У руській їх уживано, найчастіше, у присудковім становищі. Хоча може бути й інде.
Порівняй:
Пило би ся пило то Токайско вино.
Инший молод годами, та стар літами.
Щука-риба грає, да й та пару має, а я козак молод пароньки не маю.
Ой славен, пишен молод женишок. Ой чим же він да й ославився?
Рятуй мене, батеньку, бо я молод козак потопаю.
Ой чого ж ти, козаченьку, ще й молод, да сохнеш?
Я горілки не п’ю, од пива не вп’юся і сам, молод, слави вбережуся
Молод жовняр в домовині мертов спочиває.
Я що ночі йду до річки, беру човен, невеличкий, молод весла підіймаю, на той берег поспішаю.
Молод козак розпивсь, розгуляв ся, стоптав, зламав червону калину.
Панове молодці! Добре дбайте: собі гетьмана наставляйте, бо я стар, болію, більше гетьманом не здолію.
Стар як котюга, а бреше як щеня.
На синім морі, на білому камені, там сидить ясен сокіл білозерець.
І наш ясен міч твоєї головоньки не йме.
Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло.
Наш коровай ясен був.
Божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі.
Мріє, мріє ясен місяць у неділю рано.
Велик пень, та дурень.
Мороз не велик, та стояти не велить.
У мого батька двір велик…. а на тім дворі тросник велик.
Сумир умен.
Наїхали гості гостювати, да кличуть мене, мати, в зелен сад гуляти.
Як що зробиш, парубче, своє діло як слід, — тоді я буду певен і знатиму, що все у гаразді.
Вхід і вихід в його буде од нині і довіку певен.
Наїхало до попа того дяківства та попівства повен двір.
Пливе човен води повен, а за ним весельце.
повен жертви, повен занедбання себе самого для добра людського.
Повен двір і сад їх настинато та навішано горопах.
А там завізно було, повен млин натаскали, черга йому прийшлася б аж через тиждень.
Ох летить ворон да летить чорен.
Ось море в тебе широко-просторо, там безліч гаду, безліч риботвору.
Нехай над світом той господарює в кого душа міцна в міцному тілі, хто правду правим, чистим серцим чує, хто в слові честен, непохибен в ділі.
Дух Господень на мені, котрого ради намастив мене.
Проповідувати рік Господень приятен.
Од Бога — люб, од попа шлюб.
Чи я ж тобі, Марусенько, вельми люб, що ти брала із мною шлюб.
Винен був п’ятдесят рублів.
Чи винен той голуб, що сокіл убив.
Я йому винен був гроші, так ото просив його, — ну він і одсунув строк на далі.
Шо там йому диркатись, як він скрізь винен.
А хто винен?
Ой ніхто ж не винен, іно рідная мати, ой бо вона обіцяла за мене дати.
Він сирота і не винен, що осиротів.
Скарай, Боже, хто з нас винен, хто не любить, як повинен.
Хто йому що винен був — усе повиправляв.
Я винен два рублі, а він прибичовує ще їден.
Я з того не винен, що така причина впала.
Кожен народ виповідає свої думки, свій погляд — по-свойому.
Кожен лист, що читав він, дратував його.
Думають кожен своє.
Кожен, хто нестиметься вгору, — принизиться.
Мене, молоду, кожен поклене.
Ми самопаси, бо кожен у нас сам свої коні пасе.
Кожен свійський птах сусідивсь до людей в солом’яній хатині.
Богу угоден, то не будеш і голоден
Хто не вгурен, той не голоден.
Павло й Петро, вони не їдять, бо вони сьваті, а ксьондз телепає, бо ксьондз голоден.
Аби-м так здоров був!
Як, бува, спитають про мене, скажи, що жив і здоров.
Вставай та дохід давай, бо вже ти, козаченьку, зовсім здоров.
Хто здоров, той ліків не потребує.
Миром! Як ся маєш? чи здоров, братчику?
Жінка-голубочка пече млинці з полубочка, а мужик, щоб здоров, більш муки намолов.
Як здоров чоловік, то всяк його кохає, а при лихій годині і рід його цурає.
Кругом замку готів паркан з дерева.
Латин од няньки наживався, зате ж за няньку і вступався, за няньку хоть на ніж готів.
Троянці уха затикали, Рутульців лайки не вважали, хоть битись всякий з них готів.
Готово діло.
Я й Богом ладен побожитись, що цього не пам’ятаю.
О, та ти ладен лежати, нічого не роблячи.
Ладен не знати що дати, аби мені не робити оцього.
Клянусь, за таку втіху я ладен віддати принадниці все, що вона захоче, хоч половину царства!
Добродій песиків і сучок І лошаків мінять охіч.
Рад би я знав.
Не рад би б ти моєму братіку, як би в гости прийшов.
Рад був инший, що з душею з міста вихопивсь.
Я б рад одкупити батьківське гніздо, та Біг ма за віщо.
Ох і рад же б я, дитя моє, до тебе встати, порядок дати, да сирая земля двері залегла, оконечка заклепила.
Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться.
Рад я жить над горою, кину дольню персть.
Тільки допусти його до коша, а сам не рад будеш.
Не рад лях, що взяв по зубах, а він ще і ногами дриґає.
Ох рад би я, моя мати, середу згуляти.
Рад би я небо прихилити, та не хилиться.
Хто рад обіцяти, той не має охоти дати.
Ой рад же б я ходити, тебе рідненько любити.
Сідайте в ряд, щоб Біг був рад.
Рад би я, сестро, до тебе прибути, тебе созвідати.
Так рад, як торішньому снігові.
Турма велика і кріпко збудована, та чорт їй рад.
Не рад явір хилитися — вода корень миє.
Лучче мені, моя мати, гаряч камінь їсти.
Не жаден ні хліба, не жаден ні грошей.
На все достатній і на лихо не жаден.
На копійку не жаден.
