Добри, радісни, нови, глупи.

Неодноразово помітив, як мною люб добродій Єлисій вживає прикметники з закінченням на “и”, а не на “і” як літературний варіянт. Добри люди, нови правила і всяке таке.

Сенс такого написання і читання мені чисто незрозумілий. Здоровий погляд на мову каже зберігати й плекати унікальні риси мов. Закінчення на “і” є безсумнівно питомою, українською рисою, поскільки росіяни не кажуть добри (добрі), нови (нові), вони кажуть добрые, новые, тому закінчення на “і” аж ніяк не може бути впливом російщини, така вимова для українців рідна. Тоді чому дехто надає перевагу вживанню твердого “и” наприкінці?

Дуже надіюся що якщо добродій Єлисій якщо сам не пояснить, то хоч дасть вказівки на джерела, звідки взяв таке написання й вимову доцільнішими.

Ждемо 🗿

Ту ‹-и›, а там ‹-ые› — де є токмість ту? Гинша би рїч, ко бим ‹-иє› писав.

Пишу ‹добри люди› та не ‹нови правила›, а ‹нова правила›.

‹Добри› в ‹добри люди› є твар невмеджени множини музька роду примети ‹добе́р, добра, добро›. ‹Нова› в ‹нова правила› є твар невмеджени множини никотра роду примети ‹нів, нова, ново›.

Я пишу й омеджени й невмеджени твари примет. Омеджені твари примет у тязїх горї суть: ‹добрі люди› та ‹нові правила›.

З невмеджена твару примети користаю з окрема там, де примета й имя з ним виступлять у реченнї в первий раз чи коли на вмедженість (точну вїдомість) йих казати зайво є, а також у тязї з присудком.

Склонїннє примети в невмедженї тварї є тотожно склонїнню йимене підстати, при якім та примета стойить: ‹правило›, то ‹ново правило›, ‹з правилом›, то ‹з новом правилом›, ‹у правилї›, то ‹в новї правилї›, ‹правилами›, то ‹новами правилами›, ‹правила›, то й ‹нова правила›, ‹день›, то ‹свїтел/бїл›, ‹дня/дне/дни›, то ‹свїтла/бїла дня/дне/дни›, ‹днем›, то ‹свїтлом/бїлом днем›, ‹днех›, то ‹свїтлїх/бїлїх днех›, ‹рїка›, то ‹плитка рїка›, ‹на рїцї›, то ‹на плитцї рїцї›, ‹слово›, ‹то добро слово›, ‹на словї›, то ‹на добрї словї› йпр.

Си твари, крім одтоншености мови, дають, яко тотожни з твари ймен підстати, користати з йих и яко з имен підстати, на пр.: ‹голосен› “a vowel”, ‹приголосен› “a consonant”. Из прикладів у руськї мовї суть: ‹нів› за “new moon”, ‹бїв (*бїл)› за “лебідь”.
Вїдоми в руськї ймена підстати ‹восьминіг›, ‹тонконіг›, ‹павук›, ‹обух› суть первїсно примети, від ‹ніг› ≈ *“ногий”, ‹-вук (*ѫк)› ≈ “вукий ( = hooked, hooky)”, ‹-ух› (-оух) ≈ “вухий”.
Слово ‹військо› є первїсно твар невмеджени примети никотра роду, ставши пак имям підстати; твар омеджени примети сього слова був би +‹війське›.
И чеська, словацька, словїнська ймена земель на *-ysk-o, ге ‹Slovensko›, ‹Nemecko / Německo›, ‹Dánsko›, ‹Nizozemsko›, ‹Srbsko›, суть первїсно невмеджени примети никотра роду.
Слово ‹чан› є первїсно твар невмеджени примети музька роду *дщан = “(made) of planks; batten, дощаний, из досок”, твар омеджени примети музька роду сього слова буде +‹чаний (*дщаний)›; твари жінська роду сього слова будуть +‹чана (*дщана)› й за невмеджену й за вмеджену примету, никотра роду: +‹чано (дщано)› за невмеджену примету та +‹чане (дщане)› за вмеджену. Рівно будуть и твари: ‹соломян (им. цг. м. невм.), соломяна (им. цг. ж. невм.), соломяно (им. цг. н. невм.) проти ‹соломяний› (им. цг. м. ом.), ‹соломяна› (им. цг. ж. ом.), ‹соломяне› (им. цг. н. ом.) йп.

