Значення слова

Дедлайн — кінцевий термін.

Приклад вживання

Дедлайн проекту - до завтра.

Варіанти написання
deadline
Слово додав

Перекладаємо слово дедлайн

речене́ць
367

чому забули про це давнє українське слово?

Олег Федорчук 17 листопада 2014
19 грудня 2014

тут в принципі нема шо вибирати. слово вже є, просто забуте

24 грудня 2014

чудове старе слово. до речі, хто не чув, наголос на кінці

22 жовтня 2016

Якщо чесно я його й не знав, хоча у тлумачному словнику це слово є, в цілому слово викликає в мене зовсім иньші асоціяції, щось від слова речення, дуже схоже на речник. Боюсь слово відродити серед широких мас принаймні на сході, півдні, центрі, півночи навряд вдасться, багато зрозуміліше саме кінцевий термін

5 січня 2018
15 вересня 2018

Як на мене мова жива й пластична, це слово вмерло давним давно, і для сучасного суспільства не передає змісту, а отже штучно його силою повертати немає змісту.

23 червня 2021

Оце тому що 90% сучасного суспільства ні про що мислити не хочуть, стадо одним словом, англізмів наробили й радіють

16 вересня 2018

Іван, це чудове слово, яке варто відроджувати і застосовувати. Мовну криницю варто копати дедалі глибше...

20 вересня 2018

Одначе ні, адже це лише застарілий синонім до слів "строк", "термін" без вказання на те, що цей строк є останнім, кінцевим, крайнім. Тобто "останній реченець", а не просто "реченець".

20 вересня 2018

Саме в тому й річ, що «термін» чи «строк» — це відтинок (проміжок) часу, а «реченець» — мить у часі.

4 липня

Термін - це як раз мить у часі (наприклад термін придатності - 02.03.2025), а строк -це період (строк придатності - 5 діб)

23 жовтня 2018

В нас, на Волині “реченець” означає “кінець”.

14 серпня 2019

У на нас реченець кажуть тоді коли скоро має отелитись корова

30 серпня 2019

Перше слово, яке досягло миті, коли 200 людей його підтримали. Тут і сперечатися нічого.
П.С. "Строк" та "срок" це росіянізми.

17 березня 2020

Звідки Ви взяли, що "строк" - московщина?

4 липня

Строк - це праслов'янське (псл. sъrokъ «угода»)

2 вересня 2019

Підтримав це слово, бо, далебі, використовую його. Дякуючи мені багато моїх знайомих ним почали теж послуговувати ся!))
Насправді "відновити" це слово у великих масах вельми легко. Як мінімум на упаковках продуктів замість "кінцевий термін зберігання" (туди ж і "вжити до") почати писати як "Реченець зберігання", "Реченець якості" або просто "Реченець". Вже за рік це слово буде на слуху і більш ніж 3/4 населення його будуть без проблем сприймати.

2 вересня 2019

Слово термін у значенні строк втрачати шкода, тому вже буде дуже добре, коли замість новозапозичення дедлайн будуть казати реченець.

2 вересня 2019

Дійсно вдала ідея з "Реченець зберігання", Dima Malz

6 лютого 2020

Це не давнє українське слово, а коване з Галичини.

6 лютого 2020

1) Галичина — українські землі. 2) Галичину не вчора "придумали", це давня назва території. Отже, Ваша фраза "це не давнє українське слово" не витримує найменшої критики. Ну а взагалі це слово було у вжитку до 20 ст. далеко не лише в Галичині, в Київських та Полтавських селах досі є літні люди, які знають значення цього слова, бо їхні бабусі його вживали у мові.

6 березня 2020

Галичина це і є Україна, загалом мене дивує ваше прагнення протиставити Україну Україні, схоже ви просто звичайний промосковський бот.

16 березня 2020

Галичина - це, звісно, Україна. Тільки до мовознавства це ніяк не причетне. Основа української мови - мішані південно-східні говірки, прширені в більшій частині ісотричних українських земель. І недобре, коли затяті люди витискають слова та граматичні явища мови більшості словами й граматикою мови меншості.

16 березня 2020

Dima Malz: Галичина - Україна, тільки це не місце, де виникла теперішня літературна мова. Тож не годиться переробляти її ні на московський ні на польсько-галицький узір.

12 квітня 2020

Не заперечуйте можливости, що слово "реченець" є не кованим словом XX століття, а давнім словом, що дійшло з давніх часів, просто збереглося найкраще в тому раґіоні.

4 червня 2020

Oleksa Rusyn,
jekby ne Galíczėna, to na nyni, darujte, cile by giwno bulo, a ne zbereżyna UkroMova, jeku kanoniczni nosii Movy z-za Zbrucza tupo prosraly i nehtujut new (Movow) szczo dali, to bilsze!

4 червня 2020

Ви, на жаль, плутаєте справи політичні та мовознавчі.

9 вересня 2020

Юрко, звідки така ненависть до всього і всіх за Збручем?

9 вересня 2020

Дорогенький, так вже вийшло, що мова присутня на Галичині на багато ближча до клясичної української мови Шевченка, Котляревського ніж сучасні говірки південно-східних регіонів, більше того, якщо ви повчите трохи історію то виявите, що український степ, котрий і є тим південно-східним регіоном, у давнину взагалі слабко був заселений, на тих теренах більше кочові племена були, мови котрих взагалі не могли бути основою української мови, хоча справді, багацько слів в українській мові мають тюркське походження і є українськими словами. Чесно кажучи не розумію, який сенс у ваших словах, якщо ви виступаєте проти українських слів котрі на вашу думку є нав'язуванням галицької меншости решті України, але самі чомусь берете участь у проєкті словотвору нових слів, котрі цілком можна кваліфікувати як нав'язування усім регіонам України без винятку адже новотвори взагалі не властиві жодному з регіонів. І ще, ви не дуже розумієте що то є літературна мова, чого це вона виникла на південному сході, і чому Галичина до її виникнення не має стосунку, хіба Франко не є одним з творців літературної української мови? А ще, скажіть чесно ви її читали ту українську літературу??? Дуже багато українських літераторів котрі не мають ніякого стосунку до Галичини вживали слова котрі ви називаєте галицькими

26 квітня 2020

Гоже!

