OnlineCorrector: щораз більша смертність, щораз вищі ціни
А зате "зросний" будуть. Не смішіть.
Я й не кажу, що "зросний" — це добрий переклад, я взагалі лише сьогодні щось під тим словом написав; я про те, що, добре, це будуть використовувати, наприклад, журналісти, науковці, та і я декілька разів так чув в живій розмові, я поспішив з висновками.Але я все одно не думаю, що це гожий відповідник
Ну, нехай.
подібно до "спадний"
обговорювали це в чималому товаристві, в якому був присутній і мовознавець. Тоді зійшлися на "зростний". Але гаразд, додам як варіянт
Путятине, "т" бути там не може:
Чесний (не честний)
Усний (не устний)
Серце (не сердце)
Звісно (не звістно)
Первісний (не первістний)
Беззахисний (не беззахистний)
Існувати (не істнувати).
Не кожне слово можна утворити за такою моделлю. Коли "спадний" і "наступний" звучать добре, то "падний" і "зросний" уже ні.
Якщо уникання -аючий та подібних почепів активних дієприкметників потребує аж таких милиць та хитрощів, і немає універсального способу їх позбутися, то може всі намагання це зробити є насильницькими штучними змінами мови?
Каролино, я ж передніше й питав, чому це робимо. Сучасні мовознавці посилаються на Антоненка, Караванського й ще кількох людей, а ті своєю чергою на те, що класики уникали дієприкметників. Чому ті вникали? Це питання. Можливо, для милозвучності, чи з мовної практики народу (народ, не вживаючи складних зворотів, казав просто "корова, що їсть" замість "їдуща корова").
До речі, коли й хочете втворити заміну дієприкметникові, то там це описано: https://maysterni.com/p4.htm
Активні дієприкметники — це те, що уникали й класики, і що, як на мене, рідко можна почути в живій розмові.Можливо, я просто живу в такому середовищі, але хтось і справді колись чув від живої людини в простій розмові слова "неіснуючий", "спадаючий", "зростаючий", тощо?
Добре, не кажуть у народі й не кажуть, але ж нащо перетягати це на ділову мову, де мислено куди складніше ніж у побуті?
ròstõty|u, -a, -e
/rɔsˈtʊt͡ʃ, -a, -ɛ/
___
Œd déyeslova ‹ròssti› is ‹-õty-› (*-ont-y-), hi u: ‹paliõtyu› (Glx. II, 598: ‹палю́чий› "brennend"), ‹revõtyu› (Glx. II, 799: ‹реву́чий›), ‹rôptiõtyu› (Glx. II, 839: ‹ропчу́чий›), ‹scacõtyu› (Glx. II, 870: ‹скаку́чий› "springend"), ‹sméxõtyu› (Glx. II, 889: ‹сьмїху́чий› "lachend"), ‹tecõtyu› (Glx. II, 954: ‹теку́чий› "fließend"), ‹teagõtyu› (Glx. II, 997: ‹тягу́чий› "ziehend"), ‹cerpõtyu› (Glx. II, 1068: ‹черпу́чий›), ‹voniõtyu› (Glx. I, 120: ‹воню́чий› "stinkend"), ‹grymõtyu› (Glx. I, 158: ‹грему́чий› "donnernd, schallend"), ‹gruizõtyu› (Glx. I, 159: ‹гризу́чий› "ätzend"), ‹groucõtyu› (Glx. I, 162: ‹груку́чий›, ← ‹гру́кати› "groucati"), ‹geadõtyu› (Glx. I, 216: ‹жаду́чий›), ‹gerõtyu, gyrõtyu› (Glx. I, 220: ‹жеру́чий› "zehrend", 226: ‹жру́чий›), ‹idõtyu› (Glx. I, 321: ‹иду́чий›), ‹letõtyu, lethiõtyu› (Glx. I, 402: ‹лету́чий, летю́чий› "fliehend"), ‹leacõtyu› (Glx. I, 420: ‹ляку́чий›), ‹neznaciõtyu› (Glx. I, 512: ‹незначу́чий› "unbedeutend", ‹neterpeatyu, netetpõtyu› (Glx. I, 525: ‹нетерпя́чий, нетерпу́чий›), ‹ogneduixiõtyu› (Glx. I, 553: ‹огнедишу́чий›), ‹hostropaxõtyu› (Glx. I, 582: ‹остропаху́чий› "stark reichend") ipr.
-
+
+
Не забагато тих -альний? Таке відчуття, ніби до 1930 так повсюдно ним слів не творили.
Може й не творили, але якщо це єдина проблема, то наврядчи це заважає нам творити їх зараз
Яка проблема?
"Таке відчуття, ніби до 1930 так повсюдно ним слів не творили."
Я все одно не розумію. Чи можете перефразувати будь ласка?
Та нічого, мені нетяжко
Я маю на увазі, що, можливо, цього "-альний" не було до 1930-х років.Однак вони дають нам можливість робити активні дієприкметники, тому, якщо все-таки з ними все гаразд(тобто вони, наприклад, не калька; їх не нав'язали; це природне явище), то тоді особисто я не бачу,чому тих "-альний" може бути забагато