Останні події

Мені "змінний" звучить як той, який можна змінювати, а не той, який змінюється сам по собі.

динаміка це також властивість змінюватись. Наприклад, ми можемо сказати, що в хамелеона динамічне забарвлення.

__

Динамічний - рухливий.
Сл. Караванського.
+

__

Дегенеративний - звироднілий.

+

Горох повторює дурню, яка була написана у совєтських словниках.

За вживання непристойних слів українців навіть карали зборові й війтівські
суди. Приміром, 1744 р. працівники ковальського цеху в Старій Солі, що на Львівщині, пожалілися на цехмайстра В. Струдзінського, який сказав, що кожен русин – пес. Суд покарав Струдзінського, постановивши, що оскаржений має сплатити грошову кару, покрити судові витрати, купити для церкви два фунти воску і привселюдно, перед ратушею, просити вибачення. Згодом, 1784 р. війтівський суд села Черешневого присудив В. Балабанові 15 ударів буками: 5 за слово "безстидниця", 5 за слово "шлюха" та 5 за те, що ображав цими словами жінку Я. Бочара цілий день. Отже, культура спілкування в українців була на високому рівні і лише із приходом московитів українська мова почала поповнюватися численним матюччям, яке навіть витіснило з ужитку звичайні слова української лайки.

Із приходом московських загарбників на західні українські землі розпочався насув непристойної, брудної лайки у повсякденному мовленні, особливо на виробництві, у війську, що до краю вражало українців, адже така грубість і ницість була неприпустимою з огляду на їхнє виховання. Українці не вживали вульгарних
слів. Турецький мандрівник Евлія Челебі, котрий на початку другої половини ХVІІ
ст. подорожував Україною, небавом писав, що українська мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. Він записав аж чотири лайливі вислови: "дідько", "свиня", "чорт", "щезни, собако!"

+

рубець, слід від рани

Я шо, до когось в хату лізу чи нав'язуюся? Я на творчому майданчику і, начебто ж, в його правила цілком вписуюся, крім того, хіба, шо бути ввічливим я вважаю шо треба не до всіх (але то вже, так би мовити, мої проблеми, за шо я можливо й отримаю ще на горіхи); а простацькими перекладами (навіть якшо так може здатися, і може й дійсно часом буває) я їх роблю не навмисне. Якшо не згодні, то.. ну можете просто вважати мене не дуже розвиненою людиною, чи як там вже краще. Якшо думаєш шо я займаюся нісенітницями, а не збагаченням мови чи, принаймні, надаванням потенційних підказок іншим людям для розвитку вже їхніх інших та нових слів (які, добре якшо будуть кращими чим мої, або ж навіть якшо й вони вплинуть творчо-всупереч), то - вперед, можете й в толоку, обговорюйте і приймайте рішення, а не займайтеся мазохізмом як то коментувати "шлак", за який і так НІХТО не проголосував, але він вже, бачте-но, болить комусь. От під членкиня запропонували 'п*зда', то тебе то певно не хвилює. А осомашник чогось хвилює. Якшо під словом "ми" розуміються "українці", то я теж українець, і свої запропоновки я завжди намагаюся більш-менш обгрунтовувати, при чім В МЕЖАХ української мови, навіть якшо це "не зовсім" по-науковому, чи зачіпає, ймовірно, чиюсь пристрать до macΟs-ів. А шо, думали нема такого слова як "від ос", або шо це суржик, а я побачив в ньому два українських слова, і якраз по смислу саме як звязок з гортайчиками. І шо? То треба поплакатися за це на мене? Я розумію шо я не в клубі гумористів, і, не знаю кому як, та все ж мені приємно окрім влучності опису заодне підіймати людям настрій, хоча я й далеко не завжди ставлю сміх на перше місце, бо інколи більше хочеться сльози лити чим сміятися. Я просто пропоную свою точку зору і ненав'язливо спонукаю трошки помислити нею, якшо є таке бажання. Не подобаються осомашники? - не голосуєш, і, при бажанні пояснюєш чого саме не подобаються, і громада розбереться (можливо не тільки голосами). Подобаються макоси? - береш і працюєш за ними. Шо тут пояснювати? Навіть трохи "оправдаюся": якраз сьогодні я й розповів своїй знайомій слово "цитрулик" (велосипед), і вона від душі посміялася, і це мене "запалило" до подальших творчих пошуків. Значить слово запрацювало. А те, шо знайдуться ті кому слово не сподобається, то теж цілком очікувано. Мені теж не все подобається.