27 травня 2020

250 вподобайок.. це ж чверть від тисячі, подумати тільки!

29 липня 2020

Слово регіональне, запозичене. на решті території не зрозуміле. І, коли вчитель української мови не розуміє такі от запозичення, то не варто їх і нав'язувати.

29 липня 2020

Ну як не дуже мову знаєш, то й не розумієш, а варто трохи вивчити так одразу зрозумієш

29 липня 2020

Реченець запозичене?)) Ну тоді з Вашої льоґіки й наречена, і річниця, і власне рік теж запозиченнями є.) Дедлайн — ось це справжнє українське (сарказм). Якщо викладач не знає якогось слова — його проблема, звісно всі 250 з гаком тисяч слів української знати складно... Але говорити, що слово "реченцевий/речений/реченець" є запозиченням... це малоросійство, далебі.

23 червня 2021

Так звідкіля воно черпане? джерело? яке там.. написало й радіє... До речі, слово ЗАПОЗИЧЕНЕ теж ЗАПОЗИЧЕНЕ, отак, ЗРАДА.

3 січня 2021

289 голосів вже. Хороше слово

19 січня

Олег Федорчук: "чому забули про це давнє українське слово?"

Тому, що давніми словниками не користуються. Насправді, небагато слів не мають українських відповідників.

19 січня

реченець і в сучасних словниках є. І наведені приклади вживання чітко показують, що воно позначає "термін як мить у часі", а не "часовий відрізок".

кінцевий термін
50

юридичний контекст

Olia Asadcha 23 грудня 2014
29 грудня 2014

термін вже кінцевий, перше слово зайве

29 грудня 2014

vadik veselovsky, за цивільним кодексом термін -- це момент у часі (ст. 251). термінів може бути кілька, а отже, дедлайн -- це саме кінцевий термін.

4 березня 2018

Це добрий відповідник, хоча це і є калька з російської "окончательный/крайний срок". Чим вона краще за кальку "мертва межа" (англ. deadline), хіба що наразі вживається в нормативній базі України.

27 травня 2020

Термін це англійське слово.

4 липня

Не англійське, а середньолатинське.

запозичення із середньолатинської мови;
слат. terminus «слово зі строго визначеним науковим поняттям» походить від лат. terminus «пограничний (межовий) знак; закінчення, кінець, межа»;

крайняк
44

варіант ольги бурди.

Lyubomyr Krupnyc'kyj 22 жовтня 2014
28 жовтня 2014

варіант не зовсім вдалий, оскільки дублює жаргонну лексему, до того ж російського походження. визнання у літературній мові не отримає однозначно. з пов.

5 січня 2018

Це російське слово! Жаргон з в'язниці!

25 жовтня 2019

Куди молодь рухається – стає аж страшно – такі слова пропонувати. І це після того, як наше покоління з тяжою виборола незалежність, самі ж і лізуть у мову російську, мов урятований потопельник – та й знову в воду.
Через сто літ так будемо робити себешки і фігачити сміхуястики поїдаючи сімічки. Птьху!

20 лютого 2020

Людина з іменем Любомир Крупницький пропонує слово "крайняк"... Якась фантастика.

27 травня 2020

На крайняк падайдьот для рускогаварящей украіни :))))))

14 червня 2021

Чому досі немає можливості "мінусувати" дурне слово, яке, здається, для сміху сюди додали?!

23 червня 2021

Та тут треба не просто "мінусувати" а скаргу яку робити, бо набігають усякі... кровосісі та кремлеботи

часоріз
37
Ihor Sakivskyi 18 жовтня 2014
5 січня 2018

Звучить добре! Найкращий відповідник!

3 лютого 2019

І яка мотивація?

13 квітня 2019

Ірраціональна.

крайчас
26
Юрій Максименко 13 лютого 2017
строк
23
Alex Soroka 21 березня 2015
7 травня 2017

Це фонетично не україньска форма.

19 грудня 2019

Росіянізм!

18 березня 2020

Мішанина з українських та неукраїнських частин в одному слові (укр. "росіян-" і лат. "-изм") не прикметна для української мови. Кажіть лучче "російщина" чи, ще лучче, як на мене: "московщина".

12 квітня 2020

Я дав таке на пропозицію:
-ізм (особливість мови)
Пишу так, аби люди розуміли :(

13 квітня 2020

Згадайте Шевченка:
> Піде в свою Московщину, а дівчина гине.

Оце -щина завжди означало землі, терени. Не пригадую жодного випадку, щоб воно якось инакше вживалося.

29 січня 2021

А термін латинське, строк є слов'янським словом. Не тільки московським

29 січня 2021

Якщо Росія слов'янська країна, то може одразу по-російськи станемо говорити?

6 лютого 2020

+++

6 лютого 2020

Ви віддаєте свій голос за російське слово.
Почитайте:
uk.wikipedia.org: Ікавізм

18 березня 2020

Є й инші слова без "і" там, де його годилось би сподіватись: "Бог", "народ", "мед". Може, "строк" зостався в ужитку, ще одколи (до 17-го століття) серед українських говірок північні були шановані більше, ніж південно-східні. У північних говірках ікання поширилось пізніше, менше й не так твердо, як у південно-східних. Чи візьміть прийменника "од" і префікса "од-". Хоч і є в них ікучі одміни "від" і "від-", їх уживають тільки в говірках Західної України та, з наполягання галичан, у книжках. У народній мові Центральної, Східної й Південної України вживають тільки давніших неікучих одмін.

19 березня 2020

Не знаю, з чого почати й як уже пояснити, бо я до сього питання вже писав, пояснюючи, не раз і не мало... :(

Форми бог, нарóд суть іспосуди з цсл. та рос. Питомі твари суть: біг, нáрід.

