Перехід ненаголошеного о в а українське чи суто білоруське?

Василь Кривоніс

З ЕСУМу біля гарячий:

Можливою причиною переходу ненаголошеного -о- в -а-, як і в інших подібних випадках (типу гара́зд, кажа́н, кала́ч, кача́н, хазя́їн тощо), вважається вплив білоруської мови (Булаховський Пит. походж. 164).

Це властивий українській мові перехід (північному наріччю) чи тільки білоруський? Адже зустрів "я́сакар" у поліському словнику, що відповідає літературному "ясокір (ясокор), осокір (осокор)". Також у книзі за 2001 вказується: "Акання властиве російській і білоруській літературним мовам та деяким північним говорам української мови. В українській літературній мові акання сприймається як порушення норм літературної вимови", тобто українське?

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0001561

https://goroh.pp.ua/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F/%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%8F%D1%87%D0%B8%D0%B9

І тоді одразу питання, чи якання властиве українській? Перехід голосних [о], [е] в першому складі перед наголосом після м'яких приголосних у [а] (біл. зе́лень — зялё́ны, дзе́нь — дзянё́к)?

אלישע פרוש

О тім є доста вичерпно писано в §39 у Шевельова в Історичній фонології української мови.
З оглядом на йснуваннє сього труда від Шевельова суть така питання щонайменше дивна.

Василь Кривоніс

О тім є доста вичерпно писано в §39 у Шевельова в Історичній фонології української мови.

Щиро дякую!