OnlineCorrector: щораз більша смертність, щораз вищі ціни
А зате "зросний" будуть. Не смішіть.
Я й не кажу, що "зросний" — це добрий переклад, я взагалі лише сьогодні щось під тим словом написав; я про те, що, добре, це будуть використовувати, наприклад, журналісти, науковці, та і я декілька разів так чув в живій розмові, я поспішив з висновками.Але я все одно не думаю, що це гожий відповідник
Ну, нехай.
подібно до "спадний"
обговорювали це в чималому товаристві, в якому був присутній і мовознавець. Тоді зійшлися на "зростний". Але гаразд, додам як варіянт
Путятине, "т" бути там не може:
Чесний (не честний)
Усний (не устний)
Серце (не сердце)
Звісно (не звістно)
Первісний (не первістний)
Беззахисний (не беззахистний)
Існувати (не істнувати).
Ну і Грінченка ж було: беззахистний, користний, зростний... :). А ще є баласт — баластний, протест — протестний, контраст — контрасний... Тож навіть якщо й виробилася така тенденція до випускання т, вона не всеохопна. Врешті можна вважати "зростного" винятком
Не кожне слово можна утворити за такою моделлю. Коли "спадний" і "наступний" звучать добре, то "падний" і "зросний" уже ні.
Якщо уникання -аючий та подібних почепів активних дієприкметників потребує аж таких милиць та хитрощів, і немає універсального способу їх позбутися, то може всі намагання це зробити є насильницькими штучними змінами мови?
Каролино, я ж передніше й питав, чому це робимо. Сучасні мовознавці посилаються на Антоненка, Караванського й ще кількох людей, а ті своєю чергою на те, що класики уникали дієприкметників. Чому ті вникали? Це питання. Можливо, для милозвучності, чи з мовної практики народу (народ, не вживаючи складних зворотів, казав просто "корова, що їсть" замість "їдуща корова").
До речі, коли й хочете втворити заміну дієприкметникові, то там це описано: https://maysterni.com/p4.htm
Активні дієприкметники — це те, що уникали й класики, і що, як на мене, рідко можна почути в живій розмові.Можливо, я просто живу в такому середовищі, але хтось і справді колись чув від живої людини в простій розмові слова "неіснуючий", "спадаючий", "зростаючий", тощо?
Гм, гадаю вони таки звучать надто канцелярсько.
"Якщо уникання -аючий та подібних почепів активних дієприкметників потребує аж таких милиць та хитрощів, і немає універсального способу їх позбутися, то може всі намагання це зробити є насильницькими штучними змінами мови?"
Тут хитрощі полягають у почутті мови, та й більшість таких дієприкметників уживаються тільки в сполуці з іншим словом, як-от "миючі засоби", "людина прямоходяча", "падаюча зірка" та "спливаюче вікно". Це питання термінології. Слів, невживаних у сполуках, тільки жменя, усі з котрих легко замінюються, бо дієприкметники на -аючий / -уючий - таки нова московська приблуда.
ròstõty|u, -a, -e
/rɔsˈtʊt͡ʃ, -a, -ɛ/
___
Œd déyeslova ‹ròssti› is ‹-õty-› (*-ont-y-), hi u: ‹paliõtyu› (Glx. II, 598: ‹палю́чий› "brennend"), ‹revõtyu› (Glx. II, 799: ‹реву́чий›), ‹rôptiõtyu› (Glx. II, 839: ‹ропчу́чий›), ‹scacõtyu› (Glx. II, 870: ‹скаку́чий› "springend"), ‹sméxõtyu› (Glx. II, 889: ‹сьмїху́чий› "lachend"), ‹tecõtyu› (Glx. II, 954: ‹теку́чий› "fließend"), ‹teagõtyu› (Glx. II, 997: ‹тягу́чий› "ziehend"), ‹cerpõtyu› (Glx. II, 1068: ‹черпу́чий›), ‹voniõtyu› (Glx. I, 120: ‹воню́чий› "stinkend"), ‹grymõtyu› (Glx. I, 158: ‹грему́чий› "donnernd, schallend"), ‹gruizõtyu› (Glx. I, 159: ‹гризу́чий› "ätzend"), ‹groucõtyu› (Glx. I, 162: ‹груку́чий›, ← ‹гру́кати› "groucati"), ‹geadõtyu› (Glx. I, 216: ‹жаду́чий›), ‹gerõtyu, gyrõtyu› (Glx. I, 220: ‹жеру́чий› "zehrend", 226: ‹жру́чий›), ‹idõtyu› (Glx. I, 321: ‹иду́чий›), ‹letõtyu, lethiõtyu› (Glx. I, 402: ‹лету́чий, летю́чий› "fliehend"), ‹leacõtyu› (Glx. I, 420: ‹ляку́чий›), ‹neznaciõtyu› (Glx. I, 512: ‹незначу́чий› "unbedeutend", ‹neterpeatyu, netetpõtyu› (Glx. I, 525: ‹нетерпя́чий, нетерпу́чий›), ‹ogneduixiõtyu› (Glx. I, 553: ‹огнедишу́чий›), ‹hostropaxõtyu› (Glx. I, 582: ‹остропаху́чий› "stark reichend") ipr.
-
Це не "зростаючий".
+
+
Не забагато тих -альний? Таке відчуття, ніби до 1930 так повсюдно ним слів не творили.
Може й не творили, але якщо це єдина проблема, то наврядчи це заважає нам творити їх зараз
Яка проблема?
"Таке відчуття, ніби до 1930 так повсюдно ним слів не творили."
Я все одно не розумію. Чи можете перефразувати будь ласка?
Та нічого, мені нетяжко
Я маю на увазі, що, можливо, цього "-альний" не було до 1930-х років.Однак вони дають нам можливість робити активні дієприкметники, тому, якщо все-таки з ними все гаразд(тобто вони, наприклад, не калька; їх не нав'язали; це природне явище), то тоді особисто я не бачу,чому тих "-альний" може бути забагато
Та от боюсь таки це калька - альний не має того духу що -аючий. Невже ви не почуваєте, що зростальний ≠ зростаючий? Цей суфікс годиться на трохи інші випадки.
Я над цим довго не думав.Що ж, прислухаюся
На які випадки годиться цей суфікс?
На значіння "призначений бути суб'єктом дії": літальний апарат ≠ апарат, що тепер літає.
Якщо виходити з того, що активні дієприкметники українській не властиві — а це, можна сказати просто факт ["Сучасна й відома стародавня українська народньо-масова та добра письменницька мова не утворює й навіть давно вже не знає дієприкметників теперішнього часу прямого стану на -чий (црк.-сл. -щий)."] — то зростаючого в ній бути не може. Власне, з більш-менш відомих мовознавців борюкалися з цим фактом хіба Петро Бузук і Пантелеймон Ковалів (це якщо не брати до уваги різноманітних знаних "зближувачів" мов"). Виходячи з того, що мова ж розвивається, то чи не можна в неї запхати активні дієприкметники? Ну так вона вже їх випхала. Покутуляла і виплюнула. Бозна-коли. Не варто пхати невпихуєме. А залежно від ситуації вживати: що зростає, зростальний, зростний, ростучий. Коли йдеться про теперішню ситуацію — що зростає. Дерева, що зростають. Коли йдеться про швидкий ріст — ростучий. Коли йдеться про властивість — зростний [нове слово; пам'ятаючи, що в українській старе слово "зростний" ще означає дорослий]. коли йдеться про призначення — зростальний.