойківських говірках руської мови (Онишкевич І, 84: ва́рити "заздалегідь застерігати; попереджати", вари́ти² "берегти"); спосудженість першого є загально прийнята, але фонетичний твар и значення його та питомого суть настільки близькі, що мовці словінських говірок могли германське слово сприймати яко своє;
– рада, радити — за ЕСУМ (V, 11) спосуда через д.-ляд. або д.-чес. сер.-в.-нім. rāt "рада", проте воно є рідно (на рівні й.-є.) з питомими словінськими словами, представленими в ст.-сл. радити "турбуватися, дбати, піклуватися", д.-рус. родити (радити) "тс.", та суч. руськими рад ( ≈ "який тішиться, веселий"), радіти, ради (прислівник-прийменник); можна припустити що засвоєнню германського слова могли сприяти проміжні значення/конотації (між чуджим и питомими словам) "домовлятися про вирішення питання, дбати про [успішне] вирішення питання", "дбаючи, напучувати кого в якім питанні", "сприяти вирішенню питання через напучування, наставлення", "радо кого намовляти; радо бути посередником у вирішенні питання" тощо;
– клейстер — спосуджене нім. Kleister, є на рівні й -є. рідно з прасл. *gly-y-o- в рус. глей, далі *kly-y-o- в рус. клей;
– клема, клямка "затискач" — від нім. Klemme "затиск", є фонетично й семантично близьке питомому корени прасл. klom-, klon-, klem-, klen- (и йинші міни) зокрема в рус. клонити; в різних словінських мовах сі питомі корени набули й значень, повязаних з притисканням чи ззєднування, через проміжні значення "нахиляти, прихиляти" (рівни й рус. клемезити "склеювати докупи", кленити "давити";
– клець "колода, чурбак"; кльоцка " — від нім. Klotz, мн. Klötze "тс.", фонетично — в т.ч. кінцем слова, нагадуючи словінський чепінь *-yk- (рус. -ець, д.-рус. -ьць) — нагадує слова повязані з тямами "колоти; дрова; палка, дерев'яна річ" (див. етим. звязок слів кло, кла, клик з колоти, колода, сюди ж и: клюка; кльок "свинка (дитяча гра; ← палка, клюка; ЕСУМ ІІ, 471: кльок¹; кляч "жердина", ЕСУМ ІІ, 471)", "деревяна річ; бити": (клепати, клепка), "тверда річ; тверднути" (клякнути). Про стертя границь між словами чуджого походження та питомого через близькість звучання та значень можуть зокрема свідчити й лишені без пояснення походження слова: кльосиво "шматок дерева для тимчасового з'єднання пірваного ланцюга" (ЕСУМ ІІ, 471), кльо́пацок "грудка" (там же), кля́цики "тістечко здобити верх паски" (там же);
– клинок — через вятську від нзм. kling "лезо", нзм. слово є звуконаслідувального походження, повязане зо словом klang "звук", klingen "дзвиніти", але на тлі словінськім було зближено зо словом "клин", набувши й "словінського" виду морфологичного — з чепенем *-uk-o-s → (д.-рус. -ъкъ) рус. -ок/-к-;
– клапан, клап (ЕСУМ ІІ, 454) — від нім. Klappe, є явно зближене на словінськім тлі зо значеннями питомих коренів *klop-, *klep-, *xlop-, аж до ще більш "опитомлених" фонетично: рус. хлап "клапан", чес. chlopeň "тс.";
– верстат — від нім. Werkstatt, на тлі словінськім є зближене й сприйняте яко повязане/похідне від питомого верстати;
– колодязь — доси, попри переважну (й переконливу) думку про його германське джерело з вихідним значенням "холодний" (← прагерм. *kald-) се слово тут и там викликає припущення про звязок з питомим слов. *kol-d- у рус. колода, з товмаченням *"зруб (из колод) коло ями джерела води". Тут є треба усвідомити, що таке товмачення є не лише хиба етимологичного пошуку, але безперечно й плід такого (вторинного, здавна) зближення значень самими мовцями словінських мов;
– ситець "вид тканини" — через мову вятську з низозімської, куди з индської чи бенгальської, але явно було осмислене на тлі вятськім яко "питоме" через звязок зо словом сито через проміжне значення "тонка, рідка тканина з дірками";
– слвц. klampiar, чес. klempíř "майстер, який обробляє бляхи, дахи тощо" — від нім. Klempner, від прагерм. klampō "клепати, бити; тиснути, плющити"; очевидно йих засвоєнню в сих словінських мовах сприяли близькі за звучанням и проміжними значеннями слова питомих коренів klop-, klep- "бити, клепати, плющити" та *klom-, *klon-, *klem-, *klen- "клонити, прихиляти, притискати, ззєднувати", аж до міри, що може виникнути спокуса товмачити йих яко виниклі в результаті вторинних звукомін из згаданих питомих коренів. Ба, й инша спосуда з д.-в.-нім. bleh у словінські мови: ляд. blacha, рус., вят. бляха, слвц. plech найимовірніше зазнало впливу з боку питомих коренів *plosk- (plesk-), *blux- у словах повязаних з плющенням, плоскістю;
– новоєврейське תור "черга; ряд", також "курс, біг, перебіг (чого)", "ера; епоха" — його коріння є питомосемитське (Klein, Etymological dictionary of Hebrew language, 695: תור²), проте в нову добу — відродження єврейської мови — ймовірно не обійшлося без упливу значень з боку близьких за звучанням слів європейських мов: ягел. turn, пран. tourner, лат. tornare; попри близькість суміжних значень и звучання, празначення семитського корене є "скитатися, блукати, ходити", а празначення європейських слів є "стругати, точити, ялозити".
Авже, таких прикладів можна навести де більше.
Відкрию знову питання про запозиченість форми певн-.
Категорично заперечувати лядське походження сеї форми я не збираюся, оскільки загальне положення про регулярність рефлексації сильного *ъ в руській мові є в силі, й не може бути піддано сумніву.
Проте низка спостережень окремих випадків фонетичних форм та деякі міркування над йими, гадаю, має бути взято до уваги.
Необхідність пильнішої уваги до так би мовити 'нерегулярної' рефлексації в різних окремих, поодиноких лексемах є перспективна в питанні загальнішім (тобто не тільки для розбираної ту форми певн-) — для ревизиї походження деяких слів у руській мові, для яких чудже походження вважається несумнівним.
Можна цілком розуміти причину віднесення (в ЕСУМ) слів з певн- до лядських за походженням: регулярно сильний *ъ (прасл. *u) дає/дав у руській мові рефлекс, відбитий на письмі чинного сучасного письма літерою "о".
ВІДСТУП і ПРИМІТКА 1) — Я навмисно розписую «відбитий на письмі чинного сучасного письма літерою», оскільки певні діалектологічні дослідження спростовують поширену позицію про "злиття" в руській мові в одну фонему первісного "негармонизованого" *о та сильного *ъ.
ВІДСТУП і ПРИМІТКА 2) — Означення "регулярно" тут слід уточнити словом "загальнопоширено", оскільки, як яскраво свідчать численні приклади говірок, для різних говірок маємо справу таки з різними рефлексами, й тут я маю на увазі не поодинокі випадки, про які буде мова нижче.
Отже, версия лядського походження форми певн- виходить из постулату, що очікувано "правильно" д.-рус. форма пъв-ьн-, и прасл. *puu-yn- (у працях зо словінської етимологиї, реконструйовану прасл. форму передають графично так: *pъv-ьn; я ж пишу саме як *puu-yn- з тої причини, що *ъ та *в походять від одного й того самого прасл. звука *u, а їх різний результат є зумовлений різним звуковим контекстом, позицією сього *u) би в руській мові мало дати +пов- (відповідно до чинного письма), и відповідно форми: +повний, +повен, +повність, +повнити тощо.
Попри послідовність рефлексації сильного *ъ → літера "о", маємо таки поодинокі випадки, де ще в давніх памятках на його місці стоять літери: "ь", "е". Ясна річ, літера "е" в таких випадках не значить, що йдеться про відмінну рефлексацію від тої, яка є під літерою "ь" — заміна сильних *ъ та *ь відповідно літерами "о" та "е" ще в давніх памятках є річ звичайна (проте знову зазначу: з сього самого факту не випливає висновок про, будь сим, "злиття" сих фонем з фонемами первісних праслов'янських *e та *о). Серед таких випадків суть такі написання:
– скьрб- (http://oldrusdict.ru/dict.html#), представлені різними формами (скьрбсти, скьрбь, скьрбьно, скьрбьныи, скьрбѣти; и з "е": скербсти, скербь, скербьныи), при формах зо скърб-, відки й сучасні писані форми зо скорб-;
– кербь — у памятці йно через "е", але значення його (див. Матеріали Срезнівського) дає вести його від прасл. корене *kurb- (зо ступенем редукції), відбитім рус. корба (див. ЕСУМ ІІІ, 12: корба²), паралельним до корене *korb- у суч. короб, коробити;
– кермъ, д.-гр. товмачення якого словом χρῆμα ("капитал; активи; майно; гроші; провйант; товар") дає ототожнити його з прасл. *kurm-, д.-рус. кърм-, рус. корм-; у написанні з літерою "ь" не відомо;
– керста "гроб", керстица "сосуд", з паралельними писаними варйантами: кърста, кърстица, корстица. Сю лексему в словнику Фасмера є товмачено яко запозичення з литовської або сумської мови. Чи є то запозичення, приклад сього слова все одно важить, бо й будучи запозиченням, з виду давнім, відбиття з "е" є нерегулярне.
Фасмер, приділивши (трохи) увагу написанню з "ь" — скьрбь, посилається на Шахматова, який таке нерегулярне "ь" пробує пояснити «субституцією» (у якім розумінні?; див. у Фасмера, під: скорбеть).
У ширшім контексті проблеми 'нерегуларної' рефлексації голосним переднього ряду перелік слід розширити й випадками сполучення веларного приголосного з голосним переднього ряду без очікуваної (регуларно) палатализації веларного:
– скеп-, скѣп- (http://oldrusdict.ru/dict.html#: поскепати, поскѣпати, оскѣпище, оскѣпъ, проскѣпъ, роскѣпъ, скѣпаниѥ, скѣпище); таку рефлексацію є відбито й у суч. формах, на письмі: скеп-, скіп-; при 'регуларній' рефлексації: щеп-, щип-, скоп-;
– нема в відомих пам'ятках писаних форм скем-, засвідчених у новоруській зо скем- (скемити), проте наявність у д.-рус. памятках фонологично аналогичних форм зо скеп-, скѣп- мусить передбачати, що відоми були й форми зо скем-, скѣм-, при регуларних щем-, ском-;
– етимологично не зовсім ясна мені є в памятках форма: кереводъ (див. ті ж "Матірйали"; є воно те саме що хороводъ/короводъ/*корогодъ?), товмачене там яко якесь наряддя ловити рибу, але якого би походження вона ни була, й вона демонструє таку нерегуларність.
Примітен є й приклад из памятки під сим же словом кереводъ, де той самий прийменник "в", в однім реченні, є писано "вь" — з "ь", переднім голосним, перед именником, який починає голосний передній: ѣзъ (суч. рус. "їз"), а перед именником, який починає непередній голосний: озеро, є той же прийменник писано з непереднім голосним "ъ" — "въ":
«Вь ѣзу Шубалскомъ три ночи, да въ озерѣ въ Яворбскомъ кереводъ, да въ загонѣ участокъ.». Коли то не є описка, то може бути також приклад асимилації, при чім на границі слів.
Усі вище наведені приклади виключають лядський уплив.
Приклади слів явно грецького походження з "ке, ге, хе" з пам'яток я сюди не даю, вони тут не важать, оскільки вони суть часто сута транслитерація грецьких слів, и нич про відповідність 'регуларній' рефлексації казати не можуть.
Памяики пізнішої доби дають ище більше прикладів таких випадків. Наперед зазначу, що їх відносять (зокрема Шевелів) до запозичень из лядської, але я спробую показати, що то не мусить бути правда, а в деяких випадках узагалі найимовірно то є хибне твердження.
До таких прикладів тягнуть форми:
– пекельний; засвідчене й у Матеріалах Срезнівського, писане: пекельница (нас цікавить саме "ке" на письмі), поруч з писаним: пекльница; из памяток сер.-рус. доби: пекелного, пекельноє, поруч з пеколноєї;
– статечнѣ (сер.-рус.);
– мѣстечко (сер.-рус.);
– статечнѣ (сер.-рус.);
– куревником (сер.-рус.);
– сукен (сер.-рус.);
– даремний (сер.-рус.);
– кревний (сер.-рус.).
