Через особисту цікавість до теми та надхнення від правопису Єлисія час від часу сам працював над своїм правописом. Закинув через недостачу потрібних знань для якісного правопису та й загалом бо це доволі беззмістовна справа, оскільки очевидно нічого не зміниться. Та мріяти то людське.
Почав з досить далекого та непрактичного підходу й через любов до дизайну зосереджувався саме на вигляді, а не на прикладності. Маю зошит із вигаданими буквами. Раніше, на приклад, хотів “р” замінити на прописне “ր”, велику “З” на “Σ”, і велику “С” на “Ɛ”. Усе через “красу”. Тепер навіть трохи соромно за це. Але останім часом знайшов для себе певну середину між прикладністю письма та бажанням письмом змінити бачення нашої мови. Прикладність головним чином визначаю як наявність звичайних для шрифтів знаків, загальна кількість знаків, логічність і легкість у сприйнятті для мовців. Ця міна правопису аж ніяк не найприкладніша навіть за моїм визначенням (не зовсім легке в сприйнятті), є куди більше прикладні правописи, але саме для себе знайшов середину, яку можу прийняти.
З прикладного, то маю мрію в майбутньому створити кілька своїх оздобних черенків (шрифтів) з деякими незвичними написаннями букв. Точно до цього руки колись доберуться.
Можливо, хтось також захоплюється цією темою та любить дивитися на вигадки інших людей, то додам його сюди.
Голосні:
Зупинився на тому, шо голосні повинні бути без будь-яких дознаків (“діакритиків”), а зростаючий дознак ◌́ має залишатися для позначення наголосу.
е a o y – майже все те саме
ıe — “і” < *ě
ı — “и” < *i
u — “и” < *y, *ъ
і — “й”, чуже “і”, сполучник “і”, “і/и” на початку слова, слова з міньбою /і/ - /и/ (знаю, дуже багато всього)
еı — переголос *е
uı або оı (на взір грецької) — переголос *о
ou / uo (не визначився) — вторинний переголос “о”
Йотовані “я”, “є”, “ю”, “ї” забрані. Натомість пишуться як “ia/ьа” (чи “еа”), “iе/ье”, “iу/ьу”, “iı/iıe”.
ea — “я” < *ę
ео — перехід *e в “ьо/о” перед “л”, “н”, “й” (“льон”, “нього”).
Найбільша “дивність” (окрім правопису), яка є, то заміна “и” латинським “u”, але я це бачу скоріше як заміну на прописний чи нахилений вид “и”, схоже до сучасних бовгарських черенків. Хоча й приймаю можливість залишити “и” й писати “иı” замість “uı”. Мотивую цю заміну для створення нових зв’язків (“асоціацій”) зі значенням букви в поєднанні “uı” (і через “красу”, як бовгариця).
Пишу “еı” скоріше для зручності, шоби було видно де “і” чергується з “е”, ніж для передачі особливостей певних говорів. Говірок де переголос *е лишив іншу фонему геть мало.
Не визначився чи писати приставну *j перед *ě та *ę, тобто “еазuк/еазик” (“язик”), “ıeхатı” (“їхати”). Мабуть, таки не пишу.
Приголосні:
Із букв, то лише “щ” забрана. Нічого не додано.
Думаю писати “у” замість “в” на початку слів, у кінці слів, по голосній перед приголосною.
Дотримуюся більше морфологічного запису, на приклад, префікс з- також перед “ф” (“зфотографувати”), “п” (“зпіймати”) тощо, “”
Приставні приголосні не пишу. Цікаво виходить із деякими словами. На приклад, зі словами, де є переголос початкової *o : “uıн” (“він”), “uıд” (“від”), “uıсеıм” (“вісім”).
Апостроф забраний. Заборона писати “ь” перед губними та шиплячими.
Також допускаю латиницю цим же правописом. Замість “u”, “uı” пишу “y”, “yı” відповідно, пишу “w” за “в”, “g” за “г”, звичайні “š”, “ž”, “č” з прикладу інших слов’янських мов. А так нічого цікавого.
Загалом видно багато надхнення від правопису Єлисія.