Старою руською (старо українською), більше галицькою. Максимовичів правопис, жулихівка, де стара церковно-словянська (це не помилка, бо у нас віками не писали єрики та паєрики після в, м, б, п, допоки грамотії не взнали, що росіяни пишуть объявление тощо, та понатикалт тих апострофів, лічачи це українським, а не русизмом, яким насправді вони є) їже понатикана скрізь, де мало би бути йи чи йі — зйізд, йіжа, та де мало би бути і в іноземних словах — біблія, річ тощо.
Якщо зрозумілими словами та українською, до доказ справжньості, бо в латині те слово означає справжній. Але чи все треба перекладати? Ми таки користуємося автобусом і трамваєм. І не вмерли. Тай американці притягли його з латини. Тож для них воно теж чуже. У них що не термін, то латина. І живуть!
Все вірно — це діалектне слово, що й вказано. Вживається в південний діалектах. Бо мова є літературна, а є жива. В живій мові завжди є суржик чи діалекти. Бо поруч живуть носії інших мов і дифузія слів завжди є. Це нормальне явище.
Але ж «пахать» — багатозначне слово! Чому його варто перекладати однозначно? «Пахать как лошать» — рвати жили. «Пахать на барина» — гнути спину на пана. Перекладати варто сенс речення, а не слова в ньому. Дослівний переклад— це ознака незнання обох мов.
Мова різко змінилась на кінці 19 століття. Багато старих та польських слів ввійшло. Ще Ломоносов перебрав до російської багато «вищих» українських слів, на що наші зреагували запозиченням багатьох слів з галицького діалекту, який зберігав архаїчні риси старої української мови, котрі давно не використовувалися, та багато польських (який, а не котрий; відносини, а не стосунки тощо). Не є — це саме польське запозичення. Про це писав ще Нечуй-Левицький.