Дозвольте висловити своє бачення того, чому наша літературна мова заснована на говірках мовного Сходу, а також висловити своє особисте(_) бачення того, чому здебільшого так має бути й надалі. Тут я не розрізнятиму “літературну мову”(“Literary language”) й “затверджену мову”(“standard language”).
По-перше, минуле. Унаслідок життя й нападів кочівників й осілих згодом татар на південному сході сучасної України утворилася мало- й незаселена пустка, відома як Дике Поле. Наявність вільних земель, які, з одного боку, могли бути використані для господарства й промислів через багаті запаси (тварини, риба, дуже родюча земля), але, з іншого боку, використовувалися нападниками (турецько-татарськими військами) для нападу на українські землі, зумовили й спричинили виникнення об’єднань озброєних здобичників у 15 ст. На той час значна частина земель сучасного мовного Заходу перебувала в складі Королівства Польського, що означало більші обмеження, ніж у вільнішому ВКЛ. Саме наявність вільних земель на ПнСх, на відміну від Зх, що страждав навіть від нестачі землі, дозвола заснувати Січ, малий, та все ж осередок культури, зокрема й Мови, порівняно вільніший від нагляду, утисків і впливів. Наслідком стало утворення вже самостійної держави – Гетьманщини, з межею прибл. по р. Случ, що й донині вважається частковою умовною межею мовного Зх й Сх. Становлення Київської академії теж мало значний вплив. Отже, українська державність, хоч і недовга, на землях мовного Сходу (що включає землеписницьку Середину) зміцнила їх, зокрема Київ, як осередок державотворення й культури, зокрема Мови.
Далі: Сковорода (нар. 1722), Котляревський (1769) – Полтавщина, Квітка-Основ’яненко (1778, Харків), (згадайте відновлення театру в Харкові 1812), Гулак-Артемовський(1790)–Черкащина, Гребінка (1812)–Полтавщина, Шевченко, Костомаров (1817)– Воронежчина, Куліш (1819) – Чернігівщина (Полісся, та Східне). Для порівняння: Шашкевич і Вагилевич – 1811, Головацький – 1814. До (й +- під час) їх нарождення вже почалося відродження на Сході, на 20-30 років раніше. До народження Франка 1956 уже була “Чорна рада” й більшість творів Шевченка. Котляревський був великою й значною зіркою, харківські романтики виспрямовувалися вже на нього, як і Шевченко, що в чомусь рівнявся на попередників, мав їхній приклад. Отже, до початку літературної творчості Франка, найбільшої зорі Заходу, літературна мова Сходу рішуче поставала.
Підсумуймо сказане: завдяки минувшинно-землеписницьким умовам, пам’яті про державність, прикладі в не настільки й далекому минулому мовне відродження на землях мовного Сходу почалося раніше, ніж мовного Заходу.
Далі. 3 роди: лірика (Сковорода, Котлярвський (!!), а згодом Шевченко(!!!)). Схід. Епос: Квітка-Основ’яненко, Куліш. Схід. Драма: Котляревський(!!). Схід.
Далі. Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, а за ними – Панас Мирний і Нечуй-Левицький: великі прозові твори, що засвідчували “прозу”, тобто це була вже не мова поезії, що все ж прагнула до зворотів, засобів, “поетичності”, піднесеності, а більш-менш звичайна розмовна.