Рідна, з *otьcь. Також кажуть “вотець/готець”, “вітець” (звідси й “Вітчизна”).
Рідна, з *otьcь. Також кажуть “вотець/готець”, “вітець” (звідси й “Вітчизна”).
Не чув і не видів форми “вітець”… Ні, така форма могла постати за подобою до форм непрямих відмінків сего слова (вітця, вітцю/вітцеви, вітцем тощо), як то маємо в словах на взір “кінець” чи “лікоть”. Та в називнім відмінку первісно таки “отець” буде, так само ж кажемо “овес” замість надпоправного “вівес”. А в словах “вітчизна” (від давнього отьчизна) та “вітчим” (отьчимъ), гадаю, годі було б і чекати на “о-”.
Що мене дужче непокоїть, так то форма кличного відмінку — “отче”. Думаю, тут таки можемо припустити вплив цсл. мови, питомо було би “вітче”.
Є в СУМ-і ( https://sum20ua.com/?page=484&searchWord=вітець&wordid=169702 ).
“Отче” рідне, “отець” і в інших відмінках може не мати приставного в- і переголосу о. Хоча вплив церковної також може бути. Але то тоді рідна можлива подоба підперта церковнослов’янською.
Є в СУМ-і ( https://sum20ua.com/?page=484&searchWord=вітець&wordid=169702 ).
Там “вітець” є хіба в цитаті з роману Д. Міщенка “Синьоока Тивер” 1983 року. Так собі гадаю, що така надпоправна форма є дуже пізня. Се потверджує й корпус текстів ГРАК-17, де форму наз. відмінка одн. “вітець” найраніше засвідчено в романі Р. Федорова “Отчий (sic!) світильник” 1972 року.
“Отче” рідне, “отець” і в інших відмінках може не мати приставного в- і переголосу о.
Гм…
Се потверджує й корпус текстів ГРАК-17, де форму наз. відмінка одн. “вітець” найраніше засвідчено в романі Р. Федорова “Отчий (sic!) світильник” 1972 року.
Мабуть, таки надпоправна, пізніша подоба. Але й слова, які виникли через надправлення також слід вважати правильними.