Крім випадків типу <бог, нарóд>, не всюди <о> на письмі значить відсутність "ікавізму". Передусім слід розуміти (затямити собі вже кінець кінцем!), що "ікавізм" є явище всеохопне для абсолютно всіх без винятку говірок укр.м.
Тяма "ікавізм" є сама по собі крива й веде в оману, бо сугерує дуже схематичне бачення, що існують, буцім, лише дві полярні можливості (рефлекси): "і" - з одного боку, коли на письмі є <і> з *о, та "о" - з другого, коли на письмі є <о> з *о в умовах критого складу. Вірне йменування явища, хоча й довше, є "звуження" *о, і не "в критім складі", а перед *ь, *ъ "слабкими" (бо "звуження" те почалося ще за їх доби, а не після!), й зумовлене було як раз наявністю тих слабких редукованих, а саме "гармонізацією" *о, тобто "підлаштуванням" *о тембру/фарбі тих *ь, *ъ - конкретне явище, яке вписується в загальне/ширше явище укр. фонології - регресивної внутріскладової гармонії/асиміляції (відбитої зокрема в регресивнім "аканні" доби Литовського князівства, в звуженні *е перед *ь, *ъ слабкими, в переході *е в /о/ перед "твердими" голосними наступного складу). Коротко таке "звужене" *о може бути звано: "звужене"; інколи я вживаю: "гармонізоване". Серед хибних означень є ще: "подовжене" - українська мова не знає фонематичної довготи голосних.
З термінологію - сподіваюся(!) - розібралися.

Ідемо далі, вертаючи до тези, що не всюди <о> не письмі, де би - ніби - слід очікувати <і>, значить, що тої "звуження/гармонізації" *о там нема.
По-перше, "звуження/гармонізація" *о є представлено цілим розмаєм різних рефлексів (подати їх символами МФА я тут, жаль, не можу, бо ся сторінка їх - чомусь - не відображає). Тому я вище й писав про хибність однобокого ділення на "ікавізм" (бо <i> на письмі) та його "відсутність" (бо не бачило <i> на письмі, чи не чуємо [i]). Серед тих рефлексів суть й алофони різного типу кардинальних голосних: "о", "у", "и", "і", та дифтонги/дифтонгоїди типу "уо", "уе" (Увага!: їх типу, а не конкретно "о", "у", "и", "і", "уо", "уе").

А тепер конкретно до <о> на письмі в писаних діалектних формах та тих, що з <о> (дужки <...> значать: "на письмі; писано; графічно"!) потрапили в літ. стандарт. Крім явно спосуджених тварів (бог, народ) в укр. м. є чимало слів з <о> ненаголошеним в позиції/умовах очікуваного "звуження/гармонізації". В тих із їх, у яких нема підстав бачити в них спосуду (бог, народ), <о> має бути пояснено наслідком спрощення "уо"-подібного дифтонгу/дифтонгоїда т.зв. "києво-поліського" (в історичнім фонологічнім плані) походження. В т.зв. "києво-поліській" історичній зоні говірок *о "звужене" було представлене загалом рядом алофонів дифтонгічних рефлексів типу "уо" (та "уе"). В умовах ненаголошеного складу такі алофони типу "уо" згодом (та явно, в доволі пізню добу, аж під ХХ століття) "спрощувалися" в монофтонг типу "о", який в умовах укр. графіки й було відбито на письмі як <о>. Хоча, на ділі, й сама фарба/якість відповідного голосного за тим <о> є мовленні по говірках часто інша ніж в <о> відкритого складу. До прикладів такої монофтонгізації первісного "звуженого" *о, відбитого первісно дифтонгом/дифтонгоїдом типу "уо" в ненаголошеній позиції належать: пáрость *пáр{uo}сть, "поліське" сквознЯк *скв{uo}зняк. Форма <од-> так само пройшла етапом "звуження/гармонізації" *о → "уо" (ненаголошене), а вже потім в спрощений звук типу "о", відбитий на письмі як <о>. З огляду на наголос таке пояснення (а відповідно й аргумент про її питомість) може мати форма: <можлúв-> з *м{uo}жлúв-, але з певністю про се твердити не можна (ляд. możliwo). Але форма <мóжна> з <ó> є чужа безперечно.

Отже гадати/бачити в <о> на місці *о "вузького" збереження первісного *о є принципіальна помилка.
Виною тої помилки є зокрема сама українська графіка, не здатна передати справжню укр. фонологію.

23 березня 2020

Єлисію, напишіть будь ласка чи була у мові Київської Руси, або чи є досі щонайменше в говірках української мови фонема проміжна за звучанням між "е" та "о", яку в системі МФА позначають [œ].

23 березня 2020

Мѣнітє правѣ сьсь звѫк: en.wikipedia.org: Open-mid front rounded vowel ? Сє достовѣрно нє вѣмь. Пєрєголос *о ідє ("went"), вѣдомо, двоіако: 1) вуго-лінскъі, чі "галічскъі" (шіроко; сіѫдъі тѧгнѫть і Покѫтіє, і Буковіна, к.і.), та 2) сєрєдскъі, чі "полѣсскъі" (шіроко, Къієвщіна-Полѣсіє-Пѡлтавщіна к.і.).

"Галічскъи" пєрєголос да розмаи звѫкѡв рѧду [y~ʏ~ʉ] — сє бо въішшого ѡд рѧду мѣста [œ], сє бо, загалъм вьрхніого рѧду (en.wikipedia.org: Template:IPA vowels); іако самъіх — інозвѫкъі (monophthongs), чі і лѫчьно з іншімі голоснъімі — дво- чі трізвѫкъі (di- and triphthongs), або двоїтї чі троїтї звѫкъі (or di- and triphthongoids), в мєджах того самого (вьрхніого) рѧду. Про сє іа сѫџѫ по: 1) тому, іако мълвѧть на Закарпатіѣ (а то є чѧсть уго-ліну), 2) трѫдѣх С. Ніколаієва, із Москвъі, о пъітанъіх говорѣх Буковінъі, Надсаніа, Карпатіа (чому іого? ѡн бо є наі-тъчьно пісал чютї звѫкъі, тъчьно по МФА), та 3) тому, іако пьрвѣснї крѫглєнї звѫкъі вьрхніого рѧду бѣ плєтєно/мѣшєно зъ звѫкъм нєкрѫглєнъім [i] — того жє рѧду, а нє зъ звѫкъм [e~ɛ~ɜ].

