Давно думав над тим, яка звукова якість була в цієї голосної в наших праговорах. Схильний до думки, шо принаймні в ранню руську добу *ѧ звучало не як одноголоска, а як двоголоска, де другий елемент був носовий, а перший нескладовий за правилом висхідної звучності в праслов’янській. Пам’ятаю схожу думку про двоголосність бачив у Шевельова. Приблизно [e̯ɑ̃] чи [ɛ̯ɑ̃]. За якість другогої голосної не певен, але, мабуть, десь між заднім [ɑ̃] та переднім [ã].
Згодом перша нескладова голосна піднялася до [ i̯ ~j ], а пізніше зникла лишивши слід у пом’якшенні [ʲ] чи [j] на початку слова, перед твердими приголосними. І десь з часом зникла й носова якість другої голосної, як сталося з *ǫ. Узагалі перехід ненеголошеного [e] в [ i̯ ~j ] перед чи між голосними явище доволі поширене в мовах.
На приклад, часто стається в іспанській. Яскравий приклад помітив у пісні “BAD BUNNY x JHAY CORTEZ - DÁKITI” такий перехід стається в “juqueado” (1:26) - [∅ukjao̯] та “parqueado” (1:30) - [palkjao̯]. Також на думку спадає грецька, де число “9” має дві подоби - “εννέα” [eˈne.a] з наголосом на /e/ та “εννιά” [eˈɲa] з наголосом на /a/, де первісне [e] (у давньогрецькій “ἐννέᾰ”) дало слід в м’якому [ɲ]. Там, видно, також стався перехід [e] > [i] > [j] > [ʲ].
Щойно пригадав ше один відомий випадок - латинське “ego” (“я”). Там, де наголос падав на /o/ стався перехід /e/ в [i] - італ. “io”, ісп. “yo” (сьогодні вже [ɟ~ ɟ͡ʝ~ʝ] ), фран. “je” (сьогодні вже [ʒ] ), а там, де наголос був на /e/ стався перехід /o/ в [u̯] - порт. “eu”, рум. “eu”. Тобто [ego] > [eo] > [e̯o] чи [eo̯] > [i̯o~jo] чи [eu̯~ew].