Верхратський (Знадоби до вгорськоруських говорів) именує приклади: ‹соло́док медо́к›, ‹зеле́но по́ле› “a green field” (відки правильно є склонити: ‹на зеленї полї›, не ‹на зеленому полї›, а ‹на зеленому полї› буде правильно від ‹зелене поле› “the green field”), ‹Хри́стово розпятя́› (відки правильно є склонити ‹Хри́стову розпяттю›, не ‹Христовому›, ‹Хри́стова розпяття́›, не ‹Христового›, ‹ба́бино лї́то› (відки правильно є склонити ‹бабина лїта, бабином лїтом, бабинї лїтї›, не ‹бабиного, бабиним, бабиному›), ‹чо́ртöв слуга́› = “бабка, штрикоза” (то правильно й: ‹чо́ртова слуги́, чо́ртову слузї́›, не ‹чортового, чортовому›); ‹бїл› “white” у пїсни: ‹не бїл быв їм, почорнїв їм, по горах тай ходячи›, у словницї́ Желехівського: ‹медно́ кадило́› за рослину “Melittis melissophyllum” (не +‹медне кадило›), ‹вїдім› (та вїдома, вїдомо) до ‹вїдомий› (та вїдома, вїдоме), ‹знакім (знакома, знакомо)› до ‹знакомий (знакома, знакоме)›, ‹довже́н/довжо́н (обако в Желехівського; у Верхратського наголос: ‹до́вжен) — masc. nom. sing. indef. (разом з ‹довжна́› — fem. nom. sing. indef., та ‹довжно́› — neut. nom. sing. indef.)› проти ‹до́вжний — masc. nom. sing. def. (та: ‹до́вжна› — fem. nom. sing. def., ‹до́вжне› — neut. nom. sing. def.), ‹скір (скора́, скоро́)› проти ‹ско́рий (ско́ра, ско́ре)› та много більше.
Сюди же ‹Святвечїр (*Свят Вечїр, то й ‹Свята Вечора›)›, по руч ‹Святий Вечїр› (а тодї: ‹Святого Вечора›).

Ге више писано, невмеджени примети слушать из окрема до присудку. Чесно, дуже криво звучить “правильне літературне”, на пр. «Я був такий голодний, що …». На Закарпаттї, ще дїтьми гулявши казали «Так їм був/быв голо́ден ож …» — “так голо́ден”, не “такий голодний”. Чи: «Він такий радий» — не йно вятською ту будеть ‹рад›, а не ‹радый›, а й чеською: ‹Jsem tak rád›, а не +‹Jsem taký rádý›, словацькою: ‹Som tak rád›, не +‹Som taký rády›, лядською: ‹Jestem rad, że cie widzę›, не +‹Jestem rady, że cię widzę›.

У словацькї є примет невмеджена твару жменя, та й там никда не кажуть +‹rády›, а тільки ‹rád›.

У лядськї панують омеджени примети, та суть и невмеджени (декотри примети можуть бути лише невмеджени, декотри й невмеджени й омеджени): ‹gotów› ( = рус. готів)›, ‹łaskaw ( = рус. ласкав)›, ‹wesół ( = рус. весе́л)›, ‹ciekaw ( = цїкав)›, ‹rad ( = рад)›, ‹godzien ( = годен)›, ‹zdrów ( = здоро́в)›, ‹miłosciw ( = милостив)›, ‹wart ( = варт)›, winien, powinien ( = винен, повинен)› ип. — буде йих да з двайцьить.

