В праслов’янській мові наявний наросток *-ovati (-увати; балувати, годувати, сумувати), але чи є з пом’якшенням *-jovati? Адже ж є уярмлювати, висловлювати, заваблювати, дотерплювати тощо.
В праслов’янській мові наявний наросток *-ovati (-увати; балувати, годувати, сумувати), але чи є з пом’якшенням *-jovati? Адже ж є уярмлювати, висловлювати, заваблювати, дотерплювати тощо.
Додавшися до м’яких оснів суфік *-ovati ставав *-evati. Порівняймо у Срезнівського: розмежевати, цѣсаревати, воевати тощо.
Потім в українській мові /ɛ/ дало /ʲɔ/ в цій позиції по м’якім приголоснім перед голосним непереднего ряду /ɑ/ 🤓
Додавшися до м’яких оснів суфік *-ovati ставав *-evati. Порівняймо у Срезнівського: розмежевати, цѣсаревати, воевати тощо.
Потім в українській мові /ɛ/ дало /ʲɔ/ в цій позиції по м’якім приголоснім перед голосним непереднего ряду /ɑ/ 🤓
Справа у тому, що у наведених мною прикладах нема м’яких приголосних, тому якщо відштовхуватися від вашої тези, тоді, ймовірно, люди за прикладом у словах з м’яким приголосним сприйняли його як цілісний наросток і перекинули на інші дієслова.
І поправка щодо «/ɛ/ дало /ʲɔ/», це навпаки якраз не відбувся перехід [о] (→ літ. [у]) в [е], тому і виникло [йу] на місці очікуваного [йе].
> Додавшися до м’яких оснів суфік \*-ovati ставав \*-evati. Порівняймо у Срезнівського: розмежевати, цѣсаревати, воевати тощо.
>
> Потім в українській мові /ɛ/ дало /ʲɔ/ в цій позиції по м’якім приголоснім перед голосним непереднего ряду /ɑ/ 🤓
Ou Sriezneuscoho ne usiaco slovo e pitomo d.-rous. u teamie yz móuvui govorœu Daunioï Cuyeuscoï Rousi (ba, ne usiaco e i yz pitomo d.-rous. dobui). Sé za pervoe.
Za drougoe, coli cde i pitomo roussco yno slovo, to pravopisy bie pitimo ci ceasto zaxœuna/zaxovanna starobóulgarsca — a tó cepaié yzocrema ‹чє, жє, шє› za dieystvnoï vuimóuvui /t͡ʃo, ʒo, ʃo, jo/ peréd neperédnimy golósnomy u medjax yna slova. Za Xeveliovomy, sesy ròzvitoc teaghné iesce prarousscoï dobui (prauda, ne u usiex rousscuix govoriex). Otge pravopisy ‹межевати› nicy ne znacity pro pitomo rousscõ móuvõ, pone za pèuno ne oge, bõdy simy, “ranieye bie u rous. /mɛʒɛˈβ̞atɪ/ a pac stalo e /mɛʒuˈwɑtɪ/”.
> тому і виникло [йу] на місці очікуваного [йе].
Neyma “очікуваного [йе]” tout u rousscœy móuvie.
Neyma “очікуваного [йе]” tout u rousscœy móuvie.
Так чи існує *-jovati? Або чому там пом’якшення сталося?
»Ou Sriezneuscoho ne usiaco slovo e pitomo d.-rous. u teamie yz móuvui govorœu Daunioï Cuyeuscoï Rousi (ba, ne usiaco e i yz pitomo d.-rous. dobui). Sé za pervoe.
Za drougoe, coli cde i pitomo roussco yno slovo, to pravopisy bie pitimo ci ceasto zaxœuna/zaxovanna starobóulgarsca — a tó cepaié yzocrema ‹чє, жє, шє› za dieystvnoï vuimóuvui /t͡ʃo, ʒo, ʃo, jo/ peréd neperédnimy golósnomy u medjax yna slova. Za Xeveliovomy, sesy ròzvitoc teaghné iesce prarousscoï dobui (prauda, ne u usiex rousscuix govoriex). Otge pravopisy ‹межевати› nicy ne znacity pro pitomo rousscõ móuvõ, pone za pèuno ne oge, bõdy simy, “ranieye bie u rous. /mɛʒɛˈβ̞atɪ/ a pac stalo e /mɛʒuˈwɑtɪ/«
В будь якім разі там первісно було *e, дарма що давно розвинулося в /o/, а інде й не розвинулося взагалі