"Білі плями" ЕСУМ

Гортаючи ЕСУМ, деколи можна натрапити на стисле й багатозначне товмачення походження того чи іншого слова: “неясне”. Подекуди без бодай якихось припущень. Не знаю, чи даних не ставало вкладачам словника, чи часу, чи наснаги доробляти його. Тож доведеться комусь за них ті прогалини заповнити.

Надибав недавно в Грінченка слово “постанець” (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/46014-postanec.html#show_point), шле він на труд І. Верхратського “Про говір галицьких лемків”, там на ст. 454 слово “постанец” перекладено як “Küchenschabe, Periplaneta orientalis” і дано приклад ужитку: “одкадыси пришли до нас постанцьі”. Що каже про се слово ЕСУМ? Розгорнімо том IV на ст. 537, увидимо там приголомшиве пояснення: “неясне”. Все. Невже нікому на думку не спадало пов’язати “постанець” зі словом “повстанець”? Сю гадку потверджує коротка польська стаття “Notulae etymologicae Lemkovianae” (https://journals.akademicka.pl/lv/article/download/4714/4232), даю витяг:

12. Постанец. Wyraz ten, oznaczający karalucha, określono w ESUM (IV: 537 s.v. постанець) jako niejasny; według A. Fałowskiego i W. Hojsak „zapewne jest to użycie żartobliwe ukr.повстанець ‘uczestnik powstania, rozruchów’ […] pol.powstaniec, dial.postaniec ‘ts.’ […]” (ŁE: 183). Przyjmując taką interpretację, można przypomnieć, że pod względem semantyki chodzi o wyraz bliski typologicznie entomonimom typu ros. dial.майор ‘таракан’, лейтенантик, драгун ‘ts.’, ilustrującym „»военную« модель номинации тараканов, соотносящую нашествие насекомых с нападением армии захватчиков” (por. Berezovič, Krivoŝapova 2006: 20) – na takim tle staje się chyba jaśniejszy i rozwój semantyczny ‘uczestnik powstania, rozruchów’ > ‘karaluch’.

Дивує, що таке слово лишили в ЕСУМ “неясним”. Пропоную викладати в сій нитці походження інших таких “неясних” слів.

Яке походження кореня слів (за ЕСУМом вони пов’язані)?

я́ведрик «чорт»
я́веда «домовик; обмінена дитина, потвора»
я́ведник «чорт»
я́вида «чорт»

https://goroh.pp.ua/Етимологія/Явида

Знайоме слово. 😊 Про його походження можете почитати в ЭССЯ (Этимологический словарь славянских языков), випуск I (https://imwerden.de/pdf/etimologichesky_slovar_slavyanskikh_yazykov_vyp01_1974__ocr.pdf), ст. 94, стаття *avida.

укр. диал. явида м. р. ‘черт’ (Гринченко IV, 534; I. С. Колесник. Матеріали до словника діалектизмів українських говорів Буковини, 175).
Возможно двоякое объяснение. С одной стороны, это может быть префиксальное сложение *a-vid- (см. еще *avidь, ниже) с префиксом в знач. приблизительности от основы гл. *viděti (см.). В то же время наличие лит. диал. ovaidas ‘страшный шалун, сорвиголова’, сравнительно близкого по знач. и этимологизируемого из сложного *ovi-vaidas ‘являющийся наяву’ (К. Buga. Rinktiniai raštai I, 370—371; II, 451—452; Fraenkel I, 519), напоминает нам о возможности происхождения слав, слова из *avi-vid- ‘тот, кто привиделся наяву’ (знач. ‘черт’ могло с успехом развиться из этого последнего). См. О. Н. Трубачев. Сб. к 70-летию В. И. Борковского 270—271. Не вполне ясным (быть может, табуистическим?) изменением представляется укр. диал. яведрик м. р. ‘чёрт’ (Желеховский у Гринченко IV, 534).

Там-таки є ще стаття *avidь:

русск. диал. (арх.) явидь ж. р. ‘змея, которая водится в тундрах’ (Даль³ IV, 1557).
Этимологически тесно связано с предыдущим (см. *avida), чему не препятствует и знач. обоих слов: ‘змея’ со ‘черт’.

