Національність
Аргументація?
І де ж тут штучність?
Язик – багатозначне слово. Раніше язиком називали, як і тепер, орган у ротовій порожнині, а також мову, як нині в москвинській, та народ.
Навіщо ліпити "язик" до "нація", якщо, по-перше, нація ≠ народ, національність; по-друге, воно й так має вже кілька значень.
Невже мова стане багатшою, якщо з неї повикидати купу слів, а натомість начіпляти на питомі, які нині й так багатозначні, купу нових значень?
Так зрозуміло?
Церковнослов'янізм
* від основи ро(ж<д)[а], від слова рід "спільне коріння"
* відділяє тями народ та нація
* національний - рожний
Знову вилізає комплекс меншовартості - дивимось, а як там у сусідів.
Народ/нарід – це не нація! Це різні тями/товк/зміст/змисл.
Не треба ліпити по кілька значень на одне слово, збіднюючи мову.
Хочете щось питоме - запропонуйте щось инше або вигадайте новослів
"Нарід" лучче використовувати саме у значеннї нацьї, а для значення єтничности лучче використати слова: люд, чадь.
Мова змінюється і слова набувають нових значень, позбуваючись старих.
Ймовірно, слово "нарід" би й набуло значення нацьї, якби ми не запозичували слова, бо воно і "плем'я" єдинї українські слова, які підходять на цю роль. Натомість, на заміну старому значенню вернулися б старі слова, вишчезгадані "люд" і "чадь".
"Люд" є ширша тяма. Люд це й етнос, і нація, і натовп, і громадяни, і людство тощо. Слово "люд" не має гинших знаків окрім як загального "люди".
Треба вже давно почати просувати гадку, що громадянство, громадськість — це жителі держави, а її коріне населення нарід/народ, що і є нацією. Бо зараз вже із «політичними націями» зміст нації набуває значення громадянства. Знищується взагалі поняття народу/нації
Спочатку розберіться, що таке народ, що таке нація, потім пишіть.
Мова - це наш одвічний ЗАХИСТ та ЩИТ.
Запозичені слова - є свідченням того, що ми й раніш були завжди...
"Нарід" це руська відміна слова "народ", а "народ" і "нація" це не синоніми, а тями різні.
Люди можуть мати свій нарід, але не бути нацією.
https://moyaosvita.com.ua/kultura-i-suspilstvo/chim-vidriznyayetsya-narod-vid-naciї/
Карл-Франц Ян Йосиф,
і з самої тої статті, до якої Ви же шлете, плине різниця між тима поняттяма є в зсуві критериїв визначення. Тобо, то є таки те саме поняття, іно з іншими критериями визначення.
Карл-Франц Ян Йосиф,
в мову словацькій та чеській нема й різних слів на ті "різні" поняття. Є слова nacionalizmus, nacionalista, але тільки в негативнім значенні про форми чи прояви, пов'язані з ідеологією нацизму, правих політичних поглядів.
Є слово národnosť (слвц.) / národnost (ч.) коли йдеться про офіц. належність до громадянства, і є občianstvo (слвц.)/občanství (ч.) також про офіц. належність до громадянства. Друге є точним відповідником до укр. "громадянства", але з огляду на сучасне визначення ЄС належність до občianstva/občanství визначає й národnosť/národnost. Там, де українською в реченні вжито слово нація, в тих мовах будуть слова národ, ľud (слвц.), národ, lid (ч.). І так само ті же слова будуть там, де в укр. буде народ/нарід.
Карл-Франц Ян Йосиф,
нім. мова включає ті "різні" поняття в однім слові Volk. Найавторитетніший тлум. сл-к нім.м. слово Nation мітить як umgangssprachlich (говірне). Для конкретизації, коли мова є не про об'єднання за етнічною ознакою, а за ознакою громадянства, офіц. проживання в країні, належності до держави, додають відповідне слово, напр.: Staatsvolk, тобо "нарід держави", де слово "держава" вточнює належність за ознакою політичного визначення народу (а не історично-етнічного).
אלישע פרוש,
Та чи звуження цих тям до одного слова не зробить біднішою українську мову?
Адже стільки експресії, стільки поетичного різноманіття дає нам розрізнення термінів.
Ми можемо сумно сказати, коли маси виберуть знову популістського президента, що "є український народ, але немає української нації", ми можемо говорити про період ворожого володарювання на українських землях, коли ще не було боротьби, як період "народу без своєї нації", можемо говорити про час, коли гебрейські раби повстали проти єгипетських панів, що це був час, коли гебрейський "народ став нацією", можемо говорити, коли українці збираються на майдані зі спільною метою, що "тепер я розумію, тут зібрався не народ – нація!"
Як на мене, розрізняти концепцію людської спільности як просто групи людей спільної крови(\мови\громадянства\штампу в паспорті) – од людей, об'єднаних спільною метою і бажанням захистити свою культуру й індивідуальність... це чудова особливість мови! Це як розрізняти любов і кохання, лютість і ярість, горіння і запал, язик і мову.
Карл-Франц Ян Йосиф,
різницю тям у Ваших прикладіх з гебраями та майданом чудово передадуть слова: люд и нарід: "люд став народом", "тепер я розумію, що тут зібрався не люд, а нарід". Глибшити різницю між їма ще може зокрема слово глота в змислі просто громада люду.
