Гадаю, має бути саме так, як Ви навели.

Русинська — це історична назва української мови.
Не плутайте карпаторусинську та власне русинську(=українську). Суперечки тривають нині лише щодо означення карпаторусинської — вважати цей говір окремою мовою чи карпатським діалектом русинської/української.

Лишень діялектом, годі Україну нещасну краяти, відрізаючи від неї шматки. Он уже Кубань чужа, ЛНР, ДНР, не потрібно нам ще Русинської Народної Республіки.

*Карпаторусинської народної республіки. Позаяк Русинська республіка (республіка русів)... це по суті і є Україна. Щодо того, що карпаторусинську з гісторичної точки зору правильніше вважати укр. діялектом — погоджую ся. Але. Українську спочатку треба повернути до своєї істинної рівноваги, тоді саме питання "діялекту" карпаторусинів зніметься з розгляду. Зокрема в українську треба двоїну (скасовану совками) повернути і відокремлення ся, тя дозволити (зараз лише у сталих виразах дозволено — як ся маєш тощо). А для того, щоб двоїну повернути, її треба популяризувати, розказувати людям про збережені донині двоїнні слова (особливо в оруд. відм.) в нашій мові (а їх КУПА). Розтлумачувати, що ручма і руками це різні речі. Ручма — коли ми говоримо про конкретну пару рук (відома кількість - 2 руки/руці). Наприклад, 1) воротар обіручма (обоМА ручМА)/власноруч/+ма (власниМА ручМА) вловив м'яч. 2) Стадіон його підтримав піднятими руками. (кількість рук не може бути відома, бо хто-зна яка кількість глядачів на стадіоні абстрактна, не точна).
--
Туди ж відносимо розрізнення слів граблями і граблима, вухами і вушима, словами і словма (слівма), дарами і дарма тощо. Це насправді не синоніми. І значення мають різне.
ГрабляМИ можуть працювати люди на міському прибиранні. А граблима застосов., коли відома їхня кількість, напр. Вона переорала всю клумбу циМА граблиМА. (Ми говоримо конкретно про який один прилад, яким було зроблемо прибирання).
Коротше. Все буде Україна-Русь (Ukraine-Ruth). Правда за нами.

Ціло підтримую вас, пане Дмитро.

І я теж, хоч хотілося би знайти прямі правила, як орудувати двоїною поза називним відмінком. Не до кінця розумію, чому ручма, а не ручИма, чому дарма, а не дарИма, чому вушИма, а не вушма, чому словма, а не словИма.

Насправді, ручма і ручима це одне й те саме, просто перше записано без повноголосся, а друге з ним (те саме ми маємо у словах злото та золото). Повноголосся (як відомо) більш характерне для укр. мови. Але є але. Ми говоримо про двоїну, репресовану рису укр. мови, яка не мала підтримки ледь не століття (це м'яко кажучи, часто дітей, які використовують двоїнні форми дражнили та перевчали на "правильні"). Тому у випадку із двоїною, на мою думку, слід керувати ся поширеністю того чи гиншого варіянту у митців та в живому мовленні селян (+інформаційні сайти сел містять цінні статті, де живі люди не задумуючись "допускають" помилок, двоїнних! помилок, пишуть так як говорять. Помилки — іноді це єдиний шлях знайти істину.

Конкретніше про двоїну, дам відповіді на згадані Вами слова.
Варто пам'ятати, що сталими є (навіть нинішній правопис їх визнає, звичайно не як двоїну, а як винятки!) такі двоїнні форми: дверима, плечима, очима, грошима+грішма, вушима, бровима, дармА. За чинним правописом писати більшість з цих слів у множині = помилка (тобто, форми дверями й очами — грубі помилки).
* Ґрунтуючи ся на аналізі прозових та віршових творів наших письменників можу сказати, що (зокрема) слово "власноручма" зустрічається у різних авторів. Тобто, якщо є власноРУЧМА, то форма "ручма" теж цілком має право на життя.
* Дарма проти дарима. Форми "дарима" я не зустрів жодного разу. Водночас "дарма" — цілком літературне слово (наголос і на 1, і на другу "А" може бути). До речі, похідне від нього "задарма" теж є літературним.
* Вушма проти вушима. Вушима — літературна норма (поряд із "вухами"). Просто вбийте для експерименту в пошуку Ґуґл спочатку "вушма", а потім "вушима".
* Словма проти словима. Тут ситуація цікавіша. Маємо приклади і тієї, і тієї форми. Але "словима" в абсолютній більшості подається як переклад слова "літера" сербською мовою (серб. задебљаним словима = жирними літерами).
А словма дійсно зустрічається (що головне, не один раз, і не на одному сайті!).
Напр., ось:
1) 2 абзац — https://styler.rbc.ua/ukr/wellness/nuzhno-svezhim-dietolog-rasskazala-polezen-1533911669.html
2) другий абзац — https://galinfo.com.ua/news/cherez_monopoliyu_onuru_i_gospodaryuvannya_sadovogo_u_lvovi_povnistyu_znyshcheno_dorozhnobudivelnyy_kompleks__budivelnyky_123028.html