Сі твари є згадано в Шевельова ("Исторична фонология"), й усі йих він товмачить яко спосуди з лядської мови.
Декотрі хоча й можуть бути з лядської, все таки деякі мають спільну рису: етимологичний непередній голосний сильний — *ъ перед складом з переднім голосним — етимологичним слабким *ь. Наведу ті слова в йих етимологичнім написанні: *статъчьнѣ, *куръвьникъ, *кръвьн-. Дещо меншу певність у наявности етимологичного *ъ явить *сукъно — його там могло й не були (пор.: огнь "вогонь", осмь "8", вѣтръ, пълнъ "повен", де голосний пізніший є епентеза, а не пряме продовження етимологичних редукованих). Так само неоднозначен є випадок з формою даремний — исторично й диялектно є засвідчено й форму з *ъ — даръ, и з *ь — дарь, а друге таки дало би регуларне: даремний ← дарьмьн-.
Усі ті випадки з "е" (тобто "ь") на місці етимологичного *ъ, замість очікуваного "о" можуть відбивати окремий випадок регресивної асимилації в рамці загального/ширшого явища — притаманного руській мові — тенденції до т.зв. "міжскладової гармониї голосних", куди тягнуть и йинші окремі явища: асимилація *о, *е до "а" перед складом з *а (богато → багато, кожан → кажан, тестамент → дастамент), гармонизація *о, *е перед редукованими слабкими, *е (передній) → о (непередній) після палатализованих прасл. *k, *g, *x та *[j] перед складом з непереднім голосним (чоло, жона). Форму скьрбь ← скърбь можна пояснити тою ж асимилацією. Додатковим чинником переходу непереднього *ъ в передній "ь" (на письмі й "е") в деяких словах могла бути особливість артикулації веларних k, g, x — уже сам Шевелів переконливо доводить роль особливости їх артикулації в еволуції рефлексації *ъі в напрямку його підвищення й посунення вперед у руській мові, що нині є на письмі відбито як "ки, ги, хи", а по говірках и "кі, гі, хі, кє, гє, хє", вогнищем чого Шевелів локализує йстричну Волинь, себто північні землі руської мови (ширше, Полісся). Незайво є зазначити й близькість тої землі до Лядщини; се не мусить підперти гадку про Волинь як "канал" запозичень из лядської — маючи на гоці те, що мови з йих диялектною строкатістю не знають державних границь, слід припускати й окремі спільні артикулаційні риси в суміжних говірках між різними мовами, не маючи на увазі вплив одної на другу. Кінець кінцем, праслов'янська мова розпавшись, не розпалася на готові окремі гомогенні руську та лядську мови. Пильніший погляд на руські говірки, в т.ч. й їх давній стан, змушує бачити їх як "микромови" загальної руської мови (маючи на увазі тільки те, що ми зовемо нині "українська"). За Шевельовом особливість артикулації веларних k, g, x є їх передність (мабуть її можна порівняти з такою артикулацією веларних k, g на пр. у пранецькій, шведській, америцькій ягельській; тобто, грубо кажучи, щось на шиб: "кь, гь, хь").
Необачно відніс Шевелів до випадків 'нерегуларної' рефлексації форми: містечко, скельце. У них никда не було *ъ на місці, де постало "е". Наведу йих етимологичне написання:
– *мѣстьчько; ся форма розширена додаткови диминутувним суфиксом -ько від уже диминутувної *мѣстьце — тут нема *ъ, й не могло бути, йнакше не було би "ц" ← *k;
– *стькльце; диминутив зо суфиксом -ьце від *стькло, де також никда не було етимологичного *ъ, пор. готське stikls.
У "пекельний, пекло" таки був етимологичний *ъ — *пькъл-, відбитий и на письмі в памятках: пекълъ, правда, в переміжку з: пьклъ, пеколъ, пькълъ, ще й пьцьлъ (де "ц" підтверджує, що після "п" був етимологично *ь, а не *е) саме по собі не мусіло би свідчити про те, що "ъ" між "к" та "л" є там етимологичен, коли б не споріднене лат. picula "смола" (за Трубачовом слав. слово є взагалі спосуджене се лат. слово), де *u => "ъ".
Та й за наявності етимологичного *ъ в *пькъл-, в адйективній його основі — з суфиксом -ьн-: *пькъльн-, *ъ, будучи оточен обабіч переднім голосним *ь, опинився в подвійній умові до асимилації в *ь, и регресивної, й прогресивної.
У випадку праформи стькльце, голосний у руській мові між "к" та "л" мусив постати неодмінно, але нема жадної умови, що такий голосний мав бути "о", а не "е", аби ті форми були 'питомо руського' виду. Той голосний тут має епентетичну природу, а не продовжує первісний етимологичний *ъ чи *ь.
Картину 'нерегуларности' всі доси вище наведені приклади не вичерпують. Сюди тягнуть и:
– форми прізвищ на -кевич (*-ьк-евичь ← *-ьк-овичь), розглянуті Шевельовом на стор. 304 ("Историчної фонологиї");
– форми з -еньк-; Шевелів тут, правда, хибно реконструює сей складений суфикс из прасл. *-en(t), що самостійно дав у руській -ẽ (в словах типу telẽ, telẽt- "теля, телят-") + -yk- (д.-рус. письмо: -ьк-) — у такім разі замість "сухенький" було би +сушенький; на мою думку, в истоті, є -еньк-, скоріше складено з: *-ъ (парадигматичного закінчення прикметників нечленних типу сухъ, малъ) + -н- + -ьк-, себто: *-ъ-н-ьк- — *-ъньк-, що підтверджують и паралельна в пд.-західних говірках рефлексація його в формах: сухонький, мяконький, а також бойківський рефлекс "-ойк-": легойкий, мнякойкий. Хоча, я розумію, що "перешкоду" з "х" перед "е" в "сухенький" Шевелів мав намір подолати поясненням аналогиєю, але реконструкція в -еньк- елемента *-en- є все одно дуже сумнівна з огляду на ті ж таки приклади з -оньк-, -ойк- в инших говірках.
Не зовсім є ясне походження "е" в формах ден- слова "дно". Його реконструюють з прасл. голосним u — *dubn- (у литературі так: *dъbn-). И в инших и.-є. мовах відповідники мають у корени непередній голосний. Проте, й у лотиській є при dubens "дно; глиб" и твар dibebs (u = ъ, i = ь). Успадкували праруські говірки якесь хитання в сім корени з прабалтословінської, чи давнішої доби? Кінець кінцем, в дублеті сього корене — *dybr- (д.-рус. дьбрь) "дебри" таки є передній голосний. Але розділення гетероклитичного й.-є. *dub-r/n- на дві: *dubn- та *dubr- сталося ще до словінської доби. Та й давні памятки свідчать крім дьбрь, з переднім голосним, и дъбрь, з непереднім. Коли "ь" корене в дьбрь постало на словінськім тлі, то його можна було би яснити тою ж асимилацією до "ь" в другім складі. Тою ж асимилацією можна яснити й "е" в формах ден- у руській мові; "е", розуміючи його як ← *ь, могло постати внаслідок асимилації *ъ→ь первісно в формах, де в другім складі є ь, на пр.: денце з суф. -ьц-, ← *дьньце ← дъньце. Додатково постанню "е" (ь) могли прияти форми з *ъ в слабкій позиції, де він онімів (випав), тобто в формах з дн-, а коли виникла потреба в голоснім між "д" та "н", той голосний могло бути вже не відтворено як рефлекс первісного *ъ, а як новий епентетичний голосний. Основними ж голосними в роли епентетези в руській мові суть такі, що за чинним письмом йих пишемо литерами "е", "о", й вибір йих є доволі волен; рівни з.: вогонь~вогень ("и" в "вогинь, гогинь, огинь" є те саме "е" з підвищеною артикулацією), суч. вітер при сер.-рус. вітор и вітер.
У суч. рус. мові ймемо й твари з "е" в: белькот-, бевзь, хоча на праруськім тлі прасл. yl та *ul загалом збігли в один рефлекс *ul, тобто з *bulz- (у литературі: *bъlz-) слід було би чекати +бовз- (д.-рус. письмо: бълз-); але "е" и тут може бути яснено асимилацією *ъ→ь до *ь наступного складу, тобто: *bulzy/бълзь → *bylzy/бьлзь → "бевзь". ЕСУМ (І, під: бевзь) зручно минає питання "е" в сім слові.
Відомим прикладом асимилації, що сталася, віді, ще в прасл. добу (рівни й чес.: teprve), є форма "тепер", поруч. з формою "топер", де первісний голосний *о — непередній у *to pyru- (→ то-пьр-), був асимилован переднім голосним *y ("ь") наступного складу, в голосний передній — "е".
Авже, всіх тих прикладів є проти загального числа з регуларною рефлексацією непередніми голосними непередніх голосних *ъ, *о горща. И все таки геть игнорувати ту горщу було би необачно. Наведені приклади мали показати випадки нерегуларности лише в означенім тут питані рефлексації етимологично непередніх голосних у передні голосні, замість "очікуваних" непередніх. Проте випадків инших "нерегуларностей" є в руській мові де більше.
Щодо "е" форми певн- напрямок моєї думки полягає в тім, що й тут, яко в вище наведених випадках, могла бути асимилація ъ (прасл. *u) → *ь (прасл. *y) до *ь (y) наступного складу в суфиксі -ьн- (-yn-). Кінець кінцем, примітно є, що геть усі форми з "е" в руській мові суть з сим суфиксом. Саме тому ще на початку сеї статті я даю реконструкцію не самого корене — puu-, *пъв-, а разом зо суфиксом. У формі "уповати" є *ъ (u) відбито з очікуваним рефлексом "о", и ясно чому: голосний наступного складу є непередній — "а". Але так само очікуван міг бути й рефлекс "е" (← *ь, ← *ъ), коли припустити асимилацію перед *ь в суфиксі *-ьн-, тобто: *пъв- + -ьн- → *пъвьн- → *пьвьн- → певн-. Се могло статися й на руськім тлі.
Инший приклад асимилації, що сталася в добу ще допраруську, де, навпаки, первісний етимологичний передній голосний було асимиловано до непереднього, є форма "тонк-" ← *тънък- ← *тьнък-, де між "т" та "н" первісно був *ь (прасл. *y), а не *ъ (прасл. *u), и без асимилації була би нині форма +"тенкий".
«Не сумню.»
Та було би дуже дивно, якби сумували.
сумню, не сумую.
«Не сумню.»
Та було би дуже дивно, якби сумували.
Коли ще вчився, познайомився тоді з парубком який казав, що в нього на селі трачі. Я перше не розумів цього слова, але ще тоді догадався, що або від слова "терти" або від слова втрачати.
Потім з доступом до етимологічних словників перелистав і прочитав, що трач полонізм.
Однак тепер кожного року все менше довіряю радянському ЕСУМ, уже їдять сумніви і про трачів. Адже "е" пропадає у слові терти, і цілком українські є слова тру, треш, тремо. Тоді чому з суфіксом "ач" не могло бути цілком українське слово "трач"?
Мені цікаво, чи знають таке слово у вас?
III. — не визначився: або + -xõ (cuinõxõ, xolonõxõ, linõxõ, rinõxõ, lounõxõ), або + -xẽ (cuinõxẽ, xolonõxẽ, linõxẽ, rinõxẽ, lounõxẽ).
Визначився. Жаден из тих чепенів є там непотрібен. У формах асигматичного типу аориста в ІІІ. особі множини стане просто не дати -ть теперішнього часу; тобто: простий теп. ч. (вони) линуть (linõty) — простий мин. час (вони) лину (linõ).
Відповідно, від інфінітивів з тематичним елементом -nõ-: cuinõti "кинути", xolonõti "холонути", rinõti "ринути", lounõti "лунути", форми третьої особи множини простого минулого часу суть: cuinõ (кину), xolonõ (холону), rinõ (рину), lounõ (луну).
.
«Далі мої особисті думки - скажу, що я категорично не згідний з тим, що […]»
Не сумню.
Що є Ваша мета скопійованих Вами сюди всіх тих моїх коментарів?
А ще заособистим спостереженням дієслова з кінцем "-ати" по ідеї мали б відповідати англійському часу Continuous, а "-ити", "-іти" англійському часу Simple, але мовна практика показує, що все не так просто:
I swam yesterday (Past Simple) - я плавАВ вчора (час від часу весь день).
