Передача чужих звуків [y], [ʏ] українською.

Створюю нитку для обговорення зичення чужих слів зі звуками [y], [ʏ] - “ü”, “y”, “u”.

Перепишу сюди те, шо писав на сторінці https://slovotvir.org.ua/words/miunkhen 

Про передання через “ю”:

Є артикуляційна підстава чути саме “ю”, а не “і”. Коли в наступному складі є /u/, ми в очікуванні огублюємо губи (вибачаюся за словослів) і вимовляємо звук/звуки перед /u/ огублено. “Тю-” в “тюльпан” вимовляється як [tʲʷu-], а не [tʲu-]. Англійською це називають “anticipatory coarticulation”, нашою не знаю як кажуть. Також я чув колись, шо через огублення та висування губ вперед при вимові [ʏ], [y] частота однієї форманти (поглянув, то це форманта F2) трохи наближається до частоти [u], шо також краплинку впливає на сприйняття слухом. Хоча не суттєво.
https://en.m.wikipedia.org/wiki/File:Average_vowel_formants_F1_F2.png

Але найшоговніше тут таки коартикуляція. Палаталізовані приголосні мають дуже схоже, а деколи ледь не однакове ( [c; ɟ; ɲ] за /т’/, /д’/, /н’/ ) місце артикулювання до [j], а саме ж [j] схоже на [i]. Звідси палаталізовані приголосні мають близьке місце артикулювання до [ʏ], [y], які також вимовляються коло твердого піднебіння, а через коартикулювання приголосних перед голосною [u], такі приголосні ше й мають спільне з [ʏ], [y] огублення. Не дарма чужоземці, які не мають палаталізації в своїй мові часто додають звук [j], коли намагаються вимовити вкраїнські м’які приголосні. І вони зазвичай не чують різниці між [c], [ɟ], [ɲ] та [cj], [ɟj], [ɲj], яку чуємо ми.

Ше більша схожість є в словах з апострофом перед “ю”, або коли мовці самі “вставляють” цей апостроф перед приголосними, які в рідних словах не пом’якшуються, бо тоді вже виникає окремий звук [j], [i̯], який перед [u] огублюється до ледь не чистого нескладового [y̯]. Тому деякі вкраїнці вимовляють “мю-” в “Мюнхен” шось близьке до [mʲjʷu-] ( [jʷ] дуже близьке до [y] ). Саме звідси, я гадаю, й причина чому деколи нам [y] чується як “ю”.