Дивомова

Добридень, любителі українського слова!
Сьогодні тут я розпочинаю гілку своїх надумок про впорядкування нашої мови, які об’єднаю загальною назвою Дивомова. Утім я вже намітив, що це не буде єдиний зразок. Перше я розробляв один правопис, Рівнопис, дещо з якого я оприлюдню нижче, але у ході цього я зрозумів — одне, що мені треба ще багато читати про розвиток мови, друге, що до мене йде багато різних потоків надихів. Тому гадаю буде рупно й корисно подавати тут різні думки-правила, що окремо чи купками, то й, може, зібрані в кілька взірців абощо; крім того, не конче на всі погоджуватися, я й сам не буду зі всіх користувати, окремі, мабуть, взагалі будуть скоріше забавами.
Отже, перший допис:

I. Писмена Рівнопису
Простир нових писмен з короткими поясненнями. Раніше було частиною Рівнопису (інші частини ще колись).

I.1. Ў — замість У і В, які чергуються: ўлѣтку, ўчитель. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

I.2. В꙼ — замість В, яке вимовляється [w], й не підлягає правилу I.1, також у чужих словах за W: вов꙼к, ўзьав꙼, В꙼ельс. Краще передає вимову, нагадує прикметну вимову української.

I.3. Пишемо не Ґ, а КГ: кгава, кгуꚉ. За звичаєм, менше окремих писмен.

I.0. Відповідно до словороду пишемо: замість ж – ҙ або ӷ, замість ч – қ або ҭ, замість ш – ҳ або ҫ, замість щ – як замість ш+ч: ӷаба, відпоқити, ҫқука. Усі зі що пишемо қҭо.
Складне користати, та й мабуть ще нема повного розуміння, тому дожні й подавати з числом не буду. А ще краще замінити на жⷢ тощо.

I.4.а. Ԫ — позначає d͡ʒ замість ДЖ: ԫміль.

I.4.б. Ꚉ — позначає d͡z замість ДЗ: ꚉвіⷪн.

Ці окремі прикметні звуки годиться позначати одним писм’ям, зокрема й щоб показати правильну вимову.

I.5. Ы — відповідно до звукороду пишемо замість деяких И: рыба, сын. Показує звукорід та говіркові вимови.

I.6. Ѵ — пишемо в суперечливих місцях замість И чи І: ƕѵноді, зѵма, народнѵ꙼. Поєднує різні написання, закінчує дурні суперечки.

I.7.а. Іⷪ — позначає І, яке чергується з О: хіⷪд, віⷪльнй.

I.7.б. Іⷷ — позначає І, яке чергується з Е: сіⷷм, ƕосіⷷнь.

Насилу словорідний правопис, який головнопоказує вимову, а не навпаки давнє написання. [А ще розрізняє слова.]

I.8. Ѣ — замість деяких І відповідно до словороду, коли не підпадає під I.7: дѣло, бѣлй. За звичаєм, показує звукорід.

I.9.а. Замість Я, Ю, Є, Ї, які позначають два звуки, пишемо JА, JУ, JЕ, JІ, паєрик не пишемо: jіжак, мjач.

I.9.б. Замість Я, Ю, Є, які позначають один звук, пишемо ЬА, ЬУ, ЬЕ: земльа, синье.

Менше окремих писмен, ліпша передача вимови.

I.10. Замість АЙ, ОЙ, УЙ, ЕЙ, ИЙ, ІЙ, ЯЙ, ЮЙ, ЄЙ, ЇЙ, зокрема тих, що утворилися через правило I.9, пишемо А꙼, О꙼, У̑, Е꙼, Й, І꙼, Ѵ꙼, Іⷪ꙼: га꙼, міⷪ꙼, на꙼jаснішй. Викидає непотрібне писм’я, наголошує на двозвуках з Й (ще є з Ў), відроджує рупну надумку Гатцука.

I.11. Ӏ — на місці І та Й, які чергуються: ӏти, ӏно. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

I.12. Ӧ — замість ЬО, ЙО: лӧн, полӧвй. Зладно.

I.13. ꙩ, ꙭ, ꙮ — пишемо у словах з коренем “око” відповідно до тями: ƕꙩко, багатоƕꙮкй. За звичаєм.

I.14. Ӕ — у -ння, -ття, також у чужих назвах: знаннӕ, виттӕ, Ƕӕ꙼нштӕ꙼н. Поєднання звичаїв, показує звукорід, у чужих назвах теж поєднує звичаї й зупиняє суперечки.

I.15. Цей правопис уживаємо для своїх слів, а за потреби (пояснити чи й просто) чужі загальні слова (не власні назви) записуємо чинною латинкою: transformatsiia, dedlain.