I was swimming yesterday when at 5 p.m. lighthing overtook me (Past Continuous) - я плИВ вчора, коли в 5 годині мене настигла блискавка (у певний конкретний момент).I flew on a plane (Past Simple) - я літАВ на літаку (загалом колись).
I was flying on the Kyiv-Berlin route at the moment when the Orange Revolution began (Past Continuous) - я летІВ рейсом Київ-Берлін у ту мить, коли почалася Оранжева Революція (тут я літав буде зовсім недоречно, бо політ був один).
Невдалі приклади, й не точне товмачення їх.
I swam yesterday є Past Simple, але не конечно передає "час від часу весь день". Без контексту не є ясно, чи воно є граматично правильне, але не в тій ситуації, яку Ви мали на увазі, або ситуація, яку Ви мали на увазі є та, яку Ви мали на увазі, але час граматичний тоді є вжито неправильно. Воно передає лише те, що плавання було вчора – просто минулу подію, й ни про перерваність, ни про повторення дії воно не каже. И правильний його руський відповідник є: "Pluix ucœra. / Ucœra pluix.". Таке речення може бути вжито в таких ситуації, напр.,, коли сьогодні друг Вам запропонує разом іти поплавати в басейн, а Ви сьогодні не хочете, бо вчора вже плавали, й того є Вам достатньо, тож аби пояснити свою відмову, Ви йому просто повідомите, що вчора плавали.
У "I was flying on the Kyiv-Berlin route at the moment when the Orange Revolution began." час "I was flying" має бути виражено: "letéx".
А ще заособистим спостереженням дієслова з кінцем "-ати" по ідеї мали б відповідати англійському часу Continuous, а "-ити", "-іти" англійському часу Simple, але мовна практика показує, що все не так просто:
I swam yesterday (Past Simple) - я плавАВ вчора (час від часу весь день).
I was swimming yesterday when at 5 p.m. lighthing overtook me (Past Continuous) - я плИВ вчора, коли в 5 годині мене настигла блискавка (у певний конкретний момент).
I flew on a plane (Past Simple) - я літАВ на літаку (загалом колись).
I was flying on the Kyiv-Berlin route at the moment when the Orange Revolution began (Past Continuous) - я летІВ рейсом Київ-Берлін у ту мить, коли почалася Оранжева Революція (тут я літав буде зовсім недоречно, бо політ був один).
.
Далі мої особисті думки - скажу, що я категорично не згідний з тим, що речення "блукав у лісі" є якісь неправильні, а освічена людина має казати ЛИШЕ "блукав ім у лісі". Для мене це мовний тоталітаризм нічим не гірший од сьогоденного нехтування фонемою w, Ѧ чи на що там ще жаліються люди. Для мене "думали" уже позначає минулий час, якщо хтось хоче додавати "смо" то це його вибір, але вважати єдинноістинно правильним "думали смо" а просто "думали" розмовним - це просто кривда над мовою центральної, північної, південної, східної та почасти й західної України.
У мовах, де форма дієслова ясно вказує на особу, випускання займенника є звичайне, напр. в итальській, чеській, словацькій, угорській, испанській.
У розмовній мові навіть у данській, де з дієслова не є ясна особа, займенник инколи можуть випустити, коли з контекста є ясно, яка є особа. Але дієслово не випустять, або дуже винятково.
Вище Ви мене просили дати посилання на таблиці відмінювання чи відповідних закінчень аориста. Я вище написав, чому, в разі відновлення аориста в сучасній руській мові, тими таблицями неможна користуватися беззастережно. Тому я радше дам стисло закінчення тут, такі, які на мою думку могли би найліпше годитися для сучасної руської мови.
Я розділяю дієслова так, як їх розділяли за традицією праслов'янською, бо така класифікація є системніша, й відповідно, зручніша, ніж за сучасною граматикою. А саме за т.зв. тематичними голосними основи інфінітива. І системніше є все показувати моїм правописом. Тобто, хоча Ви поки й не звикли до його, раджу звикнути. Перш ніж перейду до сути – наведення закінчень аориста, дам приклад, чому подача моїм правописом є наочніша: дієслова "хотіти" та "мовчати" мають однаковий тематичний голосний – , але з написання в та в того не є видно. Річ є в тім, що *k перед *ē дає , але *t перед тим самим *ē дає . За моїм же правописом є в обох дієсловах однаково , тобто: xotÉti та moücÉti.é>ті>ча>мовчати>ча>хотіти>ті>é>
Тематичні суфікси оснів інфінітивів руської мови, від яких творимо аорист, суть:
-a-, -é-, -i-, -nõ-, -ou-a- (та його "м'який" варіант -eu-a-). Також є багато дієслів без тематичного суфікса, т.зв. атематичні.
1) атематичні:
а) корінь яких закінчується на голосний: gi-ti "жити", da-ti "дати", rui-ti "рити", crui-ti "крити", mui-ti "мити", li-ti "лити", fi-ti "вити≈плести", ui-ti "вити≈видавати звуки", pi-ti "пити", bi-ti "бити", ceu-ti "чути", tuiti "тити=товстіти; жирніти; багатіти", sta-ti тощо. Закінчення:
одн.:
І. -x (gix, dax, …)
II. -∅ (gi, da, …)
III. -∅ (gi, da, …)
мн.:
І. -smo (gismo, …)
II. -ste (giste, …)
III. -õ (giuõ, piõ, muiõ, …)
Примітка: формально до сих дієслів тягнуть и такі, в яких у сучасній мові перед закінченням інфінітива -ti безпосередньо стоїть приголосний, але первісно його там не було, але був тільки голосний. До таких належить зокрема: pluisti (*pluiti, plui-). Тому його в аористі відмінюємо так само як инші дієслова сеї підгрупи (порівняйте з дієсловами підгрупи наступної, ↓).
b) корінь яких закінчується на приголосний: nesti, plesti, uezti, uesti, recti, pecti, grebsti, rossti, mogti, sésti, légti тощо.
Закінчення:
одн.
І. Корінь (голосний кореня мінимо на ) + -∅: nés, plét, uéz, uéd, réc, péc, gréb, rws, mwg, séd, lég тощо;
ІІ. корінь (без зміни голосного) + -е: nese, plete, ueze, uede, rece, pece, grebe, roste, moge, séde, lége тощо;
ІІІ. — так само як у ІІ. особі;
мн.:
І. -o-smo: nesosmo, pletosmo, uezosmo, uedosmo, recosmo, pecosmo, grebosmo, rostosmo, mogosmo, sédosmo, légosmo тощо;
ІІ. -o-ste: nesoste, pletoste, uezoste, uedoste, recoste, pecoste, greboste, rostoste, mogoste, sédoste, légoste тощо;
ІІІ. -õ: nesõ, pletõ, uezõ, uedõ, recõ, pecõ, grebõ, rostõ, mogõ, sédõ, légõ тощо.
Примітка: формально до сеї підгрупи тягнуть и дієслова, які в чиннім правописі мають літери <а, я> та безпосередньо перед закінченням інфінітива <-ти>, але насправді їх треба розглядати як дієслова, корінь яких закінчується на приголосний, оскільки приголосний той виникає при відмінюванні в теперішнім часі. У моїм письмі таким літерам <а, я> та чинного правопису відповідають літери для <а, я>, та для . До таких належать: gẽti (теп. ч. gyn-) "стискати, щавити", gẽti (теп. ч. gyn-) "збирати врожай, косити", cẽti (cyn-, в po-cẽti "почати"), dõti (dm-) "дути", pẽti (pn-), mẽti (mn-). Сюди тягне й дієслово з уторинно нарощеним -s-: clẽsti "клясти", хоча первісна його форма є: clẽti. Від сих дієслів аорист творимо так:
одн.:
I. -x: gẽx, gẽx, cẽx, dõx, mẽx, clẽx;
II. -∅: gẽ, gẽ, cẽ, dõx, mẽx, clẽx;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: gẽsmo, gẽsmo, cẽsmo, dõsmo, mẽsmo, clẽsmo;
II. -ste: gẽste, gẽste, cẽste, dõste, mẽste, clẽste;
III. — від основи теперішнього часу + -õ: gymõ, gymõ, cynõ, dmõ, mnõ, clynõ;у>õ>ẽ>у>у>é>е>
2) тематичний голосний -а-:
а) які в теперішнім часі мають тематичне -i-: pisati (pisi-), brexati (brexi-) тощо. Аорист творимо від основи інфінітива (тобто разом з -а-) + закінчення:
одн.
І. -x: pisax, brexax
II. -∅: pisa, brexa
III. -∅: pisa, brexa
мн.:
І. -smo: pisasmo, brexasmo …
II. -ste: pisaste, brexaste …
III. — тут я поки не визначився: або від основи інфінітива + -xõ (pisaxõ, brexaxõ), або від основи інфінітива + -xẽ (pisaxẽ, brexaxẽ), або від основи теперішнього часу + -õ (pisiõ, brexiõ);
b) які в теперішнім часі мають тематичне -ai-: igrati (igrai-), znati (znai-) тощо. Аорист творимо від від основи інфінітива (тобто разом з -а-) + закінчення:
одн.:
І. -x (igrax, znax)
II. -∅
III. -∅
мн.
І. -smo (igraste, znaste)
II. -ste (igraste, znaste)
III. — так само, поки не визначився: або від основи інфінітива + -xõ (igraxõ, znaxõ), або від основи інфінітива + -xẽ (igraxẽ, znaxẽ), або від основи теперішнього часу + -õ (igraiõ, znaiõ);
c) яких голосний кореня в інфінітиві відрізняється від голосного кореня в теперішнім часі. До таких тягнуть: byrati (ber-), srati (ser-), prati (per-), gnati (gen-). З відхиленнями сюдиже тягнуть: stlati (steli-; відхилення, бо в теперішнім часі основа має тематичний -i-: steliõ "стелю", stel), а також: gerti "жерти", derti "дерти" – іновативні форми інфінітивів, корінь тяких було взоровано на корені теперішнього часу, а первісна форма кореня інфінітива їх була двоїста: gyra-, тобто gyrati *"ж(ь)рати", dyra- (можна писати й без : dra-), тобто drati/dyrati *"д(ь)рати", та gere-, тобто gereti *"жерети", dere-, тобто dereti *"дерети". Від сих дієслів аорист творимо від кореня інфінітива (в т.ч. зазначених окремо як "винятки"), відкинувши закінчення інфінітива, + закінчення: одн.: І. -x: brax, srax, prax, gnax, stlax, gyrax, drax; II. -∅: bra, sra, pra, gna, stla, gyra, dra; III. -∅; мн.: І. -smo: brasmo, srasmo, prasmo, gnasmo, stlasmo, gyrasmo, drasmo; II. -ste: braste, sraste, praste, gnaste, stlaste, gyraste, draste; III. — не визначився: або від зазначеної основи інфінітива + -xõ (braxõ, sraxõ, praxõ, gnaxõ, stlaxõ, gyraxõ, draxõ), або від зазначеної основи інфінітива + -xẽ (braxẽ, sraxẽ, praxẽ, gnaxẽ, stlaxẽ, gyraxẽ, draxẽ), або для деяких від зазначеної основи інфінітива + -õ: srõ, gyrõ, drõ – для йинших (brati, prati, gnati, stlati) такий варіант не годиться.
