+, теж гадаю, шо було б щось на взір "віді(/відo)втора".
Ого, не знав, що в давньо-руські засвїдчено таке слово)
Спасибі за слушні завваги, Дмитре. Я гадаю найкраще моєю відповїддю послужать одповїдї Олекси Негребецького на одному розпитку:
⟪П: Якщо українську мову пояснювати метафорою ріки, то наскільки теперішня наша річка є широкою і глибокою, порівняно з усіма попередніми періодами?
В: Я дуже люблю цю метафору. Раніше річка була вузесенька, але глибока. Було кілька душ, які не боялися, говорили й творили українською, хоч суспільство й витискало тих людей на маргінеси. Бо з українською мовою кар’єру можна було зробити хіба що десь у видавництві, в якійсь газетці, бути заслуженим сопілкарем району чи вишивальницею хрестиком. У фізиці чи авіабудуванні україномовна людина не могла себе реалізувати. А тепер річка стала широ-о-ока, але мілка. Багато людей спілкується українською, але знають по 90 слів. І то це якісь письменники, а прості люди — взагалі по 50-60. Тому коли вживаєш слово за межами цих шістдесяти, то треба обережно це робити, бо людина, яка слухає, може втопитися й на мілкому.
П: Це чудова метафора, бо, справді, річка коли розливається, то загалом мілкішає.
В: Тому наше завдання рити русло, поглиблювати фарватер. Але обережно. Торік ми з товаришем сплавлялися по Дніпру, і перед Черкасами ріка розділяється на дві протоки. На березі однієї глитаї набудували собі вілл і палаців. І захотілося їм, щоб рукав коло них був зручний для катерів і яхт, не зарослий лататтям, глибокий. І вони земснарядом порили дно. У результаті течія Дніпра змінилася, вода почала підмивати берег там, де водозабір на всі Черкаси. Ледве його врятували.
Так само й люди, які працюють з мовою, — часто поглиблюють там, де не можна, не розуміючи, що течія мови наробить великої шкоди в іншому місці. З цими речами треба поводитися дуже й дуже обережно.⟫
Хочу наголосити на останнїх словах з витяга:
"Рїчку треба поглиблювати дуже й дуже обережно."
Що це таке?