У чеськї суть сяки примети дуже части: ‹Je ještě živ ( ≈ Є ще жив)›, ‹byl jiz mrtev› (‹mrtev›, не ‹mrtvý›; руською би твар був ‹мертов› чи ‹мерт›), ‹Dědeček už je naštěstí zdráv.› (‹zdráv›, не ‹zdrávý›) = ‹Дїдусь є на щастє здоров уже.›, ‹Jak jsi spokojen se svou novou prací?› (‹spokojen›, не ‹spokojný›) = ‹Як їсь (за)доволен своєю новою роботою/працею?›, ‹Není schopen udržovat v pokoji pořádek.› (‹schopen› = ‹здатен, годен›, не ‹schopný — здатний›) = ‹Не є здатен/годен утримувати (тримати) порядок у кімнатї.› та пр. И в имени славнойи чеськойи плївки ‹Po strništi bos› (2017) є твар невмеджени примети ‹bos› “біс” (вимова /bys/, не “бїс-чорт”!; порівн. и в руськї: ‹прабісь› “босоніж, на босу ногу” — з ‹і›).

Найбільше є йих у хорватсько-сербськї (з чорногірським, босенським різновиди), словїнськї, бовгарськї (з макидунською).

У руськї, в усїх сих тварїх ге вто: зблизька, здалека, добіла, набіло, дочиста, невдовзі, неподалЇк, неспроста, вборзї, змолоду, звисока, зглибока — дарма нинї писано злито — суть первїсно невмеджени примети з первїсно всїчених тягів, на пр.: ‹зблизька› — *“з близька мїста” (від *“близько мїсто”, не “близьке мїсто”), ‹добіла› — *“до бїла цвїта” (від *“бїл цвїт”, не “бїлий цвїт”)), ‹невдовзі› — *“не в довзї часї” (від *“довг час”, не “довгий час”), ‹змолоду› — *“з молода вїку” (від *“молод вїк”, а не “молодий вїк”) ипр.

У писемнї (“граматицї”) чиннойи сучаснойи вкрайинськойи мови є мїсто невмедженам приметам; правда, там є йих звано “короткі” (не невмеджени), хоча то є й несправно, атьже “повен, ладен, певен, годен, рад, здоров, молод, скір, весел, здібен, здатен, вїдім, знакім, винен, довжен/довжон, ласкав, примхлив, рупен, стар, далїк, солодок, вишнев, прав” итд. й суть повни — то суть basic твари, а твари ге “повний, малий, певний, старий …” розширени.
И за чинною писемною (“official grammar”) є йих мїсто “здебільшого у фольклорі, поезії, у творах художньої літератури” чи “лише в народній творчості та в поезії” (різна джерела, та суть та сама). И коли вже’сьмо при чинній писемнї мовї, то дещо дивно є, писемна вкрайинська мова будучи, дїй, “жива народна в основї”, невмеджени примети не ховає, хоча вони, яко сама чина писемна пише, суть питими в тій самій “народній творчості”.

З невмеджена твару примети користаю з окрема там, де примета й имя з ним виступлять у реченнї в первий раз чи коли на вмедженість (точну вїдомість) йих казати зайво є, а також у тязї з присудком.

🤔

?

Puitayte, cyto neyasno e.

Визначени примети точнять тяму слова, тоді як невизначени лиш описують? 
Як узагалі є скланяти примети (обмеджени й невмеджени) множини в руські? 

> Визначени примети точнять тяму слова, тоді як невизначени лиш описують? 
> Як узагалі є скланяти примети (обмеджени й невмеджени) множини в руські? 

Vuituicenui (vuimedgenui) rœuno tacge he i dosi’ste izclaniali. 
A nevuituicenui (nevuimedgenui) tac he pœdstœyna iména. Rœzna prislœuya sõty perviesno nevuicuicenui tvarui padœu primét, por., pro nastoyõ: ‹ne u dóuzie› — ‹dóuzie› miest. p. eidn. œd m. r. ‹dóug (dóuga, dóugo)›, t.b. œd ‘ne u dóuzie tchasie’ (‹•g/•go› : ‹•zie› por. iz ‹rœg : rozie, ouxo : ousie, rœc : roçie›), ‹iz mala› — rod. p. eid. œd m. r. ‹mal (mala, malo)›, œd ‘iz mala viecou’, ‹po starou› — miest. p. eid. œd ‹star (stara, staro)›, œd ‹po starou cinou›, ‹iz daleca› — rod. eid. m./n. r. œd ‹daleuc / daleco (daleca)›, œd ‘iz daleca miesta, daleca cœnça’, ‹ne po daleuc› — rod. mn. m./g./n. ‹daleuc, daleco (daleca)›, œd ‘ne po daleuc miest, storœn, crayeu, cœnçeu’. 