3) тематичний голосний -é-:
a) які в теперішнім часі мають тематичне -i-: xotéti (xoti-), moücéti (moüci-), sturcéti (sturci-), fiséti (fisi-), letéti (leti-), sidéti (sidi-), legéti (legi-), stoyéti (stoyi-), boléti (boli-), cricéti (crici-), süistéti (süisti-), blystéti (blysti-), brunéti (bruni-), fidéti (fidi-) тощо. Аорист творимо від основи інфінітива (тобто разом з тематичним -é-) + закінчення:
одн.:
І. -x: xotéx, moücéx, sturcéx, fiséx, letéx, sidéx, legéx, stoyéx, boléx, süistéx, blystéx, brunéx, fidéx, piscéx, uerescéx тощо;
ІІ. -∅: xoté, moücé, sturcé, fisé, leté, sidé, legé, stoyé, bolé, süisté, blysté, bruné, fidé, piscé, uerescé тощо;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: xotésmo, moücésmo, sturcésmo, fisésmo, letésmo, sidésmo, legésmo, stoyésmo, bolésmo, süistésmo, blystésmo, brunésmo, fidésmo, piscésmo, uerescésmo тощо;
II. -ste: xotéste, moücéste, sturcéste, fiséste, letéste, sidéste, legéste, stoyéste, boléste, süistéste, blystéste, brunéste, fidéste, piscéste, uerescésmo тощо;
III. — чисто корінь + -ẽ (насправді тематичний голосний є й тут, але він аналізується на тлі прасл.: *-ē- + закінчення ІІІ. ос. мн. *-nt, які злившись дали -ẽ): xotẽ, moücẽ, sturcẽ, fisẽ, letẽ, sidẽ, legẽ, stoyẽ, bolẽ, süistẽ, blystẽ, brunẽ, fidẽ, piscẽ, uerescẽ тощо;
b) які в теперішнім часі мають тематичне -éi-: potéti (potéi-), toüstéti (toüstéi-), zelenéti (zelenéi-), béléti (béléi-), linyéti (linyéi-), douréti (douréi-) тощо. Аорист творимо від основи інфінітива (тобто разом з тематичним суфіксом -é-) + закінчення:
одн.:
І. -x: potéx, toüstéx, zelenéx, béléx, linyéx, douréx;
II. -∅: poté, toüsté, zelené, bélé, linyé, douré;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: potésmo, toüstésmo, zelenésmo, bélésmo, linyésmo, dourésmo;
II. -ste: potéste, toüstéste, zelenéste, béléste, linyéste, douréste;
III. — не визначився: або від основи інфінітива + xõ (potéxõ, toüstéxõ, zelenéxõ, béléxõ, linyéxõ, douréxõ), або від основи інфінітива + -xẽ (potéxẽ, toüstéxẽ, zelenéxẽ, béléxẽ, linyéxẽ, douréxẽ), або від основи теперішнього часу (тобто корінь + -éi-) + -õ (potéiõ, toüstéiõ, zelenéiõ, béléiõ, linyéiõ, douréiõ).
4) Тематичний голосний (суфікс) -i-: logiti, mnogiti, ròbiti, cositi, moliti, tõgiti, ouciti тощо. Аорист творимо від сеї основи + закінчення:
одн.:
І. -x: logix, mnogix, ròbix, cosix, molix, tõgix, oucix;
II. -∅: logi, mnogi, ròbi, cosi, moli, tõgi, ouci;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: logismo, mnogismo, ròbismo, cosismo, molismo, tõgismo, oucismo;
II. -ste: logiste, mnogiste, ròbiste, cosiste, moliste, tõgiste, ouciste;
III. — чисто корінь + -ẽ (насправді тематичний голосний є й тут, але він аналізується на тлі прасл.: *-i- + закінчення ІІІ. ос. мн. *-nt, які злившись дали -ẽ): logẽ, mnogẽ, ròbẽ, cosẽ, molẽ, tõgẽ, oucẽ.
5) Тематичний суфікс -nõ-: sxnõti, tẽgnõti, uernõti, dõnõti, cuinõti, minõti, xolonõti, linõti, rinõti, uẽnõti, lounõti тощо. З сими дієсловами є менш однозначно, бо багато з їх співвідносяться з формами типу 1.а) – див. ↑, й тому аорист їх може бути творено так само як и типу 1.а). Але для деяких такого співвідношення нема, тому для їх треба дати відмінювання окремо. Для їх аорист творимо від основи інфінітива разом з -nõ- + закінчення:
одн.:
І. -x: cuinõx, xolonõx, linõx, rinõx, lounõx;
II. -∅: cuinõ, xolonõ, linõ, rinõ, lounõ;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: cuinõsmo, xolonõsmo, linõsmo, rinõsmo, lounõsmo;
II. -ste: cuinõste, xolonõste, linõste, rinõste, lounõste;
III. — не визначився: або + -xõ (cuinõxõ, xolonõxõ, linõxõ, rinõxõ, lounõxõ), або + -xẽ (cuinõxẽ, xolonõxẽ, linõxẽ, rinõxẽ, lounõxẽ).
6) Тематичний суфікс -ou-a- (-eu-a-): goreuati, peredouati, lécouati, pirouati, torgouati, bédouati, milouati тощо. Аорист від таких дієслів творимо від основи інфінітива разом з -oua-, -eua- + закінчення:
одн.:
І. -x: goreuax, peredouax, lécouax, pirouax, torgouax, bédouax, milouax;
II. -∅: goreua, peredoua, lécoua, piroua, torgoua, bédoua, miloua;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: goreuasmo, peredouasmo, lécouasmo, pirouasmo, torgouasmo, bédouasmo, milouasmo;
II. -ste: goreuaste, peredouaste, lécouaste, pirouaste, torgouaste, bédouaste, milouaste;
III. — не визначився: або від основи інфінітива разом з -oua-/-eua- + -xõ (goreuaxõ, peredouaxõ, lécouaxõ, pirouaxõ, torgouaxõ, bédouaxõ, milouaxõ), або від такої ж основи + -xẽ (goreuaxẽ, peredouaxẽ, lécouaxẽ, pirouaxẽ, torgouaxẽ, bédouaxẽ, milouaxẽ), або від основи теперішнього часу разом з тематичним суфіксом теперішнього часу -oui-/-eui- + -õ (goreuiõ, peredouiõ, lécouiõ, pirouiõ, torgouiõ, bédouiõ, milouiõ).
Примітка: багато дієслів з -oua-/-eua- в сучасній мові мають давніші, засвідчені й нині, форми просто з -ou-, без -a-, безпосередньо перед закінченням інфінітива -ti. До їх тягнуть: souati : souti, couati : couti, geuati : geuti, pleuati : pleuti тощо, а також дієслово в формі чинного правопису, тобто: reüati, з давнішою формою reuti/routi (рюти/рути). Оскільки такі форми мають голосний кореня безпосередньо перед закінченням інфінітива -ti, їх в аористі відмінюємо за зразком дієслів 1.а), див. ↑.ревати>
З погляду проскриптивизму, строго правильна конструкція є: "думав ім". Тобто так має бути в освіченій мові (в т.ч. усній), в писаній (книжках, публіцистиці, офиційнім, діловім стилі) мові тощо. Але я повністю не заперечую випущення помічного дієслова. Випущення його є не часте але зустрічається й в англійській мові, а також у чеській та словацькій. Проте випущення те завжди асоціюється з розмовністю, часто виносячи в мову відтінок розслаблення, невимушености, неформальности. Регулярно випускають помічне дієслово також у заголовках статей новин. Напр., у словацькій та чеській навіть в усній мові як правило кожен скаже: unavený som (слвц.), jsem unavený (ч.) = "I am tired", де слвц. som, ч. jsem є = рус. eimy/'my/'smi. Але, наведу живий приклад из переписування в месенджері з другом, я його спитав розмовно "Ty čo?", замість більш правильного "Ako si?" з помічним дієсловом "si", а він мені замість правильного "unavený som", відписав: "ja unavený". Такі конструкції – з випущенням помічного дієслова – часто вживають у чеських перекладах фильмів, коли хотять передати неформальність, розслабленість і под. відтінки. Навіть у руській мові, на Закарпатті, де я ріс, корінні й мого покоління, й старші, майже регулярно додавали помічне дієслово – ба, навіть у третій особі множини, чого нема й літературнім стандарті чеської та словацької (але є в болгарській, македонській, сербсько-хорватській, словінській, лужицьких), тобто: (вони) купили СУТЬ, а не просто "вони купили" (при чім, наявність дієслова "суть" робить зайвим займенник "вони"). Не вім, яка є там ситуація нині, ймовірно школа робить своє, але коли я там жив, так було. Ужиток помічного дієслова не обмежується тільки закарпатськими говірками. Найдете його в прикладах живої мови в Матеріалах до словника говірок Буковини, в словнику Онишкевича бойківських говірок.
Випущення помічного дієслова подибаємо й розмовній мові англійській, у неформальнім оточенні: You there? = Ти там?, замість нормально правильного: Are you there? = Там ісь? Також: You good? замість Are you good?, хоча й друге є розмовне.
Отже, я не заперечую повністю випущення помічного дієслова, але рекомендую його вживання як правильніше.
Без помічного дієслова вжитий l-овий дієприкметник перфекта потребує займенника, инакше неясно, хто, напр. "купив". Як я писав вище, де-не-де можна обійтися й без помічного дієслова, але коли його випускати всюди, речення від першої особи справляють враження суцільного "якання", й мені звучать як простацькі, неосвічені, настирливі, зайво акцентуючи на особі "я": "я тобі/Вам казав", "я їй писав", "я спав". Ви можете й не оцінити сих відтінків, оскільки, як я розумію, не виростали в оточенні конструкцій з помічним дієсловом у живій мові, але можу Вам сказати, що "купив ім", замість "я купив" и под. звучить вихованіше, освіченіше, нейтрально. Просто треба до сього звикнути.
<Насправді якщо спроектувати Ваш погляд на руські часи, то виходить достоту англійська мова, досить зручно. Легко для сприйняття, краще було одразу порівнювати з ангійською мовою. Але в англійській мові нема плюсквамперфекта, а в українській мові він є.>
Я не знаю, які Ви маєте стосунки з англійською мовою. Так, для тих, хто її знає, ті д.-рус. часи можна пояснити на прикладах з англійської цілком успішно. Так само й на прикладах французької, італійської, іспанської, португальської тощо. Звісно, з застереженнями, принаймні на початку, несуттєвими.
Тобто, грубо кажучи, коли Ви добре орієнтуєтеся в англійських часах, то рада може бути проста: там, де англійською бисте вжили Past Simple ( = Past Indefinite), у руській буде т.зв. аорист (він же претерит чи простий минулий час). Там, де в анл. має бути Present Perfect, тобто have + дієприкметник перфекта, в руській буде помічне дієслово "бути" в відповідній формі особи та числа в теперішнім часі + l-овий дієприкметник перфекта. Звісно, в практиці не завжди є така відповідність доцільна, але для початку можна нею керуватися.
<А ще не погоджусь, що імперфекту нема в чинній мові. "Я купляв" якраз буде імперфектом (на одміну од "я купив") позначає дію, яка була але без вказівки завершення.>
Ни. "Я купляв" є скорочений (розмовний) варіант правильного: "(Я) купляв ім" – помічне дієслово в грамотно складенім реченні є обов'язкове, і то є час Present Perfect Continuous, не Imperfectum. Тобто він передає тривалу дію в минулости, але з указанням не результат у теперішнім часі. А для передачі просто минулої дії тривалої, частої, без відсилання до результату її в теперішнім часі, має бути: "куплях".
Купляв ім / Coupyal eimy = I have been buying, а куплях / coupyax = I was buying.
Імперфект (Imperfectum) = Past Simple Continuous:
coupyax = was buying.
Present Perfect Continuous (не вім, якими тяклими словами передати руською) = Present Perfect Continuous:
coupyal eimy = I have been buying.
<Чи є в Вашій системі часів місце для плюсквамперфекту (я читав був цю книжку), чи Ви думаєте замінити його спорудами на взір "читав біх"?>
Є. Так, правильно сей час име бути: "читав біх"; "читав був" є неправильно, хибить бо дієслово – и "читав" и "був" суть дієприкметники.
<А звідки Ви взяли це бім, біх, для перфекту минулого часу? Відмінювати так само як давнє бим, бисьмо, бисте, тільки "бі" замість "би"? Тобто ви пропонуєте - я бім, ми бісмо, ви бісьте? Може є якась ланка на таблицю в якомусь підручнику, я б поглядив?>
Як звідки взяли? З д.-рус. мови же. Так, так само як від "би- / bui-" (д.-рус. ) – тобто з тими самими закінченнями, тільки від "бі- / bé-" (д.-рус. ).бѣ->бъі->
Посилання Вам можу дати, їх є достатньо в мережі, але не раджу йими користуватися, як кінцевою йнстанцією. Річ у тім що деякі закінчення навіть у звичнім теперішнім часі пізнішої доби руської мови стали йиншими, ніж вони були в ранішу добу д.-рус. мови. Так, напр., д.-рус. закінчення <-мъ>, що відповідає сучасному <-м> першої особи однини, стало <-мо>: будеМО, хочеМО, п'єМО тощо. И так само д.-рус. закінчення першої особи множини аориста та ймперфекта було <-хомъ>. Хоча від инших дієслів форми аориста й имперфекта не встигли зберегтися до настання зміни <-мъ> в <-мо>, збереглися форми умовного способу дієслова "бути", де є відбито зміну закінчення <-хомъ> на <-смо>, тобто давнє у сучасних говірках руських стало <бисьмо~бисмо>. Се дає припустити, що зберігшись, и в формах аориста й имперфекта в сучасній руській мові в першій особі множини було би закінчення <-smo>. Тобто, відновлюючи ті часи в сучасній руській мові, треба модернізувати й їх закінчення, відповідно до аналогійних закінчень у живих формах. Отже, для сучасної мови природнішими будуть форми: хотісмо, ходисмо, куписмо, жисмо, платисмо, питасмо, їсмо, писмо, спасмо тощо, а не: хотіхом, ходихом, купихом, жихом, платихом, питахом, їхом, пихом, спахом. Правда, деякі говірки неначе мають и форму (де я ріс такої форми не було; натомість була ), тому для тих говірок такі варіанти й могли би бути, втім для загальної мови бим пристав радше на закінчення <-смо>, відповідно до поширеного <-мо> в теперішнім часі.бисьме>бихом>бъіхомъ>
Те саме й в инших особах и числах.