I.16. Крім вже згаданих, у чужих назвах також користаємо з: Ԍ, Һ, Ҥ, Œ: Һамбурԍ, Ƕœйлер. Розв’язує суперечки, як точно передати ці звуки.

I.17. Абзаци починаємо з ჻.

I.18. Ƕ — пишемо перед коренем, який починається голосним, якщо цей корінь починає слово або стоїть в ньому після голосного: ƕорати, доƕобідати. Показує змогу приставити звук.

На цьому все, судіть, до нових дописів.

Прочитаю вважно, коли буде більше часу. Рупливо. Та скажу вам, що таки ліпше перейти на латинське письмо, подібне на (та все ж простіше за) письмо п. Поруша. 

I.1. Ў — замість У і В, які чергуються: ўлѣтку, ўчитель. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

Краще вже просто викинути букву ‘В’.

I.2. В꙼ — замість В, яке вимовляється [w], й не підлягає правилу I.1, також у чужих словах за W: вов꙼к, ўзьав꙼, В꙼ельс. Краще передає вимову, нагадує прикметну вимову української.

А як Ви вимовляєте ‘В’?

I.3. Пишемо не Ґ, а КГ: кгава, кгуꚉ. За звичаєм, менше окремих писмен.

Нахіба? Тоді вже ‘ТШ’ за ‘Ч’, ‘ШТШ’ за ‘Щ’, ‘ТС’ за ‘Ц’, ‘ХВ’ за ‘Ф’.

I.0. Відповідно до словороду пишемо: замість ж – ҙ або ӷ, замість ч – қ або ҭ, замість ш – ҳ або ҫ, замість щ – як замість ш+ч: ӷаба, відпоқити, ҫқука. Усі зі що пишемо қҭо.
Складне користати, та й мабуть ще нема повного розуміння, тому дожні й подавати з числом не буду. А ще краще замінити на жⷢ тощо.

Незле, та це вже буде спит латину п. Поруша перекласти кирилицею.

I.4.а. Ԫ — позначає d͡ʒ замість ДЖ: ԫміль.

I.4.б. Ꚉ — позначає d͡z замість ДЗ: ꚉвіⷪн.

Фалю 👍
Але тик [I.3.] якось слабо з цим узгоԫується.

I.5. Ы — відповідно до звукороду пишемо замість деяких И: рыба, сын. Показує звукорід та говіркові вимови.

Мабуть Ви теж сидите в цій пасці нерозуміння. Вимови з яких говірок?

I.6. Ѵ — пишемо в суперечливих місцях замість И чи І: ƕѵноді, зѵма, народнѵ꙼. Поєднує різні написання, закінчує дурні суперечки.

Абищо, може це щоб ізвернути ввагу на проблему згодиться.

I.7.а. Іⷪ — позначає І, яке чергується з О: хіⷪд, віⷪльнй.

👍

I.7.б. Іⷷ — позначає І, яке чергується з Е: сіⷷм, ƕосіⷷнь.

👍

I.8. Ѣ — замість деяких І відповідно до словороду, коли не підпадає під I.7: дѣло, бѣлй. За звичаєм, показує звукорід.

Тоді можна й єри вернути (може там далі є, ще не дочитала 👀)

I.9.а. Замість Я, Ю, Є, Ї, які позначають два звуки, пишемо JА, JУ, JЕ, JІ, паєрик не пишемо: jіжак, мjач.

I.9.б. Замість Я, Ю, Є, які позначають один звук, пишемо ЬА, ЬУ, ЬЕ: земльа, синье.

Менше окремих писмен, ліпша передача вимови.

Нащо?

I.10. Замість АЙ, ОЙ, УЙ, ЕЙ, ИЙ, ІЙ, ЯЙ, ЮЙ, ЄЙ, ЇЙ, зокрема тих, що утворилися через правило I.9, пишемо А꙼, О꙼, У̑, Е꙼, Й, І꙼, Ѵ꙼, Іⷪ꙼: га꙼, міⷪ꙼, на꙼jаснішй. Викидає непотрібне писм’я, наголошує на двозвуках з Й (ще є з Ў), відроджує рупну надумку Гатцука.

Ізбочення якесь.

I.11. Ӏ — на місці І та Й, які чергуються: ӏти, ӏно. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

Тоді в инших падах так само.

I.12. Ӧ — замість ЬО, ЙО: лӧн, полӧвй. Зладно.

👍

I.13. ꙩ, ꙭ, ꙮ — пишемо у словах з коренем “око” відповідно до тями: ƕꙩко, багатоƕꙮкй. За звичаєм

👁️👁️👁️👁️

I.14. Ӕ — у -ння, -ття, також у чужих назвах: знаннӕ, виттӕ, Ƕӕ꙼нштӕ꙼н. Поєднання звичаїв, показує звукорід, у чужих назвах теж поєднує звичаї й зупиняє суперечки.

