Дивомова

Добридень, любителі українського слова!
Сьогодні тут я розпочинаю гілку своїх надумок про впорядкування нашої мови, які об’єднаю загальною назвою Дивомова. Утім я вже намітив, що це не буде єдиний зразок. Перше я розробляв один правопис, Рівнопис, дещо з якого я оприлюдню нижче, але у ході цього я зрозумів — одне, що мені треба ще багато читати про розвиток мови, друге, що до мене йде багато різних потоків надихів. Тому гадаю буде рупно й корисно подавати тут різні думки-правила, що окремо чи купками, то й, може, зібрані в кілька взірців абощо; крім того, не конче на всі погоджуватися, я й сам не буду зі всіх користувати, окремі, мабуть, взагалі будуть скоріше забавами.
Отже, перший допис:

I. Писмена Рівнопису
Простир нових писмен з короткими поясненнями. Раніше було частиною Рівнопису (інші частини ще колись).

I.1. Ў — замість У і В, які чергуються: ўлѣтку, ўчитель. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

I.2. В꙼ — замість В, яке вимовляється [w], й не підлягає правилу I.1, також у чужих словах за W: вов꙼к, ўзьав꙼, В꙼ельс. Краще передає вимову, нагадує прикметну вимову української.

I.3. Пишемо не Ґ, а КГ: кгава, кгуꚉ. За звичаєм, менше окремих писмен.

I.0. Відповідно до словороду пишемо: замість ж – ҙ або ӷ, замість ч – қ або ҭ, замість ш – ҳ або ҫ, замість щ – як замість ш+ч: ӷаба, відпоқити, ҫқука. Усі зі що пишемо қҭо.
Складне користати, та й мабуть ще нема повного розуміння, тому дожні й подавати з числом не буду. А ще краще замінити на жⷢ тощо.

I.4.а. Ԫ — позначає d͡ʒ замість ДЖ: ԫміль.

I.4.б. Ꚉ — позначає d͡z замість ДЗ: ꚉвіⷪн.

Ці окремі прикметні звуки годиться позначати одним писм’ям, зокрема й щоб показати правильну вимову.

I.5. Ы — відповідно до звукороду пишемо замість деяких И: рыба, сын. Показує звукорід та говіркові вимови.

I.6. Ѵ — пишемо в суперечливих місцях замість И чи І: ƕѵноді, зѵма, народнѵ꙼. Поєднує різні написання, закінчує дурні суперечки.

I.7.а. Іⷪ — позначає І, яке чергується з О: хіⷪд, віⷪльнй.

I.7.б. Іⷷ — позначає І, яке чергується з Е: сіⷷм, ƕосіⷷнь.

Насилу словорідний правопис, який головнопоказує вимову, а не навпаки давнє написання. [А ще розрізняє слова.]

I.8. Ѣ — замість деяких І відповідно до словороду, коли не підпадає під I.7: дѣло, бѣлй. За звичаєм, показує звукорід.

I.9.а. Замість Я, Ю, Є, Ї, які позначають два звуки, пишемо JА, JУ, JЕ, JІ, паєрик не пишемо: jіжак, мjач.

I.9.б. Замість Я, Ю, Є, які позначають один звук, пишемо ЬА, ЬУ, ЬЕ: земльа, синье.

Менше окремих писмен, ліпша передача вимови.

I.10. Замість АЙ, ОЙ, УЙ, ЕЙ, ИЙ, ІЙ, ЯЙ, ЮЙ, ЄЙ, ЇЙ, зокрема тих, що утворилися через правило I.9, пишемо А꙼, О꙼, У̑, Е꙼, Й, І꙼, Ѵ꙼, Іⷪ꙼: га꙼, міⷪ꙼, на꙼jаснішй. Викидає непотрібне писм’я, наголошує на двозвуках з Й (ще є з Ў), відроджує рупну надумку Гатцука.

I.11. Ӏ — на місці І та Й, які чергуються: ӏти, ӏно. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

I.12. Ӧ — замість ЬО, ЙО: лӧн, полӧвй. Зладно.