Otge nevuituicenui tvarui m. r. izclaniati he pœdstœyna iména m. r., na pr.: molód, gloup, groub, mal, star, criu, nœu : golód, dõb, dœl, veper, stau t.c.: 
mnogina: 
I.: starui dõbui
R.: star dõbœu (atge perviesno: † staru dõbu)
U.: starui dõbui
D.: starœm dõbœm
M.: stariex dõbiex
O.: starui dõbui

U n. r. he pœdstoyeiména n. r. u mn.:
I.: molóda (deréva)
R.: molód deréu
U.: molóda deréva
D.: molódam derévam
M.: molódax derévax
O.: molódami derévami

U g. r. he pœdstoyeiména. g. r. u mn.: 
I.: gluboca rieca
R.: glubœc riec
U.: gluibocui riecui
D.: gluibocam riecam
M.: glubocax riecax
O.: glubocami riecami

> Визначени примети точнять тяму слова, тоді як невизначени лиш описують?

Cyto znacity ou Vas “teama” slova? Coli tó e ‘sense’ (ya coristaiõ yz ta tvara ‹team› u m. r. za ‘sense’), to ni, vuituicenui tvarui pricmétoimén ne slougeaty pro tó. Onui znaceaty tóge cyto i vuituicynui tcholóncui u inchax móuvax, s.b., p.n.: ‹crõtuy berég› e ‘the (that one) steep bank’, toy oge o yeimy e móuva, a ne rodovo bõdy yac berég; sam ge ‹berég› he poem (concept) e to sam.

Cœnçui vuituicynuix tvarœu primét i yix padœu sõty perviesno tvarui zaimén: ‹y› ( ← *ys ci *yu ← *yus ← *yos) u m.r. = ‘he; that/this, that which’, ‹ya› ( ← *ya) u g. r. = ‘she; that/this, that which’, ta ‹ye› ( ← *yo) u n. r. = ‘it, that/this, that which’. Œd yix sõty nuinie ocremui tvarui: ‹yeoho, yeomou, yeimy, yimy›, ‹yeyui, yõ, yeiõ›, ‹yim, yix, yimi, yima›, ‹yeiou› (‘of/by/with/from them two’), yima (‘by/of/with/from them two’). A u ser. ta d.-rous. ‹y›, ‹ya›, ‹ye› znacea ‘that / this’ ci, uzgleadno, ‘he’, ‘she’, ‘it’ bez nagoucou (emphasis), t.b. nenagolochenui, idõtchi pitimo he cœneç (prislonoc, enclitic) rieci, por.: ‹vidity-y› /ˈʋɪdɪtʲɪ/ ‘sees him’, ale ‹vidi-y› /ˈʋɪdɪj/ ‘(he/she/it) saw him/that one’, ‹clicéity-yẽ› ‘calls (onto) them/those’, ‹poustity-yõ› ‘lets her [go]’. 
Otge, p.n., ‹maluy› e ‹malu•y›, cde ‹•u› e ‹ъ› u ‹малъ› bóulgariçui. Golosovo (phonetically), ‹u› */ɵ ~ ˠ/ + ‹y› /j/ e dalo: /•ɘj, •ɯj/ u rous.
I tóge znaceigne six zaimén iz pricmétami e u litóuscie ta lotóuscie. 

Спасибі. Як тоді буде вашим письмом напр. добрая (ж. р.), добрії (мн.), добрих (р. п. мн.)? 

> Спасибі. Як тоді буде вашим письмом напр. добрая (ж. р.), добрії (мн.), добрих (р. п. мн.)?

dobraya, dobrœi ( dobrœï ), dobruix

Zacui pravopisy tvarou dobraya ta dobruix imé bouti çielui yasna, néyma potrebui vuiclasti yõ: onui outrimouiõty postalœi pœd pozdod.-rous. ci ranoser.-rous. dobõ tvarui i, rodovo, teacnõty onœm u inchix slovianscuix móuvax (por. veat. ‹добрая›, ‹добрых›, ceix. ta slvç. ‹dobrá› ta lead. ‹dobra› ← /dobra(j)a/, ceix. ta slvç. ‹dobrých› ta lead. ‹dobrych› ← /dobru(j)ix/).

