> Слово вже є вживано в такім значенні зокрема на Закарпатті
Но се бы было добрі дачим іщи потвердити, бо'м никда не чув сесе слово од закарпатцюв. Но й пак треба розуміти, ож Керча писав сись словник про лїтературну "русинську" бисїду Закарпатя тай ся старав, обы сись творений стандарт мав и сякі слова про новіші понятя. Не дуже ми ся вірить у тоє, што там не є нияких кованих слув. Не кажу нич проти самого слова "возило" – оно ми ся любить – айбо не вшиткоє, што Керча пише, має вжиток у народови, гикой ми ся видит. Айбо буду рад, кидь єм схыбив. :)
Так, вилучити. Я вже про то писав на Толоці ще в квітні: 
Не підлягають перекладу
Не певен, чи то конче має бути так, як написано в ЕСУМ. Особисто я більше схиляюся до пояснення, поданого в ЭСБМ (Этымалагічны слоўнік беларускай мовы, стаття "пачвара": https://verbum.by/esbm/pachvara ):
> Наяўнасць прэфіксальных варыянтаў дае магчымасць разглядаць лексему як па‑чвара, другая частка якой атаясамліваецца з прасл. čvariti/čvěriti ’вярзці лухту, балбатаць, гаварыць незразумела’, параўн. бел. чва́рыць, чво́рытэ, чвэ́рыты, чвэ́рыцца, чвэ́рыць, чвара́ ’паскудства’ (гл.), ст.-серб.-харв. čvara ’чараванне, варажба’, славен. čvę́riti ’плявузгаць, несці лухту’, ст.-польск. oćwiernica ’нешта страшнае, пачварнае’. Борысь–Слаўскі (SP, 2, 299) дапускаюць гукапераймальнае паходжанне прасл. čvariti, а паводле ст.-польск. poczwa ’страшыдла’, наводзіць на думку пра першасны элемент čьv‑, які да і.-е. *keu‑. Патабня (РФВ, 3, 171) збліжаў слав. лексемы з літ. kvaĩsti ’здагадвацца’. Аднак надзейная этымалогія адсутнічае (Слупскі, ZfslPh, 35 (2), 1971, 314).
Се пояснення маю за куди ближче до правдивого походження, ніж оте, що подано в ЕСУМ. А там аж іранський рід слова притягнуто за вуха...
Гадаю, що можем обійтися й без того "крокувати", див. про це в "Як ми говоримо" Б. Антоненка-Давидовича: http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/krokuvaty-prostuvaty-ity
Чому серед варіянтів написання вказано слова "юрба", "юрма" та "гурба"? Вони геть не є пов'язані з поданою тут "ордою".