Хоча мені подобається форма, де "о" переходить в "і" (як у родовому множини — слів) — слівма.
---
Висновок з цього сказаного. Обидві двоїнні форми можна вважати правильними. Але ми не можемо "сильно качати" права — "та форма двоїни така, а та не така". Пропагувати та поширювати потрібно більш сильні варіянти.
Тому на питання як писати "вуса" у двоїні орудного — "вусма" чи "вусима" я відразу пораджу звернути ся до Пантелеймона Куліша, у своєму вірші "ЧУМАКИ-НОЧЛІЖАНЕ" він був писав таке:
"Сивий дід вусима світить,
Таганка пильнує
І, насупившись, унукам
Чабака готує."

П.М.: Згадаю, що від орудного відмінка двоїни в українській мові утворено чимало СТАЛИХ прислівників: бічма, ницьма, притьма, сліпма, жартома, крадькома, тайкома, дарма, кричма, лежма, ревма, стійма/стойма (ітакізм!).
Ці закарбовані приклади двоїн можуть служити тим зерном від якого можна відштовхувати ся. Зокрема з цих прислівників відомо, що оруд. двоїни від жарт — жартома (мн. жартами) тощо.

Повноголос є нич лише: ele, olo, ere, oro з прасл. *el, *er, *ol, *or, відповідно. Нич від "повноголосу" в ручима не'ма.

дякую אלישע פרוש за заувагу. Буду знати щодо повноголосся. Значить між формами ручИма і рУчмА обираємо вживанішу (ручма), хоча право на існування мають обидві. До речі слово "нема" (Є - немаЄ), як і трьома, обома, багатьма, усіма (+ майже всі слова, що якось пов'язані із означенням кількості предметів) — мають закінчення двоїни -ма (в орудному здебільшого).

В слові не'ма <-ма> є за походженням форма 3. особи однини дієслова имати, відмінювання якого було в давньоруській мові мало риси атематичного, тобто: "я" имамь (суч. укр. фонетика: {мам}), "він" имать, що в укр.м. дало форму *{има}, з відпалим -ть як у всіх інших дієсловах у 3. особі однини (*знаієть-знає, *лиієть-ллє ...). Таким чином: *нє имать → *не има → *не'ма. Форма <немаЄ> є новотвір, який виник внаслідок нерозуміння глибини коріння форми <нема>. Ся форма є значно давніша.

Рупиво. Як тоді ymamy стало ymaiõ?

»Як тоді ymamy стало ymaiõ?«

Récla izpreageigna na ‹•my, •si, •ty ...› ouge pœd ranniõ dobõ izstaulea zalixyoc — por., nuinie lixye: ‹bouti, esmi›, ‹dati, damy›, ‹iesti, iemy›, ‹viesti, viemy›, xotcha daunieye bie yix, viedie, i bolye, p. n., crœmy ‹ymati›, ymabouty, i: *‹visti, vid•› — nuinie ‹vidieti›, *‹reasti, read•› — nuinie ‹readiti, readouati›, t.c., to bie teagõttye peréxodou yix u izpreageigne na ‹•õ, •xi, ...›. Por. i pri ‹damy› — ‹daiõ›, pri ‹viemy› — ‹viedaiõ›.

Zx.- ta pd.-slovianscœi móuvui, na opacui, xirilui sõty *-my na récla na *-om, por. slvç. ‹beriem, veziem, idem, nesiem, píšem› pri rous. ‹berõ, vezõ, idõ, nesõ, pisiõ›, xotcha i ceixscoiõ: ‹beru, vezu, jdu, nesu, piši/pišu›, i leadscoiõ ‹biorę, wiozę, idę, piszę›, ale i ceixscoiõ rœuno he slovaçscoiõ ‹znám, vidím› ‘znaiõ, vidiõ’, i leadscoiõ ‹znam› (d.-lead. ‹znaam›, → nuinie syleazscoiõ: ‹znåm›), tóge i serbo-xorvatscoiõ, slovienscoiõ.

U carpato-rousscœy rœznõtie e tacoe izpreageigne ceastcovo u 2. ta 3. os. eidn. ta incoli u 1. ta 2. os. mn. u réclax na ‹•a•›: ‹puitaxi, puitaty, puitame/puitaeme, puitate/puitaete› ‘puitaiéxi, puitaié, puitaiémo, puitaiéte’, ‹znaxi, znaty, zname/znaeme› ‘znaiéxi, znaié, znaiémo›, ‹biegaxi, biegaty, biegame›, t.c., a tacoge i: ‹ymaxi, ymaty, ymame/ymaeme› ‘ymaiéxi, ymaié’. Tam e tó yzocrema radno zayvosti pro mieticy tep. c. i ‹•a•› i ‹•ié•›, por. ‹zn•a•ié•xi, zna•ié•ty› — yasno bo vuiraziti tep. c. e tam stalo ino ‹•a•› + ‹•xi, •ty, •me, •te›.