Гартеме! маєш одрук. Ти написав г замість в.

Я думаю, не мені одному набридли ваші видумування. Яка мотивація таких простацьких перекладів?

А нашо терпіти? Пропонуйте кращі і я залишатимуся нижче чи в нулях. І хто такі 'ми'?

Скільки часу ми ще будемо терпіти ваші витвори уяви?

У Горосі пише про запозичення з польської.

<Раніше "знадобом" звали "матеріял">

<зна́диво>

___
A do cœho e tam se:

<Дієреза (випадання) [об] зі слова є явище нормальне: солнце → сонце, сердце → серце, честний → чесний тощо.> ?
___

U rousscé móuvé e slovo διαίρεσις givano nevérno; διαίρεσις = "uipadeinïe", a "ròzdélyeinïe".

А як множину утворювати? Бо всі перелічені слова з -иво не мають множини

Зала́зь в раке́ту, то ви́далю.

"лИк" ма бути українською. Звідти й "лИце".

Бігме, яка стидота!...

Видали.

Та ну! І шо?

ціль - слово німецького походження

Рух (rücken) - слово німецького походження, не слов'янське слово, не зрозуміло іншим слов'янам

префікс "про" - не дає чіткого відчуття попередньості дії, суфікс "пред" мені здається зробить слово більш природньо зрозумілим. "про" - мабуть грецькій префікс, не миттєво зрозумілий слов'янскому уху(вуху)

Хоча для твару <дійсн-> горує йстослів від *do- → <dw-> + *ist-yn- (*ist- ← *yys- + *t-; *y+y = */jə/), з первісном товком *"до їста = до правди", за яку біх и я доси довго стояв, шибе, таки є льга вязати й з коренем *dē- слів "дія, діяти", а то гадаючи пратвар *dē-ystu-yn- (*<дѣиствьн->) — прикмета з чепенем -yn- від підстати *dē-ystu-o (*<дѣиство>). Сю гадку можуть підперти сякі спостереження:

— яко слаб, *y ( = *<ь>) в чепени -yn- (<-ьн->) правильно никне, даючи меджитвар */di͡ejstwn-/, то-б'-то */di͡ejstwən-/ → */di͡ejstwᵊn-/ → */di͡ejstwn-/, що собі, з тяжіння в руські мові льжити вимову тратою суголоски чи суголосок у грозні суголосок, конечно йме зябити звукотвар /di͡ejsn-/ — се-б'-то з тратою /t/ та /w/ у вимові. Трату суголосок/суголоски в грозні суголосок являть и ся руська слова: /jestʲᵊstwɔ/ → /jestʲˈstwɔ/ → /jesˈstwɔ/ → /jesˈtwɔ/ — <єство~їство>, та /rʉd͡ʒɘˈstwɔ/ → /rʉd͡ʒᵊˈstwɔ/ → /rʉd͡ʒ.ˈstwɔ/ → /rʉd͡z.ˈstwɔ/ → /rʉd͡zˈtwɔ/ → /ryzˈdwɔ, rysˈtwɔ/ — <різдво~ріство>, /rɛmesləˈnɪk/ → /rɛmeslᵊˈnɪk/ → /rɛmeslʲˈnɪk/ → /rɛmesˡˈnɪk/ → /rɛmesˈnɪk/ — <ремісник>, /ˈmɤslən-/ → /ˈmɤslᵊn-/ → /ˈmɤslʲn-/ → /ˈmɤsˡn-/ → /ˈmɤsn-/ — <мисн-> (Желех.: <зми́сний>, поруч <зми́сльний>, <оми́сьне> поруч <переми́сльний>);