"Полѣсскъи" пєрєголос бѣ в двозвѫкъі, вѣдомо, рѧду вьрхніо-заднього та сєрєдніо-задніого — іако {u}+{o}. Та {uo} є іно загална і пріблізна чьртіна ("sketch") на дѣлѣ пьстръіні рѡзнъіх звѫкѡв тъіх двозвѫкѡв по добѣ {u+o} (нє одіного двозвѫка [uo]!), дє за пьрвъи пѡл двозвѫкѡв — {u}, можѫть іті: [u~ʊ~ʉ~ɯ], а за другъи — {o}: [ɔ~o~o̝(~ɒ?)], вѡлно лѫчєнъіх меџь собоіѫ. А че і [œ]. Іа'м' сам нє чюл. Трѫдъі старї про говоръі Полѣсіа сѫть дє бѡлшє бєздѡбь ("useless") — звѫкъі бо в ніх пісано къіріліцєіѫ, і лучіті ("match") їх зъ знакъі МФА є чѧсто дужє тѧжько, і тому і знаті, бѣ лі мѣчєно звѫк [œ], або ні.

Прото, є вум ("причина, резон, reason") імніті звѫк [œ] на дѣлѣ бѣ/є в "полѣсскъіх" говорах (!: даіѫ в "", нє мѣніѫ бо самоіє іно Полѣсіє, а всіакї говоръі шірєніа {uo}). А ть жє крѡм рѧду рєчонъіх двозвѫкѡв по добѣ {uo} ({uo}-type diphthongs), знамєнаіѫть іщє двозвѫкъі по добѣ {u+e}. Про двозвѫкъі сіакого шібу є пісано рѡзнодє, на пр., тут: http://litopys.org.ua/ukrmova/um161.htm (дів. там: <твêк, твиêк> "тѡк", або іщє на Вікі: <вуел, муей> "вѡл" — іді знаи, чьто іменно за звѫкъі сѫть за тъімі пісмѧмі...). Само жє по собѣ {е} прѧмо із *о в слѣд пєрєголосу нікнѫті можє ("could") лєдвє. І скорѣи за тъім "{e}", намнѣи давнѣи, а то і нъінѣ, стоіѧ/стоїть звѫк [œ], іако: *о → {uo} → [ʉœ]. А пак ужє із сіого [ʉœ] стало бѣ: [ʉɛ]. Та і то, кто вѣсть, можє і нѣ то "чістє" [-ɛ] там, а [-ɛᵝ], чьто є "жѧтъи" рѡзновід звѫк [œ], сі рѣчь: open-mid front compressed vowel [ɛᵝ] проті open-mid front rounded vowel [œ], крѡмь іщє low-mid front rounded vowel [œ̞ ] (віџь.: en.wikipedia.org: Open-mid front rounded vowel); а іщє такъи є: [ɶ] — (near) open front rounded vowel чі (near) low front rounded vowel. Всі тї звѫкъі сѫть "меџь {o} і {e}". І за пісанъім, іако: <твêк, твиêк, вуел, муей> сѫть, вѣдѣ, [œ ~ œ̞ ~ ɛᵝ ~ ɶ], чі намнѣи дєкотрї/дєкотръи із сіх звѫкѡв.

12 квітня 2020

«Хоч і є в них ікучі одміни "від" і "від-", їх уживають тільки в говірках Західної України та, з наполягання галичан, у книжках»

Ви пишете бредню, друже. Хоч я сам полюбляю дуже козацьке "од", є давні руські тексти з незахідної України зі свідченим "від".

Навіть у Котляревій Енеїді є "від".

12 квітня 2020

Ви бачили його рукописа, що Ви такі певні? Бо в списку чи в друкованій книжці первісного текста можна одмінити як заманеться. Отут, наприклад, "від" ніде не трапляється: http://culture.ua/eneida/#.XpL0NFNNcwA. І мою думку підпирає те, що в живій розмовній мові більшої частини України "від(-)" ні од кого не чуємо. Чи Ви гадаєте, що Нечуй-Левицький дарма ганив галичан, що в книжках усюди заступали наше "од(-)" своїм "від(-)"?

13 квітня 2020

Ну, Котляревський і "іого", "Трои" писав був.

13 квітня 2020

Про живу мову не вигадуйте, я не в Канаді живу, щоб не чути живої української мови.

13 квітня 2020

Чи ви й писати "она", "оно", "оріх", "огонь" пропонуєте?

13 квітня 2020

==Ну, Котляревський і "іого", "Трои" писав був.==
Це справа правопису, а не вимови.

== Про живу мову не вигадуйте, я не в Канаді живу, щоб не чути живої української мови. ==
Я не знаю, що Ви маєте за живу розмовну мову. У говірках Центру, Сходу і Півдня України ніде немає "від(-)". Коли, може, трапляються в чиїйсь мові які вилучки, то це дався взнаки накинутий з Заходу вжиток. Може, людина робить у якій установі, де на папері вживають "від(-)", то вони собі перейняли таку мову. А в говірках такого немає.

== Чи ви й писати "она", "оно", "оріх", "огонь" пропонуєте? ==
А це як причетне до од(-) / від(-)?

13 квітня 2020

«У говірках Центру, Сходу і Півдня України ніде немає "від(-)"»
Це неправда, хіба що ми з Вами в ріхних Українах живемо.

