Якось під час зустрічі Павло похвалився їй, що один сонет у своїй збірці присвячує їй. (А. Головко).

іт. sonetto «сонет» здебільшого виводиться від пров. ст. sonet «вид пісні; пісенька», очевидно, зменш. від іменника son «пісня, звук», що походить від лат. sonus «звук», пов’язаного з sonāre «звучати» (Kopaliński 904; Holub–Lyer 446; Dauzat 674; Klein 1473);
припускається також зв’язок італійської форми з лат. sonus «звук» через фр. ст. sonet «пісенька», son «звук; пісня» (Фасмер ІІІ 717; Kluge–Mitzka 716; Gamillscheg 816)