I.13. ꙩ, ꙭ, ꙮ — пишемо у словах з коренем “око” відповідно до тями: ƕꙩко, багатоƕꙮкй. За звичаєм.

I.14. Ӕ — у -ння, -ття, також у чужих назвах: знаннӕ, виттӕ, Ƕӕ꙼нштӕ꙼н. Поєднання звичаїв, показує звукорід, у чужих назвах теж поєднує звичаї й зупиняє суперечки.

I.15. Цей правопис уживаємо для своїх слів, а за потреби (пояснити чи й просто) чужі загальні слова (не власні назви) записуємо чинною латинкою: transformatsiia, dedlain.

I.16. Крім вже згаданих, у чужих назвах також користаємо з: Ԍ, Һ, Ҥ, Œ: Һамбурԍ, Ƕœйлер. Розв’язує суперечки, як точно передати ці звуки.

I.17. Абзаци починаємо з ჻.

I.18. Ƕ — пишемо перед коренем, який починається голосним, якщо цей корінь починає слово або стоїть в ньому після голосного: ƕорати, доƕобідати. Показує змогу приставити звук.

На цьому все, судіть, до нових дописів.

Прочитаю вважно, коли буде більше часу. Рупливо. Та скажу вам, що таки ліпше перейти на латинське письмо, подібне на (та все ж простіше за) письмо п. Поруша. 

I.1. Ў — замість У і В, які чергуються: ўлѣтку, ўчитель. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

Краще вже просто викинути букву ‘В’.

I.2. В꙼ — замість В, яке вимовляється [w], й не підлягає правилу I.1, також у чужих словах за W: вов꙼к, ўзьав꙼, В꙼ельс. Краще передає вимову, нагадує прикметну вимову української.

А як Ви вимовляєте ‘В’?

I.3. Пишемо не Ґ, а КГ: кгава, кгуꚉ. За звичаєм, менше окремих писмен.

Нахіба? Тоді вже ‘ТШ’ за ‘Ч’, ‘ШТШ’ за ‘Щ’, ‘ТС’ за ‘Ц’, ‘ХВ’ за ‘Ф’.

I.0. Відповідно до словороду пишемо: замість ж – ҙ або ӷ, замість ч – қ або ҭ, замість ш – ҳ або ҫ, замість щ – як замість ш+ч: ӷаба, відпоқити, ҫқука. Усі зі що пишемо қҭо.
Складне користати, та й мабуть ще нема повного розуміння, тому дожні й подавати з числом не буду. А ще краще замінити на жⷢ тощо.

Незле, та це вже буде спит латину п. Поруша перекласти кирилицею.

I.4.а. Ԫ — позначає d͡ʒ замість ДЖ: ԫміль.

I.4.б. Ꚉ — позначає d͡z замість ДЗ: ꚉвіⷪн.

Фалю 👍
Але тик [I.3.] якось слабо з цим узгоԫується.

I.5. Ы — відповідно до звукороду пишемо замість деяких И: рыба, сын. Показує звукорід та говіркові вимови.

Мабуть Ви теж сидите в цій пасці нерозуміння. Вимови з яких говірок?

I.6. Ѵ — пишемо в суперечливих місцях замість И чи І: ƕѵноді, зѵма, народнѵ꙼. Поєднує різні написання, закінчує дурні суперечки.

Абищо, може це щоб ізвернути ввагу на проблему згодиться.

I.7.а. Іⷪ — позначає І, яке чергується з О: хіⷪд, віⷪльнй.

👍

I.7.б. Іⷷ — позначає І, яке чергується з Е: сіⷷм, ƕосіⷷнь.

👍

I.8. Ѣ — замість деяких І відповідно до словороду, коли не підпадає під I.7: дѣло, бѣлй. За звичаєм, показує звукорід.

Тоді можна й єри вернути (може там далі є, ще не дочитала 👀)

I.9.а. Замість Я, Ю, Є, Ї, які позначають два звуки, пишемо JА, JУ, JЕ, JІ, паєрик не пишемо: jіжак, мjач.

