⟪Але в другі частці своєі повісті, аж на-прикінці автор певно згадав за свою тенденцію, вперше в нашому пісьменстві проведяному ним в альманасі «Зъ потоку життя», — цьому предтечі часописноі псованоі мови. I... посипались, мов с торби, слова буцім то галицькі, а справді польські, а за ними вкупі зателепуваті галицькі, а потім посипалися ще й слова й фрази российські, хоч вони потроху трапляються і в перші частці повісті. Ось які там польські слова:

1/2

[...] од повинності, шалених людей (навіжених, навісних, скажених)⟫

2/2

⟪Та хіба ж це не кулішівська манерність в «Вольні Украіні», коли авторі минають вісім однозначніх, кожному відомих украінських слів, і ставляють навіщось польське — шалений?⟫

⟪А скільки то по часописях роскидано цього галицького добра! Це слово й справді треба б всунуть в торбу вкупі с словами — обстоювать, примус, мусить бути, настрій (направа), зусилля, примушений, з усіма кроками, шаленими, [...]⟫

("Сьогочасна часописна мова на Украіні", І. Нечуй-Левицький)

шалѣти/chalieti

+

То Вам стане лише Нечуйового слова, аби повірити в лядську етимологію певних слів? А етимологічні дослідження, словники нехай чорти заберут?

Максе, красно дякую за цитату/витяг!

Етимологічні дослідження? Їм ціна — копійка, та й та гнута

»Етимологічні дослідження? Їм ціна — копійка, та й та гнута«

Авже, гаряча ж субєктивна думка є многим дорожча від кропітких етимологічних досліджень, порівнянь з иншими мовами, діалектами, перевірок відповідності гисторичним фонологічним правилам, досліджень семантики й под.

Ярославе, коли про Вас етимологічні дослідження не гідні й гроша, то як Ви хочете достати точних даних однесено до походжень слів? Подайте-но своїх методів діля дослідження.
Додам, що покликання на виживаність, як у Нечуя-Левицького ничого не доводить — серед людей може ходити й черпане слово, а питоме може не ходити

Ні. Ужиток таки важливіший од збірки "здогадок", де кожну приблуду "зведуть до прасловянського кореня".

У тім є річ, що слово може бути як поширене, але чуже, та й малознане, але питоме.
До псл. коренів само собою можна звести й лядьскі слова, та їх зазвичай можна визначити через невідповідність историчній фонології мови руської. Напр. слово ‹можна› дарма що є поширене, чень є лядське через непитому фонетичну подобу — в питомім тварі слід чаяти фонеми /ʏ/ замість /(ʷ)ɔ/ наголошено.

Так само бажано зважати не лише на нинішній ужиток, а й на сторичний, бо нині напр. те саме слово ‹мо́жна› є дуже поширене, але Wiktionary пише, що слово спочатку постало в мові лядській, як лексикалізація й стягнення тягу ‹jest rzecz można›, й було черпано до мови руської вже по давньоруській порі (тобто давньоруський корпус того слова ще не фіксує) з посиланнямт на жерела. Особисто не перевіряв, то даю про приклад

В той же час маємо напр. слово ‹боло́го› — майже не відоме серед русских діалектів, фіксовано лише в словниці Желехівського та Недільського, ще й, як писав господарь Русин "тілько в скам'янілому виразі" ‹не-з-боло́га›, але бесперечно питоме, бо, раз, має руську фонетичну подобу з відповідним до правил сторичної фонології мови руської рефлекс ТолоТ (Т = довільний суголосний), й, два, є нераз фіксовано в давніх памятках мови руської мимо нинішнього вжитку.

<бажано зважати не лише на нинішній ужиток, а й на сторичний>
Зважаємо, одначе вжиток сьогочасної руської мови, та не мертвої давньоруської.

⟪То Вам стане лише Нечуйового слова, аби повірити в лядську етимологію певних слів?⟫
Не так лядську етимологію, як невживання серед більшості українців. А коли так, то гадаєте Нечуй справді б понавигадував, що того слова не знають на Великій Україні?

⟪А етимологічні дослідження, словники нехай чорти заберут?⟫
Я гадаю польський рід сього слова не так сильно важить, як ужиток у більшості українців.

