«Це окрема думка» — наддніпрянське. «Це є окремою думкою» — галицьке. Різниця не лише в одному слові, а й в способі поєднання слів у речені. У нас інші закінчення.
«Є» в нашій мові не обов'язкове. Оскільки ми взяли владу після війни 1648-1654 року (значною мірою громадянської), то ми й мову диктували, а вона стала українська, а не руська чи русинська. Так є — чия влада, того й мова. Була влада полян, литви — була мова русинська. Ліси та болота були при владі. Потім степ взяв своє — мова стала нашою. Хоча в 19 віці русини взяли невеликий реванш, бо багато галицько-волинсько-польського проникло в мову. Ми «є» рідко вживаємо, лише для виділення.
Навіщо ви це додаєте? Словотвір про знаходження чисто Українських сутямків, а ви ж витрачаєте місце сторінки, агі!
Ні, це на 99% про ідіотів, яким нічого робити. Що в такому випадку робить пес? Те саме вони. Одне діло найти відповідник слову «комп'ютер», інше слову, яке давно вже частина української лексики. Принаймні останні років 200. Більше того, ніяка мова не має стільки слів, щоби мати відповідник до буття якого слова іншої мови. Перекладіть мені українською ацтек. Хоча німці чи татари ми маємо. Німецьке дизель, картер є в усіх мовах, окрім, можливо, французької, бо це прізвища винахідників. І нічого тут міняти не треба. Те саме стосується слова лексика, бо це науковий термін і має строго визначене значення. Для звичайної людини достатньо «слова».
Інша справа, якщо це штучні слова, як-от «комп'ютер» чи «кондиціонер». Це не терміни. Таке можна перекладати.
Кущ — це стосовно території чи якихось організацій, бо кущовий — це міжрайонний.
Таки так — любитель у росіян з болгарської, а у нас від них, що не заважає одне одному. Рахувати ми взяли у поляків, а вони у німців. Чехи теж у німців. Від цього рахувати не стало споконвічним українським словом.
До речі, бовгар не можливе слово. «Л» на «в» зміняли після дифтонгу «оу», як-от «доулгий» на «довгий». Проте болгар не було, були българи, а «ъ» це не дифтонг «оу», а навпаки, дуже коротке «о».