I.9.б. Замість Я, Ю, Є, які позначають один звук, пишемо ЬА, ЬУ, ЬЕ: земльа, синье.

Менше окремих писмен, ліпша передача вимови.

Нащо?

I.10. Замість АЙ, ОЙ, УЙ, ЕЙ, ИЙ, ІЙ, ЯЙ, ЮЙ, ЄЙ, ЇЙ, зокрема тих, що утворилися через правило I.9, пишемо А꙼, О꙼, У̑, Е꙼, Й, І꙼, Ѵ꙼, Іⷪ꙼: га꙼, міⷪ꙼, на꙼jаснішй. Викидає непотрібне писм’я, наголошує на двозвуках з Й (ще є з Ў), відроджує рупну надумку Гатцука.

Ізбочення якесь.

I.11. Ӏ — на місці І та Й, які чергуються: ӏти, ӏно. Не треба гадати, що писати на розмай звуків та де шукати в словниках.

Тоді в инших падах так само.

I.12. Ӧ — замість ЬО, ЙО: лӧн, полӧвй. Зладно.

👍

I.13. ꙩ, ꙭ, ꙮ — пишемо у словах з коренем “око” відповідно до тями: ƕꙩко, багатоƕꙮкй. За звичаєм

👁️👁️👁️👁️

I.14. Ӕ — у -ння, -ття, також у чужих назвах: знаннӕ, виттӕ, Ƕӕ꙼нштӕ꙼н. Поєднання звичаїв, показує звукорід, у чужих назвах теж поєднує звичаї й зупиняє суперечки.

І в наголошених?

I.15. Цей правопис уживаємо для своїх слів, а за потреби (пояснити чи й просто) чужі загальні слова (не власні назви) записуємо чинною латинкою: transformatsiia, dedlain.

Жах.

I.16. Крім вже згаданих, у чужих назвах також користаємо з: Ԍ, Һ, Ҥ, Œ: Һамбурԍ, Ƕœйлер. Розв’язує суперечки, як точно передати ці звуки

В українській мові звуки слід передавати згідно з вкраїнською звучнею (phonetic). А яке нам діло, як иноземці свої слова вимовляють?

I.17. Абзаци починаємо з ჻.

🤔

I.18. Ƕ — пишемо перед коренем, який починається голосним, якщо цей корінь починає слово або стоїть в ньому після голосного: ƕорати, доƕобідати. Показує змогу приставити звук.

Зайва милиця для немічних. Наче це якась іспрощена вкраїнська (ге прощена чинська) для йноземців. 

доƕобідати

Корінь -ěd-.
І ‘о’ може чередуватись із ‘в’ так само ге ‘у’, Ви про це чомусь узагалі забуваєте.

Із ꙮчесами крута вигадка 🤣

Жду коли п. Мудров стане президентом і запровадить ємоджи ге офіційне письмо (не калька з греків, а своє рідне)

A,a À,à B,b V,v U,u Ww G,g Cg,cg H,h D,d E,e Êê Eo,eo Gy,gy Z,z I,i Ūū Uy,uy Ěě Ï, ï Yy C,c Ç,ç K,k Qu,qu L,l M,m N,n Oo Óu, óu Œœ Œi,œi Pp Rr Ss T,t Ou,ou F,f X,x Ts,ts Cy,cy Xy,xy Scy,scy Ea,ea

ulětcou, ucitêil (i перед приголосним пом’якшує) 
vóuc, uzeau, Weils
cgava, cgoud
dgymêil
zvœn
rūba, sūn, Cuyêu
inocdě, zima, narodnœi (narodnœï, oboye reaboye)
xœd, vœilnuy
sêmy, osêny
dělo, běluy
êgiac, meacy
zemlia, sinie
gay, mœy, naïasněxiūy
idti, ino
leon, poliovuy
znannie, vittie, Einstein (ги в оригіналі) 
transformatsïa, dedlayn
Hamburg, Neuler
orati, poobědati
stclo, sumerty
remêslnic
vzxoditi, uzxœd
izrobiti, yz Lyvova
rozbiti
pasti, pàsti

Десь так я почав спрощувати.