»Не так лядську етимологію, як невживання серед більшості українців. А коли так, то гадаєте Нечуй справді б понавигадував, що того слова не знають на Великій Україні?«

»Я гадаю польський рід сього слова не так сильно важить, як ужиток у більшості українців.«

Ну, гадаю, що певно не вигадував, але ж завдання сього снутку є трохи гинше — находити чи творити відповідники саме до слів черпаних з инших мов, а не до питомих, та малознаних у мові більшини слів.

Тобто, вжиток теж важить, але то є більше як корисне доповнення. Головний критерій відповідности слова меті снутку є його питомість загалом, не лише питомість у говорах Наддніпрянщини.

Тобто в такім контексті дивно винити слово ‹шаліти› в його невдатности, бо ж воно цілком відповідає меті снутку — є питомо руське мимо його незнаність у говорах Наддніпрянських.

Звичайно, коли Ваша мета є мовити чистою Надніпрянською говіркою, то вжиток Вам йме важити більше, та то вже буде Ваш особистий замір.

Та й коли Ваша мета є ще й збути якомога більше черпаних слів, то неминуче треба таки буде черпати й з західно-руських говорів, бо ледве чи лексикон одних лише Наддніпрянських говорів має потенціал заступити всі чи більшість черпаних слів.

От справді, тут вже вибір наддніпрянська говірка чи українська мова. І коли замінюємо варто використати все багатство нашої мови, та й навіть не тільки в цьому. А вживають й чуже

⟪але ж завдання сього снутку є трохи гинше — находити чи творити відповідники саме до слів черпаних з инших мов, а не до питомих, та малознаних у мові більшини слів.⟫

Я це прекрасно розумію, просто хочу сказать, що слова слід творити з коренів знаних більшості українців. Отут наприклад було подавали "прят" за "туалет", з кореня "прятати" вживаного в Закарпатті, але цього слова ніхто з більшості не знає, крім хіба приписників мовних груп. Того й такі слова не приживаються, що їх не розуміють.

⟪Тобто, вжиток теж важить, але то є більше як корисне доповнення.⟫
Чому? Як більшість банально якогось слова не зрозуміє, то який глузд їх творить? Це ж марнування часу.

⟪Та й коли Ваша мета є ще й збути якомога більше черпаних слів, то неминуче треба таки буде черпати й з західно-руських говорів, бо ледве чи лексикон одних лише Наддніпрянських говорів має потенціал заступити всі чи більшість черпаних слів.⟫
Я не проти черпати слова з інших наріччів, які добре вкладаються в загальну мову, та заносити незрозумілі слова банально з практичної точки зору нерозумно - їх просто ніхто не зрозуміє.

Так, слушно, я й кажу, що коли слова чи корені загальновідомі мовцям усіх чи більшости говорів, то то є корисно для швидшого входу слова в потік. Але коли немать жодного питомого й зрозумілого для більшини відповідника, то слід черпати й маловідомі та й ажень давно канувші слова.
Наприклад до слова ‹електрика› нині нема в жодному діалекті питомого відповідника, тому слід подати як відповідник хоч и невідоме взагалі, та питоме слово ‹пруда›.

А щодо діалектних слів, як ‹прят›, то чому б його не подати поряд з більш відомими відповідниками? Про когось саме сі слова суть природніші в ужитку, тому, гадаю, не слід оминати й їх. Так чи так се є мовне богатство, що явно не вадить)

Знов таки – в загальній мові не може буть слів, граматики кільки сіл чи перехідніх говірок наперекір звісним. А що вже слова, котрі видаються за рідні й мають буцім руський узір, то їх слід тягнуть наостанці: маємо польське слово "скроню"/"скронь", що з його достаємо руське слово "скороня"(«формула питомості») – нащо його викопувати, коли воно померло й українці мають рідне "висок"? Те саме з "болого".

»...маємо польське слово "скроню"/"скронь", що з його достаємо руське слово "скороня"(«формула питомості») – нащо його викопувати, коли воно померло й українці мають рідне "висок"? Те саме з "болого".«

Ну, то не є що конечно обовязкове, та ж є корисне про мовне багатство та стилістичну строкатість 😉

»Знов таки – в загальній мові не може буть слів, граматики кільки сіл чи перехідніх говірок наперекір звісним«

Чому ж? Гадаю, що загальна мова не має бути централізована, й не має обслуговувати лише одне з наріч мимо його поширености.
Загальна чи стандартна мова має обслуговувати всі діалекти разом, щоб кажен мовець од діалекту міг вільно мовити й писати своїм діалектом на офіційному рівні. Бо чи творимо ми стандарт мовний про сполучення, чи сепарування?