Напр., у першій особі однини я бим не давав закінчення <-х> до всіх підряд дієслів. Треба розуміти, що <-х-> є тільки один из способів позначення аориста й имперфекта, крім того пізніший, и він не є обов'язковий.
Головним закінченням для найдавніших, первісних форм аориста першої особи однини було прасл. *-on, що пізніше редуковалося в *-un, потім дало <-ъ>, й відповідно в сучасній руській мові то був би <-∅> літери та звука. Тобто, від дієслова "ректи" просто беремо основу "рек-" и не додаємо нічого, бо <-ъ> нині на кінці слів нема, але в корені змінювалося на , і так маємо готову форму: , тобто сучасним правописом: "I said". Те саме діє для всіх инших дієслів з основою на приголосний: нести → ніс, везти → віз, вести (вед-) → від, плести (плет-) → пліт, бігти → біг, рости → (рос-) → ріс, лізти → ліз, трясти → тряс и т.д.
Для дієслів з основою на голосний закінчення <-х> є потрібне: питати → питах, просити → просих, хотіти → хотіх.
Для дієслів з основою на <-ну->, хоча в пам'ятках маємо форми з <-нѫхъ>, я бим також не давав закінчення <-х>, але для творення форм першої особи однини аориста переводив їх спершу в форми з основою на приголосний, оскільки вони в руській зазвичай співвідносяться – порівняйте: тягнути : тягти, тиснути : тисти, виснути : висти, й відповідно творив їх так само як наведені вище: нести, плести, везти, тобто: тягнути → тяг (пор. <(він) потяг>), виснути → вис (порівн.: повис).рік>рѣкъ>ѣ>е>
У другій та третій особах однини творили в пізнішу добу аорист за допомогою закінчення <-ше>, типу: несоше, питаше, хотіше; так само їх творять нині в сербсько-хорватській. Але то також не був єдиний спосіб. Давніший спосіб творити форми другої та третьої особи однини був просто відкидаючи закінчення інфінітива, й не додаючи нічого при дієсловах з основою на голосний: питати → пита (ти, він, вона), просити → проси (ти, він, вона), хотіти → хоті (ти, він, вона) – и для сучасної руської мови я бим брав радше такі форми. Від дієслів з основою на приголосний для форм другої та третьої особи однини потрібно додати закінчення <-е>: нести → несе, везти → везе, ректи → рече, пасти (пад-) → паде, пасти (пас-) → пасе тощо. Для дієслів з *-en- у корені без тематичного голосного типу "жати, жн-", "жати, жм-", "яти, йм-", "клясти, клян-", "п'ясти, пн-" и под. творимо просто відкинувши <-ти>: жа, жа, я, кля, п'я. Так само від дієслів, що закінчуються просто на голосний кореня: жити → жи, дати → да, пити → пи, лити → ли, вити (fiti) → ви (fi), вити (uiti) → ви (ui), бити → би, шити → ши тощо. Для дієслова "їсти", хоча воно має приголосний на кінці основи, буде форма: ї (é).
<чим відрізняється вони будуть їли від вони їстимуть. Ніби й та й та дія недоконана, бо каже про події майбутнього.>
Так, обидва про події майбутнього. Але "будуть + їли / bõdõty + éli" передає майбутню дію, що має передувати йиншій майбутній дії. Тому часто, типово, такий час виступає в контексті співставлення двох подій майбутніх, де одна є наслідком другої, а тому часто виступає в складних реченнях, и часто (проте не обов'язково) в таких реченнях бувають прислівники зо значеннями типу "якщо, в разі, коли, оскільки" й под.
Загально в усіх європейських мовах та в д.-рус., стсл., сучасних болгарській, македонській, сербсько-хорватській, лужицьких збігаються. Авже, в кожній суть свої тонини.
Вірно кажете, ягельський перфект є те же руське "купив ім". Конечно тому розумієте. Писане бо Вами доси яви яко не тямисте.
Проте, не стане казати просто "перфект". Перфект може бути теперішнього часу, то є ягельською "I have bought" (have – помічне дієслово теперішнього часу, bought – дієприкметник перфекта), та руське "купив ім / coupil eimy" ("ім / eimy" – помічне дієслово теперішнього часу, "купив / coupil" – l-овий дієприкметник перфекта), може бути минулого часу: ягельською: I had bought (had – помічне дієслово минулого часу, bought – дієприкметник перфекта), руською: "купив біх / coupil béx" ("біх / béx" – помічне дієслово минулого часу, "купив / coupil" – l-овий дієприкметник перфекта), перфект майбутнього часу: ягел.: I will have bought (will – помічне дієслово майбутнього часу, have – помічне дієслово перфективного часу, bought – дієприкметник перфекта), рус.: "буду купив / bõdõ coupil" ("буду / bõdõ" – помічне дієслово майбутнього часу, "купив / coupil" – l-овий дієприкметник перфекта), може бути перфект теперішнього тривалого часу: ягел. I have been buying, рус. "купляв ім / coupyal eimy", перфект минулого тривалого часу: ягел. I had been buying, рус. "купляв біх / coupyal béx", перфект майбутнього тривалого часу: ягел. I will have been buying, рус. "буду купляв / bõdõ coupyal".
Так, строго кажучи, того, що в ягельській зовуть Past Simple Tense (він же: Past Indefinite; у німецькій знаний під имям Präteritum) сучасний літературний стандарт української мови не знає. Але відповідає йому як раз аорист. Тобто ягел. "I bought" є = руському "купих / coupil", а ягел. "I have bought" є = рус. "купив ім / coupil eimy".
Present Simple Continuous є й у сучасній руській, и в д.-рус.: "купляю / coupyaiõ" = ягел. "I am buying".
Зате нема в сучаснім літературнім стандарті української мови точного відповідника до Past Simple Continuous; у д.-рус. такий відповідник був, званий "імперфект", відповідно: рус. "куплях / coupyax" = ягел. "I was buying".
В истоті, имперфект творимо +/- тими же закінченнями що й аорист, але з тою відміною (загальною), що аорист від оснів доконаного виду дієслів (чи видово окремо немаркованих), а ймперфект від оснів недоконаного чи тривалого виду. Тобто для першої особи однини для дієслова "купити" й там и там закінчення <-х>, але для аориста лучимо його д'основи "купи- / coupi-", а для ймперфекта лучимо те закінчення д'основи "купля- / coupya-".
Для порівняння різниці між часами простим минулим (тобто аористом, претеритом) з одного боку та минулім у теперішнім (презенс у перфекті) проаналізуймо ще деякі приклади з давньоруських пам'яток.
Из Лаврентівської літописи:
«Изѧславъ же, ида мимо Пересъпьницѫ, пожьже Зарѣчьскъ и ста оу Мъільска». У перекладі сучасним стандартом було би:
"Зяслав же, йдучи повз Пересопницю, попалив/випалив Заріцьк і зупинився в Мильську.» Форми та стоять у простім минулім часі (аористі, претериті; в граматиках инших мов його ще зовуть "минулий історичний", "минулий далекий", "минулий невизначений"), відповідно, від дієслів "жегти" та "стати". И вказують ті форми в тім реченні 5а те, що оповідач передає подію, яка відбулася колись давніше, в историчнім контексті, але час теперішньости самого доповідача – автора того речення, перелік тих подій уже був ирелевантен. Але переписавши те речення з формами, звичними в сучаснім стандарті (звісно, в поданні давньоруськім), тобто "пожеглъ есть" замість "пожьже" та "сталъ есть" замість "ста":ста>пожьже>
«Изѧславъ же, ида мимо Пересъпьницѫ, пожеглъ есть Зарѣчьскъ и сталъ оу Мъільска.»,
в сучаснім стандарті те речення буде мати такий самий переклад, як и поданий вище, але часове позначення подій у нім буде геть инше, а саме, що на момент, коли доповідач про ті події повідомляє, місто Заріцьк усе ще несе наслідки спалення, а Зяслав усе ще знаходиться в Мильську.
Навіть коли ми й подамо те речення суто сучасним літературним стандартом, замінивши дещо менше часте дієслово "жегти" дієсловом "палити", а дієслово "стати" в значенні, в якім його вжито в тім реченні, дієсловом "зупинитися", тобто:
«Ізяслав же, минаючи Пересопницю, випалив Заріцьк і зупинився в Мильську.», – з сього речення є неясно, чи лежить Заріцьк и доси в попелі, й чи Ізяслав доси знаходиться/перебуває в Мильську, або ни.
Натомість, коли те речення записати так само сучасним стандартом, з тим винятком, що сучасні "випалити" та "зупинитися" поставимо в першій версії в "претериті" (він же аорист, простий минулий, минулий історичний, минулий невизначений, минулий далекий), а в другій версії в часі теперішнім у минулім (він же: презенс у перфекті, теперішній доконаний, минулий результативний тощо), відповідно:
1) «Ізяслав же, минаючи Пересопницю, попали (претерит) Заріцьк и зупинися (претерит) в Мильську.»,
2) «Ізяслав же, минаючи Пересопницю, попалиВ (дієприкметник на *l-овий перфекта) Заріцьк и зупиниВся (дієприкметник на *l-овий перфекта) Є (помічне дієслово "бути" в третій особі однини) в Мильську.» — ясною стає різниця, що перше речення описує події давні, які відношення до сучасности не мають, а друге передає про результат минулих подій нині.
Ви можете заперечити, що постать Ізяслав уже давно не живе, й сучасному читачеви й так було би ясно, що мови про результат тих давніх подій уже просто не може бути. Але таке розрізнення може мати місце й у контексті сучасних реалій. Напр., кажучи сучасним стандартом, що президент "підписав" якусь там угоду, не дає знати, чи та угода доси є чинна, або після того щось змінилося.
Зате, сказавши нині – 10-го травня:
1) "28. березня Президент України підписА угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною." натякає, що хоча 28. березня він и підписав ту угоду, сьогодні – 10. травня, ся угода вже може бути унедійснена, скасована, або набула відтоді якихось поправок;
але сказавши те саме речення так:
"28. березня Президент України підписаВ Є угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною." – точно вказує на те, що підписання тої угоди є чинне й сьогодні.
Ще раз нагадаю, що форми "випалиВ", "зупиниВся", "підписаВ" самі по собі минулого часу не значать – то суть *l-ові перфективні дієприкметники, й без помічного дієслова "бути" вони жадного часу не передають
<Простий минулий це той, який не має додаткових конотацій, а якщо є умова відсутності прямого стосунку до теперішності, це вже не просто минулий час.>
Як раз усе точно навпаки.
Те, що Ви подали як "я любив, я пік", є неправильна конструкція, бо там нема дієслова; правильно є: "любив ім", де дієслово є "ім" – перша особа однини теперішнього часу дієслова "бути" (оскільки форма "ім" однозначно вказує на особу, то займенник "я" є зайвий), а "любив" є перфективний дієприкметник, і передбачає ся конструкція те, що почавши любити ще який час перед тим, як я про те повідомляю, я разом з тим повідомляю, що результат тої любови є й тепер. Ся конструкція є в часі, званім "презенс у перфекті" чи "минулий у теперішнім" чи "теперішній доконаний час".
