Хоча для твару <дійсн-> горує йстослів від *do- → <dw-> + *ist-yn- (*ist- ← *yys- + *t-; *y+y = */jə/), з первісном товком *"до їста = до правди", за яку біх и я доси довго стояв, шибе, таки є льга вязати й з коренем *dē- слів "дія, діяти", а то гадаючи пратвар *dē-ystu-yn- (*<дѣиствьн->) — прикмета з чепенем -yn- від підстати *dē-ystu-o (*<дѣиство>). Сю гадку можуть підперти сякі спостереження:
— яко слаб, *y ( = *<ь>) в чепени -yn- (<-ьн->) правильно никне, даючи меджитвар */di͡ejstwn-/, то-б'-то */di͡ejstwən-/ → */di͡ejstwᵊn-/ → */di͡ejstwn-/, що собі, з тяжіння в руські мові льжити вимову тратою суголоски чи суголосок у грозні суголосок, конечно йме зябити звукотвар /di͡ejsn-/ — се-б'-то з тратою /t/ та /w/ у вимові. Трату суголосок/суголоски в грозні суголосок являть и ся руська слова: /jestʲᵊstwɔ/ → /jestʲˈstwɔ/ → /jesˈstwɔ/ → /jesˈtwɔ/ — <єство~їство>, та /rʉd͡ʒɘˈstwɔ/ → /rʉd͡ʒᵊˈstwɔ/ → /rʉd͡ʒ.ˈstwɔ/ → /rʉd͡z.ˈstwɔ/ → /rʉd͡zˈtwɔ/ → /ryzˈdwɔ, rysˈtwɔ/ — <різдво~ріство>, /rɛmesləˈnɪk/ → /rɛmeslᵊˈnɪk/ → /rɛmeslʲˈnɪk/ → /rɛmesˡˈnɪk/ → /rɛmesˈnɪk/ — <ремісник>, /ˈmɤslən-/ → /ˈmɤslᵊn-/ → /ˈmɤslʲn-/ → /ˈmɤsˡn-/ → /ˈmɤsn-/ — <мисн-> (Желех.: <зми́сний>, поруч <зми́сльний>, <оми́сьне> поруч <переми́сльний>);
— Желехівський у своїм письмі кирилицею розлуча /ʲi, i͡e/ з *ē (<ѣ>) та /y, ʏ, ʉ, ʊ͡ɶ/ з *o письмяма, тякло: <ї> та <і>, на пр., пишучи <діл> за /dyl/ "низина" та <дїл> за /dʲi͡el/ "division, σχίσμα". А вже, хибити він и може де, та в цілі, точно слідячи розлучення <і> для /y/ та <ї> для /i/, він дає писання <дїйсний> та <дїйсність> (І, 185) з <ї>, рівно ги в писаннях: <дїйствува́ти>, <дїйство́ванє>, <дїйстве́нний>, <дїйстви́тельність>, <дїйстви́тельний>, <дї́йство> — всі з коренем *dē-, там же. Проти їх, писання з <і> є, крім инших прикладів, и в <ді́-дня> = "до дня", з правильним /y/ на місті *о наголошеного *do перед слабом *y в *dyn- слова "день". Се-б'-то ціло певно є льга яти, вже, пишучи <дїсний> та <дїйсність> через <ї>, Желехівський таки міни /di (dʲi, dʲi͡e, dʲe)/, а не /dy (dʏ, dʉ, dʊ͡ɶ)/, чим таке писання може бути ключ ку йстослову твару <дійсн->.
— Гадку про звязок між тямами "дія, діяти" та тваром <дійсн-> підпирає й разослів значатни в нім. Wirklichkeit "reality", wirklich "real" та wirken "діяти" (те саме в инших германських мовах: дін. virkelighed, virkelig : virke, нзм. werkelijkheid, werkelijk : werken), у гр. πραγματικότητα "reality", πραγματικός "actual, factual, effective, real" : πράγμα "річ; оруда, дія, діло", д.-гр. πρασσω "дію, чиню, ділаю".¹⁾
Слабости реченої гадки:
— пратвар *dē-yst-u-yn- (чи, може, точніше: *dēy-yst-u-yn-) містить два *y — щнута голосна; мова є про *y в чепени *-yst-u- та *y в чепени *-yn-; *y в *dēy- (← *dē-+-y-) є часть пне й зябе звук [j]. Гавликово правило би мінило такий звукорозвиток пратвару *dēy-ystu-yn- ²⁾:
*dēy-y²stu-y¹n- → /di͡ejə²stwə¹n-/ → /di͡ejəstwᵊn-/ → /di͡ejəstwn-/ → /di͡ejəstʷn-/ → /di͡ejəsn-/, а не /di͡ejsn-/. Та такий же звукорозвиток би мінив и пратвар *do-ist-yn-, де *ist- є, в истоті *yyst- — первий *y будучи звук [j], а другий *y будучи щнут голосен, то-б'-то *yyst- = */jəst-/; то-б'-то й *do-yyst-yn- зябив би звукотвар +/dojəsn-/. Лагодити би сю переку могло припущення мішення в звукотварі /di͡ejsn-/ твару музька роду прикмети *dēy-ystu-yn-u — *dēy-y¹stu-y²n-u¹, де *y² є силен щнут голосен, а *y¹, тякло, слаб, даючи правильно /di͡ejstwən-/, з инши твари *dēy-ystu-yn- — *dēy-y²stu-y¹n- → /di͡ejəsn-/, то-б'-то: /di͡ejstwən-/ × /di͡ejəsn-/ => /di͡ejsn-/.