І в наголошених?

I.15. Цей правопис уживаємо для своїх слів, а за потреби (пояснити чи й просто) чужі загальні слова (не власні назви) записуємо чинною латинкою: transformatsiia, dedlain.

Жах.

I.16. Крім вже згаданих, у чужих назвах також користаємо з: Ԍ, Һ, Ҥ, Œ: Һамбурԍ, Ƕœйлер. Розв’язує суперечки, як точно передати ці звуки

В українській мові звуки слід передавати згідно з вкраїнською звучнею (phonetic). А яке нам діло, як иноземці свої слова вимовляють?

I.17. Абзаци починаємо з ჻.

🤔

I.18. Ƕ — пишемо перед коренем, який починається голосним, якщо цей корінь починає слово або стоїть в ньому після голосного: ƕорати, доƕобідати. Показує змогу приставити звук.

Зайва милиця для немічних. Наче це якась іспрощена вкраїнська (ге прощена чинська) для йноземців. 

доƕобідати

Корінь -ěd-.
І ‘о’ може чередуватись із ‘в’ так само ге ‘у’, Ви про це чомусь узагалі забуваєте.

Із ꙮчесами крута вигадка 🤣

Жду коли п. Мудров стане президентом і запровадить ємоджи ге офіційне письмо (не калька з греків, а своє рідне)

A,a À,à B,b V,v U,u Ww G,g Cg,cg H,h D,d E,e Êê Eo,eo Gy,gy Z,z I,i Ūū Uy,uy Ěě Ï, ï Yy C,c Ç,ç K,k Qu,qu L,l M,m N,n Oo Óu, óu Œœ Œi,œi Pp Rr Ss T,t Ou,ou F,f X,x Ts,ts Cy,cy Xy,xy Scy,scy Ea,ea

ulětcou, ucitêil (i перед приголосним пом’якшує) 
vóuc, uzeau, Weils
cgava, cgoud
dgymêil
zvœn
rūba, sūn, Cuyêu
inocdě, zima, narodnœi (narodnœï, oboye reaboye)
xœd, vœilnuy
sêmy, osêny
dělo, běluy
êgiac, meacy
zemlia, sinie
gay, mœy, naïasněxiūy
idti, ino
leon, poliovuy
znannie, vittie, Einstein (ги в оригіналі) 
transformatsïa, dedlayn
Hamburg, Neuler
orati, poobědati
stclo, sumerty
remêslnic
vzxoditi, uzxœd
izrobiti, yz Lyvova
rozbiti
pasti, pàsti

Десь так я почав спрощувати.

Хотів би я ще спростити, так мова наша надто складна. 

У мене склався свій різновид Олисіївки

(Œ не можу відмовитись поки від сеї літери, проте 
Cœn ta cœny – conœu, тут дещо незрозуміло )

E, ë, ẽ, é, ea, eu
A
O, ö, õ, ó, oa, ou
U
I, ui, yi
Íe

Q, g, c, x
Qy/dh, gy/zh, cy/th, xy/sh
Dz, z, ts, s
R, l, m, n 
P, b, v

Qymëly – qymelia 
Cuyëu – Cuyeva
Vosëny – vosenyi
IʼLyuöu – IʼLyuova
Víetér – víetyrou
Lõg – na lõgíe 
Rõca – u rõcíe
Novíennie
Rëu
Léu / Lëu – i’lyua /  leva
Xotíeu
Víetérrie
Sõzörrëu
Citati 
Giti
Ruiti
Bogui
Guiliti
Yẽgólysyca
Lẽgati
Líethõ
Cazhõ
Suíetha

Я вже маю надуми далі що додати до речі першого допису, але спочатку мабуть закінчу з першим більшим зробком.

II. Подільські черти Рівнопису

Гадаю, було б дуже добре й закономірно, якби взірцева мова найближчим часом відчула потужний вплив подільського говору. Раз, що це буде рівнотяга між Галичиною й Наддніпрянщиною (а перед ними була Чернігівщина, то ще в цілому й нова чергова частина); друге — Поділля в багатьох чертах діяло за тягом всієї української мови, тому виявляє питомі ознаки, наприклад, часто виповнює до кінця те, що у взірцевій мові зараз лише часткове, або навпаки, ховає давнє; та й багато чого загалом рупного прикметного й тільки для себе, в цілому пістрічного народного. Хоча, звісно, в мене є й своє упередження — саме цей говір, а ще точніше найзахідніші його види, я чув як мову народу змалку й примітив багато такого, чого більше не помічаю.

