через старослов’янську і, далі, грецьку мову (гр. Βαλεντĩνος, Ουαλεντĩνος) запозичено з латинської;
лат. Valentiānus, Valentinus (чоловіче ім’я) походить від дієслова valēre «бути сильним, мати значення, коштувати», спорідненого з гот. waldan «вистачати», двн. waltan «управляти», можливо, також лит. valdýti «володіти, правити», псл. *volděti, укр. володіти.
