Це я додав конструкції, які би можна (хотів бим) було повернути в мову чисто формальну.
Це я додав конструкції, які би можна (хотів бим) було повернути в мову чисто формальну.
Таки збереглося. Ось Олена Курилиха подає приклади сповна самостійних зворотів. Але мені трохи наясно з чим саме зв’язано причасного наріччя:
Даваючи нам гроші, у канцелярії була суматоха.
Він (бог) об’явить твоє діло через те, на що й не думаєш, та об’явивши це, тут одкриються усі злії діла, об яких уже люде й забули розиськувати.
Вже смеркаючії через превелику силу, мов рачки, доповзла вона до города Кв.
З якою? Розберімо ці речення.
Вже смеркаючії через превелику силу, мов рачки, доповзла вона до города Кв.
Невже причасне наріччя ‹смеркаючи› тут зв’язується з підметом (діячкою, що доповзла до города)? Воно зв’язано з чимось іншим, та воно не виступає як підмет у реченні.
Або взяти перше.
Даваючи нам гроші, у канцелярії була суматоха.
Тут ‹даваючи› зв’язується з суматохою (це ж підмет другого речення)? Звісно ж, що ні.
У другому я геть не знаю до з чим зв’язано 🤔
Але й не видно, щоб ці причастя зв’язувались з підметом у давальному падежі, та самі звороти таки самостійні, чи пак абсолютні
Тож можемо вживати, скажімо, таких абсолютно зворотів:
Вже світаючи, ми пішли з дому.
Нагорожаючи нас, на площі зібралася купа людей.
Якби ще туди особу втулити.
А от щодо цього не певен. Хоча, може й суть десь такі приклади, та треба дивитися в корпусах 🤔
Теоретично: сонце, вже світаючи, ми пішли з дому. Але щось не то.
А от щодо Dativus possessivus, то його точно вживано в руській мові, та здебільшого за Карпатами — в закарпатській говірці. За це пишуть і на Wikipediї:
вираження присвійності за допомогою особових займенників у формі давального відмінка óтиц’ ми («мій батько»), мáти ти («твоя мати»), д’íдик нам, сус’íдÿў нам («нашого сусіда»).
(https://uk.wikipedia.org/wiki/Закарпатський_говір)
Те саме видно й у Керчиній словниці:
тот хлопець брат ми [Сбд] = это парень мой брат;
сидиме мы из дїдом ти,… попиваєме, ипноє вино у нёго было [Хст] = сидим мы с твоим дедом, попиваем, вино у него было что надо;
тадь Юра брат му [Сбд] = так Юра ведь брат его;
(https://jazyk.rueportal.eu/slovnyk#google_vignette)
Так само в закарпатській смузі вживано звороту Accusativus cum infinitivo. Там жеж на Wikipediї указано:
знах. в. з інфінітивом чуў го с’мійáтис’а («чув, як він сміявся»).
Закарпаття не перестає мя дивувати. Берегти треба ті говірки. Звісно, коли вони ще живі.
Еге! До того ж чудово, що суть і блогери з Закарпаття. Наприклад, Мигаль Кушницький. Я саме в його вчив закарпатської говірки. Він не тілько говорить своїм говором, а ще й яснить мовні явища своєї говірки, та говірок своїх околиць (правда він ще й прихильник “русинства”, та то не вадитиме слухати його мови):
https://youtube.com/@myhal-k?si=wEVfv5TvbKIPnglV
https://youtube.com/@myhal-k?si=wEVfv5TvbKIPnglV
За Кушницького чув доста давно, і за русинство. Русини-русини…
Є таке
Теоретично: сонце, вже світаючи, ми пішли з дому. Але щось не то.