II.1. Р усюди тверде: вівчар, трох, вечерати.

II.2. Вставні Л, Н після губних перед [й]: здоровля, мнясо.

II.3. Кінцеве Ц тверде: палец, місяц.

II.4. Приставне В перед голосними, зокрема й як не те, що в сучасній мові: ворати, воріх, вострий.

II.5. Тверде -т в дієсловах третьої особи теперішнього часу й другої особи множини наказового способу: ро́бит, носіт.

II.6. Іменники м’якої та мішаної групи відмінюються як твердої, а жіночого роду в орудному відмінку мають закінчення -ов (-оў): коньом, земльов.

II.7. Усічення закінчень прикметників та присвійних займенників жіночого роду в давальному й місцевому відмінках: на зелені траві.

II.8. Не розрізняються тверді й м’які основи прикметників: синий, давний.

II.9. Вищі й найвищі ступені прикметників з -іщ-, неправильні теж: добріщий (добріший; кращий), синіщий.

II.10. Уживаємо давньоминулий і передмайбутній час: був їв, буду робила.

II.11. Буває відокремлене -ся перед: де ти ся діла.

II.12. Ф замість ХВ: фіст.

II.13. И в родовому відмінку однини іменників ІІІ відміни: соли, смерти.

II.14. Побільше слів подільської говірки, зокрема: [аво,] ая (висловлення сумніву, та ні), ади, бамкати, [буцім,] [верета,] вонуча, [всамперед,] все (завжди), га, гиркати, годен, ґудз, заким, зимно, їден, штири, девіть, десіть, к, кіко, коби, капку, квасний, [кіцько,] когут, [конец,] ко́пати, лапати (ловити), лигнути, навпражки, най, но (але; тільки), -ціть (числа), патик, [передовсім,] слабий (хворий), ступитися (піти геть), [теперво,] тре/траба, цевочкати, шо, щикати….

[II.15. Двоїна: дві руці.]

[III.16. Друга дієвідміна часто в третій особі однини як перша: робе.]

Усе

[ ] — це додане чи виправлене пізніше, поки не було набагато пізніше

І вкінці завершую тритвір надумок для Рівнопису. Може, колись зроблю цілий спрощений зразок, готовіший до користання, докінченіший і ймовірно легший. Хоча щоб цілком обдумати й доробити треба ще багато думок, знань і часу. І насилу я вільний скоріше дописувати про нові кращі гадки, це ще давній задум. Але Рівнопис це таке, спиток, що в мене раніше могло б вийти.
І тут зовсім різні правила, залишок усього, подаю їх окремо, не прописуючи в прикладах вплив інших звідси ж.

III. Інші правила Рівнопису: ще трохи правопису й слововжитку

III.1. Простираю впровадити новий знак •, щоб краще розмежувати різні зв’язки між частинами слів; а ще на додаток дочислюємо минулину їхнього написання. Без цього знака, звісно, можете гадати, що я уявляю як відміну сусіднє доступне написання замість теперішнього. З ним пишемо:
III.1.а. -ся, -сь у дієсловах: умиваєть•ся, молити•ся;
III.1.б. залишки дієслова йняти в складному майбутньому часі: робити•му, ходити•меш;
III.1.в. складні займенники з аби-, ані-, де-, -сь, складні прислівники, прийменники, сполучники: а•би•хто, що•сь; обі•руч, ма•буть, як•раз, у•літку, бай•дуже; за•мість, по•над, на•при•кінці; за•те, а•дже, як•що.
III.1.г. Сполуки сполучників з частками б, би, ж, же: бо•ж, коли•б. 
III.1.ґ. А також під•час, що•ж•до, тому•що, навряд•чи, ти•ж•день, ма•буть.
III.1.д. Дієслова, префікси яких збігаються з прийменниками: на•писати, про•читати, до•їхати.
III.1.0. Складні іменники, переробивши їх в окремі слова: природи•знавство, правий•пис. Це надто й для мене. Хоча можна кудись всунути як виверт.

III.2. Пишемо Ь між двома пом’якшеними: сьвято, соньця, дьня.
III.3. Замість жц, шц пишемо зьц, сьц: книзьці, перемозьці.
III.4. Замість усіх тварів прийменника у (у, в, ув, уві, вві, ві, во) пишемо уву (ўв꙼ў), вимовляємо як треба у звуковому середовищі: уву.
III.5. Не пропускаємо дієслово є, користаємо з його особових тварів: єсмь, єси, є, єсмо, єсте, суть.
III.6. Замість усіх тварів прийменника з (з, із, зі, зо, ізо, ізі, из, с) пишемо ізі, вимовляємо відповідно до звукового середовища: ізі.