— Желехівський у своїм письмі кирилицею розлуча /ʲi, i͡e/ з *ē (<ѣ>) та /y, ʏ, ʉ, ʊ͡ɶ/ з *o письмяма, тякло: <ї> та <і>, на пр., пишучи <діл> за /dyl/ "низина" та <дїл> за /dʲi͡el/ "division, σχίσμα". А вже, хибити він и може де, та в цілі, точно слідячи розлучення <і> для /y/ та <ї> для /i/, він дає писання <дїйсний> та <дїйсність> (І, 185) з <ї>, рівно ги в писаннях: <дїйствува́ти>, <дїйство́ванє>, <дїйстве́нний>, <дїйстви́тельність>, <дїйстви́тельний>, <дї́йство> — всі з коренем *dē-, там же. Проти їх, писання з <і> є, крім инших прикладів, и в <ді́-дня> = "до дня", з правильним /y/ на місті *о наголошеного *do перед слабом *y в *dyn- слова "день". Се-б'-то ціло певно є льга яти, вже, пишучи <дїсний> та <дїйсність> через <ї>, Желехівський таки міни /di (dʲi, dʲi͡e, dʲe)/, а не /dy (dʏ, dʉ, dʊ͡ɶ)/, чим таке писання може бути ключ ку йстослову твару <дійсн->.

— Гадку про звязок між тямами "дія, діяти" та тваром <дійсн-> підпирає й разослів значатни в нім. Wirklichkeit "reality", wirklich "real" та wirken "діяти" (те саме в инших германських мовах: дін. virkelighed, virkelig : virke, нзм. werkelijkheid, werkelijk : werken), у гр. πραγματικότητα "reality", πραγματικός "actual, factual, effective, real" : πράγμα "річ; оруда, дія, діло", д.-гр. πρασσω "дію, чиню, ділаю".¹⁾

Слабости реченої гадки:

— пратвар *dē-yst-u-yn- (чи, може, точніше: *dēy-yst-u-yn-) містить два *y — щнута голосна; мова є про *y в чепени *-yst-u- та *y в чепени *-yn-; *y в *dēy- (← *dē-+-y-) є часть пне й зябе звук [j]. Гавликово правило би мінило такий звукорозвиток пратвару *dēy-ystu-yn- ²⁾:

*dēy-y²stu-y¹n- → /di͡ejə²stwə¹n-/ → /di͡ejəstwᵊn-/ → /di͡ejəstwn-/ → /di͡ejəstʷn-/ → /di͡ejəsn-/, а не /di͡ejsn-/. Та такий же звукорозвиток би мінив и пратвар *do-ist-yn-, де *ist- є, в истоті *yyst- — первий *y будучи звук [j], а другий *y будучи щнут голосен, то-б'-то *yyst- = */jəst-/; то-б'-то й *do-yyst-yn- зябив би звукотвар +/dojəsn-/. Лагодити би сю переку могло припущення мішення в звукотварі /di͡ejsn-/ твару музька роду прикмети *dēy-ystu-yn-u — *dēy-y¹stu-y²n-u¹, де *y² є силен щнут голосен, а *y¹, тякло, слаб, даючи правильно /di͡ejstwən-/, з инши твари *dēy-ystu-yn- — *dēy-y²stu-y¹n- → /di͡ejəsn-/, то-б'-то: /di͡ejstwən-/ × /di͡ejəsn-/ => /di͡ejsn-/.

Твар <дисни>:

