“…можна сказати, що орудний присудкового додатку взагалі більше властивий тоді, коли присудок повинен визначати не постійну, тривалу властивість підмета, а саме навпаки, коли він показує властивість тимчасову, минущу, назовний же – постійну, сталу”, – пише Синявський, і саме це передусім бачать ті, що вивчають Українську Мову як другу, тому їхній мові притаманне приписництво (прескриптивізм). Та не завжди бачать першу частину цього ж речення: “Хоч часто ці присудкові додатки можна вжити в тій або другій формі без виразної
відмінности в значінні…”
“Він був колись людиною, та став пташкою…””
“Батько, як був ще хлопцем”
“справник, посередник Кривинський (що колись, за виборів, був справником)”
“котрий був волом”
“Поки світа-сонця, козаком будеш…”
“Галя буде кумою” (“Хіба ревуть воли…”)
“Що матір’ю була богів;” (“Енеїда”)
“була б перше дячихою, а послі і попадею.” (“Наталка-полтавка”)
“Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь.”
“нехай люди бачать, що ти була дiвою на землi, дiвою йдеш i на той свiт.”
“от з тим ми хлопцями були” (“Маруся”).
“Ох, був і я колись таким вигадником”
“щоб менший старшому був вірним слугою, а старший меншому рідним батьком”
“з предку-віку козаками бували”
“Поки Сомко був Сомком”
“хто був Сомкові катом”
“Мистець він був у лицарському ділі, так йому страшенна січа побратима з Петром Шраменком була не герцем, а справді ігрищем.”
“Запорожжє перше було гніздом лицарства козацького”
“німець буде запорожцем
“ “Хіба ти не казав, що Січ буде Січчю”
“зроду-звіку козак не був і не буде катом!”
“Отак мороч людей, то будеш запорожцем!”(“Чорна рада”)
“Як була я молодою преподобницею”
““Кошовим, — каже, — буде, та й годі; а може, ще і гетьманом, коли теє…””
“Будете панами”
“в раю будеш Або есаулом.”(“Гайдамаки”)
“Буде собі московкою”(“Катерина”)
“Щоб усі слав’яни стали Добрими братами”(“Єретик”)
“Як була я людиною”
“Я була ще недолітком” (“Великий льох”).
“Звірку є шведин вовком там”
“Для мене білий світ єсть тьмою” («Енеїда»)
Межа між “постійною” й “непостійною” ознаками досить умовна, часто неоднозначна.
Ці приклади доводять, що різниця між уживанням н. й ор.в. у складених присудках, зокрема з дієсловом “бути”, досить умовна, подекуди примарна, і вживання ор.в. ніяк не можна назвати якимось просто-таки порушенням
Іще раз.
““Хоч часто ці присудкові додатки можна вжити в тій або другій формі без виразноївідмінности в значінні…”
Приписництво, наполягання на правилах літмови притаманне тим, хто починає вивчати мову, не тільки Українську, як другу. Наприклад, У/В; думка про те, що додаток після присудків із не може бути тільки в родовому відмінку (так-так).
До речі, ще раз: “Особливе значіння в придієслівних конструкціях за запереченням не. Як відомо, додатки знахідного відмінку (без прийменників) можуть переходити в родовий відмінок, коли перед керівним дієсловом з’являється не: розуміє думку – не розуміє думки, має надію – не має надії і т. ін. Та така заміна знахідних відмінків на родові не обов’язкова, і в українській мові досить часто буває знахідний і при не…”
“Хоч часто ці присудкові додатки можна вжити в тій або другій формі без виразної відмінности в значінні (напр, звався Іван і Іваном), все ж можна сказати, що орудний присудкового додатку взагалі більше властивий тоді, коли присудок повинен визначати не постійну, тривалу властивість підмета, а саме навпаки, коли він показує властивість тимчасову, минущу, назовний же – постійну, сталу.”
Наведені ж цитати класиків доводять, що орудний відмінок найчастіше/частіше передає “ властивість тимчасову, минущу”, але ніяк не завсіди, і правилом це назвати не можна ніяк