«А це як причетне до од(-) / від(-)?»
Найбезпосередніше!
Протезування "оно", "оріх", "огонь" це той самісінький процес, що протезування "от", це достеменно 'дне й те ж саме!
uk.wikipedia.org: Протеза

13 квітня 2020

То скажіть мені, в якій говірці заведено вживать "від(-)", а не "од(-)". Я кажу не про поодинокі випадки, де на людях позначилась офіційна мова, а де так кажуть усі чи бодай більшість.
Як на мене, я б у взірцевій мові запровадив повну протезу, а не макаронічну, як тепер. Однак повелось, що в класиків усюди бачимо "од(-)", і од людей у Ц., С. і Пд. Україні я чув тільки те саме. З протезою "вод(-)" вимовляють на Волині, в Лемківщині, може ще де.

13 квітня 2020

А ще Нечуй-Левицький (чи то не він, вже не пригадаю) писали щастє, буттє, життє, запитували "Чому?", одповідали "бо так писали у прадавнину".
Центральна Україна була під згубним впливом церковнослов'янської мови.
Гляньте на російську мову. У них слів без повноголосся є менше (!) за повноголосних слів!
Слов'янських слів з початковим "ю" більше за питомих з початковим "у"!
А все тому, що рідна мова маркувалася простою, церковна ж високою.
В Україні було так само.
Я теж колись як і Ви виступав проти Західної України щодо прагнення їхнього накинути свої говори усій Україні. Був таким, аж поки не зрозумів, що Західна Україна, Центральна, Східна, це лиш слова. Є єдина українська, руська мова. І на заході просто краще зберегли те, що на сході були знищили. Але щось краще зберегли ми, ту ж двоїну, що її немає у лемків, гуцулів, там вона вимерла, але саме на "Великій Україні" як звали тоді незахідну Україну двоїна збереглась. В кожному діялекті є збережено щось, що в часи війн і занепаду десь було втрачено.
І багато чого, що - ми би сказали - немає на Слобожанщині, Києві, але є на Заході, було по всій Укараїні аж до миті панування чужих народів на наших землях :(
Чудовий приклад — "звонити", "сужу", "сижу", "хожу"... Вся Україна казала тут "дз", "дж", геть вся. Але в мене так уже не говорять. І не тому, що це особливість наших говірок, ні, колись так і у нас говорили!
Але тепер я не почую тих звуків. Чому? Бо всюди російська мова. На дискотеках, у книжках, у музиці. Чи ж не буду я цуратися слів "джерело" бо в мене так не говорять? Просто ми це втрачаємо, а там, де російської\церковнословянської мови вплив не такий сильний, там це зберегли.
Але багато зберегли й ми (питома лексика проти різних "кобіт"). Треба не брати взірцем один говір, а шукати з кожного говору те рідне, що у нас забрали ті, хто панував на наших землях.

13 квітня 2020

До речі, в давніх пам'ятках писано було "Вольга", а не церковне "Ольга", і так збереглося на півночі у північних діялектах — як і білоруське "Вольга"! Але було так усюди. Просто людям стало миліше церковне слово за рідне народне.

13 квітня 2020

"Щастє", "життє" кажуть у Західній Україні.
Одміни "звонити", "сужу", "сижу", "хожу" побутували вже щонайменше в 19 столітті, як не давніше, і не мають нічого спільного з московською мовою. Це наслідок природного розвитку вимови. У словах "заважать", "гожий" теж колись вимовляли "дж", а в слові "звать" - "дз". Я десь читав, що в говірці рідного Шевченкового села за його життя теж казали "хожу", "сижу". Так легше вимовлять, тож люди несвідомо спрощують свою вимову. Що ж до "(В)ольги", то й тут ні церковнослов'янська ні московська мови не помішались. У давнину ще не було південно-східних говірок, а в Києві панувала північна говірка (що зосталась на Поліссі) із нахилом до приставного "в" перед "о" та "у", то й писали й казали "Вольга".
Що ж до мовного взору, то недаремно за його основу взяли найпоширеніші в українській мові південно-східні говірки. Тут сила саме в поширеності, а не в тому, хто лучче зберіг давніші слова, вимову й граматику. Коли й годиться що додавать з инших говірок, то тільки таке, що спрощує мову, а не вскладнює. Наприклад, коли вже в мові поширена протеза, то запровадить її всюди, як у деяких говірках. Чи взять із галицьких "кАжу", "пИшу", щоб наголос усюди був однаковий, як у "кАже(ш)", "кАжемо", "кАжете", "кАжуть".

13 квітня 2020

Пробачте, але якщо Ви виступаєте за спрощення мови до "хожу", "сижу", "звонити" і не вбачаєте в цьому зросійщення, Ви нічим не кращі за тих людей, які не бачуть спольщення у словах "кобіта", "пительня".
Якось століття ті слова жили-поживали, прийшла Москва, і вони несподівано стали вимирати. Що це як не зросійщення. Те ж 19 століття є ніщо проти тисячоліття розвитку вкраїнської мови.

13 квітня 2020

Пріч того, перевірив, навіть у Вікіпедії пише, що в Котляревій Енеїді було і "від" і "од", і хоч "од" було частіше, але "від" було теж. А ще писалось "радость", "боль", "поход". Що зайвий раз доводить як люде не мали любови до своєї мови і взорувались на книжну.

13 квітня 2020

«Коли й годиться що додавать з инших говірок, то тільки таке, що спрощує мову, а не вскладнює»
Давайте, заберемо протезу - бо надто складно, давайте заберемо ікавізм - бо надто складно, зайва двоїна - надто складно, кличний відмінок теж викинемо - надто складно, геть букву ї, ґ - надто складно, заберемо м'яке ц - надто складно (щезла ледь не у всіх слов'ян), заберемо складномайбутній час - надто складно, давайте все заберемо, і ми будемо мати дуже зручну дуже просту праслов'янську мову - яка вже не буде українською.
Ні, я дуже поважаю Вас за ваш запал у боротьбі з полонізмами та росіянізмами, але мову захаращувати мотивуючи це "спрощенням" я не дозволю - таку політику голосили більшовики, коли знищували двоїну, кличний відмінок, вони теж виправдовувались тим, що "надто складно", "треба будувати соціялізм, там треба просту мову робітників", закінчилось тим, що ледве мову нашу й зберегли.
Мову робить мовою не простота, а риси, які їй є рідні і унікальні.