Під <дійсний>, СИРМ (ІІ, 89) лічить, серед инших, и твар <дисни>, яко твар множини музька роду, з мітою «1370 р.» (без джерела). Сесь твар є ято, віді, з словника старовкраїнської (руської) мови XIV—XV ст., стор. 300, під <диснии>, з прикладом из памятки:
«А сє поповє дисни попъ юрко кропышєви(ч) попъ лои» (Львів, Р³⁾ 1370 18). Ниже буде крімно й про дане там товмачення сього слова в тім словнику, а поки про значення письмотвару <дисн->. На час XIV—XV в., ба й поздіше, з письмене <и> користано бі в руськах памятках тої доби доста непослідно — и на місті д.-рус. *<и>, й на місті д.-рус. *<ѣ>, й на місті д.-рус. <ъі, ы>, при чім у тих же памятках бі користано й письмена <ѣ> та <ы>; є досити й <ї>, ба й чудернацьки лучачи їх разом в одині слові: <платїти> "платити" (стор. 304), чи <истынїи> = <истиныи> з <ы> за *<и> та <ї> за <ъі> (памятка: Documentele lui Stefan cel Mare, publicate de Ioan Bogdan). На пр., у тім же реченім словнику староруськи мови XIV—XV в., рітемо й писання <диати> "діяти" (299) = д.-рус. <дѣіати> поруч <дивъ> "див" (там же) = д.-рус. <дивъ>. Проте по користанню з письмене <и> на місті д.-рус. *<о> є в памятках тої доби глядати годі. Переднення та вищення (в звук [y]) на місті прасл. *o перед слабома *u та *y бі в руські мові стало не раніше XVII в., та й то, за Шевельовом (Исторична фонологія української мови, 764), бі далеко не всюди — нижши звуки [ʊ, ʉ, ʏ] й тоді тривали на значнах земищах. Таким чином, имовірність <и> = прасл. *о в писанні <дисни> реченої памятки 1370 р. йме бути вилучито гет'.

Товмачення <диснии> в реченім словнику пише:
«(який в даний час займає певну посаду, виконує певні обов'язки) нині ДІЮЧИЙ» [велика письмена суть моя] — се доста недвозначно каже за звязок з тямами "дія, діяти".

Таким чином, и твар <диснии> — й значенням и письмом — підпирає гадку про пратвар з коренем *dē- в словах "діти, діяти, дія" (та гинших: "діло, ділати" тощо), а точніше: *dēy-ystu-yn-, а не пратвар *do-ist-yn-.

Чи є місто пратвару *do-ist-(-yn-) в руські мові?

Тяжко є вісти. СИРМ, під <дійсний> лічить твар <дісті>, звертаючи на Желехівського, та то є писання "гладжене" під нове чинне письмо — в Желехівського же є писано: <дїстї>, що доста ясно мінить /dʲi, di͡e/, не /dy/, й товмачення в Желехівського в сій статті (І, 186) вторять значення в статті під <дїйсний> (185). Проте трохи више від <дїстї> є в його дано, крімно від сих дву, й статтю з <ді́сний> — з <і>, в тім, поруч таки й <дї́йсний, -стний> — у дужках; товмачення суть и тут та же що в статтях на <дїйсний>, <дїйсність> та <дїстї>.
Чи править писання <дісний> з <і> (одино таки серед инших з <ї>) на користь пратвару *do ist-, або Желехівський хиби будь у писанні з <і> в <дісний>, будь у писанні <дїстї> з <ї>, є тяжко речи. Й сам твар <дїстї> несе тяжкости тварослівни. Коли <ї> є ту вірно, й корінь його є *dē, то питання є що є його тварослів у прості (ймінні) падови годинини. В більшости слів, де /-sʲtʲ/ є чепінь, чепінь сей є /-ysʲtʲ/ чи /-esʲtʲ/ (по неблені суголосці) — гоба з прасл. *-o-st-y-s. Є лише дріб слів з иншим голосном ніж *о перед чепенем *-st-: *kori-st-y-s "користь", *suy-st-y-s/*suoy-st-y-s "свесть (свьсть) / свість (свѣсть)"; у словах яко <пасть, снасть, висть (на-, нена-, за-), часть, вість> тощо є первісно не голосен + *-st-, а суголосен + *-st- або *-t- (<пасть> ← *pad-t-y-s, <вість> ← uoyd-t-y-s, <висть> ← *ueyd-t-y-s, <часть> ← *kens-t-y-s, <месть (мьсть)> ← *myt-t-y-s). Може ту мізинну жменю "користь", "свесть, свість" повнити гаданий твар **dē-st-y-s, від якого став би твар **<дїсть> у тварі <дїстї> в Желехівського?? То було би дуже сміле припущення. Силу сьому припущенню, все же, дає твар <дївий> "tätig" (у Желехівського, І, 183) — з *dē-u-o-s, де рівним чином чепінь *-u- є лучено просто до корене *dē-, без яка голосна (рівни з <дієвий> ← *dēy-ou-o-s); хоча він може бути й від *dē-y-u-o-s, даючи */di͡ejw-/, що й тако би дав, ильжачи вимову, звукотвар /di͡ew, dʲew, dʲiw/.
Ище тяже є рішити <дїстї>, нехтуючи <ї> й гадаючи ту *<і>, через пратвар *do ist-. Приймя *do править родовом падом, для ймен музька на *-o-s та середня роду *-o то є кінець *-ou (для музька) чи -a (← *ō-s), то від *ist-o-s було би *do ista → /dyjsta → [dysta]/ = +<діста (дійста)> (*<до иста>) чи *do istou → /dyjstu → [dystu]/ = +<дісту (дійсту)> (*<до исту>), для ймен жінська роду то є кінець *-ons, то від *ist-a було би *do istons → /dyjstɤ, dyjstɘ̞ → [dystɤ, dystɘ̞]/ = <дісти (дійсти)> (*<до исти, до исты>). Твар на *-y-s — *ist-y-s — є невідім. Кінець <-ї> в <дїстї>, мінить датен чи містен пад одинини (всіх родів), та *do сима падома не править. Може бути, ту бі мішено тяг *na istoy → <на истѣ> (в Желехівського: <на и́стї>), де *na править містном падом (чи бачном), а *-oy → <-ѣ> ( = <-i> чинного письма, <-ї> за Желехівським) є кінець містна паду годинини, з тягом *do ista (хоча такого тягу я рісти не міг ім), зябивши корчен твар *<дѡ истѣ>, ← <на истѣ> × *<дѡ иста>.

