Це не універсальний переклад. Щодо живих істот — пасує досконало. Щодо абстрактних понять — не пасує зовсім. Не скажеш «вдача взаємин» чи «вдача впливу».
характер – вдача, ціха, питомість, своєрідність, притама, притаманність / Словник чужомовних слів Павла Штепи
Тому-то й стільки відповідників, що жоден з них не об’єднує в собі усіх значень слова характер.
Спроба знайти відповідник, що поєднує всі значення (прямі й непрямі) запозиченого слова — це згубна та жалюгідна діяльність, яка має наслідком занехаяння власної мови.
<Спроба знайти відповідник, що поєднує всі значення (прямі й непрямі) запозиченого слова — це згубна та жалюгідна діяльність, яка має наслідком занехаяння власної мови.>
Derznõ recti na suété tẽgyko e móuva zu i odinom slovom zu neprẽmom ( = œdvòlôcynom) znacyeinïem peruésnom.
Тому поряд із «вдачею», що є чудовим відповідником для одних контекстів, ж потреба шукати інші — для решти випадків.
Хара́ктеръ = уда́ча (С. Ш.), вда́ча, нату́ра, но́ров, характер / Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
Уда́ча, -чі, ж. 1) Характеръ, натура, свойство. 2) Удача, успѣхъ. / Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)
Характер – характер; (у человека) – удача; натура. Характером – на вдачу. Сильный характер – міцна вдача. По характеру – характером, вдачею. / Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник)
Вда́ча – 1) характер, нрав, натура, свойство; 2) удача, успех. / Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський)
Характер — хара́ктер, -ру; (у живых существ) вда́ча, -ЧІ; Х. местности — хара́ктер місце́вости. / Російсько-український словник військової термінології 1928р. (С. та О. Якубські)
Нрав – 1) (характер) вда́ча, -чі, нату́ра, -ри, но́ров, -ву; / Натура – 1) нату́ра, -ри, приро́да, -ди; 2) (характер) вда́ча. // Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов)
Вважаю, що Грінченко дещо схибив давши у тлумаченні загальне визначення "характер".
Якби вдача означала "характер", то прикметники: вдачний, вдатний, вдачливий, значили би характерний, з характером, проте, вони значать инше.
Удачливий, удачний, - щедро одаренный природой. Така вдачлива: і гарна й розумна, й роботяща.
Вдача - удача. См. Доля. Удаль.
(Сл. Білецького-Носенка).
Вдача - 1. удача, успіх. 2. Особливість, природний стан.
(Сл. Желехівського).
Таку вдачу (=долю) йому Бог дав. Така вже вдача (=доля) собача.
(сл. Грінченка).
У словниці Уманця й Спілки тотожній знак, і ще в безлічі словників.
У Грінченка же є ще приклади:
"Що скаже, те й зробить: удача міцна в чолов’яги. Г. Барв. 448"
"Це ж добре, як дівчина кріпка на вдачу... а инша зовсім розбештується. О. 1862. І. 74."
"Щастя, що Господь йому послав за його добру лагідну вдачу. Г. Барв. 148."
Тощо.
До того, що написано в словниках, треба ще й свого розуму докладать. Хіба ви самі не бачите неув'язок з похідними, а до того слово "вдача" у всіх наведених прикладах відображає лишень позитивні якості і ніколи негативні. Добра, лагідна, кріпка вдача, але крутий, суровий, жорстокий норов. Звідси вдача (удача), те що дано, даровано людині, як те, що забеспечує їй успіх, щастя.
"Хіба ви самі не бачите неув'язок з похідними..."
Не бачу.
От у Грінченка є характер, а характерного - нема, є доля, а дільний - не торкає долю, тямите?
"Добра, лагідна, кріпка вдача, але крутий, суровий, жорстокий норов."
Ну то доля також первісно значе позитивну тяму. До того, що написано в словниках, треба ще й свого розуму докладати.
Ну держіть ще прикладів, мені не жалко:
"Справжньої добрости мало було в його обличчі, як мало було і в самій вдачі його. Лев. В."
"Воскова вдача: аби до тепла, так і тане. н. пр."
"Людина хисткої вдачі — він і перейшов до їх табору. Кн."
"Коли б у його не така дроковиста вдача, а то згадай тільки йому про те, так він наче полумъям візьметь ся. Кн."
"І вдача у його погана і душа тмяна, не вірна. Кн."
Вдача (удача), те що дано людині, що забезпечує їй успіх, щастя, або навпаки одвертає: "гірка вдача", "хистка вдача", "недобра вдача", себто доля і недоля, але не характер. Відтак, в Носенка та Желехівського точно зазначено тлумачення цього слова, як удача, успіх, доля, природна особливість.
Вдатний - здібний. // Вродливий, міцний, здоровий.
Удачливий, успішний.
Вимова: {ˈnʊ̯͡ɔrʲijɛ ~ ˈnʊ̯͡ɔrʲejɛ ~ ˈnʊ̯͡ɔrijɛ}.
Див. змінку під norof на: 
мораль.
Міните <поступýвання>?
Якщо "мінити" = "мати на ввазі", то мій одвіт "так".
Тоді <поступýвання> було би неправильно. Пратвар чепене, писаного нині чинно <-ув-а->, є *-ou-a; <у> (!ПАЗИ: < > значить письмо, не вимову!) тут є "грубий" спосіб передачі на письмі підвищеної артикуляції фонеми /о/ вбік звука {u} (чи подібних звуків коло того) в умовах ненаголошености перед звуком [w], як результат асиміляції. У позиції наголошеній такого би з /о/ не було. Й узагалі, є яке засвідчене дієслово чи віддієслівний іменник на <-ння>, де би той чепінь був під наголосом? Атьже, й дієслово до даного ту йменника, від його твореного, було би з наголосом: <поступувáти>, не <поступýвати> чи <поступóвати>.
Я помилився, я просто хотів звернути ввагу , що в словниках дають твар "поступУвання" (з "у", а не "о"), на наголос я не дивився.
У яких словниках и в чи в значенні "характер"?
Yé tam baciõ znac "поведение". Ui "характер"??
r2u.org.ua: питомість
характер – вдача, ціха, питомість, своєрідність, притама, притаманність / Словник чужомовних слів Павла Штепи
ЕСУМ:
Насть «прикмета, ознака» можливо від давнішого *навість, пов’язане з вість, ві́дати, пор. ч. návěst «сигнал».
goroh.pp.ua: насть
sum.in.ua: prykmeta
+
+++
+++
r2u.org.ua: норов
goroh.pp.ua: норов
+
І в давньоруській мові норовъ — характер!
http://oldrusdict.ru/dict.html
+
Чи можна сказати "норов революції" у сенсі чи була вона буржуазною чи народною тощо?
"Норов" то радше про людський характер, як я розумію. Тому тут годилося би дібрати інший відповідник.
Але "норовливий" це "Примхливий, капризний, непокірливий, упертий". Тобто це певні види характеру, але не всі. При цьому "вдача" ширше і більш неупереджене.
Норов, то є гонор, то є гординя, пиха.
Це конкретна особливість характеру.
<Норов, то є гонор, то є гординя, пиха.
Це конкретна особливість характеру.>
Za slœunicomy Gelexœuscoho (I, 533) e ‹nòrôu› scoréixe "a moral".