Романе, я ще в Ігоря Керча в словнику бачив - коли хочете, гляньте там
»Я казав про дієслова, що не мають наголосу на корені в інфінитиві. Ви й самі це зрозуміли. То навіщо вдаєте дурня з отим простиралом?«
Я зрозумів, та Ви про »не мають наголос у на корені в інфінітиві« нічого не вказали, але »у дієсловах первої особи однини теперішнього часу«. Останнє ваше речення я знехтую.
»У зразковій мові на основі говірок Центральної України ніколи не наголошують корінь у дієсловах первої особи однини теперішнього часу«
Чи так? Бо ж дієслова першої наголосової парадигми завжди мають наголос на корені в усіх говірках. Порівняй:
ва́дити → ва́джу
ві́рити → ві́рю
ви́ти → ви́ю
в'я́нути → в'я́ну
дви́гати → дви́гаю/дви́жу
ди́бати → ди́блю/ди́баю
ди́хати → ди́хаю/ди́шу
ї́здити → ї́жджу
ї́хати → ї́ду
ка́пати → ка́паю/ка́плю
ки́дати → ки́даю
ки́нути → ки́ну
кли́кати → кли́чу
кри́ти → кри́ю
ла́дити → ла́джу
ма́зати → ма́жу
ми́ти → ми́ю
ни́ти → ни́ю
пла́кати → пла́чу
рі́зати → рі́жу
ри́нути → ри́ну
ри́ти → ри́ю
си́пати → си́плю
си́тити → си́чу
ча́яти → ча́ю
чи́стити → чи́щу
чу́ти → чу́ю
То Ви певно про дієслова рухомої наголосової парадигми?
»Хоча довести це можна дуже просто тим, що в зразковій мові на основі говірок Центральної України ніколи не наголошують корінь у дієсловах первої особи однини теперішнього часу.«
А тут жеж у перекладі й не вписано як його наголосити — чи ‹про́шу› або ‹прошу́›
Щиро, я теж не бачив прикладів ужитку цього слова в українській/руській мові, лише свідчення в словниках
»(д)звоновина" -- не будь-яка бронза, а тільки бронза на дзвони«
Ну, загалом так. Але в чехів та словаків значення слова розширилося на будь-яку бронзу, то за потреби й ми могли би розширити. Проєкт не називвється ж Слово- чи Лексемосвідок. Але ліпше звичайно брати вже засвідчене, а то в живій мові, слово — було б таке)