Твар <дисни>:
Під <дійсний>, СИРМ (ІІ, 89) лічить, серед инших, и твар <дисни>, яко твар множини музька роду, з мітою «1370 р.» (без джерела). Сесь твар є ято, віді, з словника старовкраїнської (руської) мови XIV—XV ст., стор. 300, під <диснии>, з прикладом из памятки:
«А сє поповє дисни попъ юрко кропышєви(ч) попъ лои» (Львів, Р³⁾ 1370 18). Ниже буде крімно й про дане там товмачення сього слова в тім словнику, а поки про значення письмотвару <дисн->. На час XIV—XV в., ба й поздіше, з письмене <и> користано бі в руськах памятках тої доби доста непослідно — и на місті д.-рус. *<и>, й на місті д.-рус. *<ѣ>, й на місті д.-рус. <ъі, ы>, при чім у тих же памятках бі користано й письмена <ѣ> та <ы>; є досити й <ї>, ба й чудернацьки лучачи їх разом в одині слові: <платїти> "платити" (стор. 304), чи <истынїи> = <истиныи> з <ы> за *<и> та <ї> за <ъі> (памятка: Documentele lui Stefan cel Mare, publicate de Ioan Bogdan). На пр., у тім же реченім словнику староруськи мови XIV—XV в., рітемо й писання <диати> "діяти" (299) = д.-рус. <дѣіати> поруч <дивъ> "див" (там же) = д.-рус. <дивъ>. Проте по користанню з письмене <и> на місті д.-рус. *<о> є в памятках тої доби глядати годі. Переднення та вищення (в звук [y]) на місті прасл. *o перед слабома *u та *y бі в руські мові стало не раніше XVII в., та й то, за Шевельовом (Исторична фонологія української мови, 764), бі далеко не всюди — нижши звуки [ʊ, ʉ, ʏ] й тоді тривали на значнах земищах. Таким чином, имовірність <и> = прасл. *о в писанні <дисни> реченої памятки 1370 р. йме бути вилучито гет'.
Товмачення <диснии> в реченім словнику пише:
«(який в даний час займає певну посаду, виконує певні обов'язки) нині ДІЮЧИЙ» [велика письмена суть моя] — се доста недвозначно каже за звязок з тямами "дія, діяти".
Таким чином, и твар <диснии> — й значенням и письмом — підпирає гадку про пратвар з коренем *dē- в словах "діти, діяти, дія" (та гинших: "діло, ділати" тощо), а точніше: *dēy-ystu-yn-, а не пратвар *do-ist-yn-.
Чи є місто пратвару *do-ist-(-yn-) в руські мові?
Тяжко є вісти. СИРМ, під <дійсний> лічить твар <дісті>, звертаючи на Желехівського, та то є писання "гладжене" під нове чинне письмо — в Желехівського же є писано: <дїстї>, що доста ясно мінить /dʲi, di͡e/, не /dy/, й товмачення в Желехівського в сій статті (І, 186) вторять значення в статті під <дїйсний> (185). Проте трохи више від <дїстї> є в його дано, крімно від сих дву, й статтю з <ді́сний> — з <і>, в тім, поруч таки й <дї́йсний, -стний> — у дужках; товмачення суть и тут та же що в статтях на <дїйсний>, <дїйсність> та <дїстї>.