Натомість, "любих" (закінчення <-х> уже містить указання на першу особу однини) відносить дію любити лише до минулости, без будь якого відсилання до теперішньости. Тобто "любих" дамо в розповіди про яку давнішу минулість, напр., що я когось любив у 7-му класі школи, але до теперішньости те вже не має відношення. Ліпший приклад був би з дієсловом "купити":
"купих" значить, що я колись щось купив, але нич не кажу про те, чи та покупка в мене є тепер. Натомість, кажучи "купив і", я повідомляю, що перед тим я купив, и що та покупка в мене є. Сучасним стандартом української мови Ви ту різницю – без додаткових пояснень – не передасте нияко. Коли сучасним стандартом Ви кажете "я купив машину торік", то не є ясно, чи та машина в Вас ище є, або її вже нема. Кажучи же: "Купив ім машину торік" Ви даєте точно знати, що вона в Вас ище є, а кажучи: "Купих машину торік" Ви вказуєте, що торік її купили, але тепер у Вас її вже нема, напр., Ви її продали або що.; тобто вона в Вас усе ще може бути, але Ви в тім реченні не надаєте тому значення.
Аорист (простий минулий час, претерит) до першої особи однини – "я" від дієслова "думати" буде "думах", не "дума". Форма "дума" буде аорист до другої та третьої особи однини – "ти", "він, вона".
І знову таки, так само, правильно є не "я думав", а "думав ім", и значитиме воно, що я не просто думав колись там, а що я акцентую увагу не результаті того думання в теперішньости, тобто "думав, и в мене виникла ідея" (або не виникла), я думав, й ось, до якого висновку я прийшов. А "думах" ("я" є непотрібне) значить, що я колись там думав, але тепер то вже не має значення. Аорист (простий минулий, претерит) зокрема використаємо для такої минулої дії, результат якої вже змінити не можемо. Напр., про письменника, який уже не живе, ми скажемо: "Писа руською та німецькою мовама", а про письменника, який ище живе скажемо: "Писав є руською та німецькою мовама", маючи на увазі, що доси він йима писав, але доки ще живе, то може почати писати ще якою мовою, або може лишити писати одною з тих мов.
Коли спробувати продертися через недорозуміння в Вашім коментарі, виправивши, то питання ("… чи не краще перенести той самий принцип…"), що Ви намагаєтеся протиставити одне одному – форми дієслова "могти" проти форм дієслова "нести" – взагалі нема.
Ви криво протиставили форми ПЕРШОЇ особи однини дієслова "могти" ДРУГІЙ та ТРЕТІЙ особі однини дієслова "нести". Насправді нічого там переносити не треба, все є вже перенесено, а саме:
в ПЕРШІЙ особі однини в аористі ( = простім минулім часі / претериті) нема голосного на кінці як у дієслові "могти", так і в дієслові "нести" (а також усіх інших атематичних: везти, вести, плести, рости, мести, класти, красти, пасти́, па́сти, йти, сісти, лягти, нерти, мерти, перти¹, перти², перти³, чезти, *никти, *тисти, тягти, верзти, цвісти, бости, *кисти, *блясти, бігти тощо), відповідно, однаково буде:
mwg, nés (а також: uéz, uéd, plét, rws, mét, clad, crad, pas, pad, id, séd, lég, nér, mér, pér¹, pér², pér³, kéz, nik, tis, tẽg, uerz/uerez, cuét, bas, cuis, blẽd/blẽs, bég),
а в ДРУГІЙ та ТРЕТІЙ особах однини в усіх тих дієсловах буде закінчення -е:
moge, nese, ueze, uede, plete, roste, mete, clade, crade, pase, pade, ide, séde, lége, nêre, mêre, pere¹, pere², pere³, ceze, nice, tis(n)e, tẽg(n)e, uerze, cuéte, bode, cuis(n)e, blẽde, bége).
В останніх, тобто в ДРУГІЙ та ТРЕТІЙ особах однини є ті форми простого минулого часу протиставлено формам тих самих осіб перфектного дієприкметника на *-l-, як у дієслові "могти", так і всіх інших згаданих дієсловах:
(він) moge – простий минулий : (він є) mwgl – теперішній доконаний,
(він) nese – простий минулий : (він є) nœusl – теперішній доконаний,
і далі так само:
(він) uede – простий минулий : (він є) fœul – теперішній доконаний,
(він) ueze – простий минулий : (він є) fœuz – теперішній доконаний,
plete : plœul,
roste : rwsl,
mete : mœul,
clade : cral,
crade : clal,
pase : pasl,
pade : pal,
ide : xœl,
séde : sél,
lége : légl,
nêre : nerl,
mêre : merl,
pere¹ : perl¹,
pere² : perl²,
pere³ : perl³,
ceze : cezl,
nice : nicl,
tis(n)e : tisl, tẽg(n)e : tẽgl,
uerze : uerzl,
cuéte : cuél,
bode : bwl,
cuis(n)e : cuisl,
blẽde : blẽl,
bége : bégl.
___
Увага, для деяких дієслів можливи суть и йинші твари, оскільки на творення "аориста", як було зазначено вище, існувало кілька способів.
"Узагалі, аорист було впродовж історії творено різно, первісно як асигматичний, потім сигматичний, пізніше мішаний; від атематичних дієслів (могти, лягти, плести …) міг бути без сполучного голосного, а міг бути з ним."
Ви пишете "Вікіпедія та джерела її". Вікіпедія надто українська дуже хибить. І все таки, та же Вікіпедія в відповідній статті наводить не лише форму . Там пишуть: "Форми дієслів у старім нетематичнім аористі були такі: ...", й наводить відповідні форми, а нижче: "Форми дієслів у новім тематичнім аористі були такі:...", подаючи відповідні форми. Тобто й Вікіпедія пише про те саме, що й я – що були різні способи творити аорист від тих самих дієслів.могохъ>
Оскільки аорист було втрачено в руській мові, то для його відновлення я взяв ті форми, які зовнішньо – більше чи менше – суть найближчі до форм, які існують у сучасній мові. Відродити аорист у точно тих формах, уживаних давніше є недоцільно тому, що й деякі форми теперішнього часу нині суть инші ніж давні. Напр., нині в теперішнім часі ймемо: <-мо> в <пишемо, несемо> на відміну від давнього <-мъ>: <пишемъ, несемъ>. Тому, відроджуючи аорист так чи так доведеться передбачати й його "новіші" форми.
Напр., з-поміж різних способів творити аорист для першої особи однини дієслова "могти": та є логічно ліпше взяти першу, оскільки така форма зовнішньо збігається з уже знаною сучасному українцеві формою . Хоча сучасна форма є насправді дієприкметник перфекта на *l, тобто відповідає д.-рус. , з відпалим /л/ в вимові після приголосного, але на слух нині то було би те саме. У моїм письмі я відбиваю те етимологічне *l згаданого дієприкметника, пишучи , а для аориста буде – вимова їх буде однакова. У реченні, напр. "я міг" у перфекті повинно мати ще й форму першої особи однини помічного дієслова "бути", й оскільки така форма вже містить указівку на особу та число, то необхідності в займеннику "я" нема, відповідно буде: , за моїм письмом: (д.-рус.: ), а в аористі "я міг" буде просто: , за моїм письмом: (д.-рус.: ).мѡгъ>міг>мѡглъ>міг>моглъ>міг>міг>могохъ>могъ>
З-поміж різних давніх способів творити аорист у третій особі множини, напр. дієслова "вести": , , є найліпше взяти форму першу, оскільки зовнішньо вона нагадує в точності таку саму форму в сучасних говірках: <(вони) веду>, де вона, щоправда, значить форму теперішнього часу = "вони ведуть", у тих говірках, де випускають <-ть>. Відповідно, достатньо було би просто закріпити за сею знаною різним говіркам формою значення аориста, тобто з закінченням <-уть> – форма теперішнього часу третьої особи множини, а з закінченням <-у>, без <-ть> – форма простого минулого часу (аориста); відповідно: <вони) ведуть>, за моїм письмом: uedõty (д.-рус.: <ведѫть) = "вони ведуть", але: <(вони) веду>, за моїм письмом: uedõ (д.-рус.: ) = "вони вели" (в простім минулім часі, аористі). Для творення форми аориста, простого минулого часу множини третьої особи достатньо взяти форму теперішнього часу множини третьої особи й відкинути <-ть>: <(вони) хотять> → <(вони) хотя> – за моїм письмом: xotẽty : xotẽ, <(вони) йдуть> → <(вони) йду> – за моїм письмом: idõty : idõ тощо.ведѫ>вєдошѧ>вѣсѧ>вєдѫ>
Для дієслова "нести" в першій особі однини, з-поміж засвідчених історично форм: , , є ліпше взяти другу, оскільки вона зовнішньо збігаються зо знаною й нині формою <(я) ніс>, яка щоправда не продовжує відповідну форму аориста, але форму перфектного дієприкметника на *l, тобто д.-рус. , але за чинним письмом їх було би писано однаково: аорист <(іа) нѣсъ> і перфект <(іа) неслъ> було би писано нині однаково: <(я) ніс> і <(я) ніс>. У реченні же в перфекті би тут мало ще бути помічне дієслово "бути": , за моїм письмом: nœusl eimy, а в аористі просто , за моїм письмом: nés. Звісно, попри однакове написання за чинним письмом і , моє письмо з та передбачає й різну вимову, відповідно: {nʲʉs ~ nʲys ~ nʲi͡β̞s ~ ...} проти {nʲi͡əs ~ nʲi͡es ~ ...}.ніс>ніс>ніс>ніс>неслъ>нєсохъ>нѣсъ>нєсъ>
Творити другу особу множини аориста, напр. дієслова "вести" були такі способи: , , . Перший спосіб абсолютно збігається зо знаною нині (й власне в давнину) формою другої особи множини теперішнього часу. З одного боку така тотожність є приваблива найменшими зусиллями для введення аориста – достатньо просто форму розділити для теперішнього часу й для минулого часу простого. З иншого боку, може виникнути ризик неоднозначності в реченні, в якім часі біжить подія. Проте, в практиці, инші мови знають випадки, коли форми теперішнього часу та минулого часу простого збігаються (чи повністю – й на письмі й у вимові, або принаймні в вимові), напр. у деяких дієсловах лотиської мови, в деяких дієсловах англійської мови, в деяких дієсловах єврейської мови, французької, голандської. Тож тут було би під питанням, або просто пристати на таку саму можливість ужитку однакової форми для двох часів, принаймні в деяких випадках у руській, або взяти котрусь із инших згаданих вище форм. Із згаданих вище, форму нині було би писано , а форму було би писано нині . Обидві зовні приблизно нагадують знане в сучасних говірках: <вели'сте> "ви вели". Тож коли не до вподоби можливість нерозрізнення для теперішнього та простого минулого часів, можна взяти котрусь із сих форм: чи <ведосте/ведесте> для простого минулого часу другої особи множини.вісте>ведете>ведосте>вєдостє>вісте>вѣстє>ведете>вєдостє>вѣстє>вєдєтє>
В однині третьої особи форми значної частини дієслів аориста суть узагалі тотожні з сучасними формами третьої особи однини тих же дієслів теперішнього часу. Напр., у давнину <веде, несе, пече> тощо були не, як нині, форми теперішнього часу, але простого часу минулого, а відповідні форми теперішнього часу тих дієслів були з <-ть> на кінці, відповідно: <ведеть, несеть, печеть>. Форми з суть і нині в сучасній мові, коли після них іде : <ведеться, несеться, печеться>. Таким чином, форми з <-ть> можна було би просто поширити на всі випадки – тобто й там, де нема , кінець кінцем, ще й у текстах новітньої мови часто найдемо форми типу <несеть, ведеть> тощо –, а за формами без <-ть> закріпити значення простого часу минулого третьої особи однини, тобто: (з погляду історичної фонології правильніше було би: , оскільки *е є перед слабим *ь) для теперішнього, але для простого минулого. Такий розподіл сприяв би більшій одностайності й у формах теперішнього часу – з <-ть> в усіх парадигмах, а не як нині: без <-ть>, але з <-ть>; як я написав вище, первісно в усіх парадигмах було <-ть> в теперішнім часі третьої особи однини, і , і , і .знаєть>хвалить>несеть>хвалить>несе>веде>ведіть>ведеть>ся>ся>ть>
У дієсловах, основа яких в інфінітиві закінчується на *a ("знати", "питати"), *ē ("хотіти", "мовчати"), *i ("хвалити", "робити") творити простий минулий час третьої особи однини достатньо відкинути закінчення <-ти> інфінітива. Тобто: зна-ти → зна, пита-ти → пита, хоті-ти → хоті, мовча-ти → мовча, хвали-ти → хвали, роби-ти → роби. Деякі з таких форм, трактованих як усічені, є знано й у сучасній мові як форми теперішнього часу поетичного стилю та в говірках.
