Порати заїжджих доручив [Кабашний] розбещеній своїй коханці Насті. (О. Гончар)

Він .. намучився з будовою, бо мужики в нього були розбещені і ніяк не хотіли працювати для батюшки по-людськи. (М. Стельмах)

При кожній нагоді втовкмачувала [Шаукен] чоловікові, що дівчина розбещена, що вона ледащиця, любить тільки вбрання та пісні, не хоче і не вміє працювати. (З. Тулуб).

п. rozbestwić «розлютити; викликати найгірші інстинкти» < п. roz- «роз-» + лат. bestia «тварина» споріднене з лтс. dvesele «дихання, душа, життя», лит. dvesti «задихатися», dvasià «дух», псл. duxъ (‹*dous-), duša ( ‹*dousja), укр. дух, душа́