III.7. Пам’ятаємо, що прийменники мають ще такі значення: 
III.7.а. про — “для чого”; “через що, з причини чого” (“про голод здихають”); “як на кого”.
III.7.б. за — при дієсловах говорити, дбати, думати, знати, писати, питати, просити, розповідати, чути та безлічі схожих; також “через що, з причини чого” (“за лихими ворогами дівчини не маю”).
III.7.в. на — вказує на місце не тільки дослівно “зверху” (“закувала зозуленька на гаю”, “служити на кухні”, “на місті купити”, “став на дверях”, “піти на кухню”); “для”.
III.7.г. у — “у порозі, у дверях”.
III.7.ґ. проти, напроти, супроти — “назустріч”; “порівнюючи, як рівняти”; “до, щодо” (“менш було пихи проти слуг”); “перед (днем), під, на” (“проти п’ятниці”, “проти ночі”); “у відповідь, відповідаючи” (“що проти цього сказати”).

III.8. Частіше вживаємо присвійні прикметники, дожні напр. “Маркове купцеве щастя”, “кицьчин хвіст”.

III.9. Іноді вживаємо такі числа:
III.9.а. Півтретя, півчетверта, півп’ята…; півтораста, півтретяста, півчетвртаста…
III.9.б. Двадцять без двох, тридцять без одного…
III.9.в. Одинадцятьсот, дванадцятьсот…
III.9.г. “Лічба на копи”: копа — 50, відповідно пів копи, півтори копи, дві копи…; копа кіп, сто кіп, двісот кіп… (Тут багато чого з нього, але саме тут мабуть буде доречно лишити посилання на “Нариси…” Смеречинського, XI.7).
III.9.ґ. Самодруг, самотріть, самошість (сам з п’ятьма)…; самодруга, самочетвертий…
III.9.д. Двадцять і п’ять, тридцять і шість…

Кілька правил коротко, які насправді треба глибоко пояснювати й укладати словнички (як і деякі повищі), а поки як загальні настанови:

III.10. Уникати іменників на -ння (багато вже про це списано)
III.11. Широкі функції інфінітиву (теж багато, зокрема Смеречинський)
III.12. Правильні прислівники за Смеречинським (без упину, а не безупинно; над міру, не надмірно; щодня, не щоденно; сум було дивитися; згрізна, згорда)
III.13. З однакових форм обирати коротші: цілком досить: цілунок, дарунок, просити (запросити), падок (випадок; чи й пад!), надто (занадто, ще й чуже), поміч (допомога), глядіти (доглядати).
III.14. Ширше вживати “конструкції з віддієслівними іменниками” замість дієслів (Смеречинський): така моя думка, коли твоя охота, віри не йме, журба обіймає, взяти шлюб 
III.15. Використовувати багатозначність слів, переносність: “рука” що в Срезневського, що в Грінченка має значення й “влада”, саме такі цікаві вирази це багатство, на яке можна спиратися чистомовцям
III.16. Ширше дотримуватися чергувань: воріг, слівник, конец
III.17. Ну й ще раз, чистомовство

А точніше я втомився вигадувати правила просто теоретично, для спитку — хотілося поекспериментувати, але це марна трата сил трохи. Далі постараюся розробити такі, які сам захочу й зможу вживати, й менше аби було. І поступово впроваджувати їх для себе, добре дослідивши, розписувати все тут — тепер ця гілка буде така, може ще іноді з окремими короткими випадковими задумами. Може якраз наступний допис буде кілька коротких надумів

>  I.1. Ў — замість У і В, які чергуються: *ўлѣтку, ўчитель*. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

[u̯] u [u̯ˈlʲiːtku ] — ‹ulietcou› ≠ [u̯] u [u̯ˈt͡ʃɪtilʲ] — ‹ouciteil›. U ‹ulietcou› e tó ‹u› „in“, a u ‹ouciteil› e tó zveagymea ‹ou› /u/ staiõtchi [u̯] po ynie golósnie. Tomou latiniçeiõ pisiémo ‹ulietcou› iz ‹u›, cyto vuimóuva’ho mogé bouti: [uˈlʲiːtku ~ u̯ˈlʲiːtku] na poceatcou yna doumou (a phrase) ci po ynie pinie (a pause), abo [u̯ˈlʲiːtku] po ynie golósnie u medjax yna doumou, ale pisiemo ‹ou•› u ‹ouciteil›, golóuna (ostróulena „isolated“) bo vuimóuva e [u•], iz vuimóuvoiõ [u̯•] po ynie golósnie u medjax yna doumou. 
Tacoge por. rœzniçõ meidj [u̯ ͡mɛnɛ] „in(to) me“ — pravopisno: ‹u mene›, ta [u̯ ͡ mɛnɛ] „I have“ — pravopisno: ‹ou mene›. 