14 квітня 2020

Написання <Вольга> значить не просто що в вимові тут є звук типу "{в}" + голосний "о" (який голосний "о"?), а <в> є там такий собі "ключ" тякти на те, що за <о> є там "незвичайний" звук. Про то писа Шевелів.
Кирилицю не бі творено для руської мови. Тому звуки ціглі в руській мові, яких не було в старобовгарській, просто не писали. Не могли, крім "вузьких" *о та *е, зокрема писати й звук [дж]. Що того звука не було чи що він є пізніший є дурство - давні памятки свідчать снагу передати сей звук засоби доступними, напр. арабського походження слова ге "могорич", "ходжа" писано то з <ч>, то з <дч>, то з <ж>, де жоден окремо з тих способів передачі не відповідає прямо звуку [дж], але знаючи що за звук є в мові оригиналу, знаємо що таке коливання в виборі знаків у мові давньоруській каже, що жаден із тих звуків під тими письменами там не є, який вони передають звичайно, а що то є звук геть инший - [дж]. Крім того, що кирилицю не було мислено первісно для руської, саме письмо руської мови було століттями взоровано на старослов'янське. Треба розуміти й знати контексти даної доби, місця, руки, та ще купи чого. В одних контекстїх писане <жена> не йме значити про вимову нич, не йме бо значити вимову [жена], в инших же контекстїх писане <жена> йме свідчити про вимову [жена] з [е], а не, даймо, з [о]. Тому доводи щоси про те, що там и там "скрізь/де більше писали од-, а не від-" суть нич, доки Ви не вмієте їх товмачити.

14 квітня 2020

Карле-Франце, я не збираюсь сперечатись із Вами, де в Україні кажуть "од", а де "від". Побалакайте самі з людьми, що живуть у Ц., С. та Пд. Україні й розмовляють живою народною мовою, а не навчились її з книжок.
Що ж до спростіння, то Ви не зрозуміли тями моїх слів. Я кажу про нахил спрощувать, що зароджується та пробивається на поверхню в говірках цієї мови. Коли є нахил до приставних приголосних, то спрямовуваться на говірки з найповнішою протезою. Коли, як у галицьких говірках, перенесли наголос у словах на взір "кажу", "пишу", щоб він такий самий, як в инших одмінах теперішнього часу цих дієслів, то чому б не поширить це й на мовний узір? У деяких говірках кажуть "вишньою", "черешньою", тобто вживають не двох закінчень, а одного. Ще в деяких уживають в ор. одм. однини іменників 3-ї одміни закінченнів іменників 1-одміни: "ночою", "печою". Це отак дається взнаки давній нахил української мови руйнувать 3-ю одміну, що в їй колись були й давніші одміни таких слів, як "морква", "кістка", "запис", "Хотин". А ще є говірки, де кажуть "робе", "роблють". Там одна дієодміна замість двох. І це спростіння виникає саме собою, підсвідомо. Воно своє, українське. Як на мене, його годиться заохочувать. Якби Ви знали, яка простіша будова теперішньої української мови проти будови давньоруської мови, то Вам легше було б зрозуміть, про що я кажу.

15 квітня 2020

По Вашому, люди не казали "від", а Котляревський з нітого ніцього вирішив собі просто взяти й писати де-не-де "від"?!
Чуднота.

23 березня 2020

Дякую за розлогу відповідь. Мене дуже цікавить чи є потреба в окремій літері для цієї фонеми, бо Ви неоднаразово наголошували на необхідності "ѣ", "ѧ" та інших літер, які передають фонеми української мови. Наскільки я знаю сучасне "и" є звуком приблизно між "е" та "і", "ѣ" було в праслов'янській чи навіть на Русі в деяких діялектах звуком між "а" та "е" (цікаво чи є досі цей звук у діялектах). То ж я зробив припущення, що був чи має бути звук між "е" та "о".
І я на свою аматорську думку вважаю, що наявність літер, які позначають звук між "а" та "е" та звук між "е" та "о" дозволить краще передавати звучання українських діялектизмів, якими можна збагатити українську літературну лексику для збереження давньоруської лексичної та фонетичної спадщини. Та й ці "проміжні звуки" на взір "и" мені досить легко вимовляти та відрізняти. Також вони наявні в ряді германських і романських мов, що дозволило б краще передавати власні назви засобами української мови та пришвидшити вивчення іноземних мов.

23 березня 2020

<...чи є потреба в окремій літері для ЦІЄЇ ФОНЕМИ>

Въ Вашемь пъітаніѣ Вам і ѡдвѣт. :)

24 березня 2020

Щіро, іа нє бачѫ вум імніті звѫк "меџь {а} і {е}" в /ѣ/ в добѫ Древніої Русі. І нє вѣмо, чі вьхѫдъі по зєміах сєлітвъі словѣн "прасловѣнскє" */ѣ/ бѣ одін звѫк.

<(цікаво чи є досі цей звук у діялектах)>
Нє в русскъіх.

24 березня 2020

А стосовно "ѣ" в українській вікіпедії я читав, що його вимовляли в Давній Русі, як [ě], а в українській мові його почали вимовляти як [і]. А в фонетичній реконструкції праслов'янської мови звук [ѣ] умовно відновлюють як [æ] — звук, середній між [a] і [ɛ]. Однак, "Питання про те, як же звучав ять у праслов'янській мові, досі остаточно не розв'язане. Головною проблемою є широкий діапазон звуків, у які перейшов у різних слов'янських мовах — від [æ] до [i].":uk.wikipedia.org: Ять

26 березня 2020

<його вимовляли в Давній Русі, як [ě]>

Знак [ě] МФА не знає. Тому далі не'ма пріч говорити (то рїзкість не до Вас є, а до тих, хто таке пише).

