Лілова тінь весни, грози вишневі очі, і ти, моя любове, не сама. (М. Вінграновський)
Це ти, Джованні? Плащ твій не ліловий. Лице твоє спустошене й сумне. (Л. Костенко)
На лісовій поляні, Де дзвоники лілові та гвоздики Навпроти сонця гріються невинно, Ми сидимо. (М. Рильський)
У вузенькій вуличці був затінок, і тому пісок був ліловий... (І. Багряний)
По обрію неба сірими та ліловими баранцями побігли волохаті хмаринки. (С. Васильченко).

н. líla, фр. lilas, ісп. lilac «т.с.» походять від ар. līlâk, láylak «бузок», джерелом якого є перс. līläk, фонетичний варіант слова nīlak «блакитнуватий», похідного від nīl «блакитний, індиго», що походить з дінд. nīˊlaḥ «синій», етимологічно неясного (припускається, що в основі його лежить іє. *nī˘- «сяяти»)