Ta pravopisy bóugariçeiõ iz ‹Ўў› nicy ne riexity.

> I.2. В꙼ — замість В, яке вимовляється [w], й не підлягає правилу I.1, також у чужих словах за W: *вов꙼к, ўзьав꙼, В꙼ельс*. Краще передає вимову, нагадує прикметну вимову української.

Ouge [u̯ ~ w] u /β̞o͡wk ~ β̞o͡u̯k/ e u tœmyge postayie he i /u̯/ u [u̯ˈlʲiːtku], to ceomou dvie rœznœi pisymena  — ‹Ўў› ta ‹В꙼в꙼›? Pace, rousscà móuva ne pripouscaié /w/ peréd ynomy sõgolósnomy — ne mogé bouti /wɛ•/, natómiesty boulo bui /ʋɛ• ~ β̞ɛ•/ ci, pone, /uʋɛ•/ (po ynie golósnie: [u̯ʋɛ•]). 

> I.3. Пишемо не Ґ, а КГ: *кгава, кгуꚉ*. За звичаєм, менше окремих писмен.

Tout „menche ocremuix pisymén“ bo, a nizje e yix çiela tyma: 

» замість ж – ҙ або ӷ, замість ч – қ або ҭ, замість ш – ҳ або ҫ, замість щ – як замість ш+ч: ӷаба, відпоқити, ҫқука. Усі зі що пишемо қҭо.~~ … жⷢ … Ԫ — позначає d͡ʒ замість ДЖ: *ԫміль* … Ꚉ — позначає d͡z замість ДЗ: *ꚉвіⷪн*.

Lédve ci tacœi tchoudernœi pisymena praudaiõty „щоб показати правильну вимову“.

> I.6. Ѵ — пишемо в суперечливих місцях замість И чи І: *ƕѵноді, зѵма, народнѵ꙼*. Поєднує різні написання, закінчує дурні суперечки.

Cyto sõperécylivoho e u ‹zima›? pd.-zx. [zɪˈmɑ ~ ze̝mɑ ~ zɪ̯͡ɘˈmɑ] ta pn. (pn.-uzx.) [ziˈmɑ] ne e jadna „sõperécynœsty“ — odina vuimóuva e pitima pro pd.-zx. govorui (i e naipoxirena ta pomanliva), a drougà e pn. (ci pn.-uzx.), utorinno pomanliva na Uzxodie pœudne. 
Ni na poceatcou yna slova, he u ‹inocdie›, neyma jadnui „sõperécynosti“: [i] ci [[ɪ] ci [jɪ] ci [ɦɪ] (use pœd nagolósomy) sõty inchogoucui nadzveagymene |i|, pitimui ocremœm govorœm. 
U pricladie ‹naròdnœi› e /•i/ bez [ʲ] poperédou, e œd ← *[ɥ͡i] ← */-oje/, i ne ymaié nicy ciniti iz |i| /ɪ; i/. I tout neyma jadnui sõperécynosti, atge usiõdui e to /•i/ (bez [ʲ] poperédou). Na opacui, yde bœilche sõperécynostey vuinicné pisiõtchi te same ‹ѵ› u zveagoslœuscui rœznuix loucieyiex he ‹zIma›, ‹Inocdie› ta ‹naròdnŒI›. 

> I.7.а. Іⷪ — позначає І, яке чергується з О: *хіⷪд, віⷪльнй*.

> I.7.б. Іⷷ — позначає І, яке чергується з Е: *сіⷷм, ƕосіⷷнь*.

Cray teagycœi litui (fonts), het’ nedielauno (impractical)

> A,a À,à B,b V,v U,u Ww G,g Cg,cg H,h D,d E,e Êê Eo,eo Gy,gy Z,z I,i Ūū Uy,uy Ěě Ï, ï Yy C,c Ç,ç K,k Qu,qu L,l M,m N,n Oo Óu, óu Œœ Œi,œi Pp Rr Ss T,t Ou,ou F,f X,x Ts,ts Cy,cy Xy,xy Scy,scy Ea,ea
>
> ulětcou, ucitêil (i перед приголосним пом’якшує) 

1. ‹ě› e na vid prosto negarno.
2. ‹narodnœï› — ‹ï› e tou zayvo i nesloveisno, cazié ógy ‹i› e citati ocremo œd ‹œ›.

‹dgymêil› — zayvo tac pisati, atge prosto ‹ei› ouge nesé u sobie i |e͡i| (/i/ bez [ʲ] poperédou, ci [ʲɪ], ci [e̝ ~ i] u beznagolósie), i razomy iz tuimy [ʲ] po ynie sõgolósnie opœsylie. 