Сподіваюся пояснив зрозуміло. Коли що, питайте ще. Але спробуйте спершу як слід, уважно перечитати, бо коли я кілька коментарями вище зазначив, що тих способів творити аорист було кілька, нижче Ви все одно питали мене, чому в Вікіпедії є дано одні форми, а я користаю з инших.
Подібний час до аориста (простого минулого часу) напр. знає французька, під назвою passé simple (простий минулий), і там йому є відведено місце суто книжного, високого стиля, з відтінком архаїки абощо. Тобто в граматиці він фігурує, але в загальнім ужитку ні. Так само, в австрійській німецькій мові в звичайнім ужитку взагалі не вживають аналогічний до аориста Präteritum, а має він місце також тільки в книжнім, високім, маркованім стилі. Тобто, гадаю, що формально би такий час могло бути відновлено й у руській, як резервний для окремих стильових регістрів.
Про (теоретичну, потенційну) кількість тих часів у руській я можу судити хіба на підставі співставлення кількости їх у д.-рус., сучасних бовгарській, сербсько-хорватській, лужицькій, а також у германських та романських мовах, атьже система часів д.-рус. та згаданих слов'янських мов є +/- подібна до гоних у германських та романських.
Суто схематично,
є три часа:
теперішній, минулий, майбутній;
кожен у свою чергу ділячи на т.зв. аспекти (види):
загальний/невизначений/простий, доконаний/завершений, тривалий;
– того поки виходить дев'ять часів;
То є лише приблизно…
___
На прикладі дієслова "ésti/їсти":
Простий теперішній час (невизначений, загальний):
édẽty/їдять (вони)
Простий минулий (загальний, невизначений):
édẽ/їдя (вони)
– дія відноситься до минулости, яка просто була колись, і не має жадного сліду в теперішнім часі (напр., коли просто перелічуємо, згадуємо певні факти в минулости тощо);
Простий майбутній:
(у руській маємо ставлений помічним дієсловом "ẽti/яти" та помічним дієсловом "bouti/бути", та ще форми граматично теперішнього часу доконаного виду, які вживаємо в семантичній функції майбутнього часу):
imõty ésti / (и~й)муть їсти (вони)
– несе відтінок деякої повинности, очікуваного виконання, запланованої дії тощо;
bõdõty ésti / будуть їсти (вони)
– більш загальне, немарковане повідомлення про подію в майбутности;
Доконаний теперішній:
éli sõty / їли суть (вони)
– значить, що сам процес їдіння стався в минулости, але, на відміну від простого минулого чи простого теперішнього, в сім часі дія з минулости має результат, який можемо спостерігати чи оцінити в теперішньости; тобто, дана вище фраза значить: вони їли, й у момент повідомлення про те, суть ситі (у простім минулім édẽ би значило що їли, але то було колись, і може вже голодни суть);
Доконаний минулий:
éli bẽ / їли б'я (вони)
Доконаний майбутній:
bõdõty éli / будуть їли (вони)
Теперішній тривалий (простий):
édaiõty / їдають (вони)
– передає регулярність, тривалість, повторення дії в теперішньости, в сю добу;
Минулий тривалий (простий):
édaiõ/édaxõ / їдаю/їдаху (вони)
– аналогічно до попереднього, передає регулярність, тривалість, повторення дії, але в минулости;
Тривалий майбутній:
imõty édati / (й~и)муть їдати
bõdõty édati / будуть їдати
Тривалий теперішній доконаний:
édali sõty / їдали суть (вони)
Тривалий минулий доконаний:
édali bẽ / їдали б'я
Тяжко є все в стислім форматі так пояснити. Є багато нюансів й окремих моментів…
Далі цитую добродія Єлисія:
Чули/знаєте такі форми: {ˈxodʲe̝} »(вони) ходять«, {ˈrobʎe̝} »(вони) роблять«, {jiˈdʲe̝} »(вони) їдять« (покутсько-буковинські говірки), {ˈxodʲæ} »(вони) ходять«, {ˈsɪdʲe̝} »(вони) сидять« (гуцульські), {ˈsluxa} »слухає«, {znɑ} »знає« (середньонаддніпрянські), {bʲiˈʒa} »біжать«, {sɪdʲa} »сидять«, {stoˈja} »стоять« (степові говірки). Відсутність -ть на кінці. От вони в ІІІ. ос. однини та множини формально збігаються з формами аориста. Для порівняння наведу, в давньоруській графіці, форми теп.ч. ІІІ. ос. однини та множини з закінченням -ть, й проти них відповідні форми аориста ІІІ. ос. однини та множини, де закінчення -ть не буде:
хóдить : хóди, хóдѧть : хóдѧ
нóсить : нóси, нóсѧть : нóсѧ
знаієть : зна
пъітаієть : пъіта …
Суч. літ. форми типу: бере, веде, знає тощо мали первісно в теп.ч. -ть як і в усіх інших дієвідмінах; -ть поновлюється при доданні -ся: береть-ся, ведеть-ся, знаєть-ся. Тобто воно там є, "спить". Самі же форми без -ть, напр.: веде, може, несе на вид, зовні, суть точно ги форми аориста сих же дієслів ІІІ. ос. однини. Наведу кілька паралельних прикладів, у д.-рус. написанні, з закінченням -ть буде ІІІ. ос. одн. простого теп. ч., а без закінчення -ть буде ІІІ. ос. одн. простого мин. ч. (аориста):
несеть : несе
везеть : везе
можеть : може
Маркер теперішнього часу простого первісно є -ь в ІІІ. ос. одн. та мн., а знак самої ІІІ. особи в одн. і мн. є -т-: знає-т-ь, хоче-т-ь, спи-т-ь, знаю-т-ь, хотя-т-ь, спля-т-ь.
Відповідно, для минулого часу простого значи ("значила, відзначала") відсутність того -ь. Знак *-t- для ІІІ. особи в одн. і мн. таки був, етимологічно, але в прасл. добу дією закона про відкритий склад, він зник (порівн. французьке нечитання приголосних на кінці). Тобто, напр., прасл. *nes-e-t → nese/несе, *uez-e-t → ueze/везе. Як видно, всі ті форми зовні збігаються з уже сучасному вухови знаними.
На форму "видяше" не слід зважати, бо то є відносно пізній гібрид. Для асигматичного аориста в ІІІ. ос. однини стане просто всікти закінчення інфінітива: виді-ти → (він/вона/воно) виді, або ж усікти закінчення -ть від форми теп.ч.: види-ть → (він/вона/воно) види. У ІІІ. ос. множини є треба просто всікти закінчення -ть від форми теп.ч.: видя-ть → (вони) видя.
Форми І. та ІІ. осіб множини аориста є творено за допомогою інфікса -с- між основою інфінітива та закінченням особи (-мо чи -те), й зовні, на слух, нагадують конструкції перфекта (поширеного на пів України): ходили'смо / ходили'сте (перфект) : ходисмо / ходисте (аорист).
Для наочности наведу форми І. та ІІ. ос. мн. в теп.ч. паралельно до форми І. та ІІ. ос. мн. в часі простім минулім:
ходимо : ходисмо, ходите : ходисте
ловимо : ловисмо, ловите : ловисте
хочемо : хотісмо (основа від інфінітива хоті-ти → хоті-)
хочете : хотісте
питаємо : питасмо (основа інф.: пита-)
питаєте : питасте
Узагалі, аорист було впродовж історії творено різно, первісно як асигматичний, потім сигматичний, пізніше мішаний; від атематичних дієслів (могти, лягти, плести …) міг бути без сполучного голосного, а міг бути з ним. Напр., сигматичний зо сполучним голосним у І. та ІІ. ос. множини від "плести" буде: плетосмо/плетесмо, плетосте/плетесте (з -о- чи -е-), а сигматичний без сполучного голосного буде: плесмо, плесте - з тим самим значенням, просто різні форми. Тож я намагаюся вибирати такі з тих форм, що принаймні відносно, на слух, нагадують існуючі форми в руській.
Адже якщо друге, то так абсолютно кожний церковнословянізм та росіянізм можна виправдати, хоч кузов, хоч очко, хоч скромніти, хоч погон, хоч заводський. Я добре освідомлений, що Ви мабуть ці мої слова сприймете як докір у свою сторону, але заввага ця цілком очікувана.
Якісь проблеми? Доки не прочитаєте релевантних джерел по темі, лишайте свої інсинуації при собі.
Питання було конкретно до даного слова. І я на його коротко відповів. Детальніше найдете в Шевельова та в діалектологічній літературі – все те є писано для читання.
Адже якщо друге, то так абсолютно кожний церковнословянізм та росіянізм можна виправдати, хоч кузов, хоч очко, хоч скромніти, хоч погон, хоч заводський. Я добре освідомлений, що Ви мабуть ці мої слова сприймете як докір у свою сторону, але заввага ця цілком очікувана.
А Ви Єлисіє маєте підтвердження цьому, якісь дані фонетики києво-поліської київсько-поліської зони, яка затверджує вимову слова "споконвіку" з {uo}-подібним дифтонгом? Чи ваш ремст є тільки способом оголосити це слово українським апріорі (не з досвіду)?
Мабуть що старий церковнослов'янізм, бо якби було українське мало б набути форми спокінвіку.
Знову оперуєте кривими терминами, й тому робите криві висновки. є літера, знак, символ, а не фонема. Тут маємо говорити про фонематичну зміну – "гармонизацію" *о. І така гармонизація в формі є, просто письмо її маскує. Вона містить рефлекс из т.зв. київсько-поліської зони, з гармонизацією *о → {uo}-подібний дифтонг, який у ненаголошених складах потім слабнув, що й є нині передано на письмі як просто . Літера є не єдиний индикатор того, чи гармонизація в *о відбулася або ні.і>споконвіку>і>
Мабуть що старий церковнослов'янізм, бо якби було українське мало б набути форми спокінвіку.
Та вот недавно, читавши статтю на Вікіпедії про дієприкметник, натрапив на таке речення: "Повні активні дієприкметники й теперішнього, і минулого часу широко вживалися в староукраїнській мові." Тому й в мене виникає питання - якщо вони дійсно тоді широко вживалися, то чому почали зникати? Невже знову через схожість з російською? Чи справді вони невластиві нашій мові, а чи варто їх повернути? Або ж то просто помилка й вони не вживалися?
Староукраїнська мова відома тим, що вона була чисто письмова, тобто нею ніхто не розмовляв.
Багато де видів на сайтах, що мовознавці твердять, буцім "дієприкметники, що закінчуються на -ачий, -ячий, учий, -ючий, не суть властиві вкраїнській мові". Також виникало в мене враження, що вони просто кальки з російської, тож їх уникав. Та вот недавно, читавши статтю на Вікіпедії про дієприкметник, натрапив на таке речення: "Повні активні дієприкметники й теперішнього, і минулого часу широко вживалися в староукраїнській мові." Тому й в мене виникає питання - якщо вони дійсно тоді широко вживалися, то чому почали зникати? Невже знову через схожість з російською? Чи справді вони невластиві нашій мові, а чи варто їх повернути? Або ж то просто помилка й вони не вживалися?
У довгому списку полонізмів бачив слова скельце та містечко. Але тепер побачив, що й у російській мові є слово месте́чко. А якщо так, то може ті списки хиблять і ніяке містечко не полонізм?
Люди добрі, на цьому майданчику є притомні і рішучі модератори, які здатні вгамувати і спрямувати у більш конструктивне річище неадекватний запал деяких непомірно завзятих учасників, які настільки захопилися словотворенням, що вже маяться відвертою дурнею?!
Коли тут українізували давно усталені технічні терміни на кшталт «комп'ютера», які існують у мові, щонайменше, півстоліття і сприймаються цілком органічно, то це ще викликало саркастичну посмішку. Коли нещодавно намагалися українізувати споконвічне «дякую», пояснюючи це тим, що воно, бачте, польського походження (то й що з того?!), то це вже був маразм, проте тоді я змовчав. Але перекладати/адаптувати власні назви!.. Це вже повнісінька маячня, яку далі просто несила терпіти, бо вона в жодні ворота не лізе!
Зокрема: https://slovotvir.org.ua/words/sloveniia
Тому наполегливо прошу/пропоную негайно вилучити вже запропоновані на ресурсі (і надалі, не зволікаючи, вилучати нові) пропозиції «перекладу» міжнародно прийнятих і затверджених ВЛАСНИХ назв. Хіба що, окрім тих, на зміні яких на міжнародному рівні масово і офіційно наполягають самі місцеві мешканці тих чи інших країн або регіонів та їхні офіційно визнані дипломатичні представники у міжнародних організаціях (наприклад, застаріле «Пекін» на офіційне «Бейцзін»).