Obace, ou tvara u pravopisi bóulgariçeiõ ‹добрії› u rousscœy móuvie e het’ incha roda neigy ou uzgleadnuix vuituicen tvarœu im. mn. inchix slovianscuix móuv, he otó: veat. ‹добрые›, slvç. ta ceix. ‹dobrí› (m. mn.) ta ‹dobré› (g. ta n. mn.), lead. ‹dobrzy› (m. mn.) ta ‹dobre› (g. ta n. mn.). I tomou sèsy tvar i samõ pravopisy latiniçeiõ u rous. e treba vuiclasti ocremo. 
Pro liepche ròzoumiegne rœzniçui meidj rous. ‹добрії› ta uzgleadnuimi tvarui u inchax slovianscax móuvax gœdno e gleanõti pervche ne ròzvitoc yix u tuix drouguix. Rodovo, u usiex e tó cœneç * - (u)i mnoginui nevuituicen tvarœu primét + zaiména * y (m.), * ya (g.), ta * ye (n.). U veat. e usi rodui u mn. rodóuleno pœd niyac rœd, s.b. iz * ye na cœnçie, a ‹ы› e yz * ū uzcl. m. mn. (por. ‹добры [молодцы]›) ta/ci im./uzcl. g. mn. (por. ‹[жены] добры›). Te same e i u ceix. ta slvç, ta iz izterttyemy * [j] i pac izteageignemy dvou corótcou golósnou u odin dóug. Obace, ne he u veat., u slvç. e ocremo zaxovano perviesnuy vuit. tvar m. mn. — ‹•í›, yz * -ū + * yi, dauchi pervche * /•ɨji/, i dalieye: /•ɪ͜i/ → /•iː/, a ocremo vuit. tvar g. ta n. m. — ‹•é (•e)›, yz * /•ɨjɛ̃/, pac: /•ɨjɛ/ → /•ɨ͡ɛ ~ •ɪ͡e/ → /•ɛɛ/ → : /•ɛː/. U ceix., ocremo e n. mn., a tó yz * -a + ya /•aja/, dalieye: /•aa/ → /•aː/. Yac u ceix. e vuit. tvar. m. mn. ‹dobrí› a ne +‹dobří›, se cazié na perviesne * -ū ( ← -ons, t. b. uzcl. mn.) + yi a ne na * -i ( ← * -ey ← * -oy im. m. mn.) + yi. Natómiesty, lead. ‹dobrzy› cazié na * -i + yi.

U rous. ge móuvie ide ròzvitoc u vuit. mn. im. ta uzcl. svoyeiõ põttiõ i u cœilco stchableu.

Poceatoc tœi tvarui berõty u postalœmy u ser.-rous. dobõ tvarie dailne-oucaznoho zaiména m. r. ‹toy› ‘that (he)’. Perviesno izcladenuy yz d.-rous. ‹to› ← prasl. * tu (ne plõtati iz ‹tó› n. r. yz prasl. * to — na pisymie bóulgariçeiõ oba: ‹то›) + y (na pisymie bóulgariçeiõ: ‹и›, (yz prasl. * ys ci * yu ← * yos) ‘that/this, that which, he’, t. b., tvaroslœuno: ‹to•y› (yz prasl. * tu + * y¹), yeoho bie pac peréròzponeato (reinterpreted) tvaroslœuno ni bui ‹t•oy› /t•oj/, zamiesty perviesnoho ‹to•y› /to•j/, ni bui ‹•oy› cœneç slova a ‹t•› coreiny, a pozdieye ni bui xirilno (augment) ci mieteç (marker). I to sam peréròzponeattye bie u ‹taya› — perviesno: ‹ta• + ya›, pac: ‹t•ay•a›, iz ‹ay› → ‹oy› u inchix padiex g. r. Œdtui i sõty tvarui, he otó: ‹tœyeiõ›, ‹tœyeï› u rous. nuinie (u pozdoser.-rous. zamiesty ‹œ› bie ‹o›, otge: ‹toyeiõ, toyeï / toyeie), zamiesty perviesnuix / daunieychix, i nuinie zaxovanuix: ‹toiõ›, ‹toï›.

