псл. kučiti (первісно) «кричати, волати»;
слово звуконаслідувального походження;
р. [ку́чить] «просити невідступно, принижено, благати, докучати», бр. дакуча́ць «докучати», п. [kuczyć] «досаждати, докучати», слн. skúčati «стогнати, скиглити»;
псл. kučiti (первісно) «кричати, волати»;
слово звуконаслідувального походження;
р. [ку́чить] «просити невідступно, принижено, благати, докучати», бр. дакуча́ць «докучати», п. [kuczyć] «досаждати, докучати», слн. skúčati «стогнати, скиглити»;
Wdcui Ui berete pro lẽdscwsty déyeslofa “couciti”? Ni ЕСУМ ge ЭССЯ nicy o twm ne pisiõty.