І нащо Ви тоді наводите це слово як відповідник "галицькому" (питомому) слову, коли воно є чуже?
Справді, жаднє питоме слово не здатне передати "випендрювання", яке досягають уживанням слова "а-ля".
Отож-бо, сута церковнослов'янщина:
"Заимств. из ст.-сл. яз., где оно является действит. прич. наст. вр. от настояти, преф. производного от стояти."
"Аби відшукати бопланівське Білховісся на карті Томілова 1775 р., потрібно, якщо пощастить, знайти схожу назву річки чи балки. Й ми знаходимо річку з назвою «Вілхова». Це правий рукав Дніпра, який починається від голови нинішнього Великого Потьомкінського острова й впадає у лиман навпроти сучасного Кизомису. Цей гідронім залишився навіть зараз у варіанті «Вільховий Дніпро»." (https://most.ks.ua/news/url/scho-take-bilchowisie-i-chi-buv-poperednik-u-hersona/)
Згідно з цим, можна припустити (спекулятивно, звісно), що Bilchowisie чи Bilсhowiʃсe тощо це трохи перекручене "Вільховище", тобто "місце, де росте (чи ріс) вільховий ліс". Три митини гугління й находжу "ольховище ‘низина, заросла вільхою" (http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/philology/article/viewFile/8953/8931). Або ще: "Різноманітними похідними на позначення вільхового лісу представлене Полісся: вільшаник, олєс, олешник, олешняк, ольошник, ольси, ольсина, ольсняк, ольшаник, ольшина, ольшняк, ольховище" (https://ena.lpnu.ua:8443/server/api/core/bitstreams/bd108b4e-839f-4942-8a04-ee34e97d9f54/content). На "Вільховище" видає село "Вільховиця" на Закарпатті, що теж цікаво.