Друс. мова зна до волі богато слів на передачу подібних тям. Я гадаю ледве чи тоді, в добу друс. не було різнено між людом спільного племени, роду та людом спільної держави різного роду – на древній Руси жили люди різного походження. В живих мовах в одного слова може бути й не одне значення; інколи їх значення можуть перетинатися, інколи вони можуть значити різне. Напр., попри їнші різні значення в кожнім, друс. мова для тями "нарід" користала зокрема з таких слів:
нарід, земля, держава, глота, чадь, люд, товпа, люддя, людство, плем'я, язик. Коли декотрі з їх нині скоріше би значили виключно громаду за знаком спільно-кровного походження (напр. плем'я), то декотрі без сумніву значать єдинство з спільною метою й бажанням захистити свою культуру й індивідуальність (напр., земля чи держава).
З чого ви взяли, що народ є менше українська форма, ніж нарід. Форми з о є давнішими, форми з і є нетакими давніми, всі старі тексти мають конь, бог і тілки так.
Правопис давніх текстів у сім відношенні ледве про що каже, оскільки цілі століття письмо друс. було консервативно, й узоровано на традиціях письма старослов'янського. Й узагалі, оскільки кирилицю не було первісно мислено діля мови руської, но дрівньобовгарської, то й від самого початку в кирилиці хибили письмена за питимі руські звуки, яких дрівньобовгарська не знала, на пр. звук /d͡ʒ/, який мудрили писати то <ж>, то <ч>, то гето на шиб бовгарський <жд>, й то часто все в тім самім слові, подекуди в тій самій памятці.
Крім того, й на місці писаного нині за чинним правописом <і> з *о, й у давнину, й нині по різних говірках були й суть різні звуки, в тім числі й близькі за місцем творення чи на слух до рефлексів /о/ яко такого, але не тотожні з "вузьким" *о. Про те, що на місці нинішнього в чиннім письмі <і> з *о вже здавна було не /о/, а інші голосні, свідчать попри тривалу консервативність письма й чисельні в памятках приклади з иншими письменами на тім самім місці, на пр. через <у>, <ѡ>, <ю>; але нетреба пасти в хибний висновок, що будь котре з тих письмен значило точно тий звук, який вони значить нині – на пр. <у> чи <ю>, бо тоді би вони збігли з первісними <у>, <ю>. Тож усе те був компроміс у кожнім разі.
"З чого ви взяли, що народ є менше українська форма, ніж нарід"
Просто це російськомовна людина. У себе на фейсбуці писав виключно російською.
Хто саме? докази є?
–
Нарід = народ ≠ нація
Нарід = нація ≠ люд.
Дораджую «нарід» вживати саме як нація, бо має корінь «рід», і підозрюю, що це і є його питомим значенням. А для натовпу/населення — вживати саме люд, бо населення не обов'язково матиме спільний рід (не обов'язкого мононаціональне).
Нація
Нарід, народ
Національність
Етнос, плем'я
Люд, людська маса
Натовп, група, спільнота
Нарід, народ = нація
Громадськість, громадянство — населення держави, країни; під його значенням інтернаціоналісти називають «політична нація»
Народність = національність
+.
-
Né mi se slovo leubo.
—
А прикметник до цього слова? На'рідний?
Так. Це слово вживалося і раніше, хоча чомусь до словників не увійшло, хоча можливо десь є у говіркових
www.google.com: нарідний
–
Народ має буть.
З якого дива?
Бо міні невтямки чому така форма має буть. З уст людей всякого віку слова "нарі́д" чи "на́рід" я не чув, а "нарідний" і поготів. У словницях та класиці так само зовсім непевне. Нечуй-Левіцький одкидав цю форму, хоч міні для Вас, гадаю, дарма буде шукать його витягів – однаково не вгодить.
У теперішній час удосталь непевних форм з І, дарма що в народі кажуть: вольний, война, трошки тощо. Коли скажете чому має буть саме "нарід", то я вислухаю.
Ну бо це спосудене слово. Український словотвір твердить, що має буть наголос на приростку, отже нáрод. Ікання обертає його на "нарід". А вольний, война – це певно говіркові відміни. Коли ви дасте докази, що це навпаки головна відміна, то повірю. Та й тут вагаюся, бо ікання – широке українське явище, котре можливо не поширилося одразу всюди. Але з часом, з мовною практикою й на решту слів перейшло, а взірцева мова має бути вводнакована. Тому думаю ми маємо зоставить вільний, війна та трішки, не цураючись тих відмін, що вже побутують.
Чому? Огієнко, приміром, пише що це по-польському такий наголосок, а правильний на другому складі.
<А вольний, война та трошки – це певно говіркові відміни. Коли ви дасте докази, що це навпаки головна відміна, то повірю.>
r2u.org.ua: Вольн*
r2u.org.ua: Войн*
r2u.org.ua: трошки*
r2u.org.ua: Запорожжя
(Я ніколи не сказав би "трішки", вже лучче "трохи")
+
Ну нехай, але однаково рід, а не род. Щодо тих посиланнів, то по їх не скажеш, чи були ті відміни головні чи ні. Треба глибший розбір.
Нація це не народ (та й не рід, люд чи плем'я). От якесь похідне слово з народу придумати — тоді може