Асонанс — 1) Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє…» (Т. Шевченко). 2) Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін.

Асонанс надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

лат. assonare — співзвучати

Англ. assonance
Нім. Assonanz
Франц. assonance
Пол. asonacja
Рос. ассонанс

• мистецтво

• література
• поезія
• алегорія
• анафора
• епіфора
• сугестія (література)
• епіграф
• алітерація
• оксиморон
• балада
• руни
• риска
• ять
• протеза
• ікавізм