Супра твару “гоголь” та “гогіль” є, віді, позірна, стаючи, з окрема, з опака тямлення явмене та, впять же, крива пійма “ікавізвм”. Яко праве ймя явмени є дзвуколаджа прасл. *о перед слабома щнутома голоснома *u та *y, и, зябивши РОЗМАЇТИ дзвуки в руські мові — не лише [і], ба, й там, де мнимо є [і], часто є не [і]. Всі ти голосни дзвуки являть одино тякле дзвинимо, якому в чиннім письмі хибить окреме письмя, й тому віддавано є ти дзвуки письмями з найдища чинного письма, зависло від того, до котрого стрижнева дзвука дан дзвук лежить ближе, до [о] або до [і]. Низка тих дзвуків того дзвинима є доста велика, серед їх же: [y], [y̼], [ʲy], [ʲy̼], [y̜], [ɥ͡i], [ɥ͡iʷ], [ʷiʷ, ʷiᵝ], [ʷi], [iʷ, iᵝ], [i̹], [ʏ], [ʲʏ], [ʏ̜], [ʊ̯͡ɪʊ̯], [ɪᵝ, ɪʷ], [ɪ̹], [ʉ̯͡ɪ], [ʉ], [ʉ̜], [ʊ], [u̟], [u], [ʊ̯͡œ], [ʊ̯͡ɛᵝ, ʊ̯͡ɛʷ], [ʉ̯͡œ], [ʉ̯͡ɛᵝ, ʉ̯͡ɛʷ], [ʉ̯͡e], [ʊ̯͡ɵ], [ʊ̯͡o], [ʊ͡o̯], [u̯͡ɔ], [u̯͡o], [ʷo], [o], [o̝]. Декотри з тих дзвуків є ближено до стрижневого [і], й тякло, до письмене “і”, а декотри до стрижневого [о], й тякло, до письмене “о”, що тим ведеть до дзвукотонинорівнаття.
Доста часто дзвуки, що лежать ближе до стрижневого [о], бувають у ненаголошені складі, й писано я є часто з “о”, з чого пак на письмі є не видко, чи за сим “о” є дзвуколаджа прасл. *о, або ні, відки пак може стати луден ураз, ни би дзвуколаджі там не’ма.
Крім ненаголошености складу, де, ге више писано, дзвуки тяклого дзвинима можуть близіти до стрижневого [о], є ще памятати вже первісно бі дві головні смузі ширення відогбання дзвуколаджі прасл. *о, си річ, “київсько-поліська” чи “черенно-північна(сіверна)” смуга та “галицька” (вільно кажучи) чи “південно-западна (йиррєлинська)” смуга, де в первій дзвуколаджу бі відогбано, вільно кажучи, двогуком шибу [uo], а в другій иногуком близьком до стрижнева [u] з творитвом стислости та напяття, де стислість и напяття ступавши пак иногук той става ближ до стрижневого [і]. Горірчене писане “о” в ненаголошені складі на місті прасл. *о, що перед слабома *u та *y підлеже дзвуколаджі, є передусім слід иногучення того самого двогука шибу [uo] в ненаголошені складі в руськах говірках черенно-сіверної смуги. Се дає ясувати, на пр., и писання з “о” в “од, од-”, питиме в свою добу писателім Черни Руси та Вкраїни; такова писання жадном чином не мінять оже би, будь сим, дзвуколаджа була на тих земищах ‘незнана” — се каже йно вже на тих земищах бі (та й доси є де) дзвуколаджу прасл. *о відгибано дзвуки ближчими до стрижневого [о], й оже ни для двогука шибу [uo], ни для вторинних від його йногуких дзвуків найближчих до стрижневого [о], різних ле від неладженого прасл. *о, в чиннім письмі руськи мови не’ма, тому й писано є просто “о”.
Иноді “о” є досити на місті прасл. *о перед слабома *u та *y й у наголошеніх складіх. На пр., у своїм словниці Желехівський дає твар “гово́р” (І, 147); годі є мнити ту гето яку можебність черпежу з яки сусідні мови — лядська не знає тякла слова з двома “о”, а вятська не знає твару “говор” з таком наголосом — на другий склад; та й узвернення Желехівського до Квітки-Всновяненка при тім тварі підпирає діть про черенське чи черенсько-(сіверсько-)-всхідне походження того твару, й за “о” на письмі є там прасл. *о певно ладжене, ле ладжене дзвуком ближчим до стрижневого [о] — иногука з двогука шибу [uo].
Ино деяки словники — головно наріч — дбають віддати йисти дзвуки, яко мога, користаючи з найдища чинного письма; тако, на пр., у своїм словниці Поліських говорів, Лисенко користає з “у͡о”, “у͡е”, “у͡і”, “у͡и” за різни двогуки на місті ладжена прасл. *о, та скоро є двогук у яці слові слабший, або гето є там иногук, то й Лисенко ставить просто “о”, даючи хибне враження про відсутність ладження. Инши же словники, що віддати йисти дзвуки в словах не мірять (ба, не всяк и нарічен словник то мірить), усе те розмаїття рівнає письменама “і” та “о”. Стане глянути на “діл” та “дїл” у Желехівського, й “діл” та “діл” у СИРМ (ІІ, 89).
Ото й писане “Гоголь” не значить конешно відсутність ладження, але вже віді за другим “о” є крито вдин из сих відгинів: [ʊ̯͡ɵ], [ʊ̯͡o], [ʊ͡o̯], [u̯͡ɔ], [u̯͡o], [ʷo], [o], [o̝].