Проте є й така теорія (https://movoznavstvo.org.ua/component/attachments/download/122.html, ст. 70-71, у файлі то є ст. 5-6):

аведа «дуже зла, капосна людина», «якась нечиста сила» (Іршав. р-н), прикарп. яведа «домовик, чорт», які В. В. Німчук порівнює із серб., хорв. авет «примара, привид, дух», при цьому апелюючи до етимології П. Скока, згідно з якою авет походить від основи *aviti «явити», *avь + суф. -et-¹¹. Зіставлення цих лексем, як і наведена етимологічна версія, загалом переконливі, проте виникають питання стосовно співвідношення кінцевих -т/-д у суфіксальних морфемах в аведа, яведа ~ авет і, як наслідок, питання про реконструкцію їхньої первісної форми/форм. Для українських слів імовірний прототип *avędь з формантом -ędь (флексія -а тут явище пізніше, зумовлене впливом форми людина, сила; рефлекс *ę > е — відоме явище в закарпатських говірках). Дещо складніша ситуація з визначенням питомої форми суфікса в авет: річ у тім, що суфікс -et у сербських і хорватських іменах визнається вторинною (за винятком кількох форм) модифікацією первісного -edь/-jadь¹², і такий висновок значною мірою підтримується стійкою тенденцією до оглушення кінцевих дзвінких приголосних у діалектному мовленні різних територій Сербії та Хорватії. Враховуючи це, в серб., хорв. авет варто вбачати *авед < *avędь.

¹¹ — Німчук В. В. Актуальні проблеми вивчення українсько-південнослов’янських лексичних паралелей // Науково-технічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народно-розмовної мови : Тези доп. респ. конф. (Ужгород, листопад 1989 р.).— Ужгород, 1989,— С. 103.
¹² — Дослідження Ю. С. Азарх, А. Вайяна (див.: Варбот Ж. Ж. Праславянская морфонология, словообразование и этимология.— М., 1984.— С. 181).

Знайоме слово. 😊 Про його походження можете почитати в ЭССЯ (Этимологический словарь славянских языков)…

Щиро дякую. Дуже допомогли!

Забаглося мені з’ясувати, відки пішло слово “шіпати” (значить “чухати”), десь-колись уживаю його, та не думав за його походження. Ясна річ, зазираю до ЕСУМ (том VI, ст. 424). Що там виджу? Знову-таки, “неясне”. Наступна ж стаття — “шіплати” — вже щось яснить:

“іти навпомацки, обмацувати” ВеЗа — слц. šiplat’sa “щось повільно робити”; — очевидно, семантично видозмінене запозичення з польської мови; п. [szypłać] “скубти, довбати, возитися з вузлами, намагаючись розв’язати” пов’язується зі szczypać, укр. щипати

То, може, й “шіпати” якось пов’язане зі “шіплати” чи “щипати”? Хто як гадає?

То, може, й “шіпати” якось пов’язане зі “шіплати” чи “щипати”? Хто як гадає?

Дійсно, можливо, пов’язане з «щипати», але мені здається, що тут логічніше буде пов’язати із «сіпати» (рухи смикання під час почухування) чи «шип» (чухаємося зазвичай нігтями, тобто гострим/колючим; отже, може бути «шкрябти гострим»). Проте все ж віддаю перевагу саме «сіпати»

https://goroh.pp.ua/Етимологія/Шипа#17362

Гм, цікава думка. Слід іще поміркувати над тим…

Дещо кумедне про слово “горос” (ЕСУМ, том I, ст. 572):
https://ueartemis.livejournal.com/5180.html

Надибав недавно таке слівце, як “пли́йма” (том IV, ст. 443), значить воно “сила-силенна”, “безліч”, “тьма-тьмуща”. Слово взято з роботи “Лексика Полесья. Материалы для полесского диалектного словаря”, находимо “плийма” на ст. 57 в статті Ф. Климчука “Специфическая лексика Дрогичинского Полесья”. 

ЕСУМ пише про походження так: “неясне”. Ну, ще є посилання на Фасмера, проте він те саме пише: “Неясно. Возм., связано с плод?”.

Деякі припущення можемо найти в Етимологічному слівнику біл. мови (ЭСБМ), ось витяг зі статті “плойма”:

Варбот (Этимология–1986–1987, 62–63) суадносіць бел. лексему з серб.-харв. plȏjba ’шмат вады на столі, падлозе пры кепскім даху’, якое Скок (2, 687) выводзіць у якасці далматараманскага рэлікта, вульг.-лац. *plǫvia < лац. pluvia ’дождж, дажджавая вада’. Варбот (там жа) уключае лексему *plojьma ў этымалагічнае гняздо і.-е. *pel‑ ’ліць, цячы, напаўняць’, ’нараджаць’, якая разглядаецца як вытворная ад асновы з коранем у нулявой агаласоўцы і пашырэннем яе на ‑i‑; да гэтага гнязда належыць прасл. *pьlnъ(jь), *plodъ, *plemę, *plęgti ’пладзіцца, вырастаць’. Параўн. таксама Люканен, 1, 172 (плойма < *plodma ад *ploditi). Магчыма, да плыць (гл.), як рус. ↑вой ад выть, гл. ↑аплавітна ’багата’. Значэнне ’вялікая колькасць вады’ — адлюстраванне першаснай семантыкі і.-е. *pel‑ ’ліць, цячы’.

Може має хтось ще якісь думки чи здогади? Не певен, чи ЭСБМ правду пише, та спростувати чи потвердити щось із того, на жаль, поки не можу.