Чи править писання <дісний> з <і> (одино таки серед инших з <ї>) на користь пратвару *do ist-, або Желехівський хиби будь у писанні з <і> в <дісний>, будь у писанні <дїстї> з <ї>, є тяжко речи. Й сам твар <дїстї> несе тяжкости тварослівни. Коли <ї> є ту вірно, й корінь його є *dē, то питання є що є його тварослів у прості (ймінні) падови годинини. В більшости слів, де /-sʲtʲ/ є чепінь, чепінь сей є /-ysʲtʲ/ чи /-esʲtʲ/ (по неблені суголосці) — гоба з прасл. *-o-st-y-s. Є лише дріб слів з иншим голосном ніж *о перед чепенем *-st-: *kori-st-y-s "користь", *suy-st-y-s/*suoy-st-y-s "свесть (свьсть) / свість (свѣсть)"; у словах яко <пасть, снасть, висть (на-, нена-, за-), часть, вість> тощо є первісно не голосен + *-st-, а суголосен + *-st- або *-t- (<пасть> ← *pad-t-y-s, <вість> ← uoyd-t-y-s, <висть> ← *ueyd-t-y-s, <часть> ← *kens-t-y-s, <месть (мьсть)> ← *myt-t-y-s). Може ту мізинну жменю "користь", "свесть, свість" повнити гаданий твар **dē-st-y-s, від якого став би твар **<дїсть> у тварі <дїстї> в Желехівського?? То було би дуже сміле припущення. Силу сьому припущенню, все же, дає твар <дївий> "tätig" (у Желехівського, І, 183) — з *dē-u-o-s, де рівним чином чепінь *-u- є лучено просто до корене *dē-, без яка голосна (рівни з <дієвий> ← *dēy-ou-o-s); хоча він може бути й від *dē-y-u-o-s, даючи */di͡ejw-/, що й тако би дав, ильжачи вимову, звукотвар /di͡ew, dʲew, dʲiw/.
Ище тяже є рішити <дїстї>, нехтуючи <ї> й гадаючи ту *<і>, через пратвар *do ist-. Приймя *do править родовом падом, для ймен музька на *-o-s та середня роду *-o то є кінець *-ou (для музька) чи -a (← *ō-s), то від *ist-o-s було би *do ista → /dyjsta → [dysta]/ = +<діста (дійста)> (*<до иста>) чи *do istou → /dyjstu → [dystu]/ = +<дісту (дійсту)> (*<до исту>), для ймен жінська роду то є кінець *-ons, то від *ist-a було би *do istons → /dyjstɤ, dyjstɘ̞ → [dystɤ, dystɘ̞]/ = <дісти (дійсти)> (*<до исти, до исты>). Твар на *-y-s — *ist-y-s — є невідім. Кінець <-ї> в <дїстї>, мінить датен чи містен пад одинини (всіх родів), та *do сима падома не править. Може бути, ту бі мішено тяг *na istoy → <на истѣ> (в Желехівського: <на и́стї>), де *na править містном падом (чи бачном), а *-oy → <-ѣ> ( = <-i> чинного письма, <-ї> за Желехівським) є кінець містна паду годинини, з тягом *do ista (хоча такого тягу я рісти не міг ім), зябивши корчен твар *<дѡ истѣ>, ← <на истѣ> × *<дѡ иста>.
Грясть:
Конечно відкинути гадку про *do ist- у <дійсн-> у руські мова ні льга. Кінець кінцем, и слова з коренем *ist- суть відома з тямою "real, wirklich". Проте, на підпертя гадки про пратвар *dēy-ystu-yn- → *<дѣиствьн-> → /dijsn-/ є лиць, яко видко, де більше ніж на підпертя *do ist-, и крім того, для *dēy-stu-yn- є "ковик" де мній.
___
¹⁾ — значатни, їмиже є движено слова за тяму "reality" по різнах мовах світу суть різни, й можемо їх ділити на сі: a) від тями "річ, res" — сю.диже в деяках мовах від займене "що" з розвитком у значення "річ", b) від тями "є, бути", c) від тями "се, то" — займене, d) від тями "правда", e) від тями "дія, діяти, ділати".
²⁾ — ту є мінено йно твар музька роду *dēy-ystu-yn-u ( = <дѣиствьнъ> за д.-рус. письмом).
³⁾ — Р = В. Розов, Українські грамоти, Т.І — XIV в. і перша половина XV в.
<Раніше "знадобом" звали "матеріял">
<зна́диво>
___
A do cœho e tam se:
<Дієреза (випадання) [об] зі слова є явище нормальне: солнце → сонце, сердце → серце, честний → чесний тощо.> ?
___
U rousscé móuvé e slovo διαίρεσις givano nevérno; διαίρεσις = "uipadeinïe", a "ròzdélyeinïe".