Yac vuituicynui tvarui primét znaceaty vidotvœrnœsty pœdméta / protiméta, s.b. caziõtchi cyto tòcyno za pœdmét / protimét tó e, a tac samo na tocynœsty yix cazié i yno oucazœuno zaiméno, to ote xirilno ‹•oy• ~ •ay•› yz ‹toy› / ‹taya›, bie pereneseno pac i na vuituicynui tvarui primét. Pereneseno yea bie golóuno bœilchui vuiraznosti radi, a na cœilco decotrui tvarui padœu ouge i tac bea dosta vuiraznui, to ote ‹•oy•› imõ lixy decotrui tvarui vuituicen primét — im. ta uzcl. mn.² Perviesnuy tvar cœnça yix bie ‹•oyi›, tvaroslœuno: ‹•oy•›, he xirilno-mieteç, + ‹•i› cœneç mnoginui, otge, pro nastoyõ: ‹dobroyi›, s.b., tvaroslœuno: ‹dobr•oy•i›. 
Pozdieye pac, ‹•oyi›, perviesno: /•ojɪ/, bie ousieceno na /•oj/, a /o/ pac pœdlégchi o-peregolosou, dauchi |•ʉ̯͡ɶ•| pered /j/: |•ʉ̯͡ɶj|, yzocrema u pd.-zx. rœznomóuvie: * /•yj ~ yi̯/, a œdtui, ceréz priodinacóuleigne (assimilation), → [y̼̯͡i]³, i na cœneç: [•(ˠ)i]⁴ — na pisymie bóulgariçeiõ nuinie: ‹•i› (he u: ‹добрі›). 

Slied znatiti oge i pravopisne ‹•iï› i pravopisne ‹•i› vuit. im./uzcl. mn. bóulgariçeiõ e yz tohoge  ‹•oy•i›. Rœzniça meidj yima e oge u ‹•iï› ne e ousieceno /•i/, a a u ‹•i› e ousieceno /•i/, s.b. ‹•iï› e [•y̼ji ~•ʷiji], a ‹•i› e [•y̼̯͡i = ˠi]. Tvaroslœuna roda yeiou e odina, a tomou pravopisno latiniçeiõ oba golosotvara pisiémo: ‹•œi›. Za potrebui vidotvoriti golosotvar [•y̼ji ~•ʷiji] mogemo pisati: ‹•œï›.

Otge: 
|ˈdobrʉ͡ɶjɪ|: */ˈdobryjɪ/ → */ˈdobryji/ = :

a) *[ˈdʷɔbry̼̯͡i] = [ˈdʷɔbr(ˠ)i]
b) *[ˈˈdʷɔbry̼ji] = [ˈˈdʷɔbr(ˠ)iji]

___
¹ — yeohoge d.-rous. ta ranoser.-rous. vid bie ‹tuy›  /tɯj/, œdcui nuinie imemo ‹tuigydeny›).

² — na dielie, u ocremax pameatcax bie ‹•oy•› i u inchix (usiex) padiex, t.b., ne lixye ‹dobroyi› u im./uzcl. mn., a i, na pr.: ‹dobr•oy•imy / dobroïmy› = ‘dobruimy’ — vuit. or. eidn. m./n., ‹dobr•oy•im = dobroïm› = ‘dobruim’ — vuit. dat. mn. m./n., ‹dobr•oy•imi = dobroïmi› = ‘dobruimi’ — vuit. or. mn. m./g./n., ‹dobr•oy•eiõ = dobroëiõ› = ‘dobroiõ’ — vuit. or. eid. g., itd., ta ostanõ lixye tvarui im. mn./uzcl. m./g./n.

³ — [y̼] tout znacity mèinchõ crõghlœsty /y/, a [y̯] znacity polougolósen œd /y/.

⁴ — [ˠ] tout znacity oge yn sõgolósen pered [i] e “tverd”, s.b. bez [ʲ] meidj sõgolósnomy ta [i].