– Та, не вам кажучи, прикинулась бешиха, та усю пику мені роздуло... ох!... (Г. Квітка-Основ'яненко)
– Лице спухло, й у жар кидає його. Наче, сказати б по-нашому, – бешиха. (Б. Антоненко-Давидович).

молд. Беши́ка (бэши́кэ) «міхур, пухир», рум. Băsícă (beşícă) «т.с.» походять від лат. *bessica (‹vēsīca) «сечовий міхур, пухир», яке пов’язується з дінд. vastíh «сечовий міхур», vaniṭṣhuḥ «пряма кишка», лат. venter «живіт»;
в українській мові кінцевий компонент -іка уподібнився до суфікса -иха (пор. пов’язане з цим виділення діалектної форми беш, а також слово бех);
форма беше́ги, можливо, зумовлена впливом з боку іншого запозичення – бете́га «хвороба».