«Що більше думаю про те, то частіше прокидається в мені сумнів, чи небіжчик Іван Котляревський зробив таку велику послугу український літературі. Була в нас до другої половини 18 століття вироблена літературна мова з устійненими традиціями. Ця мова спиралась на церковнослов’янщину та відбігала досить далеко, це правда, від поточної мови. Але біди тут не було ніякої. Чи не краще було відсвіжити книжну мову, впровадивши до неї поступово живі розмовні елементи, як це в себе зробили москалі?
Раптовий перехід до народної мови означав розрив з великою культурною традицією, добровільне зречення багатої спадщини нашого барокко. Не знаю, як мене вчили у школі, але факт, що 17 і 18 століття оставалися донедавна для мене немов закутані мрякою. На ці речі мені тільки останніми часами відкрилися очі, і я захоплений цими скарбами…»
Іван Лисяк-Рудницький. Розмова про бароко <1943>. Історичні есе. Т. 1. Київ, 1994 (с. 63-69), побачив на одному цікавому тг-каналі
Деякі користувачі точно підтримають цю цитату, але й прихильникам народності варто обдумати. Та й у Шевченка чи тим паче Куліша вже є трохи різних стилів мови, хоча всі головно орієнтувалися на народ і тоді й надалі. Цікаво, що з такою літературною мовою було б потім (та й в цілому чи було щось й так). Знаю, що буде скоро одна нова книжка, стилізована під бароко, ніби зі знанням має бути, це мабуть все, що залишається робити