Згодом Зоня вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок. (Леся Українка)
– В чому тебе мати купала? – тихо питав парубок дівчину. – Твоє волосся пахне васильками, м'ятою чи розмарином. (М. Томчаній)
– Тут його нема. – Зате тут є вічнозелені лаври, і кипариси, і мирт, і розмарин, – перераховувала дівчина. Тут нема барвінку, – повторив Лаврін. (Ю. Мушкетик).

лат. rōsmarīnus, або rōs marīnus «розмарин» (букв. «морська роса»), складається з іменника rōs «роса» і прикметника marīnus «морський»;
латинська назва зумовлена, очевидно, свіжістю зеленого кольору рослини;
розмарі́я є наслідок ізближення назви розмари́н з поширеним серед німецького населення жіночим ім’ям Ros(е)mariе, утвореним із основ імен Rosa «Роза» і Mariе «Марія»;
розмайри́н є наслідок злуки тварів розмари́н і розма́й.