Я вважаю, що слова з -бач- через досить давню перейнятість, усталеність і вкоріненість (багато вживаних широко слів: бачити, вбачати, пробачати, вибчачти, передбачати, завбачати, недобачати, обачний) слід лишити
Нуу чи перейняті "бачити" й "вибачити" це два окремі питання. Хоча я б теж лишив
Романе, вби говорити за давність перяття того слова перво вкажіте якої ся гипотези походження згаданого слова Ви держите
Я не мовознавець. Я вважаю, що слово могло би бути й наше.
Я до того, що, на мою думку, слід давно засвоєні й глибоко вкорінені корені (бак/бач, ваг/важ і похідні) слід лишити
Так того ж и питаю. Коли не знаєте походження слова, то як апелювати до його давности/засвоєности? Що коли се слово пришло-но до нас 100-200 років перед? То чи є воно в такім разі "давно засвоєне"?
+
За звинитися
ЗВИНЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ЗВИНИТИСЯ, нюся, нишся, док., розм.
1. Те саме, що вибачитися. «Я звиняюсь, — каже, — ви проти нової школи, Ганно Антонівно?» (Юрій Яновський, I, 1954, 25); — А перед Федотом — звинись. Він тобі старший брат.. А ти на нього руку піднімаєш (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 224).
2. Виправдовуватися. Пан гостро зганьбив бонну, а Катрусю казав взяти економові й покарати, хоч Катруся звинялася, що вона .. не винна (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 88).
3. тільки док. Відчути провину; провинитися. Він подивився на Барона таким поглядом, ніби чим звинився (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 157).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 473.
Усі приклади тут — після 1950(!)
Кобринська в 1920 році померла, Досвітній в 34. Ті двоє треба роздивлятися, але то якраз рік смерті Яновського; коротше, це роки збірок творів, звідки цитують, в класиків теж десь такі були б
Онов. А, Тютюнник теж вже по смерті
Не підказуйте 😜🙈
Хай ще щось напише
Наче з московської
Ніт
Алеж може бути й наше ,тут головне московитам своє не віддавати
goroh.pp.ua: Звиняти