Що до прасл.м., кмітьте сам там у речіннї: "умовно".
Осе:
"Питання про те, як же звучав ять у праслов'янській мові, досі остаточно не розв'язане. Головною проблемою є широкий діапазон звуків, у які перейшов у різних слов'янських мовах — від [æ] до [i]." - є вже лїпше.

26 березня 2020

Вони й не писали, що це транскрипція згідно МФА. Мабуть мали на увазі звук, який познають літерою "ě" в чеській та лужицьких мовах: ru.wikipedia.org: Ě
А те, що в давньорусьий це міг бути згідно МФА: [æː] чи [ɪ̯ɛː] я пригадав, що бачив у московській вікіпедії: ru.wikipedia.org: Древнерусский язык
І звісно, я наперед згідний, що Вікіпедія, особливо московська це м'яко кажучи не авторитет, але стаття там більш докладна, ніж в українській і вони категорично не стверджували, який саме звук точно вони передавали через "ѣ" та в якій частині Руси.
Та й мені видалося підозрілим, що словом "свѣя": http://starling.rinet.ru/cgi-bin/response.cgi?root=config&morpho=0&basename=%5Cdata%5Cie%5Cvasmer&first=1&off=&text_word=%D1%81%D0%B2%D0%B5%D0%B8&method_word=substring&ic_word=on&text_general=&method_general=substring&ic_general=on&text_origin=&method_origin=substring&ic_origin=on&text_trubachev=&method_trubachev=substring&ic_trubachev=on&text_editorial=&method_editorial=substring&ic_editorial=on&text_pages=&method_pages=substring&ic_pages=on&text_any=&method_any=substring&sort=word&ic_any=on
Передали слово "шведи", яке явно має звучати, як початок слова "Швеція" (Королівство Шведів) шведською мовою: Sverige [ˈsvæ̌rjɛ], цебто слово шведи (я на жаль не знайшов точно) скоріш за все має звук [æ̌] і схожий звук міг бути в словах "Швеція" і "шведи" близько 1000 років тому, але це тільки МОЯ ГІПОТЕЗА на ГІПОТЕТИЧНОМУ факті.

26 березня 2020

Ну, вони не писали - а мали би.
Що московська? Українська не дуже відстає.
Ну, Ви же розумієте, що сучасна шведська вимова слова Sverige є сучасна шведська вимова?

26 березня 2020

Так, чудово розумію і тому написав "на Гіпотетичному факті", бо вимови тисячолітньої давности я не знаю та й навіть консервативна ісляндська мова теж скоріш за все має гинші звуки в цьому слові, але якщо знайти багато таких назв германського походження де вимовляли й досі вимовляють щось схоже на [æ̌] і давньоруських пам'яток де їх передавали саме через "ѣ" то думаю, що можна висувати науково-обґрунтовано гіпотезу про те, що принаймні в деяких частинах Русі "ѣ" могли читати як звук схожий на [æ̌]. Однак, це тільки гіпотеза. Я ніколи нічого не стверджую без історичних доказів і щонайменше трьох незалежних джерел і я не філолог врешті-решт.

31 березня 2020

Затямте собі раз і назавжди. Слова з О не є неукраїнськими!
Вони в давньоруській мові були ще тоді коли ніхто й не думав писати їх з І (то зна-а-ачно пізніші часи), нищити такі форми це забирати столітя нашої історії! Опримітівнювати українську мову з спадкоємиці давньоруської до якоїсь якій від сили пара століть.
Слова Бог, народ, строк, закон НЕ Є не-українськими. Просто форми на кшталт нарід є простослівними, а народ є гідними для публіцистичного стилю і серед пристойного люду

12 квітня 2020

Що я можу Вам написати?
Вчіть українську мову.

крайня межа
21
Віктор Куліш 22 грудня 2014
край-дата
19

В інших значеннях: край-лінія, край-стрічка, край-межа, край-термін і т.п

Scribouillard Ant 7 липня 2016
невстигайко
18
Ros Prytula 16 лютого 2015
13 жовтня 2017

Куди ставити вподобайку? :-D

26 квітня 2018

Такі слова чинять з Української мови веселу говірку хохлів.

3 лютого 2019

Andrii Andrii +100

7 серпня

Зайко-пострибайко з "Аліси в Дивокраї", котрий завжди кудись не встигає? А якшо серіозно, то такі слова дійсно перетворюють нашу мову на ціль для висміювання. Слово саме гарне й миле, проте як переклад "deadline" таке експресивне слово не годиться.

краймежа
16
Volodymyr Tymchuk 29 червня 2016
15 серпня 2019

Край та межа суть синоними.

25 січня 2021

Мені це слово найбільше подобається 🙂

зрік
15

зрѡк
Етим.сл.укр.м., том. II, стор. 279, стаття на слово зрік "строк, термін". В непрямих відмінках: зрок-.

אלישע פרוש 7 травня 2017
1 вересня 2017

Мовна потвора

6 березня 2018

Слово таки добре та все же ліпше тут є в чинній правопис наводити, бо не всі розуміють.

15 січня 2019

А сучасною було б "зрік"?

15 січня 2019

Так. Зрік.

16 січня 2019

Безрук Максим, так.

22 травня 2020

Якось незручно вимовляти. А можна якусь вставну голосну дати? Ізрік (по аналогії з імлою, іскрою, іржою)?

23 травня 2020

Куди додати вставну голосну? <ѡ> є голосний. Мало?

26 травня 2020

Daniel Daught,
в "імла", "ірж" є голосний протетичний, тобо вставлений, якого первісно не було; крім того, закономірність його тут мовить (зумовлює) не просто скупчення будь яких приголосних, а саме плинних приголосних (l, m, n, r) перед иншим приголосним, між якими первісно був *ъ чи *ь; після голосного на кінці попереднього слова протетичний голосний у таких словах є зайвий. Слова ж типу "іскра" становлять геть инший випадок; тут, на відміну від прикладів "имла, иржа, имстити, ирвати" й по д. голосний *і є первісний, та й у таких словах голосний на початку слова може відпасти, зокрема після голосного на кінці попереднього слова; форму "скра" є й засвідчено поруч з формою "іскра" в тім самім значенні.

