Чужомовні слова та похідні. Надмір похідних. Надмір спільнокореневих

Навряд чи зможемо знайти всеохопну відповідь, але, я вважаю, звернути на це увагу треба неодмінно.
Чи треба додавати окремо похідні чужих слів? Наприклад: аб’юз, аб’юзивний, аб’юзер. Особисто я вважаю, що коли похідний іменник ще може бути утворений по-різному (-ик, -ій, -дій, -чинець, -ець тощо), то прикметник найчастіше можна утворити щонайбільше 2 відповідними способами, тому прикметники додавати не треба.
Якщо “терор” і “тероризм” – нехай, то “терорист”, на мою думку, вже зайве.
Демократія і демократичний.
Монарх, монархія і монархізм.
Політика і політик, а також аполітичний. Неаполітичний -- чистісінький недоречний глум. Також політична філософія. І до останнього – філософія релігії.
Я вважаю, що загалом(!) має бути щонайбільше одне чуже слово, похідне од уже доданого, і то за потреби. Що думаєте?

Навряд чи

Ясно.

Навряд чи

Ясно.

Я маю на увазі, що може бути багато окремих випадків, але, на мою думку, важливо знайти загальну відповідь.
Скажіть, будь ласка, якщо Ваша відповідь ніяким боком до суті питання нитки, навіщо взагалі щось писати? 

Погоджуюся, десь нещодавно згадували це. І так, мабуть прикметники найменше потрібні, якщо вже є пов’язані слова, а він нічого окремого не означає. Щодо різних іменників не впевнений. Кількаслівні поняття — правда, найчастіше зайві, рідко щось окреме
Ще дієслова й віддієслівні на -ння чи -ація частіше просто повторюють, теж не треба додавати обидва 

Вибачення, вибачати, вибачитися й вибачатися!