Якщо виходити з того, що активні дієприкметники українській не властиві — а це, можна сказати просто факт ["Сучасна й відома стародавня українська народньо-масова та добра письменницька мова не утворює й навіть давно вже не знає дієприкметників теперішнього часу прямого стану на -чий (црк.-сл. -щий)."] — то зростаючого в ній бути не може. Власне, з більш-менш відомих мовознавців борюкалися з цим фактом хіба Петро Бузук і Пантелеймон Ковалів (це якщо не брати до уваги різноманітних знаних "зближувачів" мов"). Виходячи з того, що мова ж розвивається, то чи не можна в неї запхати активні дієприкметники? Ну так вона вже їх випхала. Покутуляла і виплюнула. Бозна-коли. Не варто пхати невпихуєме. А залежно від ситуації вживати: що зростає, зростальний, зростний, ростучий. Коли йдеться про теперішню ситуацію — що зростає. Дерева, що зростають. Коли йдеться про швидкий ріст — ростучий. Коли йдеться про властивість — зростний [нове слово; пам'ятаючи, що в українській старе слово "зростний" ще означає дорослий]. коли йдеться про призначення — зростальний.
Ну і Грінченка ж було: беззахистний, користний, зростний... :). А ще є баласт — баластний, протест — протестний, контраст — контрасний... Тож навіть якщо й виробилася така тенденція до випускання т, вона не всеохопна. Врешті можна вважати "зростного" винятком