А-а-а. Мабуть, у біблійному ймені "Сим"? Тоді +

Так-то воно так.

Тільки не Сім.

<Тільки не Сім.>

A cde vidite ‹сім›?

Ceomou?

"...є взято давніший вид сього чепене: -ity (← *-it-y-s), у руській мові в такім виді невідомий, але – відомий є в виді *-it-y-o-s, але відомий в литовській, літській та латинській мовах..."

То як невідомий, нашо його виводити? Хіба вкраїнській нестачить суфіксів на позначення народів? І приводити як приклад балтійські мови якось дивно. Шо там вже казати про латинську.

Tacui védœum: vòrôgybit (d.-rous. vòrôgybitu "inimicus"), véncit (d.-rous. vénycitu "στεφανίτης"), domovit (d.-rous. domovitu "οικοδεσπότης, gospodary, pan domou"), dóugybit (d.-rous. dulgybitu "debitor"), corcymit (d.-rous. curcymitu "tavern owner"), naimit (d.-rous. naimitu "employee; hired man"), podobit (d.-rous. podobitu "μιμης, imitator"), ruibit (d.-rous. ruibitu "fisherman"), Sueatovit (polab. Suentovit/Suantovit) — bœug ou plemeni Reuyean/Rouyean ta uséx Polabean.

Добре. Та хіба він виступає в цих словах у тямі "належний до народу, племені, людини, місця"?

Coli Ui gadaiete oge œun imêity stõpati za tacui znacui, to ne teamite yaco pocepui u znacotuoryeinïé u móuvax déiõty. Ne'ma pocepa znaciti souto zaneatïe, souto mésto, souto maletyõ, souto plemea/leud/rœud, souto xœud déyui proti souto plodou/slédou déyui/cinou t.c.
Rœuno hi, o sutocy, lat. ‹-arius› ne znacity souto zaneatïe, he mnogi y imõty tou, a prosto primetõ — "teagnêity do ceoho; yac"; na pr. ‹ordinarius› ne e gédno zaneatïe; a rodouteakel ‹-arium› (sèrednya rodou) ceasto znacity mésto. Ne ima ou pocepœu ceûtcui grani na goré recenui znacui, xuiba pribliznui crõgui znacœu. Ou sloveanscoho *-it- (← *-i- + *-t-) e ist znac ino primetovœusty, roden grecyscou -ιτης, lit. -ytis; a /t͡ʃ/ u /-ɪt͡ʃ/ e ôd narostyeinïa *-it- + -yos.

Кожен афікс має свій вжиток. Я не користатиму суфікс "-ин" для позначення ремісника, бо такого вжитку наш народ не знає. На то мість, маємо інші суфікси для цього випадку. Було би засвідчено користання "-ит" в такому ключі, то нема питань. По-перше, я різько проти самостійного вигадування нових афіксів, якшо їхня морфологія й значення не є легкоздогадлива та зрозуміла для пересічного вкраїнця. По-друге, я навіть маю суміви за правильність користання мертвих, або неплідних суфіксів, шо там казати за нові. Ми, все-таки, не творимо куту мову (conlang) для наступної частини Володаря Перснів.

<Кожен афікс має свій вжиток.>

Ne citali'ste cyto pisau eimy.

<По-друге, я навіть маю суміви за правильність користання мертвих, або неплідних суфіксів, шо там казати за нові>

🤷

<Ми, все-таки, не творимо куту мову (conlang) для наступної частини Володаря Перснів.>

A ceiny i ne "novomóuvõ".

<Володаря Перснів>

perstenyœu, ne perstnyœu.

Розумію, шо вжиток суфіксів це є річ набута. У якійсь мові праслов'янський суфікс вживається нині так, а в іншій інак. А з часом значення може розширитися, чи взагалі змінитися. Але хіба це значе, шо можна нехтувати дійсністю вжитку присутньої в мові? Даний вами суфікс "-ич" доволі добрий, особливо для творення слів від імені людини.

Ми вже з вами десь згадували за "перстень". Грінченко дає й "персн-".

<Ми вже з вами десь згадували за "перстень".>

Védé.

<Грінченко дає й "персн-".>

Xayi si, ta peruésno pravilni sõty tuari zu *-en- (ne zu *-yn-) u:
*kor-en- (ne +kor-yn-),
*kam-en- (ne +kam-yn-),
*syrx-en- (ne +syrx-yn-),
*greb-en- (ne +greb-yn-),
*krem-en- (ne +krem-yn-),
*rem-en- (ne +rem-yn-).
U veatscé tuarui zu *-en- e boulo mésyeno zu tuarui zu *-yn-, tomou tam e ‹корень : корн-, камень : камн-, кремень : кремн-, ремень : ремн-, шершень : шершн-›. U inxyax sloveanscax móuvax e u six slovax ushyõdui *-en-.

Cyto *pyrst-en- abo *pyrst-yn-, to u Mateirnax Sreznêuscoho sõty pricladui i zu *-en- i zu *-yn-. Gelexœuscuy (II, 629) daiêity oba tuara, ta peruo zu *-en-, a pac zu *-yn-. Ou Onixykevitya (II, 61) ino zu *-en-. U Mateirnax do slœunika govorœu Boucovinui e dano, na poceatcou statïui, roden pad ‹-сня›, ta géden priclad receinïa zu ‹-сн-›, a pisanui tuarui: ‹пе́рстень, пе́рстинь, пе́рстінь›, méneatye, slédno, zuõcotuarui: /ˈpærstɛʲnʲ, ˈpærsteʲnʲ, ˈpærstiʲnʲ (ne [-tʲi-]!)], teacnõty neduoznacyno na *-en-. U slœunicé govorœu Polésïa e dano (61) ‹пе́рстень, -сня›, ta xuibeaty pricladui receiny, tomou teagyco e sõditi vérõtõ (ni uilõciti yõ ne mogemo). Inxyui sloveanscui móuvui ushyõdui imõty *pyrst-en-, ne *pyrst-yn-. To ya radxe damy pèreûd tuarõ zu *-en- u rousscé.

___
Isce iz Xevelyova (Historia phonologïui) na siõ récy:

§16.6, stòr. 326; §20.3, stòr. 395.

<Було би засвідчено користання "-ит" в такому ключі, то нема питань.>

U yacœum tacœum? *-it- za remeislnika/zaneatïe, abo za plemea/rœud?

<вжиток суфіксів це є річ набута>

Ceomou dénete u receinïe dua pœdmeta? Ceasto tô vidiõ ou Vas.

"...za remeislnika/zaneatïe, abo za plemea/rœud?"

Друге.

"...dua pœdmeta?"

Ви про "це" поруч з "ужиток"?

"Xayi si... To ya radxe damy pèreûd tuarõ zu *-en- u rousscé."

Цікаво було почитати. Ну, якшо так, то дійсно краще надавати перевагу тварам на "-еn-". Але шоби цуратися подіб на "-ьn-", або гадати їх за перейняті я не бачу на те причин.

<"...dua pœdmeta?"

Ви про "це" поруч з "ужиток"?>

Ay.

<Але шоби цуратися (🙄) подіб на "-ьn-", або гадати їх за перейняті Я НЕ БАЧУ (🤷) на те причин.>