Szczodo «давно усталені технічні терміни на кшталт «комп'ютера» — ja z Vamy, pane Juriju, prosto kategoríczno NE zgoden!
Po-persze, tomu, szczo se sia «ustalenisṫ» vynykaje z kupy ZOWNISZNIH pryczyn. U vypadku zi slovom «kompjuter» i nyzkoji jeńczyh podibnyh terminiw se vidbuvalo sí vidomo czomu!
Bo cej termin si zjavyw v dobu isnuvannia SSSRu, v jekim UkraMova bula NASYLNO POZBAWLENA do VLASNOGO SlovoTvorenia, a tomu prosto ne mala możlyvostí rozroblėty i zaprovadżuvaty vidpovidnu SVOJU PYTOMU terminologiju na novitni tehniczni javyżcza ta tiamy!!
Ale se ne znaczyt, że «tak maje buty zawżdy i do skonu!».
Zkażimo, taki slova, jek ZNÁDIB (v znaczeniu plug-in, add-on), OBLIKOWKA (account) i kupaje jeńczyh — vże TOCZNO JE w nyzci lokalizacij: i na Linuxah, i naviṫ na miżnarodnyh slużbah, napryklad posztovyh servisah.
Jikszo, napryklad, vrahuvaty, że svij vlasnyj vidpovidnyk do slova «kompjuter» — a same VERSTAK, ja nalüdno zaproponuvaw sze v 2004 roci, to można zkazaty, szo z tyh 50 rokiw, jeki isnuje zapozyk «kompjuter» — skoro vże jėk z dvadiaṫ lit bulo zaproponovano pytomo ridnyj jeńczyj vidpovidnyk! :)))
PS
ale oś stosowno wsiogo reszta w Vaszim dopysi — to zgoden na wsi 100!!
jek to każut, koly psoví ny je szo robyty, to vin szoś sí lyże… :))))
Пропонови на видалення.
- довбодуп (https://slovotvir.org.ua/words/hei)
- всюдипихач; всюдивпих (https://slovotvir.org.ua/words/biseksual)
- їбунок; їбанина (https://slovotvir.org.ua/words/seks)
- нацюцюрник; шапка-непобачка; гондончик; надзюзюрник (https://slovotvir.org.ua/words/prezervatyv)
- присипляч; ковзанчик (https://slovotvir.org.ua/words/faloimitator)
Zagalom, duże naviṫ potiszni sproby — jakgoś zlostnogo glumotvoru osobysto ja tu toczno ne vydżu.
Mowczu vże pro to, szo take slovo, jek JIBATY i pohidni vid korenia JIB — tra vże dawno uzakonyty!
Po-persze, tomu, szo slova na vzirec JIBLIA, JIBATY etc — vże dawno v Movi buly i vonyj je dlia niu PYTOMI!
Po-druge, slova z korenem JIB je prysutni v nyzci Slovjańskyh mow — i se ja ne NE pro kacapsku! I hocza se slovo je, tak by movyty, z perczynkow — ale vono toczno NE je jikymś zaboronenym czy necenzurnym i vżyvaje si «naviṫ na televizii»! :))
No j po-trete, tak zvanymy «matiukamy» naszi drewni slova na kształt HUJ, PEZDA, JIBLIA/JIBATY i podíbni — staly poriwnėno ne dawno. I vidbulo sí se peretvorynė ne stiko czerez zminu smyslu syh sliw, a czerez ustaleni idiomy ta tiamy, v jekyh si slova si vżyvajut!!
Sebto azijskow, ordyńskow lajkow je NE sami HUJ, PEZDA ta JIBLIA, a pryvjazka do MATERI — vidsy, vlasne, j MATiuczcza.
Jek vidomo, w nas lajka ne bula pryvjazana do materi, j radsze do giwna ta srania — darujte za bezposerednisṫ.
Tomu zvorot «job tvoju maṫ!» — tak, se ordyńske qassabske matiuczcza.
Ale, skażimo, u frazi «my z tow cziczkow jibalí smo jek koni» — lajkow vże v żadnim razi NE je!
Sebto ne malo by buty.
Toż glybsze wczymo naszi mowni vytoky! :D :)))
Жаль, що не можна сказати точно :(
Цікаво, чи слово "Спокута" полонізм, як твердить ЕСУМ.
1) <він може бути ПРОСТО "дуже давнім">
Такого не буває.
Даруйте, не зрозумів. Чого такого не буває? Ностратичних мов?
Ще гірше. Терміна "ностратичні мови" офіційно нема. Є поняття "ностратична гіпотеза", й її є досі не доведено.
1) <він може бути ПРОСТО "дуже давнім">
Такого не буває.
Даруйте, не зрозумів. Чого такого не буває? Ностратичних мов?
5) Дякую за посилання про етимологію Цезаря. Отже версія про caedo "ріжу" вже існувала? Жаль ми, бо я гадав, що перший її придумав…))
1) <він може бути ПРОСТО "дуже давнім">
Такого не буває.
2) <Смисловий зв'язок між дієсловами "косити" і "чесати" мені видається очевидним>
Проти сього не пру. Се є вже доведено.
3) граблі-гребінь>
Так, и між сими словами є зв'язок етимологічний – доведено.
А се: колосок-волосок уже є вигадка… , якою би ни була Ваша думка.
4) <… ще не знали правил алофонічного позиційного …>
Реготав. Фонетичні правила не суть правила дорожнього руху. "Правилами" зовемо їх ми ретроспективно.
5) Якщо маєте инші, більш переконливі "гадки серед гадок"
Нереальна версія.
1) "кес"?? корінь з "е" після "к" явно натякав би на несловянське походження; гадане прасловянське *kes дало би в руській t͡ʃɛs, і такий корінь таки ймемо в слові "чесати".2) коли слово "козак" и тягне до корене *kos- у "коса, косити, …", то чому не є воно +"косак"? Руська мова не знає алофонічного позиційного трактування фонеми "s" як звука [z] в інтервокальній позиції, питимого деяким романським та германським мовам. Слово "коса" в руській не стало "коза".
3) корінь *kos- у "коса, косити, …" таки є дуже давній – правда –, проте до слова "козак" тягне ледве, та не значи початково "довгий, вузький", ле "різати".
4) до си є джерело йимене Caesar неясно. Звязок з caedo "ріжу" є йно гадка серед гадок.
1) А хто каже, що цей корінь слов'янського походження? З огляду на його присутність як в індоєвропейських, так і в тюркських мовах, він може бути просто "дуже давнім" (як я і написав у своїй версії).
Смисловий зв'язок між дієсловами "косити" і "чесати" мені видається очевидним: достатньо глянути на зображення коси з грабками https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%B0_(%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%B4%D1%8F).
Схожі смислові зв'язки напрошуються між словами граблі-гребінь, колосок-волосок тощо - яка б не була їхня "справжня" етимологія на думку науковців.
2) На карті німецького картографа Johann Baptiste Homann "Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldoviae" чомусь латиною написано Terra Cosaccorum, а не Terra Cozaccorum, див. http://likbez.org.ua/ua/homann_1712.html
Чому в українській мові закріпилось козак, а не косак? Точно не знаю, але можу припустити, що ті малограмотні шибайголови ще не знали правил алофонічного позиційного трактування фонеми "s" як звука [z] в інтервокальній позиції, а "козак" їм було ближче до серця, бо мало двінку приголосну, на відміну від геть "глухого" "косака". ))
3) Можу погодитись щодо первинності значення "різати". (Тоді коса-смужка землі могла з'явитись за схожістю формою з косою-інструментом). Але зв'язок "різати" з косою дівочою можна віднайти, бо вона була об'єктом обов'язкового відрізання, коли дівка виходила заміж.))
4) Що ж, можливо, перший Цезар і не був лісорубом, хоча гадаю, що великий ножик у нього таки був. Якщо маєте инші, більш переконливі "гадки серед гадок" для порівняння, я би з увагою їх розглянув.
Ну, а я, встрічно, закликаю звернути увагу на докучливі й тенденційні торочення типу "накинуте за часів СРСР", "не знали до радянських часів", абсолютно при кожнім доданім до перекладу слові. Також про зневажливі натяки на "якісь галичанізми", конвеєрне додавання форм з усіми можливими морфологічними комбінаціями подібно до машинного генератора, неточні посилання на сумнівні "джерела"…
І так, в суспільстві всі зазвичай сприймають людину, яка ігнорує присвячені їй пояснення, як глупу. Глупство не є невідання, але ігнорування відомостей. Тож нема на що ображатися.
Серед причин вилучення коментарів, перекладів, блокування користувача є так звані "особисті образи", і я дуже прошу модераторів, якщо ото будете мати вільну хвилинку, пояснити в Правилах точні межі чим є образа. Бо мені цікаво, чи називання повсякчас людину глупою, дурною, недалекою, хворою на амнезію (цікаво чи людина хоч задумалася як це може образити людину з зачатками сенільної деменції?!) можна вважати образою. Бо якщо так, я вимагатиму, бан для одного чоловіка, що вже змусив мене зайвий раз пити лікарства і надіятися, що хоч після смерті не прийдеться слухати кпини того який я розумний, і який ти дядьку тупий.
Слово «козак» має дуже давній корінь «кос» або «кес», який початково означає довгий і вузький, а потім ще й гострий предмет, яким можна косити, рубати тощо. Відповідники в укр. мові: 1.коса дівоча, 2.коса як вузька смужка суші, 3.коса як старовинне ріжуче знаряддя для сільського господарства і т.д. Латинське «caesio» означає «рубати», «caesor» - лісоруб, а «Сaesar» - Цезар або кесар, цар, володар. Інакше кажучи, людина з мечем, якій підкоряються під загрозою меча. Імовірно, що первинний смисл слова «козак/косак/косар/кесар» - це чоловік з великим ножем, який може бути і царем, і розбійником. До речі, московити стали «кацапами» після того, як влаштували криваву різню в Казані, і татари почали називати їх різунами (див. «кассап» (татар.), «kasap» (турецьк.) - м’ясник).
Нереальна версія.
1) "кес"?? корінь з "е" після "к" явно натякав би на несловянське походження; гадане прасловянське *kes дало би в руській t͡ʃɛs, і такий корінь таки ймемо в слові "чесати".
2) коли слово "козак" и тягне до корене *kos- у "коса, косити, …", то чому не є воно +"косак"? Руська мова не знає алофонічного позиційного трактування фонеми "s" як звука [z] в інтервокальній позиції, питимого деяким романським та германським мовам. Слово "коса" в руській не стало "коза".
3) корінь *kos- у "коса, косити, …" таки є дуже давній – правда –, проте до слова "козак" тягне ледве, та не значи початково "довгий, вузький", ле "різати".
4) до си є джерело йимене Caesar неясно. Звязок з caedo "ріжу" є йно гадка серед гадок.
PS.
Украй незручно є без дужок на позначення: "таке є написання слова" – дужки кутові, "так слово звучить/має звучати…; така є вимова слова" – дужки прямі, "такий є фонематичний склад слова" – дужкі косі. Неможливо їх використати в тексті коментаря, бо вони форматують коментар. Тобто самих тих дужок у тексті не є видно, але вони мінять формат тексту; подекуди що дане в дужках слово гето зникне.
Доводиться якось чарувати з лапками, функція яких є йинша: 1) цитація, 2) значення, та 3) йрония. Виходить багато неясности.
У коментарях під пропонованими словами сеї проблеми нема.
Слово «козак» має дуже давній корінь «кос» або «кес», який початково означає довгий і вузький, а потім ще й гострий предмет, яким можна косити, рубати тощо. Відповідники в укр. мові: 1.коса дівоча, 2.коса як вузька смужка суші, 3.коса як старовинне ріжуче знаряддя для сільського господарства і т.д. Латинське «caesio» означає «рубати», «caesor» - лісоруб, а «Сaesar» - Цезар або кесар, цар, володар. Інакше кажучи, людина з мечем, якій підкоряються під загрозою меча. Імовірно, що первинний смисл слова «козак/косак/косар/кесар» - це чоловік з великим ножем, який може бути і царем, і розбійником. До речі, московити стали «кацапами» після того, як влаштували криваву різню в Казані, і татари почали називати їх різунами (див. «кассап» (татар.), «kasap» (турецьк.) - м’ясник).
