Стала свідком сварки щодо правильности письмового звертання на “ви/Ви” з малої (чи великої букви).
Було посилання на таку статтю:
http://maydan.drohobych.net/?p=143098
Хто що думає щодо пере- чи недооцінки цих правил? Хто знає, коли й звідки пішло правило звертатися на “Ви” до однієї особи? Які ще питомі твари звернень в українській мові знаєте? Цікаво почитати ваші (це звернення до множини 😊) думки.
Маю небагато думок. Німецькою ввічливе “Sie” пишеться з великої, з малої “sie” може означати “вона”, “вони”. Іспанською “usted/ustedes” (“ви’ лише ввічливе) скорочено пишуть “Ud/Uds” з великої. Можливо, в деяких іншими європських мовах також таке є, не знаю.
З одного боку, таке письмове розрізнення логічне, бо в нас нема різних особових займенників для 2-ї особи множими та ввічливої 2-ї особи одними/множини, яке є в іспанській, на приклад (до речі, я пишу “на приклад” окремо, бо не бачу підстав писати це словосполучення разом, коли пишемо “до прикладу” окремо). З другого боку, хоч це слово позначає дві/три різні речі, мовою воно сприймається як одне слово, й великої потреби додатково їх розрізняти нема, оскільки все зрозуміло з контексту. Вимовно вкраїнці такої потреби не мають, принаймні, всі розуміють про шо йде мова.
Особисто пишу ввічливе “ви” з маленької. На мою думку, звертання “ви” до однієї людини вже само собою є ввічливе, додатково підкреслювати цю ввічливість є якось… зайво. Декому “ви” з малої здається неввічливим, мені це якось дивно.
Міню Вам 😊 (“дякую Вам”)
великої потреби додатково їх розрізняти нема, оскільки все зрозуміло з контексту
Не завжди! 🤓