‹Cuyêu› — zayvo tac pisati atge na cœnçie yna slova ne bouvaié |i͡ʉ| ([ʲy]), otge ‹•eu› na cœnçie yna slova u œdcruitie izcladie ne mogé znaciti nicy ale [•ʲyw], tomou dodatcovo pisati ‹ê› e zayvo.

> zemlia

Zayvo pisati ‹i› bo ‹l› u ‹b, m, p, u + l› ouge ymaié znaciti /•ʎ/

> ‹naïasněxiūy›

/ʃ/ e tou ouge riexeno liepche ceréz ‹ch›, daiõtchi pisati-y i peréd „tverdui“ golósnui.

> У мене склався свій різновид Олисіївки
>
> (Œ не можу відмовитись поки від сеї літери, проте 
> Cœn ta cœny – conœu, тут дещо незрозуміло

Ta rœzniça e u /kyn/ ta /kynʲ ~ kyɲ/. U deyaçiex govoriex /kynʲ ~ kyɲ/ e [kyn], ta zagalomy e rœzniça meidj /n/ ta /nʲ ~ ɲ/. 

> Cuyëu – Cuyeva

Cyto tou znacity ‹ë› proti ‹e› u ‹eu›? 

> Vosëny – vosenyi

A cyto iz tui govorui iz [ɦo•] ta [ˀo•], ci [ʲo•]?

> IʼLyuöu – IʼLyuova

To znac ‹’› znacity outin yna goucou ci izcladou. To nacy e tout?

> Víetér – víetyrou

Nacy e tou ‹ê› ci ‹y›? Yaca bui boula rœzniça u ‹vieter› œd ‹vietêr›? I nacy e ‹í› u ‹íe›? Yaca bui boula rœzniça œd prosto ‹ie›?

> Novíennie

Cyto znacity? ‹Nóuleigne›?

> Rëu

Nacy e iesce ‹ë›? Te same mogé bouti perédano iz ‹é› — ‹réu›.

> Xotíeu

Nou, ya tac i pisiõ.

> Sõzörrëu

Cimy e ‹ö› sloveisnieye neigy ‹œ› pro rousscõ móuvõ? 

> Citati  Giti Ruiti Bogui Guiliti

Nou, tac i ya pisiõ.

> Yẽgólysyca

Pro rousscõ móuvõ e tou nepitimo /ɔ/ ale /æ/ (u beznagolósie: /ə/).

> Líethõ, Cazhõ, Suíetha

Cimy e tou sloveisno pisati ‹th, zh›?

 Lédve ci tacœi tchoudernœi pisymena praudaiõty „щоб показати правильну вимову“.

З дж-дз я, мабуть, пропустив здогад, що один знак замість двох підказує, що це один звук. Ну, це відносне правило, спочатку треба вибрати або його, або поєднуваність, і порядкувати правопис за ним.

 Cyto sõperécylivoho e u ‹zima›?

Тільки з погляду історії правопису, запису літературної мови, ці всі слова не так давно писали по-інакшому.

 Cray teagycœi litui (fonts), het’ nedielauno (impractical)

Litui це лити (мн.), з дієслова лити?
А про сам задум — ну треба якось писати І, але показувати деталі. І “хоід” чи “хіод” не спрацює. Цікаво, що такий запис вже розрізняє слова, біг — біⷪг, тіⷪк — тіⷷк

Добридень. Як і обіцяв, кілька випадкових думок, про які мені цікаво почути гадки інших людей, тому припрошую, будь ласка:

IV. Кілька побіжних надумок

IV.1. Як би ви описали можливі підходи до створення чистомовних відповідників? Які в цих підходах можуть характеристики?

Одна, мабуть найголовніша, координатна вісь — це від калькування до “вільної творчості”. Калькування реконструкцією та переклад теж живуть на цій лінії, а може й пошук у словниках та творах.

Ще одною властивістю підходу, яку можу спробувати назвати, це відкритість: наскільки ви відкриті до давньої мови, діалектів, книжних й навпаки розмовних слів (або, відповідно, “захищаєте” свою мову від них).

Взагалі краї обох цих спектрів мають якийсь задум, можливо, треба просто принциповість визначати, наскільки є ідея, але це доволі нудна вісь.

IV.2. Нещодавно подумав, що цікаво було б системно, скажімо, виписати всі дієслова, які вийдуть, якщо додати всі можливі префікси до одного кореня — але одразу спинив себе, з дієсловами ми й так це завжди робимо. Тому може так саме іменники, прикметники чи ще щось, для словотворчості. А поки нагадаю, що наші префікси є відповідниками прийменників в англійських фразових дієсловах — а власне й походять з прийменників.

