Таке слово там направду є, ще й упорядники ЕСУМ переклали його в статті "корабель" саме як "ковчег", та чи в самого Желехівського значить воно ковчег? Стаття в його слівнику шле на труди І. Верхратського, а ще там подано в дужках лат. "Arca", як то звично є в статтях слів, що позначають тварин або рослин.
На жаль, Желехівський не вказав точно, з котрих саме робіт Верхратського він узяв слова, проте ми знаєм, що Верхратський був іще й природознавцем і чимало писав про тваринний і рослинний світ, тож можу припустити, що слово "корабиця" позначає не ковчег, але молюска роду арки ( 
en.wikipedia.org: Arca (bivalve) ). Неявно на то ще вказує подане в того-таки Желехівського слово "ноївка" (том I, ст. 532) за "Noahs Arche (Arca Noae)" — є такий вид: en.wikipedia.org: Arca noae
Я нічого не скажу про те, чи слово "корабиця" годиться за "ковчег" або ні, та гадаю, що на сі відомості слід зважати.
Тим часом намагаюся найти альтернативні пояснення етимології слова "швидкий", що не спираються на здогад Потебні про германське походження. І дещо мені таки вдалося вже найти.
Маю надію, що мене тут не закидають камінням за цитування москальських мовознавців, але нині я надибав на статтю Ж. Варбот "Славянские представления о скорости в свете этимологии" ("Славянское языкознание. XII Международный съезд славистов. Краков, 1998. Доклады российской делегации", ст. 115-129), то наприкінці статті на ст. 127 подано таке:
> За пределами рассмотренного материала остались этимологически «темные» и почти все спорные прилагательные. Ниже предлагается опыт истолкования одной лексемы этого рода.
> При этимологизации польско-восточнослав. лексического соответствия со значением 'быстрый' - польск. диал. szwytki (Warsz. VI, 694), рус. диал. (юж. и зап.) швыдкий, швидкий, укр. швидкий и блр. швыдкі следует, кажется, обратить внимание на характерность для этого ареала заимствований из польского языка и, в связи с этим, на фиксацию польского вариантного прилагательного świtki 'быстрый' (Sł. gw. p. 5, 372; Warsz. VI, 793). В отличие от первого соответствия, для этого варианта достаточно надежно устанавливается генетическое окружение: ср. польск. диал. świtnąć 'брыкнуть, лягнуть; побежать' (Sł, gw. p. 5, 373), świtać 'быстро бежать, скакать' (в контексте - о коне), 'брыкаться, лягаться' (там же, 372) wić się 'виться, двигаться' (Warsz. VII, 164), далее zawinąć 'поспешить' (Sł. gw. p. 6, 336), zawijąć się и uwijąć 'спешить' (там же, 335 и 54), wijąć (skąd) 'уходить, убираться' (Warsz. VII, 547) и, наконец, świnąc 'свернуть, смотать' (там же VI, 789) и zawitać 'свивать, сплетать' (там же VIII, 351). Представляется, что приведенный материал обосновывает для польск. диал. świtki исходную структуру *sъvitъkъ(jъ) (производную от *sъviti), близкими соответствиями для которой являются чеш. vitký 'быстрый' и слн. vítek 'гибкий' (см. выше праслав. *vitъkъ(jъ). Из польского это прилагательное могло быть заимствовано в украинский и белорусский (ср. еще блр. диал. жвідкі 'гибкий' - Сцяшковіч. Гродз. 139), из них - в русский и вновь в польские диалекты, с сопутствующими межславянским заимствованиям фонетическими субституциями, гиперграмматическими явлениями и действием народной этимологии.
Що гадаєте про се пояснення? Авторка, втім, шле на того-таки Карловича (Warsz. — Słownik języka polskiego; Sł. gw. p. — Słownik gwar polskich), за котрого я вже писав у своїм першім коментарі тут в обговоренні, тож притягати за вуха "характерность для этого ареала заимствований из польского языка", явно натякаючи на прийшлість сего слова з польщини, я би не став, адже в самих польських джерелах згадок слова "świtki" є катма й усі вони, як не чудно, із крайніх східних земель поширення польської мови.
Хіба що можем припустити, що "швидкий" із тих східних польських говорів до нас і прийшло, але як тоді бути з отим "szwytki/szwydki" поруч із "świtki"? Адже я не певен, чи на тих польських землях коли-небудь мовили [ɨ] замість [i] від *i. Невже то є вкраїнська форма польського слова, що вернулось у такій подобі назад до поляків (на що, між іншим, так само натякала Варбот)? Гадки не маю.
> ale pischemo ‹•y› a ne ‹•’› u tvariex he: ‹prixódy› /prɪˈxodʲ/, ‹vuinósy› /β̞ɘˈnosʲ/, ‹zabõdy› /zɑˈbʊdʲ/, ‹zaspocóy› /zɑspoˈkoj/, a tacoge: ‹œdriezj› /wydriʒ/, ‹zalixy, zalixj› /zɑˈlɪʃ/, ‹iedj› /jid͡ʒ/ (“iesti”), tomou cyto tout neyma outinou, ale oucorotcheigne perveisnoho /•ɪ/ cerez pereteag nagolosou yz pocépa na corein dodagnémy peredcépa, por.: ‹xoditi› /xoˈdɪtɪ/ → ‹xodi› /xoˈdɪ/ ale ‹prixóditi› /prɪˈxodɪtɪ/ → ‹prixódy› /prɪˈxodʲ/...
Сей перетяг наголосу знають головно північні та південно-східні говори, натомість у говорах південно-західних нема там накореневого наголосу: підноси́ти, привози́ти, приводи́ти, заходи́ти, закінчи́ти, залиши́ти тощо. Тож і в наказовім способі там чуємо: підноси́, привози́, приводи́, заходи́, закінчи́, залиши́ тощо. На свої вуха я ще чув і не під наголосом, як у "ви́кини" від "ви́кинути" (пор. "ви́повни" від "ви́повнити"). Чи не слід тоді так само писати з "-i" наприкінці? То можна було б, до прикладу, писати "prixodi" та й читати то як /prɪˈxodʲ/ або /prɘxoˈdɪ/ (подібно до того, як можем прочитати "cdesi" чи "cytosi" як із {-sɪ}, так і з [sʲ]), а поза тим записувати /prɪˈxodʲ/ ще й як prixod'.