Грясть:

Конечно відкинути гадку про *do ist- у <дійсн-> у руські мова ні льга. Кінець кінцем, и слова з коренем *ist- суть відома з тямою "real, wirklich". Проте, на підпертя гадки про пратвар *dēy-ystu-yn- → *<дѣиствьн-> → /dijsn-/ є лиць, яко видко, де більше ніж на підпертя *do ist-, и крім того, для *dēy-stu-yn- є "ковик" де мній.

___
¹⁾ — значатни, їмиже є движено слова за тяму "reality" по різнах мовах світу суть різни, й можемо їх ділити на сі: a) від тями "річ, res" — сю.диже в деяках мовах від займене "що" з розвитком у значення "річ", b) від тями "є, бути", c) від тями "се, то" — займене, d) від тями "правда", e) від тями "дія, діяти, ділати".

²⁾ — ту є мінено йно твар музька роду *dēy-ystu-yn-u ( = <дѣиствьнъ> за д.-рус. письмом).

³⁾ — Р = В. Розов, Українські грамоти, Т.І — XIV в. і перша половина XV в.

Нехай Биг милує! Ваші вигадки — неоковирні.

+

Має иначе значіння.

Молодець, шо 'грунтовно' прокоментував. А взагалі, нешановний (мною), не треба пастися під моїми словами. Не подобається - не голосуєш, або вже ж пояснюй чого це 'маячня', 'робляна', і 'якась'. Але краще не пояснюй, а пропонуй свої, кращі чим мої.

Робляна маячня якась.

Так не не підборний же, а підробний;
І це найкращий варіант, як на мене

Пельме́ни = ушки́. С. З. Ш.
Словарь росийсько-український 1893–1898 рр. (М.Уманець, А.Спілка.) r2u.org.ua: пельмени

Лексикон словенороський 1627
https://archive.org/details/Pamva_Berynda_1653/Pamva_Berynda_1627/page/n5/mode/1up?view=theater

/risˈnɪtɪ/ abo /rysˈnɪtɪ/ abo /resˈnɪtɪ/?

Трохи довге що можна скоротити на «невгаданка»

<москаль, й не кожен>

Cœmou pisiete <й> tou?

Та до чого Ваші словники?
Сором, стид — не тотожний конфузу, ніяковости. Невже ви цього не розумієте?

https://uk.strephonsays.com/shame-and-vs-embarrassment-1773

—
Не москаль, а москвин
Не кожен москвин - москаль, й не кожен москаль - москвин

—
Нашою мовою – москвин, а не московит

Не силкуй ня лаятись, Іване. «Калотвір» — це про те шо воно не подобається тобі. Я не грошодрукач, аби робити сподобані всіма річі.

Не тямлю засаду творіння цього слова. Поясніте.