Супін від дієслова "бути" (для зручности запишемо через [у], звісно у давнину то йнакше писалось і звучало) у давньоруській мові дало "буть", супін від "ходити" був би "ходить", від "робити" було би "робить" тощо.
Карл-Франц Ян Йосиф,
узнак до ходити, робити був би ходи́т, роби́т, бо там на кінці був не *ь, а *ъ; *xoditu, *robitu.
Я просто взяв слово у формі супіна, бо супіном у давньоруській мові було слово зі всіченням (наскільки я відаю):
възяти – інфінітив
възятъ – супін
Згодом ті всічені форми перестали в руській мові означати супін, а дали нам звичне "ходить", "робить", "буть" тощо. Те, що раніше мало певну свою мовну роль, зараз є звичним інфінітивом.
Карл-Франц Ян Йосиф,
то же не є всічення. Твар узнака є первісно твар accusativum имен *u-основи. Серед таких имен, палих прасл. мові й далі друс. мові з іє. мови, суть із окрема: съінъ ← *sūnu- ← *sūnus, двѡръ ← *duoru- ← *duorum (→ лат. forum). В accusativum йих твар в друс. м. був рівен твару nominativum: хто? *sūnus → *sūnu- → съінъ : кого (бачу)? *sūnum → *sūnu- → съінъ. В праіє. показником accusativum був зокрема *-m, а nominativum *-s. В пізньопрасл. за законом відкритого складу ті приголосні відпали (як нині в франц. мові), й на кінці стало тільки *u, що відповідає -ъ в друс., таким чином давши тотожні твари: съінъ-хто? та съінъ-кого (бачу)? Ото твар узнака є такий же в истоті accusativum як съінъ - кого (бачу)? Себо, робитъ ← *orbitu- ← *orbitum. Так як accusativum виражає загалом напрям дії на обйект, ціль, мету, так и взнак значить те саме. Відношення граматичне слів в виразі, скажімо, идѫ робитъ в истоті є не дієслово в формі відміненій + дієслово, а дієслово в формі відміненій + іменник в знвхіднім відмінку, аналогічний до виразу "бачу двір". Тобто "идѫ робитъ" є приблизно "йду роботу", з різницею що йменник "роботу" має значення дії, але виражений іменником. Так само й твар инфинитива в руській є за природою твар давального відмінка ймен основи на *-y-: що?-пѧть : чому?-пѧти, що?-семь : чому?-сєми, що?-мѡль : чому?-моли, що?-ръісь : чому?-ръіси, й так само: що?-робить : чому?-робити, що?-ходить : чому?-ходити тощо. Вираз "хочє ѣсти" є в истоті ≈ "хоче до їжі", де давальний відмінок в ширших своїх функціях виражає контексти "заради, для, по що, до чого" й под. Натомість російський та польській та словацький инфинитив є за походженням знвхідний відмінок імен *y-оснів. Руський, сербохорватський та старочеський инфинитив є за походженням давальний відмінок тих же ймен *y-оснів. Супін є знвхідний відмінок імен *u-оснів.
Цікаво, ніколи не знав, що є така унікальна риса, яка різнить українську мову від польської та російської.
Супін від дієслова "бути" (для зручности запишемо через [у], звісно у давнину то йнакше писалось і звучало) у давньоруській мові дало "буть", супін від "ходити" був би "ходить", від "робити" було би "робить" тощо.
взнак~узнак~знак
Друс. възнакъ "supinum, supinus"; въз- (*uz-) "на, до, проти, уз-~вз-" + нак- (*nak-) "зад"; збережене й в укр. у слові навзнак, навзнач "на спину, горілич", з плеонастично доданим префіксом на-, дублюючи значення префікса вз-.