IV.3. Скільки в українській є різних “видів” дієслова, в широкому значенні? Ніяк не можу згадати, в кого я бачив схожий список форм від одного кореня, але здається багато:

Багатократні дієслова (те саме що фреквентатив?, багаторазової дії): бувати, чувати, знавати, живати, відати (від вісти), мовляти тощо, багато залишків є в різних формах; а ще попобити, попоїсти;

Однократні (semelfactives, одноразової дії): стукнути, смикнути, сипнути, також з -ону- замість -ну-;

Ітератив: відвідувати, (по)читувати, (роз)питувати;
Делімінатив: поспати, погуляти; 

Каузатив?: білити? (чи навпаки, окремо дивитися на біліти?); вбивати (якщо порівнювати з вмирати); ростити?, поїти?;

Дієслова руху мають визначені й невизначені (?) недоконані види (перші два з трьох у прикладах; неозначені й означені; перші це дуративи? також тут є ітеративи?): ходити — йти — піти, їздити — їхати — поїхати, літати — летіти — полетіти, возити — везти — відвезти.

Ще є схоже поняття “рід дії”, але це ніби інше й нудніше, хоча деякі з верхніх там згадують. Або це в мене такі упередження, й inchoative “засміятися” (та кілька схожих) не так вражає, коли звик до нього й твориться звично — хоча й логічно, що це утвір з початкового дієслова. Так саме не згадував вже давні часи, теж пов’язане.

Ще можна шукати аспектуальність, темпоральність.

Поки такі безладні знахідки неглибокого пошуку, може хтось знає як їх впорядкувати? Вже бачу одну працю, яка може щось прояснить, та й кілька загальніших граматик, які згадують роди (способи) дії, схоже це про них треба дивитися. 

Взагалі почалося якраз з того, що помітив, що в праслов’янській були різні види з чергуваннями й афіксами, але щось так і не бачу списку, наскільки розроблено це все?

IV.4. Про (мої) надрядкові писмена різне:

Цікаво, що вони, як я їх формулював повище, розрізняють слова, хоча я про це чесно спочатку не думав: біг — біⷪг, тіⷪк — тіⷷк. До речі, сучасне І ж йде або з О, або з Е, або з *ě (“ѣ”?), так?

Розвиваючи цей надум, мабуть можна позначити усі-усі чергування, випадання, спрощення? (Ну або дивитися не як на чергування, а як на рід звуків)

У звичному звукописі таким користуються, щоб записувати наближення вимови (“[еꙵ]”, але не зовсім), та це в правописі ні до чого, гадаю.

Надум правопису Гатцука позначати Й перед чи після голосної тільки діакритикою цікавий, мені сподобався на рівні дивування, хоча читати мабуть тяжко.

А взагалі десь між звичаєм нашої давнини писати деякі писмена над рядком (здається, наприклад, приголосний, який закриває склад; до речі, нащо вони це робили й чому вважали зручним читати?) і корейським хангилем можна винайти щось таке:

ре•ве та тⷭоⷢ•не нⷣіⷫ_ⷬ ши•ро•киꙵ

Український хангиль, українське складове письмо чи якось так

 Ширше вживати “конструкції з віддієслівними іменниками” замість дієслів (Смеречинський): така моя думка, коли твоя охота, віри не йме, журба обіймає, взяти шлюб

Можете пояснити розгорнутіше? Чи дати джерело, де про це можна прочитати?

 Ширше вживати “конструкції з віддієслівними іменниками” замість дієслів (Смеречинський): така моя думка, коли твоя охота, віри не йме, журба обіймає, взяти шлюб

Можете пояснити розгорнутіше? Чи дати джерело, де про це можна прочитати?

Нариси з української синтакси, Смеречинський (хороша версія тут https://r2u.org.ua/main/dicts_for_download), розділ XVIII

 Ширше вживати “конструкції з віддієслівними іменниками” замість дієслів (Смеречинський): така моя думка, коли твоя охота, віри не йме, журба обіймає, взяти шлюб

Можете пояснити розгорнутіше? Чи дати джерело, де про це можна прочитати?

Нариси з української синтакси, Смеречинський (хороша версія тут https://r2u.org.ua/main/dicts_for_download), розділ якось XVIII

Дякую :)

Ще одна цікава річ: в англійській є такі пари як flammable — inflammable, valuable — invaluable, loosen — unloosen — слова, які виглядають як антоніми, а насправді синоніми (здається, єдиної назви нема, але іноді false antonyms або pseudoantonyms). Помітив у “Чи не покинуть нам, небого…” двічі слово “безвічний” — ніби без+вічний, але =вічний. Ще й логічно, що “без віку”