Хотів би я ще спростити, так мова наша надто складна. 

У мене склався свій різновид Олисіївки

(Œ не можу відмовитись поки від сеї літери, проте 
Cœn ta cœny – conœu, тут дещо незрозуміло )

E, ë, ẽ, é, ea, eu
A
O, ö, õ, ó, oa, ou
U
I, ui, yi
Íe

Q, g, c, x
Qy/dh, gy/zh, cy/th, xy/sh
Dz, z, ts, s
R, l, m, n 
P, b, v

Qymëly – qymelia 
Cuyëu – Cuyeva
Vosëny – vosenyi
IʼLyuöu – IʼLyuova
Víetér – víetyrou
Lõg – na lõgíe 
Rõca – u rõcíe
Novíennie
Rëu
Léu / Lëu – i’lyua /  leva
Xotíeu
Víetérrie
Sõzörrëu
Citati 
Giti
Ruiti
Bogui
Guiliti
Yẽgólysyca
Lẽgati
Líethõ
Cazhõ
Suíetha

Я вже маю надуми далі що додати до речі першого допису, але спочатку мабуть закінчу з першим більшим зробком.

II. Подільські черти Рівнопису

Гадаю, було б дуже добре й закономірно, якби взірцева мова найближчим часом відчула потужний вплив подільського говору. Раз, що це буде рівнотяга між Галичиною й Наддніпрянщиною (а перед ними була Чернігівщина, то ще в цілому й нова чергова частина); друге — Поділля в багатьох чертах діяло за тягом всієї української мови, тому виявляє питомі ознаки, наприклад, часто виповнює до кінця те, що у взірцевій мові зараз лише часткове, або навпаки, ховає давнє; та й багато чого загалом рупного прикметного й тільки для себе, в цілому пістрічного народного. Хоча, звісно, в мене є й своє упередження — саме цей говір, а ще точніше найзахідніші його види, я чув як мову народу змалку й примітив багато такого, чого більше не помічаю.

II.1. Р усюди тверде: вівчар, трох, вечерати.

II.2. Вставні Л, Н після губних перед [й]: здоровля, мнясо.

II.3. Кінцеве Ц тверде: палец, місяц.

II.4. Приставне В перед голосними, зокрема й як не те, що в сучасній мові: ворати, воріх, вострий.

II.5. Тверде -т в дієсловах третьої особи теперішнього часу й другої особи множини наказового способу: ро́бит, носіт.

II.6. Іменники м’якої та мішаної групи відмінюються як твердої, а жіночого роду в орудному відмінку мають закінчення -ов (-оў): коньом, земльов.

II.7. Усічення закінчень прикметників та присвійних займенників жіночого роду в давальному й місцевому відмінках: на зелені траві.

II.8. Не розрізняються тверді й м’які основи прикметників: синий, давний.

II.9. Вищі й найвищі ступені прикметників з -іщ-, неправильні теж: добріщий (добріший; кращий), синіщий.

II.10. Уживаємо давньоминулий і передмайбутній час: був їв, буду робила.

II.11. Буває відокремлене -ся перед: де ти ся діла.

II.12. Ф замість ХВ: фіст.

II.13. И в родовому відмінку однини іменників ІІІ відміни: соли, смерти.

II.14. Побільше слів подільської говірки, зокрема: ая (висловлення сумніву, та ні), ади, бамкати, [буцім,] [верета,] вонуча, все (завжди), га, гиркати, годен, ґудз, заким, зимно, їден, штири, девіть, десіть, к, кіко, коби, капку, квасний, [кіцько,] когут, [конец,] ко́пати, лапати (ловити), лигнути, навпражки, най, но (але; тільки), -ціть (числа), патик, слабий (хворий), ступитися (піти геть), тре/траба, цевочкати, шо, щикати….

[II.15. Двоїна: дві руці.]

[III.16. Друга дієвідміна часто в третій особі однини як перша: робе.]

Усе

[ ] — це додане чи виправлене пізніше, поки не було набагато пізніше