27 травня 2020

Просто незручно говорити - там зрік. Там ізрік було би легше.

кінцестрок
13
Seva Zloy 13 квітня 2015
7 травня 2017

строк фонетично не україньска форма.

межень
11
Nadiya Kozlovska 28 вересня 2017
24 березня 2020

Джерело? Словники дають інше (точніше, інші) значення до сього слова.

крайній термін
10

Не знаю, чому забули таке популярне словосполучення

20 червня 2021

Дуже влучне словосполучення, як на мене.

20 червня 2021

Дуже дурне "словосполучення". По 1., тавтологія та плеоназм, саме бо вже лат. слово terminus значить "край, кінець, границя, грань, рубіж", а по 2. <термін> є слово яте.

часокрай
9
2 лютого 2019
межа
8
Віктор Куліш 22 грудня 2014
кончина
7
Lyubomyr Krupnyc'kyj 15 жовтня 2014
7 травня 2017

Це фонетично не україньска форма.

краєць
7

схоже на КІНЕЦЬ і коротше за РЕЧЕНЕЦЬ

Scribouillard Ant 27 грудня 2017
межничка
6
Antonina Agilova 23 грудня 2014
термін
6
Vladyk'O 28 липня 2016
18 жовтня

Так само перейняте словотермін (час)

кін
6

Від давньоруського конъ – межа, грань, від прасл. *konъ.
Звідти й "на кону", лиш цей вираз є росіянізмом. Але маємо українські "конати", "доскону" тощо.

Карл-Франц Ян Йосиф 2 березня 2020
дохла ламка
5
Олександр Єфремов 27 березня 2015
1 вересня 2017

Ми говоримо про переклад, український відповідник недоладного чужорідного слова, а Ви наводите кальку, причому ніяк не кращу й не милозвучнішу

крайниця
5

Крайній день, який звучить наче "п'ятниця".

22 серпня 2019
крайдень
5
Євген Костін 14 листопада 2019
верх
4

uerx
Друс. вьрхъ "terminus", вьршити "terminare".

אלישע פרוש 26 листопада 2019
кінтер
3

кінцевий термін

Єлизавета Гроза 25 вересня 2016
16 лютого 2017

Креативно і коротко

7 травня 2017

ідіотизм на "совітський" лад.

1 вересня 2017

ідіотизм на "совітський" лад – +1

20 лютого 2018

Нагадує потворні совєтські ймення на кшталт Владлен, Даздраперма, Сталина… :|

26 квітня 2018

Комінтерн :D

24 липня 2018

Так хочеться вимовити кіндер, що з німецької - дитина.

18 жовтня
18 жовтня

Переклад на ярмудський лад.

часомрець
3
Сергiй Одаренко 11 серпня 2017
1 вересня 2017

Ми говоримо про переклад, український відповідник недоладного чужорідного слова, а Ви наводите кальку, причому ніяк не кращу й не милозвучнішу

часздох
3
Scribouillard Ant 14 жовтня 2017
кінечник
2
Oksana Nasalyak 28 вересня 2017
остаточна дата
2
Olesya Zeta 6 жовтня 2017
крайній строк
2
Богдан Грищенко 16 листопада 2021
7 серпня

Крайній термін*

18 жовтня
роковина
1
Andrii Andrii 10 грудня 2018
3 січня 2021

Підійде солярному року в астрології.

4 січня 2021

Дійсно.

злі́ток
1

Зліток часу, якшо мова йде про те шо лишилосьа обмаль часу. Зліток не як злиток золота, а від слів "летіти" чи "літ(опис)" як літній-старий.

10 квітня 2021
крайнєчас
1

тому, що крайній час ;)

Софія Лазорко 29 вересня
часосплив
1
Scribouillard Ant 1 жовтня
одірець
0
Олександр Сердюк 24 грудня 2014
1 вересня 2017

Мовна потвора

3 січня 2021

Бачу деякі люди знущаються з мови

речинець
0
Ivan Popovych 10 вересня 2016
ви́слід
0
Paulus Shutckou 13 вересня 2016
1 вересня 2017

Не милозвучно - неминуча асоціація зі словом "послід"

4 червня 2020

vczit Movu. V nij sze bagato pryhovano nespodivanok ;)

20 лютого 2018

Слово вислід (вислідок) вже є українським і означає «результат» (скуток).

4 червня 2020

same tak!!

sze je take slovo, jek VYNYK — vin VYNYKATY — vono poznaczėje jek «rezultat», ale jekszo toczno — to «effekt».

3 січня 2021

Не підходить до цього терміну

закінчення
0
Віктор Митюк 31 жовтня 2016
мертва лінія
0
Богдан Павлюк 31 жовтня 2017
крайня риса
0
Kyr Shatskyy 26 березня 2018
крайня
0

Мої міркування: дедлайн - крайній термін - крайня. Не претендую на звання філологині, просто судження)

Саша Сафатюк 23 вересня 2020
ка́нець
0

Якшо мова йде про те шо шось зникає назавжди.

10 квітня 2021
визначена дата
0
Ирина Кононова 15 грудня 2021
обмежувальна лінія
0
Ирина Кононова 15 грудня 2021
кінцева дата
,
дата закінчення
0
Evh Ikar 16 серпня
крайдата
0

про крайню часову межу

Scribouillard Ant 1 жовтня
крайлінія
0

про крайню межу у просторі

Scribouillard Ant 1 жовтня
Запропонувати свій варіант перекладу
Увійдіть щоб додати переклад
Обговорення слова
22 травня 2020

Завершення

20 березня

Дедлайн — це роздовбана колона російської техніки

20 березня

Ахахаха. Indeed.

8 серпня

Влучно і стисло)

Поділитись з друзями